Рішення № 6085404, 31.07.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.09 Справа№ 14/80

За позовом : Виробничо-торгівельного товариства з обмеженою відповідальністю “Бук”, м.Львів

До відповідача : Державного територіально-галузевого об”єднання “Львівська залізниця”, м.Львів

Про стягнення 388861,82 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

При секретарі Хороз І.Б.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1. представник (довіреність від 20.05.08 р)

від відповідача : Кречетова Л.І.- представник (довіреність №НЮ-37 від 01.01.09 р)

Зміст ст.ст.20,22 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз”яснено. В порядку ст.20 ГПК України заяви від сторін не поступали.

Суть спору :

Виробничо-торгівельне товариство з обмеженою відповідальністю „Бук” звернулося з позовом до державного територіально-галузевого обєднання „Львівська залізниця” про стягнення 388861,82 грн заборгованості, в тому числі : 181697,20 грн пені; 180623,94 грн інфляційних втрат; 26540,67 грн 3 % річних; просить відшкодувати судові витрати по справі.

Провадження у справі порушено ухвалою від 13.04.09 р і призначено розгляд справи на 28.05.09 р. З підстав, зазначених в ухвалі від 28.05.09 р розгляд справи відкладався на 18.06.09 р, строки вирішення спору продовжувались .

28.05.09 р відповідачем подано в канцелярію суду відзив на позовну заяву ( вих. №НХ-1880 від 27.05.09 р), з підстав наведених у якому позовні вимоги не визнає. Зокрема стверджує, що позивач звернувся до суду щодо стягнення пені з пропуском зазначеного у ст.258 ЦК України строку позовної давності ( один рік до вимог про стягнення пені); посилається на те, що господарський суд при розгляді справи №4/72 (рішення від 18.07.08 р) дослідив , що позивач поставив продукцію на загальну суму 156154,05 грн, яка не передбачена специфікацією до договору поставки №Л/НХ-071723/НЮ, а також те, що позивач поставив металовиробів на суму 158367,57 грн понад кількість, передбачену специфікацією до договору ( всього поставлено товару не передбаченого специфікацією до вищевказаного договору на суму 314521,62 грн; посилається на те, що позивачем безпідставно включено по видатковій накладній №РН-14/08-1 від 14.08.07 р вартість мішків поліпропіленових в кількості 420 штук на суму 630 грн з ПДВ, оскільки ціна зазначена на умовах поставки DDU згідно ІНКОТЕРМС-2000, ціна з на продукцію вказана з тарою та упаковкою; позивач провів нарахування інфляційних втрат на 3 % річних на зазначений товар з початку прострочення оплати згідно умов договору.

Позивач не погодився із запереченнями відповідача на позовну заяву і подав письмові Заперечення на відзив на позовну заяву ВТ ТзОВ “Бук” ( вх. № 12534 за 18.06.09 р). Відповідач письмово висловив свої доводи і міркування щодо заперечень позивача на відзив ( поступили в канцелярію суду 06.07.09 р за №15630).

В судовому засіданні 18.06.09 р оголошувалась перерва до 07.07.09 р ; в судовому засіданні 07.07.09 р оголошувалась перерва до 21.07.09 р ; в судовому засіданні 21.07.09 р оголошувалась перерва до 31.07.09 р, про що до відома сторін доводилось під розписку.

Позивач подав Заяву від 26.06.09 р про відшкодування судових витрат на оплату послуг адвоката в сумі 40000,00 грн ( заява зареєстрована в канцелярії суду 26.06.09 р за №13040). В обгрунтування посилається на ст.44 ГПК України, відповідно до якої судові витрати складаються з державного мита, сум , що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов”язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов”язаних з розглядом справи. Відповідно до договору про надання правової допомоги №02/03/09 від 02 березня 2009 року укладеного між ВТ ТзОВ “Бук” та адвокатом ОСОБА_1. виконавець зобов”язується надати замовнику будь-яку правову допомогу, що торкається питання захисту його прав та охоронюваних законом інтересів у зв”язку із зверненням Замовника в Господарський суд Львівської області з позовом до Державного територіально-галузевого об”єднання “Львівська залізниця” про стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних нарахованих на 1621795,23 грн. основного боргу. У п.3.2 договору встановлено, що за надання правової допомоги, передбаченої предметом цього договору, замовник виплачує виконавцю гонорар в сумі 40000,00 грн. Дана грошова сума була сплачена замовником 25 червня 2009 року (платіжним дорученням №285 від 25 червня 2009 року).

14.07.09 року від позивача поступила Заява від 14.07.09 р про уточнення позовних вимог (заява зареєстрована в канцелярії суду за вх. № 14274). Керуючись ст.22 ГПК України позивач подав заяву про уточнення позовних вимог з тих підстав, що при розрахунку пені за останніх два дні березня 2008 року та квітня 2008 року було допущено помилку, замість облікової ставки НБУ 10% річних, розрахунки було зроблено з врахуванням розміру облікової ставки НБУ 12 % річних. Розрахований, з врахуванням викладеного у заяві розмір пені становить 176259,61 грн (розрахунки додаються до заяви про уточнення позовних вимог). Згідно заяви про уточнення позовних вимог позивач просить стягнути на його користь з відповідача 176259,61 грн. пені; 180623,94 грн інфляційних втрат, 26540,67 грн. 3 % річних та відшкодувати судові витрати по справі.

Відповідачем подано за №НХ-2447 від 20.07.09 р заперечення на заяву позивача про відшкодування судових витрат, з підстав зазначених у яких просить відмовити позивачу у відшкодуванні витрат на оплату послуг адвоката, посилається, зокрема на те, що ст.44 ГПК України передбачає відшкодування як судових витрат сум, що були сплачені стороною за отримання лише послуг адвокатів, а не будь-яких представників; вважає, що справа не є важкою, позивачем не подано доказів, які б підтверджували розумність витрат на оплату послуг адвоката.. Окрім того відповідачем подано за № НХ-2577 від 30.07.09 р заперечення на заяву позивача про уточнення позовних вимог.

В обгрунтування позовних вимог ( із врахуванням Заяви від 14.07.2009 року про уточнення позовних вимог заяви від 26.06.09 р) позивач пояснює, що на виконання укладеного 06 серпня 2007 року з відповідачем договору поставки позивач в період з 14 серпня 2007 року до 14 грудня 2007 року за видатковими накладними № РН-14/08-1 від 14.08.2007 р.; № РН-14/08-2 від 14.08.2007 р.; № РН-20/08-1 від 20.08.2007 р.; № РН-20/08-3 від 20.08.2007 р.; № РН-20/08-4 від 20.08.2007 р.; № РН-07/09-1 від 07.09.2007 р.; № РН-07/09-2 від 07.09.2007 р.; № РН-07/09-3 від 07.09.2007 р.; № РН-14/09-1 від 14.09.2007 р.; № РН-14/09-2 від 14.09.2007 р.; № РН-20/09-1 від 20.09.2007 р.; № РН-28/09-1 від 28.09.2007 р.; № РН-23/10-1 від 23.10.2007 р.; № РН-23/10-2 від 23.10.2007 р.; № РН-25/10-4 від 25.10.2007 р.; № РН-31/10-1 від 31.10.2007 р.; № РН-31/10-3 від 31.10.2007 р.; № РН-09/11-4 від 09.11.2007 р.; № РН-26/11-2 від 26.11.2007 р.; № РН-30/11-1 від 30.11.2007 р.; № РН-14/12-3 від 14.12.2007 р. поставив відповідачу продукцію на загальну суму 1922395,11 грн. Відповідач частково оплатив вартість отриманої продукції. За стягненням 1621795,23 грн позивач змушений був звернутися до суду. Предметом позову було стягнення лише основного боргу, а вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних заявлені не були. Рішенням господарського суду Львівської області від 18 липня 2008 року у справі № 4/72 позов було задоволено повністю. Даним рішенням було встановлено, що відповідач частково оплатив вартість отриманої продукції. Заборгованість відповідача за поставлену продукцію становила 1621795,23 грн. Відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Враховуючи, що в даному спорі беруть участь ті самі сторони ( ВТ ТзОВ “Бук” та ДТГО “Львівська залізниця”), факт порушення відповідачем умов договору , стверджує позивач, є таким що не доводиться.. Згідно з п.6.1 Договору оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться покупцем на протязі 90 (банківських днів) після дати поставки партії продукції (датою поставки продукції вважається підписання Акту прийому-передачі продукції в пункті призначення п.5.4 договору). Акти прийому-передачі на конкретну партію продукції були підписані в день підписанні видаткових накладних на аналогічну продукцію). Таким чином, порушення зобов”язання по оплаті поставленої продукції настає з 91 дня після поставки ( підписання Акту прийому-передачі продукції в пункті призначення). У п.9.4 договору передбачено, що в разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення. Згідно розрахунків, доданих до Заяви про уточнення позовних вимоги, пеня розрахована в сумі 176259,61 грн. Відповідно до ст.625 ЦК України позивачем обраховано суму інфляційних втрат , які відповідно до Заяви про уточнення позовних вимог і доданих до неї розрахунків складають 180623,94 грн та 3 % річних 26540,67 грн.

Позивач просить відшкодувати судові витрати , сплачену за подання позову суму державного мита, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та адвокатських витрат, оскільки дані витрати прямо передбачені ст.44 ГПК України, є реальними та документально підтвердженими.

Заперечення представником відповідача позовних вимог у зв'язку із тим, що товар на загальну суму 156154,05 грн було поставлено не на підставі договору, а товар на загальну суму 158367,57 грн понад кількість яка була обумовлена в договорі ( загальна сума 314521,62 грн), а відтак заперечення нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на дану суму, вважає безпідставним, оскільки дані факти були встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили; щодо заперечень відповідача по пропуску спеціального строку позовної давності і стягненню пені, то вважає що такий строк не є пропущеним, оскільки відповідно до ч.2 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред”явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Стверджує, що позовну давність щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних було перервано у квітні 2008 року ( у зв”язку із зверненням позивача з позовом щодо стягнення основного боргу). Крім того, відповідно до ч.1 ст.264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов”язку. Враховуючи те, пеня, інфляційні втрати та 3 % річних нерозривно пов”язані з виконанням основного обов”язку, а останній платіж , щодо погашення основного зобов”язання відбувся 29.09.2008 року, строк позовної давності є перерваним у зв”язку із вчиненям особою дії, що свідчить про визнання свого боргу або іншого обов”язку. Вважає, що у зв”язку з цим, спеціальний строк позовної давності можна обраховувати із 29.09.08 р.

В судовому засіданні , за згодою представників сторін, відповідно до ст.85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини прийнятого по справі рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази суд вважає, що позовні вимоги згідно Заяви про уточнення позовних вимог від 14.07.09 р та Заяви про відшкодування судових витрат від 26.06.09 р слід задовольнити частково.

Відповідно до вимог ст.ст. 526, 610 Цивільного Кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Статтями 193,230,231,265 ГК України встановлено обовязок субєктів господарювання виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Державне територіально-галузеве об'єднанням „Львівська залізниця" (Покупець) та Виробничо-торгівельне товариство з обмеженою відповідальністю „Бук" (Постачальник) 6 серпня 2007 року згідно рішення тендерного комітету від 12 липня 2007 року уклали договір поставки № Л/НХ-071723/НЮ за умовами якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність, а покупець прийняти й оплатити продукцію в асортименті та кількості відповідно до специфікації до даного договору, що є невід'ємною його частиною. Сторони домовились також, що постачальник повинен здійснювати поставку продукції на умовах DDU відповідно до правил тлумачення торгівельних термінів ІНКОТЕРМС 2000 за реквізитами зазначеними в рознарядці покупця (м. Львів, вул. Широка, 2) автотранспортом постачальника. Оплата за кожну партію поставленої продукції проводиться покупцем на протязі 90 банківських днів після дати поставки партії продукції. Датою поставки вважається дата підписання акту прийому-передачі продукції в пункті призначення.

Позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 1922395,11 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-14/08-1 від 14.08.2007 р.; № РН-14/08-2 від 14.08.2007 р.; № РН-20/08-1 від 20.08.2007 р.; № РН-20/08-3 від 20.08.2007 р.; № РН-20/08-4 від 20.08.2007 р.; № РН-07/09-1 від 07.09.2007 р.; № РН-07/09-2 від 07.09.2007 р.; № РН-07/09-3 від 07.09.2007 р.; № РН-14/09-1 від 14.09.2007 р.; № РН-14/09-2 від 14.09.2007 р.; № РН-20/09-1 від 20.09.2007 р.; № РН-28/09-1 від 28.09.2007 р.; № РН-23/10-1 від 23.10.2007 р.; № РН-23/10-2 від 23.10.2007 р.; № РН-25/10-4 від 25.10.2007 р.; № РН-31/10-1 від 31.10.2007 р.; № РН-31/10-3 від 31.10.2007 р.; № РН-09/11-4 від 09.11.2007 р.; № РН-26/11-2 від 26.11.2007 р.; № РН-30/11-1 від 30.11.2007 р.; № РН-14/12-3 від 14.12.2007 р., підписаними особами, уповноваженими на прийняття матеріальних цінностей.

Однак, відповідач вчасно розрахувався лише за частину товару. За стягненням 1621795,23 грн позивач звертався до господарського суду з позовною заявою. Предметом позову ( справа № 4/72) було стягнення лише основного боргу , а вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних заявлені не були. Рішенням господарського суду Львівської області від 18 липня 2008 року у справі №4/72 позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 1621795,23 грн задоволено повністю; витрати пов”язані з послугами адвоката відшкодовано частково.

Відповідно до ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням від 18 липня 2008 року у справі №4/72 було встановлено, що відповідач частково оплатив вартість отриманої продукції. Заборгованість відповідача за поставлену продукцію становить 1621795,23 грн.

Враховуючи те, що в даному спорі беруть участь ті самі сторони ( ВТ ТзОВ “Бук” та ДТГО “Львівська залізниця”), факт порушення відповідачем умов договору є таким, що не доводиться знову.

Підставою позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 1621795,23 грн ( справа №4/72) був договір поставки №Л/НХ-071723/НЮ. Даний договір був єдиною підставою заявлених вимог. Протягом строку розгляду справи, позивач не змінював підстави позовних вимог. Господарський суд ( справа № 4/72) прийняв рішення яким стягнув з відповідача 1621795,23 грн. боргу. Дану суму було стягнуто з врахуванням 314521,62 грн, в стягненні яких на думку відповідача, слід було відмовити, оскільки товар на цю суму , як стверджував відповідач, було поставлено не відповідно до умов договору.

Відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України лише позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити, зокрема підставу чи предмет позову. При цьому зміна підстави позову це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Волевиявлення позивача про зміну підстави позову повинно викладатись у письмовій формі. Разом з тим, господарський суд не вправі змінювати предмет позову, розглядати позовні вимоги, які не були заявлені позивачем. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади ( в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов”язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина четверта статті 22 ГПК визначає зміну підстави чи предмету позову виключно як право, а не обов”язок позивача. Пунктом 2 статті 83 ГПК передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог ( за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Як вбачається зі змісту судового рішення у справі № 4/72, суд керувався ст.ст. 629, 712 Цивільного кодексу України, відповідно до яких договір є обов'язковим для виконання сторонами. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Суд керувався також приписами ст. 672 Цивільного Кодексу України - якщо продавець передав покупцеві частину товару, асортимент якого відповідає умовам договору купівлі-продажу, і частину товару з порушенням асортименту, покупець має право на свій вибір прийняти частину товару, що відповідає умовам договору, і відмовитися від решти товару; відмовитися від усього товару; вимагати заміни частини товару, що не відповідає асортименту, товаром в асортименті, який встановлено договором; прийняти весь товар. Товар, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, є прийнятим, якщо покупець у розумний строк після його одержання не повідомив продавця про свою відмову від нього. Якщо покупець не відмовився від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити його за ціною, погодженою з продавцем.

Судове рішення у справі базується і на приписах статті 670 Цивільного Кодексу України - якщо продавець передав покупцеві більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний повідомити про це продавця. Якщо в розумний строк після одержання такого повідомлення продавець не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар, якщо інше не встановлено договором. Якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін; на приписах статті 691 Цивільного Кодексу України, відповідно до вимог якої покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Судом було встановлено, що відповідач впродовж серпня-жовтня 2007 року прийняв продукцію, поставлену позивачем, і жодного разу не повідомляв позивача про претензії чи про відмову від її прийняття, відтак суд дійшов висновку, що в силу закону така продукція вважається прийнятою і відповідач зобовязаний її оплатити.

Суд дійшов висновку, що твердження відповідача про те, що позивач без погодження з відповідачем ціни із загальної кількості та асортименту продукції поставив не передбачені специфікацією до договору поставки №Л/НХ-071723/НЮ металовироби на загальну суму 156154,05грн. і понад кількість, вказану в специфікації до договору поставки №Л/НХ-071723/НЮ, на загальну суму 158367,57 грн. та, що позивач безпідставно включив по видатковій накладній №РН-14/08-1 від 14.08.07р. вартість мішків поліпропіленових в кількості 420 шт.на суму 630 грн. не звільняють відповідача від обовязку оплатити вартість отриманих металовиробів, оскільки відповідач не заперечує факту отримання ним у позивача металовиробів на загальну суму 1922395,11 грн., їх оприходування й обліку.; що твердження відповідача, що акти прийому-передачі №№: 14-1, 14-2 від 14.08.07р. ; 20-1, 20-3,20-4 від 20.08.07р.; 07-1, 07-2, 07-3 від 07.09.07р.; 14-1, 14-2 від 14.09.07р.; 20-1 від 20.09.07р.; 28-1 від 28.09.07р.; 23-1, 23-2 від 23.10.07р.; 25-1 від 25.10.07р.; 31-1, 31-3 від 31.10.07р.; 09-4 від 09.11.07р., 26-2 від 26.11.07р.; 30-1 від 30.11.07р.; 14-3 від 14.12.07р. підписані не начальником відокремленого підрозділу "Служба матеріально-технічного постачання" Олексієм Ігорем Михайловичем, який довіреністю уповноважений на вчинення таких дій, а іншою особою, не спростовує самого факту прийняття відповідачем зазначеної вище продукції.

Суд вказав на те, що відповідач не надав суду жодного доказу хоча б спроби повернення отриманих ним матеріальних цінностей, що не передбачені специфікацією до договору поставки №Л/НХ-071723/НЮ. Також суду не надано доказів вчинення відповідачем дій, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Суд встановив, що відповідач звертався до позивача із заявками на отримання товарно-матеріальних цінностей, підписаних начальником служби матеріально-технічного постачання Олексієм І. М.: від 12.10.2008 р., у якій відповідач просив позивача поставити радіаторів алюмінієвих 350 ГОСТ 20849-94 в кількості 1980 шт. (400 шт. згідно зі специфікацією) та радіаторів алюмінієвих 500 ГОСТ 20849-94 в кількості 580 шт. (300 шт. згідно зі специфікацією); від 23.10.2007 р., у якій відповідач просив здійснити поставку товарів у кількості більшій ніж передбачено у специфікації, зокрема: болт М10х120мм ГОСТ 7798-70 в кількості 800 кг. (700 кг. згідно зі специфікацією), гайка М6 ГОСТ 5915-70 в кількості 1500 кг. (1300 кг. згідно зі специфікацією), цвяхи будівельні 6x150 ГОСТ 4028-63 в кількості 3000 кг. (2300 кг. згідно зі специфікацією), цвяхи будівельні 6x200 ГОСТ 4028-63 в кількості 2500 кг. (1500 кг. згідно зі специфікацією), а також відповідач просив здійснити поставку металовиробів, які специфікацією не передбачені, зокрема: болт М16х40мм ГОСТ 7798-70 в кількості 700 кг., цвяхи будівельні 2x60 ГОСТ 4028-63 в кількості 1000 кг., цвяхи будівельні 3x90 ГОСТ 4028-63 в кількості 1500 кг . Всю поставлену продукцію прийнято повноважною особою на підставі довіреностей, в яких зазначено той самий товар, що й у видаткових накладних. Виходячи з викладеного суд стягнув з відповідача на користь позивача 1621795,23 грн. боргу.

В мотивувальній частині рішення господарського суду Львівської області від 18 липня 2008 р № 4/72 немає посилання на те, що поставка товару на загальну суму 314521,62 грн здійснена не на підставі договору поставки № Л/НХ-071723/НЮ.

Оскільки підставою позову у справі № 4/72 був договір поставки №Л/НХ-071723/НЮ, і позивач в ході розгляду справи не змінював підстав заявлених вимог , то у випадку встановлення судом факту поставки товару не на підставі договору, суд мав би відмовити позивачу у стягненні 314521,62 грн боргу, оскільки позовні вимоги в даній частині були б безпідставними ( позивач не доводив би ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог). Проте, позов було задоволено з врахуванням суми 314521,62 грн, що свідчить про встановлення судом факту поставки спірного товару на підставі договору.

Враховуючи те, що факт поставки спірного товару саме на підставі договору було підтверджено рішенням суду, а в даній справі беруть участь ті самі особи що і у справі № 4/72, зазначений факт повторному доведенню не підлягає, а відтак, позивач правомірно нарахував пеню, інфляційні втрати та 3% річних на вартість такого товару.

Згідно ст.115 ГПК України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов”язковими на всій території України .

Рішення господарського суду від 18 липня 2008 року у справі № 4/72 сторони не оскаржували; рішення набрало законної сили.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У ч.1,2 ст.258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність : скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки ( штрафу, пені).

В квітні 2008 року позивач звернувся в господарський суд Львівської області з позовом до ДТГО “Львівська залізниця”, в якому просив стягнути з відповідача 1621795,23 грн заборгованості за поставлений згідно умов договору поставки №ЛН-071723/НЮ товар. Даний позов було пред”явлено лише щодо частини вимог, права на які має позивач. Зокрема, вимоги щодо стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат , та 3 % річних не пред”являлись.

Відповідно до ч.2 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред”явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Отже, позовна давність щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних було перервано у квітні 2008 року ( у зв”язку із зверненням позивача з позовом щодо стягнення основного боргу).

У ч.3 ст.264 ЦК України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З наведеного видно, що строк позовної давності, щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних необхідно обраховувати з квітня 2008 року, а відтак він не є пропущеним.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов”язку.

Враховуючи те, пеня, інфляційні та 3 % річних нерозривно пов”язані з виконанням основного зобов”язання, а останній платіж, щодо погашення основного зобов”язання відбувся 29.09.2008 року, строк позовної давності є перерваним у зв”язку із вчиненям особою дії, що свідчить про визнання свого боргу або іншого обов”язку.

Крім цього, яв вбачається з виписок з банківського рахунку, які свідчать про погашення відповідачем основного боргу, в графі призначення платежу зазначено відповідачем саме договір №Л/НХ-071723/НЮ.

Відповідно до ст.ст.33,34 ГРПК України кожна сторона повинна довести та підтвердити належними і допустимими доказами ті обставини, на яких грунтуються її вимоги чи заперечення.

Відповідач належних і допустимих доказів в спростування обставин, на яких грунтуються уточнені позовні вимоги позивача суду не подав.

Вимоги позивача згідно Заяви про уточнення позовних вимог від 14.07.2009 року підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує наступне.

Відповідно до вимог ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до договору про надання правової допомоги №02/03/09 від 02 березня 2009 року укладеного між ВТ ТзОВ “Бук” ( замовник) та адвокатом ОСОБА_1.( виконавець) виконавець зобов”язується надавати замовнику будь-яку правову допомогу, що торкається питань захисту його прав та охоронюваних законом інтересів у зв”язку із зверненням замовника до господарського суду Львівської області з позовом до Державного територіально-галузевого об”єднання “Львівська залізниця” про стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних нарахованих на 1621795,23 грн основного боргу. Як вбачається, в п.3.2 договору передбачено, що за надання правової допомоги, передбаченої предметом цього договору, замовник виплачує виконавцю гонорар в сумі 40000,00 грн. Платіжним дорученням №385 від 25.06.09 р позивач перерахував виконавцю 40000,00 грн.

Відповідно до п.10 Роз”яснення ВАСУ “Про деякі питання практики застосування розділу У1 Господарського процесуального кодексу України” витрати позивачів та відповідачів , пров”язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об”єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п”ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи в суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Відповідно до ч.5 ст.49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладачів, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов”язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову на відповідача.

Витрати на послуги адвоката в розмірі 40000,00 грн підтверджується договором від 02.03.09 р про надання правової допомоги №02/03/09, копією платіжного доручення №285 від 25.06.09 р, копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1341. Таким чином, дані витрати прямо передбачені нормою ст.44 ГПК України, є реальними та документально підтвердженими.

Разом з тим, суд, враховуючи уточнення позовних вимог позивачем, відповідно до якого зменшено суму заявлених до стягнення сум у даній справі, визнає за необхідне стягнути адвокатські витрати в сумі 38000,00 грн.

З урахуванням викладеного суд стягує з відповідача 3834,24 грн. сплаченого позивачем державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 38000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Керуючись ст.ст.4, 4-1, 4-2, 4-3, 4-4, 4-5, 4-6, 4-7, 32, 43, 44, 49, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково. Стягнути з державного територіально-галузевого обєднання „Львівська залізниця” (м.Львів, вул. Гоголя,1 ідентифікаційний код ЄДР 01103707) на користь виробничо-торгівельного товариства з обмеженою відповідальністю „Бук” (м.Львів, вул.Ялівець,33б/1; ідентифікаційний код ЄДР 13840977 ) 176259,61 грн пені; 180623,94 грн інфляційних втрат; 26540,67 грн 3 % річних та судові витрати 3834,24 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 38000,00 грн. оплати послуг адвоката.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Кітаєва С.Б.