Постанова № 60170891, 31.08.2016, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2016 року Справа № 910/31609/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідач), Божок В.С., Мачульського Г.М., розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Київенерго"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.04.2016у справі№910/31609/15 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства "Київенерго"простягнення 82 360 017,62 грн.за участю представників сторін:

позивача: Никеруй Т.М. (представник за дов. від 25.04.2016 №14-81),

відповідача: Кравчик С.М. (представник за дов. від 11.11.2015 №91/2015/11/11-7)

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення 82 360 017,62 грн., з яких 36 203 417 грн. 56 коп. основний борг, 17 003 956 грн. 68 коп. пеня, 1 899 702 грн. 07 коп. три відсотки річних, 27 252 941 грн. 31 коп. інфляційні втрати, з огляду на неналежне на думку позивача виконання відповідачем умов договору про купівлю-продаж природного газу від 09.12.2013 №1245/14-БО-41 з подальшими змінами, внесеними додатковими угодами №1-7.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.02.2016 у справі №910/31609/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2016, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 36 203 417 грн. 56 коп. - боргу, 1 881 214 грн. 46 коп. - три проценти річних, 25 307 469 грн. 83 коп. - інфляційні втрати, 17 003 956 грн. 68 коп. - пені, 178 351 грн. 74 коп. витрат по оплаті судового збору, з огляду на обгрунтованість позовних вимог. У позові в іншій частині відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, ПАТ "Київенерго" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до господарського суду м. Києва, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст. 27, 82, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема як зазначається скаржником:

- застосування до правовідносин, що виникли між сторонами Договору норм ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України та п.7.1. Договору, в частині обов'язку боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, є неправомірним та незаконним адже жодного прострочення такого зобов'язання не відбулось, зобов'язання відповідачем виконувались в порядку та строки, що передбачені чинним законодавством;

- з 14.05.2014 відсутні підстави для стягнення пені на суму заборгованості передбаченої підпунктом 7.2. договору купівлі-продажу природного газу, та застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України на ту ж суму, оскільки з прийняттям Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки", затвердженого постановою КМУ від 18.06.2014 №217, та відкриттям рахунків з спеціальним режимом використання було змінено порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до Договору.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.12.2013 між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) як правонаступником Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та ПАТ "Київенерго" (покупець) укладено договір №1245/14-БО-41 купівлі-продажу природного газу, згідно за умовами якого продавець зобов'язався передати покупцю протягом січня-грудня 2014 року природний газ в обсязі до 82 060,17 м3 згідно погодженого графіку, а останній - прийняти та оплатити вартість одержаного газу та послуг з його транспортування.

Згідно п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа наступного за місяцем поставки.

Строк дії договору відповідно до п. 11.1. договору встановлений з моменту його підписання сторонами і в частині поставки газу до 31 грудня 2014 р., в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Судом встановлено, що позивачем відповідачу за актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2014, 28.02.2014, 31.03.2014, 30.04.2014, 31.05.2014, 30.06.2014, 31.07.2014, 31.08.2014, 30.09.2014, 31.10.2014, 30.11.2014, 31.12.2014 протягом січня-грудня 2014 року передано 82 060,017 м3 природного газу вартістю 439 228 955,39 грн.

Відповідач розрахувався за надані послуги частково, з порушенням строків оплат, визначених умовами Договору та несплаченою залишилась заборгованість в сумі 36 203 417, 56 грн.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За таких обставин, з огляду на відсутність доказів щодо оплати відповідачем заборгованості за Договором, висновок господарського суду першої та апеляційної інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача боргу за Договором в сумі 36 203 417,56 грн., колегія суддів визнає правомірним та обґрунтованим.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 17 003 956, 68 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки, що встановлено п. 7.2 Договору, то, врахувавши положення ч. 3 ст. 549, ч. 1 ст. 612 ЦК України, ч. 1 ст. 230, 231, ч. 6 ст. 232 ГК України, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та пункт 9.3 Договору, господарський суд попередніх інстанцій також правомірно стягнув з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 17 003 956,68 грн..

Також враховуючи положення ст. 229 ГК України, ст. 625 ЦК України, а також те, що відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції і в частині стягнення з відповідача на користь позивача 25307469,83 грн.- інфляційних втрат та 1881214,46 грн. - 3% річних відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судом апеляційної інстанції. Згідно з приписами частини 2 цієї норми до юрисдикції касаційної інстанції не відноситься повторна оцінка доказів та встановлення обставин, відхилених господарським судом при розгляді спору. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно з п.1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення коли визнає, що вони прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові, і не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування, оскільки вони відповідають чинному законодавству України і обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 у справі № 910/31609/15 залишити без змін.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: В.С. Божок

Г.М. Мачульський