Рішення № 60760593, 31.08.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/6252/15-ц 31.08.2016 31.08.2016 31.08.2016

Справа № 490/6252/15-ц Головуючий в 1 інстанції - Батченко О.В.

Провадження № 22ц/1370//16 Доповідач - Маляренко І.Б.

Категорія:

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі :

Головуючого: Маляренко І.Б.

Суддів: Прокопчук Л.М ., ОСОБА_1

За участю секретаря: Богуславської О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, поданою через представника ОСОБА_3,

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 травня 2016 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності, усунення перешкод в праві користування шляхом виселення та вселення,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого послалась на наступне.

Її знайома ОСОБА_5 проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, у відокремленій частині приватного житлового будинку.

Відповідно до рішення народного суду Варварівського району Миколаївської області від 21.05.1956 року житловий будинок по вул. Очаківській, 147-а у сел. Варварівка був розділений на дві рівні частини між ОСОБА_6, в наступному ОСОБА_5, та ОСОБА_7 Відповідно до протоколу № 6 від 23.05.1957 року за ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було встановлено право власності на частини домоволодіння по вул. Очаківській, 147.

Відповідно до того ж судового рішення сторонам було запропоновано перенести внутрішню стіну будівлі та пробити двері з її іншого боку. Акт судового виконавця від 27.06.1956 року свідчить про те, що вказане судове рішення виконано.

Таким чином, на думку позивачки, за рішенням суду домоволодіння по вул. Очаківській, 147-а було розділено на дві рівні частини, внаслідок чого ця будівля стала двома відокремленими житловими приміщеннями з різними входами з різних сторін.

У подальшому вулицю була перейменовано на вулицю ім. Гастелло.

Відповідачкою ОСОБА_2 була придбана частина житлового будинку по вул. Гастелло, 10 в м. Миколаєві, яка була власністю ОСОБА_7, інша ж частина будинку відповідно до Свідоцтва про право власності належала ОСОБА_5

13.10.2009 року приватним нотаріусом ММНО ОСОБА_8 було посвідчено складений ОСОБА_5 заповіт, за яким все належне їй майно після її смерті переходить до ОСОБА_4, тобто, і частина будинку по вул. Гастелло, 10.

18.03.2010 року ОСОБА_5 померла.

Після її смерті виявилося, що вхідні двері до будинку забиті, доступу до приміщення не стало. ОСОБА_2 самовільно переобладнала конструктивні елементи будівлі, зокрема, в глухій стіні, яка розділяла частини будинку, пробила неіснуючі до цього двері. Після цього вона зсередини забила вхідні двері до другої частини будинку, внаслідок чого стала користуватись всім будинком, включаючи ту частину, яка належить позивачці за заповітом.

Внаслідок протиправних дій відповідачки позивачка не змогла належним чином оформити свої права на частину будинку, зокрема, отримати Свідоцтво про право власності в порядку спадкування.

Уточнивши заявлені позовні вимоги, ОСОБА_4 остаточно просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частку домоволодіння № 10 по вул. Гастелло в м. Миколаєві у складі приміщень № 1, 1-1, 1-2, 1-3 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, яка померла 18 березня 2010 року, а також усунути перешкоди в користуванні спірним житлом шляхом виселення відповідача із зазначених приміщень і вселення до них.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 травня 2016 року позов задоволено частково:

визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за заповітом на 1/2 частку домоволодіння № 10 по вул. Гастелло в м. Миколаєві у складі приміщень: № 1, 1-1, 1-2, 1-3;

вселено ОСОБА_4 до 1/2 частки домоволодіння № 10 по вул. Гастелло в м. Миколаєві, а саме, до приміщень: № 1, 1-1, 1-2, 1-3;

у задоволенні позовних вимог про виселення відмовлено;

стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 91.65 грн. судового збору; стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави 243.60 грн. судового збору; стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 243.60 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 травня 2016 року і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі із стягненням з позивачки ОСОБА_4 понесених нею судових витрат у звязку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи і наявним у ній доказам, невірною оцінкою наявних у справі доказів, порушенням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає задоволенню частково.

Так, відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної

давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджується наступне.

Рішенням народного суду Варварівського району Миколаївської області від 21 травня 1956 року здійснено поділ домоволодіння, відповідно до якого домоволодіння було поділене на дві рівні частини, з яких одна - північна частина, присуджена ОСОБА_6, а південна - правопопереднику відповідача - ОСОБА_7

23 серпня 1957 року ОСОБА_5 отримала Свідоцтво про право власності на будівлю, яке було видане виконкомом Варварівської селищної ради депутатів трудящих Миколаївського району і згідно з яким їй належала на праві власності 1/2 частка домоволодіння № 10 по вул. Гастелло (колишня адреса: вул. Очаківська, 147-А) в м. Миколаєві.

На підставі договору купівлі-продажу від 07 липня 2000 року, зареєстрованого товарною біржею "Нерухомість-Миколаїв", інша частина цього будинку в рівних частинах (по 1/4 за кожним) зареєстрована за ОСОБА_9 та ОСОБА_2

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 липня 2009 року, яке набрало законної сили, вказаний договір купівлі-продажу визнано дійсним.

13 жовтня 2009 року ОСОБА_5 на випадок своєї смерті склала заповіт на користь ОСОБА_4 Заповіт складений та посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_8 (реєстровий № 5036) за адресою: м. Миколаїв вул. Гастелло, 10 і підписаний іншою особою - ОСОБА_10, у зв'язку з хворобою ОСОБА_5

Дійсність даного заповіту неодноразово оскаржувалась як ОСОБА_2 так і родичкою ОСОБА_5 - ОСОБА_11 у судовому порядку, проте у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Рішення судів набрали законної сили.

