Рішення № 6019649, 07.04.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.09 Справа № 15/24

За позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Антрацит Луганської області,

до Приватного підприємства «МС Врангел», м. Антрацит Луганської області, -

про стягнення 4404 грн. 65 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судових засідань Краснопольській Т.Б.,

в присутності представники сторін:

від позивача ОСОБА_3- представник, - довіреність № 3140 від 19.11.08року;

від відповідача представник не зявився, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

суть спору: позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача борг за договором № 1 від 10.07.07 у розмірі 4215 грн. 00 коп., пені у розмірі 63 грн. 20 коп. та 3% індексу інфляції в розмірі 126 грн. 45 коп.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 06 лютого до 24 лютого 2009 року у звязку з неявкою відповідача та необхідністю надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази.

24.02.09 року позивач подав до суду розрахунок заборгованості за цим спором, згідно якому:

основний борг є незмінним та становить 4215,00 грн.;

пеня від суми боргу вирахувана у розмірі 23000,00 грн.;

інфляційні нарахування становлять 126,45 грн., - а всього позивач просить стягнути з відповідача 31556,45 грн.

Судом перевірено правильність складеного позивачем розрахунку та встановлено, що при визначенні загальної суми позову позивач припустився арифметичної помилки, оскільки загальна сума позову за вищевикладеним розкладом становить 27341,45 грн. (4215,00 грн.+23000,00 грн.+126,45 грн.).

Позивач, далі, у цій заяві, посилаючись на ст. 44 ГПК України, говорить про уточнення позовних вимог та просить в подальшому вважати, що ціна позову складає 31556,45 грн., - тобто вказана заява є заявою про збільшення позовних.

Враховуючи, що вона відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, судом її долучено до справи та враховано при прийнятті по ній кінцевого рішення.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 24 лютого до 10 березня 2009 року у звязку зі збільшенням позивачем позовних вимог, неявкою відповідача та ненаданням останнім витребуваних документів.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Луганської області Рябцевої О.В. від 24.02.09 року у звязку з хворобою судді Пономаренка Є.Ю. розгляд справи доручено судді Середі А.П.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 10 березня до 24 березня 2009 року та з 24 березня до 07 квітня 2009 року у звязку з неявкою відповідача.

У судовому засіданні, яке відбулося 07.04.09 року, представник позивача позов підтримав у повному обсязі та звернувся до суду з клопотанням про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке не суперечить вимогам ст.ст. 4-4,22 та 81-1 ГПК України, а тому його задоволено судом.

Відповідач відзив на позовну заяву та витребувані документи не надав, до суду не зявився, явку повноважного представника до судового засідання не забезпечив, але неодноразово звертався до суду з клопотанням (04.02.09 року за вих. №б/н; 23.02.09 року за вих. №2; 20.03.09 року за вих. № 6; 06.04.09 року за вих. №б/н від 20.03.09) про відкладення розгляду справи у звязку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника, оскільки «він знаходиться у відрядженні».

Суд вважає, що вищенаведене надає підстави дійти висновку, що у діях відповідача маються ознаки порушення вимог частини 3 ст. 22 ГПК України з огляду на те, що «відрядження»представника відповідача має місце впродовж майже 4-х місяців, без надання відповідних доказів. Крім того, на думку суду, у відповідача була реальна можливість доручити взяти участь у судовому розгляді спору іншому своєму представнику.

Представник позивача вважає дії відповідача такими, що мають ознаки зловживання правами сторони за спором, та наполягає на розгляді спору по суті у цьому судовому засіданні.

Суд, оцінивши обставини справи, керуючись ч. 3 ст. 22, ст.ст.43 та 75 ГПК України, вважає за необхідне та можливе розглянути спір по суті у цьому судовому засіданні, за відсутності відповідача.

І.Заслухавши представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов наступного.

10.07.07 року позивач (виконавець) та відповідач (замовник) уклали між собою договір №1 про надання автотранспортних послуг, відповідно до якого виконавець зобовязується надавати для замовника автотранспортні послуги автомобілями «КАМАЗ», «Автокран», «Навантажувач», «Екскаватор»- згідно ліцензії серії АВ №053637 від 10.07.07 року, виданої Міністерством транспорту України, а замовник зобовязується сплатити виконавцю за виконану роботу обумовлену цим договором плату (п.1.1).

При здійсненні перевезень оплата здійснюється за домовленістю сторін згідно існуючих тарифів, з розрахунку вартості одного літра солярки (п.3.1). Оплата за надані послуги здійснюється на готівкові або безготівкові кошти після закінчення календарного місяця (безготівково шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця) (п.3.2). В подальшому ціни на автопослуги можуть бути скориговані в сторону збільшення або зменшення залежно від зміни загального рівня цін (п.3.3). Розрахунок по платежах за перевезення вантажів здійснюється на підставі наданих перевізником рахунків за виконаний обсяг, оформлення актів про виконані роботи (послуги) (3.4).

У випадку необґрунтованої відмови замовника від оплати виконавцю за виконані послуги впродовж десяти днів виконавець має право розірвати договір (п.4.1). У випадку несвоєчасного здійснення розрахунку за надані послуги замовник зобовязаний сплатити пеню у розмірі 1,5 % від суми, яка підлягає сплаті, за кожний день прострочення платежу (п.4.2).

Договір набирає чинності з 10.07.07 року та діє до 31.01.07 року (так у тексті договору) . Він вважається продовженим на невизначений термін, якщо жодна із сторін не заявила про його розірвання за 10 днів до закінчення терміну його дії (п.6.1).

Як стверджує позивач, він на виконання умов договору 11.10.07 року надав відповідачеві автопослуги автомашинами «КАМАЗ»та двома автокранами на загальну суму 4215,00 грн., що підтверджується: рахунком-фактурою №8 від 11.10.07 року; актом виконаних робіт від 11.10.07 року на суму 4215,00 грн., підписаним обома сторонами за цим спором.

Позивач стверджує, що станом на день його звернення з позовом до суду сума боргу складала:

основний борг 4215,00 грн.;

інфляційні нарахування - відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України 126,45 грн.;

пеня, нарахована з суми основного боргу за 365 днів від дня, коли відповідач зобовязаний був сплатити вартість отриманих послуг (згідно з матеріалами справи, таким днем є 11 листопада 2007 року), - у сумі 23000,00 грн.

Відповідач позов не оспорив; у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, доводи та докази позивача не спростував, заходів до погашення боргу та штрафних санкцій не вжив.

Таким чином, - загальна сума заявлених позовних вимог становить 27341,45 грн. (4215,00 грн.+ 126,45грн.+ 23000,00 грн.).

Відповідач їх не спростував.

ІІ.Заслухавши представників сторін, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково (з урахуванням внесених до нього змін) з наступних підстав.

1.Згідно статті 11 Цивільного кодексу України зобов'язання для фізичних та юридичних осіб виникають внаслідок вчинення ними дій, передбачених цим Кодексом, у т.ч. - укладення договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ).

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

Закон ст.525 ЦКУ не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань.

Згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобовязанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Правовідносини, які існують між сторонами за цим спором, належать до договору транспортного експедирування.

Тобто відповідач, отримавши від позивача документальні докази факту здійснення автоперевезення за визначеним у договорі-заявці маршрутом, повинен був у визначений договором строк оплатити вартість цього автоперевезення, однак не зробив цього.

Згідно ст.908 ЦКУ перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 909 ЦКУ встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно частинам 1 та 2 ст.916 ЦКУ за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку.

Що стосується транспортного експедирування, то згідно ст. 929 ЦКУ за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами. Закон (стаття 931 ЦКУ) визначає, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату. Статтею 932 Цивільного кодексу України передбачено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Позивач по справі належним чином виконав вимоги ст.ст.909, 917 та 919 ЦКУ, - тобто здійснив перевезення та видачу вантажу вантажоотримувачу.

Відповідач припустився порушення вимог чинного цивільного законодавства та умов договору.

Так, статтею 920 ЦКУ встановлено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

А статтею 934 ЦКУ встановлено відповідальність експедитора за договором транспортного експедирування, згідно якій за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу (Правові наслідки порушення зобовязань. Відповідальність за порушення зобовязань). Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобовязань).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки.

Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою.

Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

При вирішенні питання про стягнення інфляційний нарахувань та 3% річних суд керується ст. 625 ЦКУ, згідно якій боржник не звільняється від відповідальності за

неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу та інфляційних нарахувань (з урахуванням їх уточнення) підлягають задоволенню у повному обсязі з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

2.Що стосується суми пені, яка підлягає стягненню, то суд не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки він суперечить фактичним обставинам справи та чинному законодавству.

Так, частинами 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України (далі ГКУ) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З урахуванням наявних у справі доказів відомо, що обовязок відповідача сплатити вартість наданих йому послуг з автоперевезень, згідно п.3.2 договору, настав 11.11.07 року.

Позивач пеню вирахував за 365 днів від дня настання права на нарахування пені, при цьому визначивши, що за 1 день прострочення пеня підлягає нарахуванню у розмірі 63,20 грн. У такому випадку сума пені становить 63,20 грн. х 365 = 23068,00 грн., а не 23000,00 грн., як вказано позивачем у розрахунку, що знову підтверджує, що він припустився арифметичної помилки при визначенні загальної суми пені.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГКУ пеня може бути нарахована за період, що не перевищує 6 місяців, тобто з 11.11.07 року по 11.05.08 року у сумі (63,20 грн. х 180 = 11376,00 грн.).

Пунктом 1 частини 2 ст. 258 ЦКУ встановлено скорочений річний - термін для стягнення пені.

Сторони не надали суду доказів того, що вони, відповідно до правила ч. 1 ст. 259 ЦКУ, домовилися про збільшення терміну позовної давності в частині стягнення пені.

З огляду на викладене, з урахуванням того, що позивач звернувся до суду з позовом 23.01.09 року, пеня підлягає стягненню за період з 23.01.08 року по 11.05.08 року (110 днів), або ж у розмірі 6952,00 грн. (63,20 грн. х 110).

Отже, позов у частині стягнення пені підлягає задоволенню частково.

Таким чином, загальна сума коштів, яка підлягає стягненню з відповідача, становить:

основний борг 4215,00 грн.;

пеня 6952,00 грн.;

інфляційні нарахування 126,45 грн., - а всього 11293,45 грн.

3.Що стосується судових витрат, то суд при вирішенні спору виходить з наступного.

Позивач заявою від 24.02.09 року збільшив свої позовні вимоги (з урахуванням арифметичної помилки) до 27341,45 грн.

Згідно п. «а»ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 року №7/93 «Про державне мито»йому належало сплатити державне мито у розмірі 273,41 грн. (1% від 27341,45 грн.), однак фактично він на підставі квитанції №00326 від 22.01.09 року сплатив 150,00 грн., тобто має місце недоплата державного мита у розмірі 123,41 грн. (273,41 грн. 150,00 грн.).

Він також припустився недоплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Так, згідно квитанції №00237 від 22.01.09 року він сплатив 115,00 грн., в той час, як розділом ІІ Розмірів витрат на інформаційно-технічне забезпечення судових процесів, повязаних з розглядом цивільних та господарських справ, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.05 року №1258, встановлено, що такі витрати сплачуються позивачами у розмірі 118,00 грн.

Недоплачена різниця у сумі 3,00 грн. (118,00 грн. 115,00 грн.) підлягає стягненню з відповідача на користь Державного бюджету України.

З матеріалів справи відомо, що спір виник з вини відповідача.

З огляду на цю обставину суд, керуючись ст.44,47-1 та ч.2 ст. 49 ГПК України, покладає судові витрати на відповідача, як на сторону, яка порушила умови договору, вимоги закону та з вини якої спір доведено до суду, та стягує їх на користь позивача у таких розмірах: в частині державного мита - відповідно сумі задоволених позовних вимог; в частині витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до суми витрат, фактично сплаченої позивачем (115,00 грн.).

Відтак, на відповідача підлягають покладенню судові витрати у розмірі: державне мито у сумі 112,93 грн. (пропорційно сумі задоволених позовних вимог) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 115,00 грн.

Недоплачене державне мито у сумі 123,41 грн. (273,41 грн. - 150,00 грн.) підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету України.

Різниця між фактично сплаченим позивачем державним митом у сумі 150,00 грн. та митом, яке підлягає стягненню на його користь з відповідача (112,93 грн.), тобто у розмірі 37,07 грн., - підлягає віднесенню на позивача.

На підставі викладеного, ст.ст.11,16,258,259,509,525,526,530,610-612,614,623, 908,909,916,917,919,921,929,931,932,934 Цивільного кодексу України; ст. 232 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст.22,32-34,36,43,44,45,47-1,49,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства «МС Врангел», ідентифікаційний код 34929076, яке знаходиться за адресою: місто Антрацит, вул.Совєтська, 17, кв.7 Луганської області, - на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який мешкає у Антрацит, АДРЕСА_2, - основний борг за послуги з автоперевезення у сумі 4215 (чотири тисячі двісті пятнадцять) грн. 00 коп., інфляційні нарахування у сумі 126 (сто двадцять шість) грн. 45 коп., пеню у сумі 6952 (шість тисяч девятсот пятдесят дві) грн. 00 коп., а також судові витрати: державне мито у сумі 112 (сто дванадцять) грн. 93 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 115 (сто пятнадцять) грн. 00 коп.; видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який мешкає у Антрацит, АДРЕСА_2, - на користь Державного бюджету України на рахунок 31118095700006, банк ГУ ДКУ у Луганській області, одержувач УДК у м. Луганську ГУ ДКУ у Луганській області, МФО 804013, ОКПО 24046582, КБК 22090200, символ звітності банку 095, - недоплачене державне мито у сумі 123 (сто двадцять три) грн. 41 коп.; наказ видати Державній податковій інспекції у місті Антрацит Луганської області.

5.Стягнути з Приватного підприємства «МС Врангел», ідентифікаційний код 34929076, яке знаходиться за адресою: місто Антрацит, вул.Совєтська, 17, кв.7 Луганської області, - на користь Державного бюджету України на рахунок 31211259700006, банк ГУ ДКУ у Луганській області, одержувач УДК у м. Луганську ГУ ДКУ у Луганській області, МФО 804013, ОКПО 24046582, КБК 22050000, символ звітності банку 259, - недоплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 3 (три) грн. 00 коп.; наказ видати Державній податковій інспекції у місті Антрацит Луганської області.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 07.04.09 року за згодою представника позивача оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду у 10-денний термін з дня підписання.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 09 квітня 2009 року.

Суддя А.П.Середа