Рішення № 60805509, 22.08.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/4346/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22 серпня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах

апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючої Боднар О.В.

суддів Ігнатюка Б.Ю., Кеміня М.П.,

за участі секретаря Шукаль О.Я.

та представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 23 лютого 2016 року справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_2, приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_7, відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Ужгородського міського управління юстиції про визнання недійсними свідоцтва про право власності та договору дарування, скасування рішень про державну реєстрацію прав, скасування постанови приватного нотаріуса та зобовязання його вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2015 року спадкоємці за заповітом померлого 04.10.2009 р. ОСОБА_8 - його доньки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до дружини спадкодавця ОСОБА_2, яка також є спадкоємцем за вказаним заповітом, доньки відповідачки ОСОБА_7, приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6, відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Ужгородського міського управління юстиції, в якому просили:

1) визнати недійсним свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя, видане приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6 07.04.2010 р. за реєстровим № 4110 на імя ОСОБА_9;

2) скасувати рішення про державну реєстрацію прав, внесених згідно з вказаним свідоцтвом, і внести до Державного реєстру прав запис про скасування державної реєстрації прав на підставі цього свідоцтва та згідно витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 07.04.2010 р. № 23354293, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 22.04.2010 р № 25934960 оформленими КП «БТІ м. Ужгорода»;

3) визнати недійсним договір дарування від 11.08.2010 р. за реєстровим № 5016, згідно якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_7 ? частки квартири АДРЕСА_1;

4) скасувати рішення про державну реєстрацію прав згідно з договором дарування із внесенням до Державного реєстру прав запису про скасування державної реєстрації прав на підставі вказаного договору дарування та згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08.09.2010 р. № 27251270 оформленому КП «БТІ м. Ужгорода» у відповідності до вимог, встановлених ч.2 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»;

5) скасувати постанову приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6 від 27.01.2015 р. № 01-1 про відмову у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом на 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 та

6) зобовязати цього нотаріуса видати кожному із позивачів свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/3 частки вказаної квартири.

Посилались на те, що спадкодавець ОСОБА_8 повністю вніс пайовий внесок за спірну спадкову кооперативну квартиру у сумі 20186 крб. у 1990-1991 рр., що стверджується довідкою голови правління ЖБК «Космос» від 18.03.2010 р. № 19, і відповідно до ч.2 ст.7 чинного на той час Закону СРСР «Про власність в СРСР» станом на 1990-1991 рр. набув право власності на квартиру, однак свідоцтво про право власності на цю квартиру отримав у виконавчому комітеті Ужгородської міської ради тільки 15.02.2006 р. Водночас шлюб між ОСОБА_8 та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено 04.02.1994 р.

Не дивлячись на те, що пайовий внесок за квартиру було повністю сплачено ОСОБА_8 до укладення шлюбу з відповідачкою ОСОБА_2, приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6 всупереч вимог ч.1 ст.24 КпШС УРСР та п.1 ч.1 ст.57 СК України 07.04.2010 р. було видано ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на ? частку квартири як спільну сумісну власність подружжя, набуту за час шлюбу.

При цьому нотаріус всупереч вимог ч.1 ст.71 Закону України «Про нотаріат» та п.241 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України не повідомила їх, як спадкоємців, які прийняли спадщину, про видачу вказаного свідоцтва, а постановою від 27.01.2015 р. № 01-16 відмовила їм у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом на 1/3 частки квартири, посилаючись на видачу ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя.

В подальшому 11.08.2010 р. ОСОБА_2 подарувала ? частку квартири ОСОБА_7 і цей договір дарування також підлягає визнанню недійсним, оскільки свідоцтво про право власності на ? частку квартири було видано ОСОБА_2 незаконно, а їм згідно з ч.5 ст.1268 ЦК України спадщина належить з часу її відкриття незалежно від часу оформлення прав на спадкове майно.

З огляду на вказані обставини просили позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 23 лютого 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя, видане приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6 07.04.2010 р. за реєстровим № 4110 на імя ОСОБА_10.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав, внесених згідно з вказаним свідоцтвом, із внесенням до Державного реєстру прав відповідних записів про скасування державної реєстрації прав на підставі цього свідоцтва та згідно витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 07.04.2010 № 23354293, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 22.04.2010 р № 25934960 оформленими КП «БТІ м. Ужгорода».

Визнано недійсним договір дарування від 11.08.2010 р. за реєстровим № 5016, згідно якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_7 ? частки квартири АДРЕСА_1.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав із внесенням до Державного реєстру прав запису про скасування державної реєстрації прав на підставі вказаного договору дарування та згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08.09.2010 р. № 27251270 оформленому КП «БТІ м. Ужгорода» у відповідності до вимог, встановлених ч.2 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Скасовано постанову приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6 від 27.01.2015 р. № 01-1 про відмову у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом на 1/3 частки квартири АДРЕСА_3 та зобовязано цього нотаріуса видати кожному із позивачів свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/3 частки вказаної квартири.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 з посиланням на порушення судом норм матеріального і процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Розглянувши доводи скарги та перевіривши матеріали цивільної справи, а також матеріали цивільної справи № 2п-4443/10 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_11, третя особа Перша Ужгородська державна нотаріальна контора, про визнання недійсними заповітів та усунення від права на спадкування за законом та матеріали спадкової справи № 04/2010, колегія суддів визнала, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що обєктом спору є кооперативна квартира АДРЕСА_4 в будинку ЖБК «Космос», яка складається з чотирьох кімнат загальною площею 81,8 кв.м., житловою площею 50, 5 кв.м.

ОСОБА_12 вбачається з наявного в матеріалах справи архівного витягу, 13.01.88 р. виконавчим комітетом Ужгородської міської ради народних депутатів було прийнято рішення під № 1 про видачу ОСОБА_8 на сімю у складі 4-х чоловік дружина ОСОБА_13, дочки ОСОБА_14 та ОСОБА_15, ордеру на вселення в спірну квартиру за рахунок лімітів облвиконкому зі зняттям з квартирного обліку (а.с.38).

З рішення вбачається, що на момент отримання ордеру на вселення в спірну квартиру ОСОБА_8 перебував у шлюбі з ОСОБА_13.

Згідно з фотокопією свідоцтва про розірвання шлюбу серії ФМ № 003727, виданого відділом ЗАГСу виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів 10 листопада 1995 року, яка міститься в спадковій справі № 04/2010 та відповідність якої оригіналу засвідчена приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстрація розірвання шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_13 була здійснена 14.04.1993 р., про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу зроблено запис за № 136 (спадкова справа № 04/2010, а.с.34). Після розірвання шлюбу ОСОБА_13 змінила прізвище на Мальцева.

Законом від 7 лютого 1991 р № 697-ХІІ «Про власність», який підлягає застосуванню до спірних правовідносин (втратив чинність), передбачено, що член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому у користування, набуває право власності на це майно. ОСОБА_16, придбане внаслідок спільної праці членів сімї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними ( статті 15, 17).

Відповідно до довідки ЖБК «Космос» (код 22111734) кошти за спірну кооперативну квартиру АДРЕСА_4 у сумі 20186 крб. сплачені повністю її власником ОСОБА_8 у 1990-1991 роках (а.с.40).

У матеріалах справи міститься також копія довідки ЖБК «Космос» від 18 березня 2010 р. № 19 аналогічного змісту, згідно з якою вартість квартири № 87 в належному ЖБК «Космос» будинку № 4 по вул.Бестужева у м.Ужгороді у сумі 20186 крб. повністю погашена її власником ОСОБА_8 у 1990-1991 роках (а.с.39). Зазначена довідка видана представнику позивачів ОСОБА_17 для предявлення приватному нотаріусу, проте в матеріалах спадкової справи № 04/2010 вона відсутня.

Суд також установив, що згідно з свідоцтвом про укладення шлюбу серії ФМ № 266054, виданим відділом реєстрації актів громадянського стану Ужгородської міської управи 04.02.1994 р., ОСОБА_8 уклав шлюб з ОСОБА_12 (відповідач), якій після укладення шлюбу присвоєно прізвище ОСОБА_8, 4 лютого 1994 року (спадкова справа № 04/2010, а.с.7).

Частиною 1 ст.24 КпШС УРСР (втратив чинність), яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, передбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування є власністю кожного з них.

За таких обставин, оцінивши зібрані докази в їх сукупності згідно вимог ст.212 ЦПК України, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що ОСОБА_8 повністю вніс свій пайовий внесок за спірну квартиру, надану йому у користування в 1990-1991 роках, а отже набув право власності на цю квартиру до одруження 04.02.1994 р. з відповідачкою ОСОБА_2

Доводи апеляційної скарги про те, що довідки ЖБК «Космос» про повну сплату ОСОБА_8 пайового внеску за квартиру у 1990-1991 роках, не є належними доказами, оскільки в матеріалах справи немає жодного платіжного документу, на увагу не заслуговують, оскільки відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Довідки ЖБК «Космос» є письмовими доказами, виданими у встановленому законом порядку юридичною особою, підписаними уповноваженими особами, які на момент їх видачі були головами правління ЖБК «Космос», що стверджується детальною інформацією про юридичну особу (приєднана до матеріалів справи).

15.02.2006 р. виконавчим комітетом Ужгородської міської ради ОСОБА_8 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САА № 118474, згідно з яким квартира АДРЕСА_5 в цілому належить йому на праві приватної власності (а.с.41).

17.02.2006 р. Комунальним підприємством «Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації» було здійснено реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_8 (а.с.42).

4 жовтня 2009 р. ОСОБА_8 помер, що стверджується свідоцтвом про смерть серії І-ФМ № 093266, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Ужгороду Ужгородського МРУЮ (а.с.17).

При житті, а саме: 26.10.2006 р. ОСОБА_8 вчинив заповіт, яким на випадок своєї смерті належну йому на праві приватної власності квартиру, що знаходиться в Ужгороді АДРЕСА_6, а також все його майно, що буде належати йому на момент смерті, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, а також все те, на що за законом він буде мати право, в рівних частках заповів своїм донькам ОСОБА_4, ОСОБА_11 (позивачі) та дружині ОСОБА_2 (відповідач). Цей заповіт був посвідчений державним нотаріусом Першої Ужгородської державної нотаріальної контори ОСОБА_18 та зареєстрований в реєстрі за № 3-3275 (а.с.43).

22.10.2008 р. ОСОБА_8 склав ще один заповіт, посвідчений державним нотаріусом Ужгородської державної нотаріальної контори ОСОБА_19, зареєстрований в реєстрі за №1-1330, яким належний йому депозитний рахунок з відсотками заповів ОСОБА_4 (спадкова справа № 04/2010, а.с.23).

Після смерті ОСОБА_8 його дружиною відповідачкою у справі ОСОБА_2 було предявлено позов до ОСОБА_11 та ОСОБА_4 про визнання недійсними заповітів та усунення від права на спадкування за законом.

Проте рішенням Ужгородського міськрайонного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 16 травня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено (а.с.20-24, справа № 2п-4443/10, а.с.2-6,188-193, 240-242).

22 лютого 2010 р. за заявою відповідача ОСОБА_2 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6 заведено спадкову справу до майна померлого 04.10.2009 р. ОСОБА_8. В заяві про прийняття спадщини ОСОБА_2 просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом (спадкова справа № 04/2010, а.с.1). 24 лютого 2010 р. приватному нотаріусу Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6 надійшла заява ОСОБА_4 про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, справжність підпису на якій посвідчено віце-консулом Консульства України в Малазі ОСОБА_20 16 грудня 2009 року за р.№ 570/4-2319-09 (спадкова справа № 04/2010, а.с.18).

У цей же день, 24 лютого 2010 р., приватному нотаріусу Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6 надійшла також заява про прийняття спадщини від ОСОБА_11, справжність підпису на якій засвідчено віце-консулом Генерального консульства України в Торонто ОСОБА_21 17.12.2009 р. за р.№ 573-1554 (спадкова справа № 04\2010, а.с.10).

07 квітня 2010 р. ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6 з заявою про видачу їй на підставі ст.63 СК України свідоцтва про право власності на ? частку спірної спадкової квартири та ? частину грошових коштів, що знаходяться на пенсійному картковому рахунку і на підставі цієї заяви в цей же день 07.04.2010 р. вказаним нотаріусом ОСОБА_2 були видані свідоцтва про право власності на ? частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя, набуте подружжям за час шлюбу, що складається з квартири АДРЕСА_7, зареєстроване в реєстрі за № 4110, та свідоцтво про право власності на ? частку у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, яке складається з грошових коштів, що знаходяться на пенсійному картковому рахунку № 26256290000982 у Львівській обласній філії АКБ «Укрсоцбанк» (спадкова справа № 04/2010, а.с.44, 47, 49).

Між тим, як уже зазначалося, ОСОБА_8 повністю сплатив пайовий внесок за спірну кооперативну квартиру в ЖБК «Космос» ще в 1990-1991 роках до укладення 04.02.1994 р. шлюбу з відповідачкою ОСОБА_2, а отже згідно зі ст.15 Закону «Про власність» набув право власності на цю квартиру до одруження з ОСОБА_2

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що свідоцтво про право власності на ? частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя, набуте подружжям за час шлюбу, що складається з квартири АДРЕСА_7, було видане ОСОБА_2 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6 07.04.2010 р., реєстр. № 4110, з порушенням вимог п.1 ч.1 ст.57 СК України, оскільки ця квартира як така, що була набута ОСОБА_8 до шлюбу, є його особистою приватною власністю, і задовольнив позовні вимоги про визнання цього свідоцтва недійсним з підстави, передбаченої ч.1 ст.203 ЦК України, та скасування рішення про державну реєстрацію прав, внесених згідно з вказаним свідоцтвом із внесенням до Державного реєстру прав відповідних записів про скасування державної реєстрації прав на підставі цього свідоцтва та згідно витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 07.04.2010 № 23354293, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 22.04.2010 р № 25934960 оформленими КП «БТІ м. Ужгорода».

З матеріалів справи також вбачається, що 11 серпня 2010 року ОСОБА_2 уклала договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 5016, згідно з яким безоплатно передала ? частину квартири АДРЕСА_3, яка належала їй на підставі свідоцтва про право власності, виданого, як уже зазначалося, цим же нотаріусом 07.04.2010 р за № 4110, у власність ОСОБА_7 (а.с.35).

Однак, оскільки свідоцтво про право власності на ? частку квартири АДРЕСА_8, як встановлено, було видано незаконно і визнано недійсним, суд першої інстанції обґрунтовано з посиланням на пп.2, 4 ч.2 ст.16 ЦК України, згідно з якими способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, у тому числі, визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення, а також на ст.1268 цього Кодексу, згідно з якою незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, задовольнив позовні вимоги в цій частині та визнав недійсним договір дарування і скасував рішення про державну реєстрацію прав із внесенням до Державного реєстру прав запису про скасування державної реєстрації прав на підставі вказаного договору дарування та згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08.09.2010 р. № 27251270 оформленому КП «БТІ м. Ужгорода» у відповідності до вимог, встановлених ч.2 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

16 грудня 2014 року ОСОБА_17, представник по довіреності, посвідченій віце-консулом Генерального консульства України в м.Торонто (ОСОБА_22) ОСОБА_21 11.01.2013 р. за № 573-37 від імені ОСОБА_5 (попереднє прізвище ОСОБА_11), та по довіреності, посвідченій віце-консулом Консульства України м. Малага (Іспанія) 22.09.2014 р. за № 570/4-1478-14 від імені ОСОБА_4, подала заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/3 частку спірної спадкової квартири на імя громадянки ОСОБА_22 ОСОБА_5 та про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/3 частку цієї квартири на імя громадянки України ОСОБА_4 (спадкова справа № 04/2010, а.с.55).

Постановою від 27.01.2015 р. приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/3 частку спірної спадкової квартири на імя громадянки ОСОБА_22 ОСОБА_5 та у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом квартиру на 1/3 частку цієї квартири на імя громадянки України ОСОБА_4 було відмовлено (а.с.18-19). Постанову мотивовано тим, що спірна спадкова квартир є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_2.

Зазначена постанова нотаріуса також обґрунтовано була скасована судом першої інстанції, оскільки, як встановлено судом, спірна кооперативна квартира не є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_2, оскільки право власності на цю квартиру виникло у ОСОБА_8 внаслідок повного внесення пайового внеску до шлюбу з ОСОБА_2

Водночас, в частині зобовязання приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6В видати кожному із позивачів свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/3 частки спірної спадкової квартири рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки у звязку із задоволенням решти позовних вимог перешкоди для оформлення позивачами свідоцтв про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_2 відсутні. Крім того, як вбачається з заяви ОСОБА_17 про видачу свідоцтв про право на спадщину, ОСОБА_5 є громадянкою ОСОБА_22, тобто спадкоємцем-нерезидентом, і відповідно до ст. 174 Податкового кодексу України, таке свідоцтво може бути видано їй тільки після сплати податку з вартості обєкта спадщини до його нотаріального оформлення.

Що стосується доводів скарги про те, що позивачами пропущено 3-х річний строк позовної давності для звернення до суду з позовом, то такі до уваги взяті бути не можуть з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Звернувшись до суду з заявою, позивачі стверджували, що про існування свідоцтва про право власності від 07.04.2010 р. за реєстровим № 4110, витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 07.04.2010 р. № 23354293, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 22.04.2010 р. № 25934960, витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 04.08.2010 р. № 26918323, договору дарування від 11.08.2010 р. за реєстровим № 5016 та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08.09.2010 р. № 27251270 довідались тільки у лютому 2015 р., оскільки всупереч вимог ч.1 ст.71 Закону України «Про нотаріат» та п.241 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України не були повідомлені нотаріусом як спадкоємці, що прийняли спадщину, про видачу ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на ? частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя.

Частиною 1 ст. 71 Закону України "Про нотаріат" встановлено, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Такі ж положення викладені в п. 241 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Зі змісту зазначених норм права вбачається, що спадкоємці померлого, які прийняли спадщину, повинні повідомлятися нотаріусом про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя.

Між тим в спадковій справі № 04/2010 до майна померлого 04.10.2009 р. ОСОБА_8 міститься тільки повідомлення нотаріуса ОСОБА_17 про подачу ОСОБА_2 заяви про видачу свідоцтва про право власності на ? частку спільного майна подружжя. Повідомлення ж позивачів про видачу такого свідоцтва відсутнє.

Крім того, як встановлено апеляційним судом, будь-які відомості про видачу зазначеного свідоцтва відсутні також в матеріалах цивільної справи № 2п-4443/10 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_11, третя особа Перша Ужгородська державна нотаріальна контора, про визнання недійсними заповітів та усунення від права на спадкування за законом, яка знаходилась на розгляді в судах з 01.04.2010 р. по 28.10.2014 р., та постанові нотаріуса від 27.01.2015 р.

Сукупність цих даних спростовує твердження відповідача ОСОБА_2 про пропуск позивачами встановленого ст.257 ЦК України 3-х річного строку позовної давності, в межах якого вони вправі були звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або інтересу.

Доводи скарги про те, що позивачі на час видачі свідоцтва право власності на ? частку спільного майна подружжя від 07.04.2010 р. спадщину не прийняли, а тому суд невірно застосував ч.1 ст. 71 Закону України "Про нотаріат" та п. 241 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України спростовуються положеннями ч.5 ст.1268 ЦК України, згідно з якою незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Твердження ОСОБА_2 з посиланням на архівний витяг з розпорядження Глави міської управи «Про видачу ордерів на обмін житлових приміщень в м. Ужгороді та інших населених пунктах» від 27.05.1994 р. № 224 (а.с.68) про те, що здійснивши обмін своєї 2- кімнатної квартири АДРЕСА_9, вона автоматично набула половину спірної квартири АДРЕСА_7 та стала членом ЖБК «Космос» вірно не було взято до уваги судом першої інстанції, оскільки свідоцтво про право власності від 07.04.2010 р. було видано їй з інших підстав, а саме: як на частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя, набуте подружжям за час шлюбу. Крім того, згідно з вказаним розпорядженням Яким (змінила прізвище на ОСОБА_2) ОСОБА_23 дозволено обмін на частину житлового приміщення в квартирі № 89, вул. Бестужева, 4 в м. Ужгород, в той час як обєктом спору є квартира АДРЕСА_10.

Що стосується доводів скарги про те, що позовні вимоги щодо реєстрації речових прав заявлені до неналежного відповідача - відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Ужгородського міського управління юстиції, який не є юридичною особою, то з такими суд погоджується в тій частині, що відділ Державної реєстрації речових прав дійсно не є юридичною особою і відповідно до ч.2 ст.30 ЦПК України не може бути стороною (відповідачем) у справі. Проте, зазначені доводи не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки, як вбачається зі змісту позовної заяви, вказавши відділ Державної реєстрації речових прав відповідачем, позивачі не предявили до нього, як відповідача, жодних матеріально-правових вимог, і рішенням суду будь-яких обовязків на цей відділ не покладено. Крім того, довіреність головному спеціалісту відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_16 на представлення інтересів у суді було видана Ужгородським міськрайонним управлінням юстиції (а.с.62).

Доводи скарги про те, що судом порушено процесуальні права ОСОБА_7 також не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки ОСОБА_7Є рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржила, а ОСОБА_2 не має повноважень на ведення справи в суді від її імені.

Не ґрунтуються на законі і доводи скарги про те, що позивачі та уповноважені ними особи не вправі заявляти позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації вказаного договору, оскільки не є стороною цього договору. Обраний позивачами спосіб захисту передбачений пп. 2 і 4 ст.16 ЦК України (постанова ВСУ від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16).

Посилання відповідача ОСОБА_2 на порушення судом першої інстанції ст.ст.74, 76, 191 ЦПК України щодо судових повісток та порядку їх вручення, відповідно до ч.3 ст.309 ЦПК не є підставою для скасування або зміни рішення, не призвели до неправильного вирішення справи. Крім того, в судовому засіданні 23.02.2016 р., в якому було проголошено рішення суду, приймав участь представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 (а.с.94-95).

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, ст.ст. 15, 17 Закону від 7 лютого 1991 р № 697-ХІІ «Про власність», ч.1 ст.24 КпШС УРСР (втратив чинність), п.1 ч.1 ст.57 СК України, пп.2, 4 ч.2 ст.16 , ч.1 ст.203, ст.1268 ЦК України, колегія суддів, -

Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 23 лютого 2016 року в частині зобовязання приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6 видати кожному із позивачів свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 скасувати.

У позові ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_2, приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_7, відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Ужгородського міського управління юстиції про визнання недійсними свідоцтва про право власності та договору дарування, скасування рішень про державну реєстрацію прав, скасування постанови приватного нотаріуса та зобовязання його вчинити певні дії, а саме: зобовязання приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6 видати кожному із позивачів свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 відмовити.

У решті рішення Ужгородського міськрайонного суду від 23 лютого 2016 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

С У Д Д І :

ОСОБА_24 ОСОБА_25 ОСОБА_26