18 березня 2010 року ОСОБА_5 померла.

Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді 1/2 частки домоволодіння № 10 по вул. Гастелло в м. Миколаєві.

Як свідчать матеріали спадкової справи №347/2010, у встановлений законом шестимісячний строк з дня відкриття спадщини до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернулася лише ОСОБА_4, інші спадкоємці спадщину не прийняли.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 08 червня 2015 року ОСОБА_4 відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом як особі, яка не надала технічної характеристики об'єкту нерухомого майна.

При вирішенні даного спору колегія суддів вважає, що апелянтом не взято до уваги наступного.

Право власності особи набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів ( частина перша статті 328 ЦК України).

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно із частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини, для прийняття якої встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 цього Кодексу).

Частиною п'ятою статті 1268 ЦК України встановлено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, яким згідно із частиною другою статті 1220 цього Кодексу є день смерті особи.

Відсутність Свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України), а лише обмежує його право на розпорядження спадщиною.

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а Свідоцтво про право на спадщину є документом для підтвердження права власності на спадкове майно.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень" не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним її на праві власності майном.

Таким чином, ОСОБА_4, яка вчасно звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, є власником 1/2 частини будинку № 10 по вул.. Гастелло у м. Миколаєві, має право володіти й користуватися цією частиною, і лише обмежена у праві розпорядження належним їй майном через відсутність реєстрації такого права.

Згідно із ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як вбачається із наявних у матеріалах справи судових рішень, позовної заяви, фактично не заперечувалось в суді апеляційної інстанції самою апелянтом, право власності ОСОБА_4 на ? частку домоволодіння оспорюється ОСОБА_2, що і зумовило звернення ОСОБА_4 до суду.

За такого колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо визнання за ОСОБА_4 права власності на ? частину будинку № 10 по вул. Гастелло у м. Миколаєві і її вселення до будинку.

Проте колегія суддів не може погодитись із судовим рішенням в наступному.

Суд послався як на встановлені обставини на наступне.

Зокрема, суд послався на те, що рішення народного суду Варварівського району Миколаївської області від 21 травня 1956 року виконане згідно з актом судового виконавця від 27 червня 1956 року.

Однак із змісту даного Акту (а.с.20) вбачається, що він носить рекомендаційних характер і передбачає відповідальність за невиконання цих рекомендацій, а отже, не може бути доказом виконання вищезазначеного судового рішення.

Крім того суд послався на те, що із копій технічних паспортів на домоволодіння № 10 по вул. Гастелло в м. Миколаєві та пояснень сторін вбачається, що до складу 1/2 частки домоволодіння № 10 по вул. Гастелло в м. Миколаєві, що належала за життя на праві власності ОСОБА_5, входять приміщення за № 1 - сіни, № 1-1 - коридор, № 1-2 - кухня та № 1-3 - житлова кімната.

Проте технічний паспорт складено на весь будинок, а не на його частки, тобто фактичного поділу будинку в натурі не відбулося, а з пояснень сторін вбачається, що його первісними володільцями ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які були співвласниками будинку по 1/2 частині, був визначений порядок користування будинком.

Саме це мав на увазі державний нотаріус у постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 08.06.2015 року, в іншому випадку Свідоцтво про право на спадщину було б видано ОСОБА_4 безперешкодно.

На даний час співвласники житлового будинку не можуть дійти згоди щодо порядку користування нерухомим майном.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, зокрема, технічного паспорта на будинок, в ньому відбулося самовільне перепланування із збільшенням житлової площі, а також самовільне будівництво господарських та побутових споруд.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Умовами ч. 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У силу ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Таким чином, встановленим вважає колегія суддів, що реальний поділ буд. № 10 по вул. Гастелло у м. Миколаєві відповідно до належних сторонам часток не відбувся, з порядком користування будинком, що склався між первісними його володільцями відповідачка не згодна, тому правильним є висновок суду тільки в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на ? частку спірного будинку та її вселення до нього, але без конкретизації приміщень.

У силу положень ст.ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст.ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Виходячи з цих положень, правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники у здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Вирішуючи питання про визнання права власності ОСОБА_4 на ? частку спірного будинку з конкретизацією приміщень, суд першої інстанції не взяв до уваги того, що відповідачці ОСОБА_2 на праві власності належить лише ? частка спірного будинку, ще одна його ? частка належить ОСОБА_9

Визнання судом за ОСОБА_4 права власності на ? частку спірного будинку і вселення до нього права ОСОБА_9 як співвласника не зачіпають, оскільки ґрунтуються на вимогах закону, а от вирішення питання про конкретизацію приміщень, які, на думку суду, входять до належної позивачці ? частки будинку і її вселення саме до них не могло бути вирішено судом без участі у справі ще одного співвласника будинку.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні із виключенням з його резолютивної частини посилання на приміщення № 1, № 1-1, № 1-2 та № 1-3.

Що стосується рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про виселення ОСОБА_2, то апеляційна скарга доводів щодо рішення суду в цій частині не містить.

Судові витрати розподілено судом відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, і виключення із резолютивної частини рішення посилання на конкретні приміщення спірного будинку на їх розмір не впливає.

Згідно із ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення в апеляційному порядку і ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування судом норм матеріального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно

застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на дані правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Випадки порушення або неправильного застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції лише за умови, якщо це порушення призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 303,307,309,316 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану через

представника ОСОБА_12, - задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 04 травня 2016 року - змінити, виключивши з абзаців другого та третього його резолютивної частини посилання на приміщення № 1, 1-1,1-2, 1-3 у домоволодінні № 10 по вул.. Гастело в м. Миколаєві.

Рішення набирає чинності негайно, але протягом 20 днів може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: