Постанова № 6085713, 04.08.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2009 № 32/369

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Євсікова О.О.

суддів:

За участю представників:

від позивача: Рибак В.В., Пушняк С.В. предст. за дов.

від відповідача-1: Кушнір Р.М., Марочкін П.М. предст. за дов.

від відповідача-2: ОСОБА_5 предст. за дов.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Злагода-2000"

на рішення Господарського суду м.Києва від 22.09.2008

у справі № 32/369 (суддя

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніса"

до 1. Приватного підприємства "Злагода-2000"

2. СПД - фізичної особи ОСОБА_6

про переведення направ і обов"язків по договору купівлі-продажу

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів про переведення на Товариство з обмеженою відповідальністю “АНІСА” прав та обов'язків покупця по договору купівліпродажу № у.432 від 20.04.2007 р.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю “АНІСА” зазначає, що Приватним підприємством “Злагода-2000” було порушено переважне право позивача на придбання частки у спільній частковій власності.

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачі відзивів на позовну заяву не надали, повноважних представників у судове засідання не направили, про причини неявки представників суд належним чином не повідомили, жодних заяв та клопотань від сторін не надійшло.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута місцевим судом за наявними в ній матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.09.2008 р. у справі № 32/369 (далі Рішення суду) позов задоволено повністю, переведено на Товариство з обмеженою відповідальністю “Аніса” (03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, 23-Б, код 32210707) права і обовязки покупця по укладеному між Приватним підприємством “Злагода 2000” (м. Київ, вул. Стеценка, 6, код 25405672) та Субєктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_7 (04215, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) договору № у.432 від 20.04.2007 р.

Вказаним Рішенням суду також стягнуто з Приватного підприємства “Злагода 2000” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Аніса” 42,50 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнуто з Субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_7 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Аніса” 42,50 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач-1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно зясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Скаржник стверджує, що:

- відповідач-1 не був повідомлений належним чином про час та місце судового засідання та був позбавлений можливості брати участь в суді першої інстанції, оскільки ухвали суду про призначення до розгляду справи направлялися за адресою: м. Київ, вул. Стеценко, 6, тоді як місцезнаходження ПП «Злагода-2000»: м. Київ, проспект Перемоги, 17/1;

- судом першої інстанції було помилково застосовано до даних правовідносин ст. 362 Цивільного кодексу України, яка регулює переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності, оскільки факт спільної часткової власності не підтверджується правовстановлюючими документами, що є в матеріалах справи. Зокрема, в договорі купівлі-продажу від 20.04.2007 р. № у.432, за яким ОСОБА_7 отримала у власність нежилі приміщення (в літ. А) загальною площею 80,60 кв. м по проспекту Перемоги, буд. 17/1, та договорі купівлі-продажу від 30.04.2004 р. № 2722, за яким позивач отримав у власність нежитловий будинок (літ. Б) загальною площею 198,1 кв. м, розташований в м. Києві за адресою: проспект Перемоги, 17, не зазначено часток, отже дані об'єкти є окремими об'єктами права власності;

- технічний опис планувальних рішень будівлі, розташованої по проспекту Перемоги, 17-Б в Шевченківському районі м. Києва, не є належним доказом того, що нежилі приміщення (в літ. А) загальною площею 80,60 кв. м по проспекту Перемоги, буд. 17/1, та нежитловий будинок (літ. Б) загальною площею 198,1 кв. м, розташований в м. Києві за адресою: проспект Перемоги, 17, є об'єктами спільної часткової власності;

- відсутність доказів внесення на депозитний рахунок суду суми, яка була сплачена за договором купівлі-продажу, є додатковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови в позові;

- позивачем було пропущено річний термін позовної давності для звернення до суду з позовом про переведення на нього прав та обов'язків покупця, передбачений ч. 4 ст. 362 Цивільного кодексу України;

- відповідачем-1 укладено договори з АК «Київенерго» № 4979 на користування електричною енергією та з ВАТ АК «Київводоканал» № 972 від 01.03.2006 р., за якими проводиться оплата за електричну енергію, воду та каналізацію (платіжні доручення додано). Наявність окремих договорів на користування інженерними мережами, на думку скаржника, є додатковим доказом того, що спірний об'єкт є окремим об'єктом права власності та не є спільною частковою власністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2008 р. задоволено клопотання відповідача-1 про відновлення пропущеного процесуального строку, відновлено відповідачу-1 пропущений строк подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2008 р. у справі № 32/369, прийнято до розгляду апеляційну скаргу Приватного підприємства „Злагода-2000” і порушено апеляційне провадження у справі № 32/369.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2009 р. призначено у справі № 32/369 архітектурно-будівельну експертизу; доручено проведення експертизи Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (м. Київ, вул. Велика Житомирська, 19).

До Київського апеляційного господарського суду від Київського науково-дослідному інституту судових експертиз надійшов висновок судової будівельно-технічної експертизи у справі № 32/369.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2009 р. апеляційне провадження у справі поновлено, апеляційну скаргу призначено до розгляду.

Представник скаржника під час розгляду справи підтримав вимоги апеляційної скарги та просив Рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Представник відповідача-2 під час розгляду справи усно підтримав вимоги апеляційної скарги і також просив Рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Представник позивача під час розгляду справи заперечував проти доводів відповідачів, викладених в апеляційній скарзі та додаткових письмових і усних поясненнях, з підстав, викладених у позовній заяві, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване Рішення суду як таке, що прийняте з повним та всебічним зясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони, зокрема, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду та ін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як підтверджено матеріалами справи, 30 квітня 2004 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “АНІСА” та Приватним підприємством “Борис” був укладений договір купівлі-продажу нежитлового будинку загальною площею 198,1 кв. м, розташований за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 17-Б. Зазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Каплуном Ю.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2722, а також зареєстрований Комунальним підприємством “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна” (далі - БТІ), підтвердженням чого є Реєстраційне посвідчення за № 5 п 257 від 11 травня 2004 року.

Між позивачем та Київською міською радою 10 серпня 2005 року було укладено договір оренди земельної ділянки № 570, який був посвідчений приватним нотаріусом Щербаковим В.З. та зареєстрований 15 серпня 2005 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 91-6-00476.

Також судом встановлено, що 20 квітня 2007 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір № у.432 купівлі-продажу нежилих приміщень № 1 по № 9, І, ІІ (групи приміщень № 3) (в літ. А) загальною площею 80,60 кв. м, які розташовані за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 17/1.

Позивач стверджує, що нежитловий будинок загальною площею 198,1 кв. м, який знаходиться у власності позивача, має підвальне приміщення, котре разом із зазначеною будівлею позивача формує цілісну нежилу будівлю. А тому відповідачем-2 порушено законні права та інтереси позивача як співвласника нежитлового будинку, котрий має переважне право на придбання цієї частки.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З довідки Комунального підприємства “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна” від 19.09.2008 р. № 32383 вбачається, що за даними книг реєстрації Бюро по нежитловому фонду проведена наступна реєстрація: за ОСОБА_7 по пр. Перемоги, 17/1 (літ. А) на нежилі приміщення з № 1 по 9, І, ІІ (групи прим. № 3) (в літ. А) загальною площею 80,6 кв. м на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 20.04.2007 р.; за Товариством з обмеженою відповідальністю “Аніса” по пр. Перемоги, 17 (літ. Б) на нежилий будинок загальною площею 198,1 кв. м на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 30.04.2004 р.

Статтею 355 Цивільного кодексу України визначено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах продажу, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає (ч.ч. 1, 2 ст. 362 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 362 Цивільного кодексу України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Судом встановлено, що відповідач-1 позивача про намір продати нежилі приміщення № 1 по № 9, І, ІІ (групи приміщень № 3) (в літ. А) загальною площею 80,60 кв. м, які розташовані за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 17/1 (підвальні приміщення за вказаною адресою), не попередив, про ціни та умови продажу зазначеного обєкту інформацію позивачу не направив та продав вказане приміщення сторонній особі. Позивач вважає, що в даному випадку продавець-співвласник може продати свою частку сторонній особі лише за умови, якщо інші співвласники відмовляються від права переважної купівлі або не реалізують таке право щодо нерухомого майна впродовж одного місяця від дня одержання повідомлення.

Як виливає з матеріалів справи та пояснень представників сторін, предметом договору № у.432 купівлі-продажу, правам покупця за яким позивач просить перевести на нього, є нежилі приміщення № 1 по № 9, І, ІІ (групи приміщень № 3) (в літ. А) загальною площею 80,60 кв. м, які розташовані за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 17/1. Ці приміщення є підвальними приміщеннями більшої будівлі, що розташована за вказаною адресою.

В матеріалах справи міститься Технічний опис планувальних рішень будівлі по проспекту Перемоги, 17 Б, складений ТОВ „Граф” у 2008 році, в котрому зроблено висновок, що приміщення 1-го та підземного поверху зазначеної будівлі не можуть функціонувати одне без одного та розглядатися як окремі самостійні обєкти, оскільки являються частинами цілісного будинку.

Водночас, відповідно до Висновків про вартість майна обєкта оренди, складеного МПП „П.А.Н.” у 2004 році, також долученого до матеріалів справи, спірні приміщення визначені як одна типова збірна бетонна одноповерхова підземна секція (з наступною надбудовою), котра має автономність і незалежне використання.

До матеріалів справи також долучено копію плану за поверхами на будівлю літер «Б» по вулиці пр-т Перемоги, буд. № 17, району Святошинського, м. Київ, зареєстрованого Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" від 9 червня 2003 року (далі - план за поверхами).

Відповідно до плану за поверхами нежитлового будинку, власником якого є позивач, вхідна група в будівлю, що веде до підвальних приміщень, належить позивачу. Що стосується підвальних приміщень, то відповідно до плану за поверхами приміщення, що належить відповідачу-2 (знаходиться в матеріалах справи), вхідна група в підвальне приміщення взагалі відсутня, а потрапити в підвальне приміщення можна лише через вхідну групу першого поверху будівлі, власником якої є позивач.

Враховуючи те, що матеріали справи містять протирічливі висновки щодо спірних приміщень, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2009 р. призначено у справі № 32/369 архітектурно-будівельну експертизу. Доручено проведення експертизи Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (м. Київ, вул. Велика Житомирська, 19).

Цією ухвалою на вирішення експерта поставлено наступне питання: чи можуть приміщення 1-го та підземного поверхів будівлі, яка знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 17-Б, функціонувати окремо одне без одного та розглядатися як окремі самостійні об'єкти нерухомості з урахуванням специфіки їх будівництва, розташування та функціонування несучих конструктивних елементів (фундаментів, несучих стін, перекриттів тощо), систем інженерного забезпечення (електро- та теплопостачання, водопровід та каналізація)?

До Київського апеляційного господарського суду від Київського науково-дослідному інституту судових експертиз надійшов висновок судової будівельно-технічної експертизи № 1405 від 05.06.2009 р.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1405 від 05.06.2009 р. будівля за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 17-Б, фактично є єдиною окремо розташованою нежилою капітальною будівлею в плані прямокутної форми, що складається з підвалу, який розміщений під частиною будівлі, та першого поверху. Приміщення підвалу та першого поверхів відокремлені один від одного залізобетонним перекриттям. Приміщення підвалу, як і приміщення першого поверху обладнані окремими ізольованими входами, при цьому входи у підвальні приміщення влаштовані в наземній частині будівлі. Будівля забезпечена електропостачанням, водопроводом, каналізацією та опаленням із вводами в зовнішніх стінах та послідуючим розведенням по будівлі. Отже, конструктивно приміщення підвалу та першого поверхів фактично об'єднані в єдину конструктивну схему, за якою зовнішніми огороджувальними конструкціями є дах з покрівлею та зовнішні несучі стіни і навантаження від яких, а також від залізобетонного перекриття та інших конструктивних елементів, передаються на єдиний фундамент.

Таким чином, у експертному висновку вказано, що будівля за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 17-Б, фактично є єдиною окремо розташованою нежилою капітальною будівлею, приміщення підвалу та першого поверхів фактично об'єднані в єдину конструктивну схему, яка розміщена на єдиному фундаменті.

В п. 2 Національного стандарту № 2 "Оцінка нерухомого майна", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 р. № 1442, надаються такі визначення:

земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, визначеними щодо неї правами;

земельне поліпшення - результати будь-яких заходів, що призводять до зміни якісних характеристик земельної ділянки та її вартості. До земельних поліпшень належать матеріальні об'єкти, розташовані у межах земельної ділянки, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення, а також результати господарської діяльності або проведення певного виду робіт.

До земельних поліпшень відносяться будівлі, споруди та передавальні пристрої, які можуть утворювати цілісний майновий комплекс;

будівлі - земельні поліпшення, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо;

споруди - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій;

передавальні пристрої - земельні поліпшення, створені для виконання спеціальних функцій з передачі енергії, речовини, сигналу, інформації тощо будь-якого походження та виду на відстань (лінії електропередачі, трубопроводи, водопроводи, теплові та газові мережі тощо);

цілісний майновий комплекс - об'єкти, сукупність активів яких дає змогу провадити певну господарську діяльність.

Складовими частинами будівлі є приміщення частина внутрішнього об'єму будівлі, обмежена будівельними елементами, з можливістю входу і виходу.

Приміщення будівлі, що є частиною внутрішнього об'єму будівлі вважаються вбудованими приміщеннями.

Приміщення, що прибудовані до основної будівлі та мають з нею хоча б одну спільну стіну вважаються прибудованими приміщеннями.

А приміщення, частина внутрішнього об'єму яких є частиною внутрішнього об'єму основної будівлі, а інша частина - прибудованою, вважається вбудовано-прибудованим приміщенням.

В залежності від позначки підлоги приміщень відносно планувальної позначки землі - рівня землі на межі вимощення, об'ємно-планувальних та конструктивних рішень будівель, а також відповідно до визначень, наданих в Державних будівельних нормах (ДБН) В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення" (Додаток Б), визначають такі поверхи будівель:

поверх надземний - поверх з позначкою підлоги приміщень не нижче планувальної позначки землі;

поверх основний поверх (для розрахунку ліфтів), на який мешканці мають нормальний доступ із прибудинкової території;

поверх перший - нижній надземний поверх житлового будинку;

поверх підвальний (перший підземний поверх) - поверх з позначкою підлоги приміщень нижче планувальної позначки землі більш ніж на половину висоти приміщення;

поверх підземний - поверх з позначкою підлоги приміщень нижче планувальної позначки землі на всю висоту приміщення;

поверх цокольний - поверх з позначкою підлоги приміщень нижче планувальної позначки землі на висоту не більше половини висоти приміщень.

З наведеного можна зробити висновок, що будівля, що є предметом дослідження в даній справі, з урахуванням обставин її створення, розміру, конструктивно-будівельних особливостей, схеми підключення до інженерних мереж тощо має розглядатись як цілісний предмет матеріального світу, конструктивно поділений на декілька частин (приміщень), одне з яких є предметом спору в даній справі.

Колегія суддів бере до уваги те, що у висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1405 від 05.06.2009 р. також зазначено, що, зважаючи на наявність ізольованих входів, а також їх функціонального призначення, приміщення першого поверху та приміщення підвалу можуть експлуатуватись окремо одне від одного, а відповідно розглядатися як окремі самостійні об'єкти нерухомого майна.

Разом з тим, зважаючи на наведені вище фактичні обставини справи, зокрема, фізичне, матеріальне обґєднання відповідних приміщень в одній цілісній будівлі (а також те, що входи у підвальні приміщення влаштовані в наземній частині будівлі, котра належить позивачеві), колегія суддів дійшла висновку, що розглядати відповідні приміщення як окремі самостійні обґєкти нерухомого майна можливо лише як правові категорії, а як матеріальні лише як частки єдиного цілого.

Згідно з ч. 5 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Згідно з ч. 6 ст. 42 Господарського процесуального кодексу відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні.

Як зазначалось вище, у експертному висновку вказано, що будівля за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 17-Б, фактично є єдиною окремо розташованою нежилою капітальною будівлею, приміщення підвалу та першого поверхів фактично об'єднані в єдину конструктивну схему, яка розміщена на єдиному фундаменті. При цьому експертом зазначено, що приміщення першого поверху та приміщення підвалу можуть експлуатуватись окремо одне від одного, а відповідно розглядатися як окремі самостійні об'єкти нерухомого майна.

Проте колегія суддів приймає зазначений висновок експерта з наведеним вище застереженням.

З наведеного в сукупності випливає, що нежила будівля за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 17-Б, є цілісним фізичним обєктом з визначенням часток співвласників в натурі. А отже при продажу певної частки такого обєкта власнику такої частки слід було керуватися нормами, встановленими ст. ст. 355-362 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Що стосується різних поштових адрес приміщень, які належать позивачу та відповідачу-2, то колегія суддів відзначає таке. Матеріали справи дійсно містять посилання на різні поштові адреси будівлі (чи окремих її приміщень), яка є предметом дослідження в даній справі, як то: м. Київ, пр-т Перемоги, 17, або 17/1, або 17/1 А, або 17 Б тощо. Разом з тим, як підтверджується матеріалами справи, такі поштові адреси присвоєні одній єдиній окремій нежилій будівлі, котра розташована на відповідній ділянці за відсутності інших нежилих будівель, що підтверджується землевпорядними документами, кадастровими планами, схемою інженерних мереж району, викопіюваннями з плану району, іншими документами.

З огляду на вищевикладене, місцевий суд прийшов до вірного висновку про те, що позовні вимоги позивача є законними, обґрунтованими, доведеними належними доказами, та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України підставно покладено на відповідачів.

Розглядаючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів відзначає також наступне.

Укладення відповідачем-1 окремих договорів на енерго- і водопостачання не спростовує висновків суду щодо цілісності будівлі, наведених вище.

В апеляційній скарзі в абзаці 4 на сторінці 1 відповідач-1 зазначає, що в позовній заяві невірно вказана поштова адреса відповідача-1, а тому ухвали суду про слухання справи на адресу відповідача-1 безпідставно направлялись за адресою: м Київ, вул. Стеценко, 6, тоді як адреса (місцезнаходження) ПП "Злагода-2000" є: м. Київ, пр-т Перемоги, 17/1, що підтверджується довідкою з ЄДРПОУ. Однак, як встановлено колегією суддів, 9 листопада 2007 року ТОВ "АНІСА" звернулося до Шевченківського районного суду міста Києва з аналогічною позовною заявою до відповідача-1 та відповідача-2.

Позивач звернувся до районного суду, оскільки стороною в договорі купівлі-продажу між відповідачем-1 та відповідачем-2 виступала фізична особа.

В процесі розгляду справи районним судом питання щодо місцезнаходження ПП "Злагода-2000" не виникало. При цьому відповідачем-2 до районного суду було подано клопотання від 29.02.2008 р. (т. с. 1, а.с. 46, 95), в якому зазначено місцезнаходження ПП "Злагода-2000" - 04060, м. Київ, вул. Стеценка, 6. У цьому ж клопотанні було зазначено, що ОСОБА_7 є суб'єктом підприємницької діяльності.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 29.02.2008 р. у справі № 2- 960/2008 провадження за позовом ТОВ "АНІСА" до ПП „Злагода-2000", ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу було закрито у зв'язку з тим, що даний спір підлягає розгляду в господарському суді (ст. 15, ч. 1 п. 1 ст.205 ЦПК України, ст. 1 ГПК України). У цій ухвалі вказано про участь представника ПП „Злагода 2000” в судовому засіданні 29.02.2008 р.

За таких обставин, колегія суддів вважає недоведеними твердження скаржника, про те, що він не був поінформованим про розгляд вказаної справи.

Більш того, матеріали справи свідчать, що процесуальні документи, які надсилались Господарським судом міста Києва Приватному підприємству „Злагода-2000”, були отримані останнім, оскільки матеріли справи не містять поштових повідомлень про невручення ПП „Злагода-2000” кореспонденції через відсутність за вказаної адресою тощо.

В апеляційній скарзі скаржник також зазначає, що позивачем було пропущено річний термін позовної давності для звернення до суду з позовом про переведення на нього прав та обов'язків покупця, передбачений ч. 4 ст. 362 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як встановлено ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу).

Згідно з ч. ст. 261 ЦК України перебіг позовної даності починається від дня, коли особа довідалася або могла жовідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Судом встановлено, що відповідачі не повідомляли позивача про укладення договору № у.432 від 20.04.2007 р.

Як встановлено колегією суддів, відповідачі не заявляли про застосування позовної давності у даному спорі до винесення оскаржуваного рішення судом першої інстанції, а тому позовна давність не може бути взята до уваги судом апеляційної інстанції.

Крім того, матеріали справи свідчать, що позивач 16.07.2007 р. звернувся до БТІ м. Києва про проведення інвентаризації нежитлового будинку, який знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 17-Б. БТІ м. Києва була надана відповідь, що у цій будівлі відсутні підвальні приміщення. Однак у листопаді 2007 року позивачу стало відомо про те, що між відповідачем-1 та відповідачем-2 був укладений вищевказаний договір купівлі-продажу підвальних приміщень, в звязку з чим у листопаді 2007 року позивачем була подана позовна заява до Шевченківського районного суду міста Києва про визнання недійсним договору купівлі-продажу № у.432 від 20.04.2007 р. та переведення на позивача прав та обов'язків покупця за цим договором. До господарського суду позивач звернувся у вересні 2008 року.

Відтак, строк позовної давності підлягає обчисленню лише з листопада 2007 року, коли позивачу стало відомо про існування спірного договору. Доказів зворотнього суду не надано.

Як зазначалось вище, відповідно до ч. 4 ст. 362 Цивільного кодексу України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Таким чином відповідно до вказаної статті одночасно з поданням позову про визнання договору недійним закон зобов'язує співвласників внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. Словосполучення "суму, яку за договором повинен сплатити покупець" слід розуміти як зобов'язання позивача внести на депозит суму, за якою частка була відчужена іншій особі згідно договору купівлі-продажу, а якщо частка була продана за ціною, вищою, ніж була запропонована іншим учасникам спільної часткової власності у повідомленні, - за ціною, вказаною у повідомленні.

Слід відзначити, що у багатьох випадках позивач може не знати, за якою ціною був здійснений продаж частки, а відтак реально може бути позбавлений можливості виконати вищезазначений обов'язок. В цих випадках судам слід приймати позов до розгляду, в процесі якого робити запит до нотаріальних контор про видачу копії укладеного договору з метою з'ясування розміру сплаченої покупцем ціни. Лише після цього можна вимагати від позивача внесення конкретної грошової суми на депозит суду.

Таким чином колегія суддів, відзначає, що законодавством не встановлено чіткого строку фактичної сплати вказаної суми коштів.

Апеляційним судом встановлено, що позивач 12.09.2008 р. звернувся до Господарського суду міста Києва з клопотанням, в якому просив постановити ухвалу про внесення позивачем на депозитний рахунок Господарського суду міста Києва сум у розмірі 110.045,00 грн., яка була визначена у п. 2.1 договору купівлі-продажу № у.432 від 20.04.2007 р.

Ухвалою від 15.09.2008 р. у справі № 32/369 (а. с. 48, 49) Господарський суд міста Києва ухвалив ТОВ «Аніса» внести на депозитний рахунок Господарського суду міста Києва грошову суму в розмірі 110.045,00 грн.

Колегією суддів встановлено, що на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2008 р. у справі № 32/369 та наказу Господарського суду міста Києва № 32/369 від 09.10.2008 р. щодо переведення прав та обов'язків покупця по укладеному між Приватним підприємством «Злагода-2000» та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_7 Договору від 20.04.2007 р., що був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрьковою Н.В., того ж числа за № у. 432 та зареєстрований Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 14.05.2007 р. у реєстрову книгу № 145п-26 за р. № 8182-П, та у зв'язку з неможливістю (через уникнення продавця від отримання грошових коштів) безпосереднього виконання покладеного на ТОВ «Аніса» рішенням суду вищезгаданих прав та обов'язків покупця, зокрема щодо сплати грошових коштів за предмет договору, позивач звернувся до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юрченка В.В. із заявою від 13.02.2009 р., в якій просив прийняти в депозит грошову суму, а саме 110.045,00 грн. (сто десять тисяч сорок п'ять гривень 00 копійок) для подальшої передачі їх ПП«ЗЛАГОДА-2000».

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юрченком В.В. було виставлено позивачу рахунок-фактуру від 13.02.2009 р. № СФ-б/н на вказану суму сто десять тисяч сорок п'ять гривень 00 копійок) для передачі грошових коштів на депозитний рахунок нотаріальної контори.

Матеріалами справи підтверджується, що платіжним дорученням № 16 від 17.02.2009 р. позивач перерахував відповідну суму на депозитний рахунок нотаріуса.

При цьому колегія суддів, відзначає що рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2008 р. у справі № 32/369 не набрало законної сили в звязку з його апеляційним оскарженням, а тому дії на його виконання можливі лише прийняття рішення апеляційним судом та за умови залишення його без змін.

Колегія суддів враховує і те, що відповідачами не надано доказів наявності у Господарського суду м. Києва спеціального депозитного рахунку для зберігання відповідних коштів.

А тому колегія суддів відхиляє посилання скаржника на недотримання позивачем та судом першої інстанції ч. 4 ст. 362 Цивільного кодексу України щодо внесення на депозитний рахунок суду грошової суми, яку за договором повинен сплатити покупець.

Більш того несвоєчасне внесення на депозитний рахунок суду грошової суми, яку за договором повинен сплатити покупець, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується а всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва у справі № 32/369 від 22.09.2008 р. прийнято з повним та всебічним зясуванням обставин, які мають значення для розгляду спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у звязку з чим апеляційна скарга відповідача-1, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені скаржником при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на апелянта.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства „Злагода-2000” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва у справі № 32/369 від 22.09.2008 р. без змін.

2. Матеріали справи № 32/369 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя

Судді