Рішення № 60154683, 31.08.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4161/16 Справа № 202/8865/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Глущенко Н.Г.

Категорія 43

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2016 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Глущенко Н.Г.

суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.

за участю секретаря Назаренко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро

цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання права на проживання, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом (який ним було уточнено під час розгляду справи) до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про виселення / а. с. 2-3, 38-40 /.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач ОСОБА_2 посилався на те, що він є власником житлового будинку № 58 по вул. Балтійській в м. Дніпропетровську (нині м. Дніпро) в якому він проживає разом зі своєю дружиною ОСОБА_5 Також, в будинку проживають їх діти: донька ОСОБА_6 та син ОСОБА_3

ОСОБА_3, проживаючи в будинку, не бере ні фінансової ані особистої участі в утриманні, обслуговуванні та ремонті будинку і прибудинкової території, не вносить плату за комунальні послуги користуючись ними, завдає шкоду майну (пошкодив внутрішні двері, встановивши на них замок без його-позивача згоди, пошкодив вікно), не дбає про безпеку (залишає відкритими вікна, коли йому достеменно відомо що нікого немає дома). Крім того, ОСОБА_3 ніде не працює та час від часу зловживає алкоголем, систематично провокує сварки, грубо поводиться іноді навіть вчиняє спроби завдати ударів матері та сестрі і такою своєю поведінкою робить нестерпним проживання в будинку.

З приводу неналежної поведінки ОСОБА_3 сімя позивача змушена була звертатися до органів міліції і постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.08.2015 року ОСОБА_3 притягнутий до адміністративної відповідальності по ч. 1ст.172-2 КУпАП (насильництво в сімї).

Крім того, ОСОБА_3, без згоди позивача (власника будинку) та інших членів сімї, вселив до будинку Сірик (нині ОСОБА_3) В.Б., яка була на той час його співмешканкою.

Сірик (нині ОСОБА_3) В.Б. поводить себе, як господарка будинку, ставиться до інших членів сімї з неповагою, лається та ображає дружину і доньку позивача, не бере ніякої участі в утриманні будинку та оплаті комунальних послуг.

За таких обставин, в силу ст. ст. 156,157,116 ЖК України, ст. ст. 317, 319, 321, 391 ЦК України, позивач просив суд виселити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з будинку № 58 по вул. Балтійській в м. Дніпропетровську (нині м. Дніпро) без надання іншого жилого приміщення та стягнути з них понесені позивачем судові витрати / а. с. 2-3, 38-40 /.

Відповідачі позов не визнали.

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2, де третя особа ОСОБА_3, про визнання права на проживання в ІНФОРМАЦІЯ_1 (нині м. Дніпро).

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_4 посилалась на те, що відповідач по справі ОСОБА_2 є рідним батьком її чоловіка ОСОБА_3 та є власником будинку № 58 по вул. Балтійській в м. Дніпропетровську (нині м. Дніпро) і це його право ніким не оспорюється, як і не оспорюється те, що ніхто не може обмежити чи позбавити власника його законного права власності.

Її - ОСОБА_4 чоловік, тобто ОСОБА_3, з дня народження зареєстрований та проживає в спірному будинку свого батька, а тому їй не зрозумілі вимоги батька про виселення сина. Щодо її проживання в спірному будинку, то вона вселилась до нього у жовтні 2013 року (ще до одруження) на пропозицію її чоловіка ОСОБА_3 та його батьків (ОСОБА_2 і ОСОБА_5О.) і до теперішнього часу проживає в будинку, де ОСОБА_2 виділив їм у користування одну із кімнат будинку, в якій і знаходяться їх речі та майно.

У серпні 2015 року, тобто 07.08.2015 року, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 уклали шлюб, а тому ОСОБА_4 вважає, що при вселенні її в будинок позивача нею були дотримані вимоги ч. 2 ст. 156 ЖК України, тобто мала місце згода власника будинку на проживання в ньому.

Спочатку проживання відносини з батьками її - ОСОБА_4 чоловіка складалися добре, але потім з ініціативи сестри чоловіка - ОСОБА_6 відносини погіршувалися, стали виникати сварки та конфлікти у які втягувалися всі члени родини. Сестра чоловіка писала на них необґрунтовані скарги до органів міліції.

Оскільки, ОСОБА_3 у 2005 році переніс тяжку черепно-мозкову травму, він є інвалідом 3 групи, то вона ОСОБА_4 змушена постійно слідкувати за його здоровям та надавати відповідну медичну допомогу (інєкції, масаж голови і таке інше), а його рідні всіляко провокують на скандали вимагаючи, як його, так і її виселення.

Такі відносини тривають значний час.

ОСОБА_4 вважає, що вона з чоловіком проживають в домі не як гості чи тимчасові мешканці, а як члени родини. Маючи свій бюджет вони приймають участь у сплаті комунальних послуг, сплачуючи частину грошей за користування газом, електроенергією і водою. Також, вони з чоловіком дотримуються всіх правил проживання.

ОСОБА_4 переконана, що її чоловік ОСОБА_3, як син власника будинку, проживаючий разом з батьками, є членом сімї власника будинку, а тому він може бути виселений лише згідно ч. 1 ст. 116 ЖК України, а таких підстав не має.

Також, ОСОБА_4 вважає, що вона, як дружина сина власника будинку, мешкаючи в спірному будинку більше двох років, має право на проживання в цьому будинку, а тому просила суд визнати за нею право на проживання в якості члена сімї в будинку № 58 по вул. Балтійській в м. Дніпропетровську (нині м. Дніпро) / а. с. 55-57 /.

ОСОБА_2 зустрічний позов не визнав.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18.03.2016 року ОСОБА_2 відмовлено в його позовних вимогах до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про їх виселення.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.

Суд визнав за ОСОБА_4 право на користування жилим приміщенням у будинку № 58 по вул. Балтійській в м. Дніпропетровську (нині м. Дніпро) та стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 551,20 грн. / а. с.123-124 /.

З рішенням суду від 18.03.2016 року не погодився ОСОБА_2, який звернувся з апеляційною скаргою, де просив рішення суду - скасувати та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог і відмову у зустрічному позові, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, позивач вважає, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи / а. с. 126-131 /.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду: в частині відмови ОСОБА_2 в його позовних вимогах про виселення ОСОБА_4, в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання права на проживання та в частині стягнення з ОСОБА_2 судового збору, скасувати та ухвалити нове рішення в цій часті позовних вимог в силу ст.309 ЦПК України, з наступних підстав.

Відмовляючи ОСОБА_2 в його позовних вимогах про виселення ОСОБА_3 зі спірного будинку без надання іншого жилого приміщення - суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є рідним сином позивача, який проживає та зареєстрований в спірному будинку, що належить на праві власності позивачу, з моменту народження відповідача, де йому була виділена в користування окрема кімната / а. с. 12 /. Ці обставини не заперечувались позивачем.

Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що відповідач ОСОБА_3, як член сімї позивача, в силу ст. 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України, набув право на проживання в спірному будинку № 58 по вул. Балтійській в м. Дніпропетровську (нині м. Дніпро).

Згідно ст. 157 ЖК України членів сімї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу. Виселення проводиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЖК України якщо наймач, члени його сімї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематично порушують правила соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб проводиться без надання іншого жилого приміщення.

Судом встановлено, що дійсно між відповідачем ОСОБА_7 та родиною його батьків і сестри виникали конфлікти з приводу несплати за комунальні послуги. Зокрема, як вбачається з постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.08.2015 року, такий конфлікт відбувся 04.06.2015 року, коли ОСОБА_3 висловлював нецензурну лайку на адресу матері та сестри, штовхав їх і замахувався на останніх, погрожуючи фізичною розправою за що і був притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді 30 годин громадських робіт на підставі ч. 1 ст. 173-2 КУпАП /а. с. 8-9/.

В свою чергу відповідач ОСОБА_3 в грудні 2015 року теж звертався до органів міліції з приводу погроз на його адресу, що надходили від його сестри ОСОБА_6 / а. с. 60,84 /.

Доказів того, що відповідач ОСОБА_3 систематично порушує правила співжиття, систематично руйнує чи псує жиле приміщення, використовує його не за призначенням, а заходи запобігання і громадського впливу з цього приводу виявилися безрезультатними, - позивачем суду надано не було, а отже суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову позивачу в його позовних вимогах про виселення його сина відповідача ОСОБА_3

Несплата відповідачем комунальних послуг за проживання в спірному будинку не є підставою для його виселення, оскільки, в разі спору з цього приводу, власник будинку не позбавлений можливості вирішити це питання у встановленому законом порядку, зокрема шляхом звернення з відповідним позовом до суду. До того ж, відповідачем надано суду квитанції про часткову оплату ним комунальних послуг (електрику, газ, воду) в період липень - грудень 2015 року та січень 2016 року / а. с. 75-81 /.

Щодо рішення суду в частині відмови ОСОБА_2 у виселенні відповідачки ОСОБА_4, то рішення суду в цій частині не може залишатись в силі і підлягає скасуванню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_4 є невісткою позивача, оскільки 07.08.2015 року вона уклала шлюб з ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб / а. с. 59 /.

Згідно копії паспорта ОСОБА_4 остання з 04.11.1994 року зареєстрована та проживає в ІНФОРМАЦІЯ_2 / а. с. 58 /, співвласницею якої вона є. За цією адресою відповідачка продовжує бути зареєстрованою і після укладення шлюбу з ОСОБА_3, тобто відповідачка зберігає за собою це місце проживання.

