Ухвала суду № 60768705, 29.08.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/12046/15-ц Номер провадження 22-ц/786/2191/16Головуючий у 1-й інстанції Чуванова А. М. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів : Панченка О.О., Обідіної О.І.,

при секретарі Зеленській О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнській ОСОБА_2» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнській ОСОБА_2» - ОСОБА_3 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 09 червня 2016 року

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнській ОСОБА_2» в особі представника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнській ОСОБА_2» ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором банківського обслуговування,-

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Всеукраїнській ОСОБА_2» (далі ПАТ «ВіЕйБі Банк» ) в особі представника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Всеукраїнській ОСОБА_2» ОСОБА_4звернулася в суд з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором банківського обслуговування.

У позові зазначено, що 11 травня 2011 року між банком та ОСОБА_5 укладено договір банківського обслуговування №ВLаЖГА00033519, згідно якого банк надав позичальнику кредит на поточні потреби у розмірі 19900 гривень з терміном повернення кредиту до 11 травня 2014 року із встановленою процентною ставкою за користування коштами у розмірі 15% річних. Однак, відповідач порушила свої зобовязання щодо повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 52254,91 гривень, яка складається із кредиту у сумі 7182,43 гривень, відсотків у сумі 943,10 гривень, плати за пропуск платежів у сумі 44129,38 гривень. З цих підстав позивач просив стягнути з відповідачки на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість за договором банківського обслуговування №ВLаЖГА00033519 від 11 травня 2011 року в сумі 52254, 91 грн.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 09 червня 2016 року в задоволенні позовних вимог ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі представника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором банківського обслуговування відмовлено.

ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» - ОСОБА_3 оскаржило рішення місцевого суду, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги банку повністю, оскільки вважає, що судом неповно зясовані обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

В судове засідання сторони не зявилися, будучи у порядку встановленому законом повідомлені про час та місце розгляду справи.

Від представника позивача надійшла заява, у якій він просить розглядати справу без його участі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 травня 2011 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_5 укладено договір банківського обслуговування №ВLаЖГА00033519, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 19 900 гривень з терміном повернення кредиту до 11 травня 2014 року із встановленою процентною ставкою за користування коштами у розмірі 15% річних.

Згідно п.2.5.2 Загальної частини договору, позичальник зобовязується не пізніше дати, встановленої в графіку, поповнювати рахунок ПАТ «ВіЕйБі Банк», вказаний в п. 6 Спеціальної частини договору, у валюті кредиту шляхом внесення готівкових коштів через касу банку або безготівковим перерахуванням, у сумах не менших за суми платежів, встановлені в графіку, а також в сумах комісії за управління кредитом.

Пунктами 8, 9 Спеціальної частини, п.п. 4.2., 4.3. Загальної частини договору сторін передбачено, що у випадку прострочення виконання будь-яких боргових зобов'язань за договором більш ніж на 60 календарних днів, банк вправі вимагати від позичальника сплати штрафу у розмірі 25% від суми кредиту; у випадку прострочення сплати або сплати не в повному обсязі чергового платежу за графіком банк має право вимагати від позичальника сплатити пеню у розмірі 0,50% від суми невиконаних боргових зобов'язань за кожен день прострочення за методом «факт/360».

Внаслідок неналежного виконання боржником ОСОБА_5 взятих на себе зобов'язань, станом на 25 серпня 2015 року виникла прострочена заборгованість по кредиту в сумі 7182,43 грн. та відсотках за користування кредитом 943,10 грн.

Також частину боргу, яку позивач просив стягнути з ОСОБА_5, становить «плата за пропуск платежів» у сумі 44129, 38 грн.

На час розгляду справи в суді, ОСОБА_5 виконала своє зобов'язання по поверненню кредиту та сплаті процентів (7182,43 грн та 943,10 грн.), здійснивши безготівкові перерахування на рахунок-кореспондент ПАТ «ВіЕйБі Банк», вказаний в договорі, що підтверджується квитанціями №9 від 08 червня 2016 року та №148 від 15 січня 2016 року.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Поняття неустойки визначено у ст. 549 ЦК України, згідно якої неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи викладене, та беручи до уваги, що відповідачка ОСОБА_5 сплатила заборгованість перед позивачем, яка складалася з боргу по кредиту в сумі 7182,43 грн. та відсотках за користування кредитом 943,10 грн., суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про виконання покладених на неї зобовязань за кредитним договором та відмовив у задоволенні позову ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_5

Також колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що суму 44129, 38 грн., визначену позивачем як «плату за пропуск платежів» належними доказами банком обґрунтовано і доведено не було, зокрема, такий вид неустойки умовами договору та нормами закону не передбачений, також незрозуміло за пропуск яких платежів нарахована ця сума.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не перевірив чи надходили кошти на рахунок ПАТ «ВіЕйБі Банк».

Так, як встановлено судом першої інстанції, перерахування коштів було здійснено квитанціями №9 від 08 червня 2016 року та №148 від 15 січня 2016 року.

Позивач не наводить доводів, з яких підстав суд безпідставно взяв до уваги як доказ квитанцію №9 від 08 червня 2016 року та не зазначив якими даними підтверджується ненадходження до банку коштів за даною квитанцією.

При цьому, як вбачається із приєднаного до справи оригіналу квитанції №9 від 08 червня 2016 року, ОСОБА_5 на рахунок ПАТ «ВіЕйБі Банк» через Полтавське обласне управління ПАТ «Державний банк України» сплачено 5125, 23 грн. згідно договору №ВLаЖГА00033519 від 11 травня 2011 року (а.с. 96). Дана квитанція належно завірена підписом працівника та печаткою банку.

Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу незгоди з рішенням суду в частині відмови у стягненні плати за пропуск платежів у сумі 44129, 38 грн. , слід зазначити наступне.

Відповідно до п.4.2 загальної частини договору №ВLаЖГА00033519 від 11 травня 2011 року, у випадку невиконання позичальником обов'язку, передбаченого п.3.3.3 загальної частини договору, при тому, що прострочення виконання боргових зобов'язань за договором перевищило 60 (шістдесят) календарних днів, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку штраф у розмірі, зазначеному у п.8 спеціальної частини договору.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що у випадку прострочення позичальником сплати або сплати не повному обсязі чергового платежу за графіком, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню, що розраховується від суми невиконаних боргових зобов'язань, (а саме неповерненої чергової частини кредиту та/або несплачених процентів та/або комісії за управління кредитом), строк виконання яких настав і які не були виконані на день прострочення виконання. Ставка, яка застосовується для обчислення пені, зазначено у п.9 спеціальної частини договору. Банк може використати право на застосування пені, починаючи з наступного дня, рахуючи з дати порушення позичальником терміну виконання свого грошового зобов'язання, передбаченого цим договором, а якщо така дата порушення припадає на вихідний, святковий, або неробочий день, то рахуючи з першого робочого дня, що слідує за таким вихідним, святковим або неробочим днем та закінчуючи днем, що передує даті повного виконання всіх прострочених грошових зобов'язань.

Наведене свідчить про те, що умовами укладеного 11 травня 2011 року між сторонами договору встановлено два види відповідальності за неналежне виконання позичальником умов договору: сплата штрафу та сплата пені. Позивачем не зазначено, чи є сума 44129, 38 грн. штрафом чи пенею, («плата за пропуск платежів»), чи дана сума включає в себе і штраф, і пеню, в такому випадку не наведено розрахунків даних неустойок, що позбавило суд можливості перевірити правильність їх розміру відповідно до умов пунктів 8 та 9 спеціальної частини договору.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За правилами ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Тобто гарантією принципу змагальності сторін процесу, закріпленому у ст. 10 ЦПК України, є наділення його учасників, зокрема, позивача, широким колом прав, в тому числі подавати до суду докази та брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення суду тощо, від чого і залежатиме майбутній результат вирішення справи.

При цьому, суд з власної ініціативи не зобовязаний збирати докази в обґрунтування обставин позову.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, представник позивача, будучи належним чином повідомлений про судові засідання у справі, на виклик суду не зявлявся, надавши заяву про розгляд справи без його участі, тим самими відмовившись брати участь у судовому засіданні, уточнень до позовної заяви або будь-яких пояснень щодо підстав позову або обставин справи не надавав, як не зявися і до суду апеляційної інстанції.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, дав об'єктивну оцінку зібраним у справі доказам, вірно застосувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалив рішення, яке відповідає закону.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 314, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнській ОСОБА_2» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнській ОСОБА_2» - ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 09 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді: О.О. Панченко

ОСОБА_6

Згідно оригіналу ОСОБА_1