Рішення № 60170810, 30.08.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,

суддів: Левенця Б.Б., Лапчевської О.Ф.

при секретарі Синявському Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», поданою через представника ОСОБА_1, на рішення Подільського районного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а :

у грудні 2014 року ПАТ «Брокбізнесбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просило стягнути з останнього на свою користь заборговансіть за кредитним договором в розмірі 543 486, 60 грн., посилаючись на те, що відповідач свої зобов'язання за договором кредиту належним чином не виконує.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 15.04.2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» заборгованість по кредиту в розмірі 358 027, 52 грн. та заборгованість по процентам в розмірі 20 411, 74 грн.. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.

Справа № 758/15262/14-ц Апеляційне провадження № 22-ц-796/8242/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Зарицька Ю.Л.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д. Не погоджуючись з даним рішенням суду, ПАТ «Брокбізнесбанк» через представника подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове про задоволення позову в повному обсязі. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не взяв до уваги, що вони мають право надавати кредити в іноземній валюті та вимагати виконання договору у тій же валюті, що також викладено у правовій позиції Верховного Суду України від 07.10.2010 року № 6-190 цс15. Суд не врахував, що пеня була розрахована від суми несвоєчасно виконано грошового зобов`язання та визначено гривневий еквівалент пені, а тому відмову у стягненні пені у зв'язку з тим, що кредит надано в іноземній валюті, а пеня розрахована у гривневому еквіваленті вважає безпідставною. Судом не правильно застосовано норми ст. ст. 536, ч. 2 ст. 625, 1054, 1056-1 ЦК України, оскільки проценти за користування кредитом та 3 % річних від простроченої суми, як відповідальність за порушення грошового зобов'язання, різні за своєю правовою природою і не повинні ототожнюватись. При цьому судом не враховано правову позицію Верховного Суду України від 29.05.2013 року № 6-39 цс 13. Крім того, суд не взяв до уваги, що з 19.01.2015 року подальше щорічне страхування предмету застави відповідачем не здійснювалося, договір страхування банку не надавався, відтак позивач позбавлений можливості надати суду документ, який у нього відсутній.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_6 просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції без змін.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 17.07.2008 року між АБ «Брокбізнесбанк», правонаступником якого є ПАТ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 08ФА-143, за умовами якого останній отримав кредит на придання автомобіля у розмірі 77 000 доларів США зі сплатою 16 % річних строком до 18.07.2015 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 18.07.2008 року між сторонами було укладено договір застави 08ФА-143/1, за умовами якого відповідач передає в заставу банку належний йому на праві власності автомобіль марки «Акура».

До кредитного договору було внесено зміни шляхом укладення додаткових угод.

Банк виконав умови договору, а позичальником умови договору не виконуються, внаслідок чого виникла заборгованість, яка надана у розрахунку позивача.

22.07.2014 року банк направив відповідачу лист - вимогу, в якому зазначив суму заборгованості за договором та запропонував погасити цю заборгованість протягом 30-денного строку.

09.10.2014 року банк направив відповідачу вимогу про дострокове погашення заборгованості у зв`язку з невиконанням умов договору щодо щомісячного погашення кредиту.

10.06.2014 року Постановою Правління Національного банку України № 339 ПАТ «Брокбізнесбанк» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 11.06.2014 року № 45 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Брокбізнесбанк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_7

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором, а позичальник порушив умови кредитного договору.

Рішення суду в частині стягнення заборгованості по кредиту та по процентам не оскаржується, відтак в апеляційному порядку не перевіряється.

Відмовляючи у задоволені вимог про стягнення пені, суд першої інстанції виходив з того, що грошові кошти за кредитним договором надані в іноземній валюті, а пеня нараховується в гривні.

Відмовляючи в частині стягнення 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання, суд першої інстанції виходив з того, що ст. 625 ЦК України передбачено стягнення або 3 % річних або процентів, передбачених договором та одночасне їх стягнення неможливе.

Відмовляючи в частині стягнення неустойки за невиконання п. 4.2.6 кредитного договору та штрафу за невиконання п. 2.1.4 договору застави, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів невиконання відповідачем зазначених умов договорів.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають встановленим обставинам та нормам матеріального права.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п. 4.2.6 кредитного договору позичальник зобов`язався за власний рахунок застрахувати транспортний засіб, переданий у заставу на користь банку на строк кредиту.

Відповідно до п. 7.2 кредитного договору банк має право нараховувати позичальнику неустойку у розмірі 5 % процентів від суми фактичного залишку заборгованості за кредитом у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником п. 4.2.6 цього договору за кожен факт порушення.

Відповідно до п. 2.1.4 договору застави відповідач зобов`язався на період дії договору застави застрахувати за свій рахунок предмет застави на користь заставодержателя. За невиконання або неналежне виконання цього пункту договору заставодержатель має право вимагати від заставодавця сплати штрафу у розмірі 5 % від суми одержаного кредиту.

Відмовляючи у стягненні штрафних санкцій за невиконання умов договорів щодо обов'язкового страхування транспортного засобу суд першої інстанції виходив з того, що не надано доказів невиконання відповідачем цих умов договору. Проте, позивач стверджував, що відповідачем не було надано договору страхування транспортного засобу. У такому випадку саме відповідач мав довести, що транспортний засіб було застраховано та договір страхування надано позивачу, оскільки позивач не міг надати те, що не існує. Натомість таких доказів відповідач не надав та при розгляді справи у апеляційному порядку представник відповідача зазначив про відсутність договору страхування.

За вказаних обставин висновки суду щодо відсутності підстав для стягнення штрафних санкцій за невиконання умов договору щодо обов`язкового страхування предмету застави є хибними. Рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що штрафні санкції за невиконання умов договору щодо обов`язкового страхування предмету застави передбачені як умовами кредитного договору, так і договором застави. Договір застави є похідним від кредитного договору. Відтак за одне і те ж саме порушення фактично передбачено подвійна відповідальність, що суперечить положенням ст. 61 Конституції України, згідно з якими ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Така правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 року № 6-2003 цс 15.

За вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку про законність вимог щодо стягнення штрафу у розмірі 90 226,18 грн. за невиконання п. 2.1.4 договору застави та відсутність підстав для стягнення 17 901,34 грн. за невиконання п. 4.2.6 кредитного договору.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено, що за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та або строків сплати процентів за користування кредитом та/або комісії банк має право нараховувати позичальнику неустойку за кожний день прострочення в розмірі подвійної процентної ставки, що визначена у п. 1.1 цього договору, від суми простроченої заборгованості.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 524 цього Кодексу визначає, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно з ч. 2 ст. 533 цього ж Кодексу якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже положення чинного законодавства не містять заборони на вираження грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

На час укладення кредитного договору позивач мав ліцензію та дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями та кредитний договір укладено у іноземній валюті.

Позивач не вимагав стягнення неустойки у іноземній валюті, а просив стягнути неустойку нараховану відповідно до умов договору з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, установленим НБУ на час подачі позову.

Оскільки за умовами договору передбачено нарахування неустойки від суми простроченої заборгованості, яка розраховується у іноземній валюті вимоги банку про стягнення неустойки на підставі п. 7.1 кредитного договору як за порушення строків погашення заборгованості за кредитом, так і за порушення строків сплати процентів за користування кредитом у гривневому еквіваленті є законними та обґрунтованими та суд першої інстанції помилково дійшов висновків про відмову в позові в цій частині.

Колегія суддів не може погодитися з доводами представника відповідача про те, що приведення розміру неустойки до гривневого еквіваленту має відбуватися на час нарахування неустойки, а не на час стягнення таких сум, оскілки такі доводи суперечать положенням ч. 2 ст. 533 ЦПК України, відповідно до якої сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. Іншого порядку сторони у договорі не передбачили.

Колегія суддів звертає увагу на те, що неустойка нарахована поза межами строків позовної давності, проте про застосування позовної давності відповідач не заявляв.

Відтак рішення в частині відмови у стягненні неустойки за порушення строків погашення кредиту у розмірі 50 519,95 грн. та неустойки за порушення строків погашення процентів у розмірі 1 531,03 грн. підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині.

Доводи представника відповідача про те, що постановою Правління НБУ від 10.06.2014 року № 339 відкликано банківську ліцензію у ПАТ «Брокбізнесбанк», а відтак останній не може проводити нарахування у іноземній валюті колегія суддів вважає безпідставними, оскільки на час укладення кредитного договору така ліцензія була та сторони погодили надання кредиту та проведення розрахунків за кредитним договором у іноземній валюті та надалі будь - які зміни у договір не вносилися. Відтак договір має виконуватися на тих умовах, які в ньому зазначені.

Відповідно до п. 1 ст. 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» основними завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до ст. 37 цього Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду.

Відповідно до п. 6 ст. 38 цього ж Закону Фонд вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників.

Тобто чинним законодавством не передбачено припинення зобов`язань за кредитними договорами з банком, у якому введена Тимчасова адміністрація та призначена уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми виступає способом захисту майнового права та інтересу та є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі 1 книги 5 ЦК «Загальні положення про зобов`язання», а відтак поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язання.

Відмовляючи у позові в цій частині суд виходив з того, що позивач просив стягнути проценти за користування кредитними коштами, а тому не має права одночасно вимагати стягнення трьох процентів річних за порушення виконання грошового зобов`язання. При цьому суд не врахував правову природу такого стягнення. Проценти за користування кредитними коштами є платою за користування коштами і їх стягнення не пов`язане з належним чи неналежним виконанням позичальником умов договору. Натомість три проценти річних, які передбачені ст. 625 ЦК України носять інший правовий характер та є видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, передбаченої законом. Такий вид відповідальності є самостійним і не пов'язаний з умовами договору, укладеного між сторонами.

За вказаних обставин рішення суду в цій частині також підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову про стягнення 4 877,84 грн. трьох процентів річних за прострочення грошового зобов'язання.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року в частині відмови у стягненні пені та штрафних санкцій скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» 50 519,95 грн. пені за прострочення сплати кредиту, 1 531,03 грн. пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом, 90 226,18 грн. штрафу за невиконання вимог п. 2.1.4 договору застави, 4 877,84 грн. три проценти річних за порушення грошового зобов`язання.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий

Судді