Відповідно до ст. 161 ЖК України у житловий будинок (квартиру), які належать на праві особистої власності громадянину, особи можуть бути вселені лише за письмовою згодою власника будинку (квартири) і всіх членів сімї.

Посилання відповідачки ОСОБА_4 на те, що вона ще в жовтні 2013 року вселилась в спірний будинок (будучи співмешканкою ОСОБА_3В.) у встановленому законом порядку зі згоди власника будинку та його дружини, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки письмової згоди на вселення відповідачки позивач не надав, до того ж відповідачка не була і не є членом сімї позивача (власника будинку), оскільки доказів проживання однією сімєю та ведення спільного господарства з позивачем відповідачка суду не надала.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачка ОСОБА_4 вселилась в спірний будинок самоправно (без згоди власника), а тому в силу ч. 3 ст.116 ЖК України, підлягає виселенню з будинку без надання іншого житлового приміщення, тобто рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_2 в його позовних вимогах про виселення відповідачки підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення цих позовних вимог ОСОБА_2

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4 про визнання за нею права на користування жилим приміщенням у будинку № 58 по вул. Балтійській в м. Дніпропетровську (нині м. Дніпро) суд першої інстанції виходив з того, що вселення відповідачки в спірний будинок відбулося за згодою власника будинку, однак з такими висновками суду погодитися не можна оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи.

Як було вище вказано, відповідно до ст. 161 ЖК України у житловий будинок (квартиру), які належать на праві особистої власності громадянину, особи можуть бути вселені лише за письмовою згодою власника будинку (квартири) і всіх членів сімї.

ОСОБА_4 не надала суду доказів того, що ОСОБА_2 і члени його родини (дружина та дочка) дали письмову згоду на її вселення в спірний будинок. Сама відповідачка пояснила суду, що у жовтні 2013 року вона вселилась в будинок за згодою лише теперішньої її свекрухи, оскільки позивача не було дома.

Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сімї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Членом сімї власника будинку ( ч. 2 ст. 64 ЖК України) може бути визнано особу, якщо вона постійно проживає разом з ним та веде з ним спільне господарство.

Як вказала сама ОСОБА_4, в своєму зустрічному позові, вона вселилась в спірний житловий будинок у жовтні 2013 року, як співмешканка ОСОБА_3, тобто сина власника будинку, з яким шлюб було укладено лише 07.08.2015 року. Доказів того, що вона проживала однією сімєю з власником будинку, тобто проживали разом та вели спільне господарство, - ОСОБА_4 суду не надала. Факт проживання з сином власника будинку та вселення до будинку лише за його згодою, а не за згодою власника будинку, не породжує жодних правових наслідків для ОСОБА_4 відносно визнання за нею права користування житловою площею в спірному будинку, що не прийняв до уваги суд першої інстанції постановляючи рішення про задоволення зустрічного позову.

До того ж, ОСОБА_4 продовжує зберігати за собою місце своєї реєстрації та проживання ІНФОРМАЦІЯ_3, де вона зареєстрована та проживає з 04.11.1994 року / а. с. 58 / і є співвласницею цієї квартири.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду про задоволення зустрічного позову ОСОБА_4, як таке що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, не може залишатись в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову ОСОБА_8 в її зустрічному позові про визнання за нею прав на проживання (користування жилим приміщенням) у будинку № 58 по вул. Балтійській в м. Дніпропетровську (нині м. Дніпро).

У звязку із задоволенням позовних вимог ОСОБА_2 та відмові ОСОБА_8 в її зустрічних позовних вимогах не може залишатись в силі і підлягає скасуванню рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судових витрат у розмірі 551,20 грн. з ухваленням нового рішення в цій частині, тобто, в силу ст. 88 ЦПК України, з відповідачки ОСОБА_4 підлягають стягненню на користь ОСОБА_2 судові витрати по справі у розмірі 1559,04 грн., які ним були понесені при розгляді справи / а. с. 4,132,140 /.

Керуючись ст.ст. 303, 307,308, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2016 року, в частині відмови ОСОБА_2 в його позовних вимогах про виселення ОСОБА_4, в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання права на проживання та в частині стягнення з ОСОБА_2 судового збору, - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_4 - задовольнити.

Виселити ОСОБА_4 з будинку № 58 по вул. Балтійській в м. Дніпропетровську (нині м. Дніпро) без надання іншого жилого приміщення.

Відмовити ОСОБА_4 в її зустрічному позові до ОСОБА_2 про визнання права на проживання в ІНФОРМАЦІЯ_1 (нині м. Дніпро).

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1559,04 грн. (одна тисяча пятсот пятдесят девять гривень 04 копійки).

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

СУДДІ: