Постанова № 60151023, 25.08.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2016 р. Справа № 922/925/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І.

при секретарі Євтушенку Є.В.

за участю представників сторін:

прокурор Чалий М.Г.;

перший позивач ОСОБА_1;

другий позивач ОСОБА_2;

третя особа ОСОБА_3;

перший відповідач ОСОБА_4, ОСОБА_5;

другий відповідач не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника військового прокурора сил антитерористичної операції (вх. №1832Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 13 червня 2016 року по справі №922/925/16

за позовом Заступника військового прокурора сил антитерористичної операції, м. Краматорськ в інтересах держави в особі:

1. Міністерства оборони України, м. Київ

2. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова, м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Харківський університет Повітряних сил ім. І. Кожедуба, м. Харків

до 1. Військової частини А4104, м. Чугуїв Харківської області

2. Приватного підприємства Агрофірма Пришибська , с. Пришиб Харківської області

про визнання недійсним договору, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 13 червня 2016 року по справі (суддя Аріт К.В.) в позові відмовлено повністю.

Заступник військового прокурора сил антитерористичної операції звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати, прийняти нове, яким задовольнити позов.

У апеляційній скарзі, заявник просив відстрочити сплату судового збору за подачу апеляційної скарги.

Через канцелярію суду 20.07.2016 року заступник військового прокурора сил антитерористичної операції надав клопотання про долучення до матеріалів справи оригіналу платіжного доручення №1617 від 08.07.2016 року.

Перший відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив рішення суду залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Другий відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що вважає рішення законним, а апеляційну скаргу такою, що не може бути задоволена.

Військова прокуратура сил антитерористичної операції надала пояснення, в яких зазначила, що спірний договір про спільний обробіток землі суперечить вимогам законодавства та укладений особою, яка не має необхідного обсягу цивільної дієздатності, договір має бути визнаний недійсним.

Позивачі і третя особа відзивів на скаргу не надали.

Будучи належним чином повідомленим про дату і місце судового розгляду, другий відповідач у судове засідання не зявився, повноважного представника до суду не направив.

Враховуючи належне повідомлення учасників процесу про розгляд справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду без участі другого відповідача.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, 16.09.2013 року між першим відповідачем - військовою частиною А4104 та другим відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Пришибська (правонаступником якого є Приватне підприємство Агрофірма Пришибська, далі по тексту - ПП Агрофірма Пришибська) укладено договір №7 про спільний обробіток землі на земельній ділянці, де розташована військова частина А4104.

Відповідно до п.п. 1.1. та 3.1. вказаного договору військова частина А4104 з метою залучення додаткових джерел фінансування та життєдіяльності військової частини передала ПП Агрофірма Пришибська право користування частиною земельної ділянки площею 469 га військового містечка №265 в строкове платне користування терміном на 3 сільськогосподарських роки - до 2016 року включно.

Предметом договору п.1.1 визначено сумісне використання земель оборони з метою вирощування зернових культур.

Прокурор, звертаючись з позовом, зазначив, що вважає зазначений договір таким, що не відповідає вимогам закону та просить визнати його недійсним.

Посилається на те, що військова частина А4104 не є безпосереднім землекористувачем спірної земельної ділянки, виходячи з наступного: відповідно до Державного акту на право постійного користування землею Б № 047623 у 1990 році за Харківським Вищим військовим авіаційним училищем льотчиків ім. С.І. Грицівця (далі - ХВВАУЛ ім. С.І. Грицівця) як землекористувачем закріплені в безстрокове і безоплатне користування 3069,2га.

Суд попередньої інстанції у рішенні не погоджується з таким твердженням, виходячи з наступного.

Прокурором не враховано, що на час видачі державного акту на право користування землею Б №047623 (1990 рік) діяв Земельний кодекс Української РСР (1977 року), відповідно до якого надання земельних ділянок у користування та видача правовстановлюючих документів на земельні ділянки здійснюється на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної, сільської Рад депутатів трудящих (ст.16,20).

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу Української РСР (1977 року), який діяв на час видачі державного акту, право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Готвальдівської районної (міської) Ради депутатів трудящих від 03.04.1990 року №98 О видаче государственного акта на право пользования землей полигона ХВВАУЛ им.С.И. Грицевца Готвальдовського района Харьковской области (додаток №1) земельний акт виготовлявся на полігон ХВВАУЛ ім. С.І. Грицівця, який розташований в Готвальдівському районі (з серпня 1990 року Зміївський район Харківської області).

Отже, землекористувач на час виготовлення державного акту на право користування землею (1990 рік) знаходився в Готвальдівському районі Харківської області та державний акт виготовлявся саме на полігон ХВВАУЛ (для довідки: ХВВАУЛ ім.С.І.Грицівця в 1990 році знаходився у місті Харків, вул.Тархова 4, на цей час правонаступник ХВВАУЛ ім. С.І. Грицівця Харківський університет Повітряних Сил ім. І. Кожедуба знаходиться за адресою: м. Харків вул. Динамівська 4).

З витягу з історичної довідки 134 авіаційного полігона Шебелинка військової частини А4104 (умовне найменування військова частина 47026) від 25.02.2013 року №1/9/18/212 можна дійти висновку що полігоном ХВВАУЛ ім. С.І. Грицівця в 1990 році була військова частина 47026, яка на той час була юридичною особою, мала свою печатку та реквізити в банку. В 2000 році військова частина 47026 була перейменована в військову частину А1529. В 2006 році військова частина А1529 була розформована, правонаступником військової частини А1529 визначено військову частину А4104, м. Чугуїв .

Це також підтверджується довідкою начальника ХУПС від 17.12.2015 року №350/176/25-20/57 (прокурор помилково визначив ХУПС правонаступником, тобто, фактичним землекористувачем спірної земельної ділянки) (додаток №3) та довідкою ТВО начальника управління оборонного планування штабу Командування Повітряних Сил Збройних Сил України від 06.01.2016 року №350/106/1/14.

Окрім того, враховуючи технічну помилку, яка була допущена під час виготовлення документації на земельну ділянку (виявлена комісією Міністерства оборони під час перевірки скарги ТВО директора ДП Благодатне) та для уникнення непорозумінь у подальшому (до виготовлення нового земельного акту) Міністром оборони України було прийнято рішення про передачу фактичному землекористувачу - військовій частині А4104 в експлуатацію військового містечка №265 разом з земельною ділянкою площею 3069,2 га по акту прийому-передачі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов правомірного, на думку судової колегії, висновку, що в Державному акті на право користування землею серії Б №047623, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за №62, була допущена помилка, а саме в назві землекористувача вказано ХВВАУЛ ім.С.І.Грицівця, а в рішенні виконавчого комітету Готвальдівської районної ради депутатів трудящих про видачу державного акту вказано вірно - полігон ХВВАУЛ ім. С.І. Грицівця, правонаступником якого є військова частина А4104.

Також, прокурор зазначає, що Міністерство оборони України не мало права укладати спірний договір через відсутність порядку (дозволу) на використання земель оборони у розумінні ст.4 Закону України Про використання земель оборони.

Однак, з таким твердженням неможна погодитись з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 4 Закону України Про використання земель оборони військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

На час розгляду справи постанова Кабінету Міністрів України, якою визначено порядок дозволу вирощувати на землях оборони фізичним або юридичним особам сільськогосподарські культури відсутня.

Відповідно до ст. 14 Закону України Про Збройні Сили України №1934 XII від 6.12.1991 р., Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом.

Згідно з Законом України Про господарську діяльність у Збройних Силах України № 1076 XIV від 21.09.1999 року ст.1 Господарська діяльність ЗСУ - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організації ЗСУ (далі військові частини), повязана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передача в оренду рухомого та нерухомого майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку визначених цим Законом.

Згідно з положеннями Земельного кодексу України (ст.77, 115) та Закону України Про використання земель оборони №1345 IV від 27.11.2003 року ст.3 Навколо військових частин та оборонних обєктів можуть створюватися зони з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та обєктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських обєктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих обєктах (відповідно до п.3.40.2 Настанови з полігонної служби Повітряних Сил України - зоною безпеки полігона називається площа, яка знаходиться між межами полігона і його робочої зон. Зона безпеки призначена для захисту особового складу полігону та захисту населення від негативних наслідків бойової підготовки. Саме зона безпеки слугує необхідною умовою діяльності військового полігону - реалізації навчальних заходів), ст.4 Військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади й в порядку, визначеному КМУ можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Згідно з вимогами Постанови КМУ від 3 травня 2000 року №749 Про затвердження порядку реєстрації військових частин як субєктів господарської діяльності у Збройних Силах України (цей порядок визначає механізм реєстрації військових частин як субєктів господарської діяльності у Збройних Силах України) та наказу Міністра оборони України від 12.11.2007 року №635 Про затвердження Положення про порядок ведення реєстру військових частин як субєктів господарської діяльності (додаток 2) військова частина отримала Свідоцтво про реєстрацію військової частини А4104 як субєкта господарської діяльності №118 від 8.11.2011 року (додаток 3).

В Постанові КМУ від 25 липня 2000 року №1171 Про затвердження переліку видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил України" перший від діяльності - вирощування зернових та технічних культур, код 01.11.

В Постанові КМУ від 30 вересня 2015 року №769 Про внесення змін до переліку видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил України перший від діяльності також - вирощування зернових та технічних культур, код згідно з КВЕД 01.11).

Крім того, у 2013 році військова частина А4104, виконуючи окреме невідкладне доручення заступника Начальника Генерального штабу генерала-лейтенанта ОСОБА_6 (яке було прийнято за результатами наради під керівництвом Міністра оборони України щодо ефективного використання земель оборони військових полігонів Збройних Сил України в сільськогосподарських цілях) в термін до 01.10.2013 року уклала два договори на спільний обробіток землі.

Відповідно до даного доручення була визначена та погоджена площа полігона (яка буде виділятись під засів сільськогосподарських культур) з посадовими особами Міністерства оборони - Головним КЕУ ЗСУ, логістикою Командування Повітряних Сил, управлінням бойової підготовки Командування Повітряних Сил, управлінням полігонної служби Командування Повітряних Сил, Харківським університетом Повітряних сил, КЕВ м. Харків (додаток 5).

Оспорюваний Договір погоджений: Зміївською районною державною адміністрацією, Комсомольською селищною радою, КЕВ міста Харкова, помічником командира в/ч А4104 з правової роботи, помічником командира в/ч А4104 - начальником фінансово-економічної служби, начальником КЕС в/ч А 4104.

З Департаментом економічної діяльності були погоджені цінові показники в залежності від територіального розміщення полігонів.

Відповідно до розпорядження Міністра оборони України 80% коштів, отриманих від господарської діяльності перераховується на спеціальний реєстраційний рахунок за бюджетною програмою Будівництво (придбання) житла для військовослужбовців ЗСУ (КПКВ 2101190, код 25010200), це також підтверджує телеграмою від 23.10.2013 року №350/176/7/359/301 заступника начальника Харківського університету Повітряних Сил з тилу.

Інші 20% коштів використовуються військовою частиною відповідно до вимог законів України від 24.03.1999 року №548 XIV, №549 XIV, №550 XIV, №551 XIV (розділ 2 ст.59 ефективно використовувати навчально-матеріальну базу, спрямовувати кошти та матеріальні засоби на вдосконалення цієї бази), на підставі кошторису доходів та видатків якій затверджений Командувачем Повітряних.

Також, суд враховує, що Міністерством оборони України, як центральним органом виконавчої влади і військового управління наказ про припинення господарської діяльності в/ч А4104 та розірвання договорів з субєктами господарювання не видавався.

Також, прокурор зазначає про нецільове використання землі.

Відповідно до п.п. 36, 38, 39 Порядку надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997 року, військові частини, безпосередні землекористувачі, повинні використовувати земельні ділянки тільки за цільовим призначенням, яке визначене рішенням про надання в користування Збройним Силам України цих ділянок. Ділянки, території, що тимчасово не використовуються, полігонів, танкодромів, стрільбищ та інших обєктів Збройних Сил України, придатних для сінокосіння, випасу скоту та посіву сільськогосподарських культур, дозволяється передавати у тимчасове використання (але не у збиток бойовій підготовці та при умові забезпечення збереження державної таємниці) військовим радгоспам, а також іншим сільськогосподарським підприємствам за погодженням відповідних заступників Міністра оборони України, або командуючих військами військових округів.

Цільове призначення земель, наданих військовим полігонам Збройних Сил України, випливає із визначення земель оборони (ст.77 Земельного кодексу України).

У даному випадку вони повинні забезпечувати розміщення і постійну діяльність військових полігонів, в межах яких військово-навчальні заклади проводять навчальні заходи. Згідно з вимогами наказів Міністра оборони та Командувача Повітряних Сил територія полігону складається з двох зон (робоча зона та зона безпеки), що відповідає вимогам ч. 1 ст. 115 Земельного кодексу України. Згідно з цією нормою, зони особливого режиму використання земель створюються для забезпечення функціонування військових обєктів (збереження озброєння, військової техніки, та іншого військового майна, для захисту населення, особового складу полігона від наслідків застосування авіаційних засобів ураження, а також захисту місцевого населення та навколишнього середовища від впливу аварійних ситуації, стихійних лих та пожеж, які виникають на цих обєктах. Якщо в робочої зоні здійснюється бойове застосування (пуски ракет, бомбометання, відстріл артилерійської зброї, знищення авіаційних засобів ураження, які не спрацювали, утилізація боєприпасів непридатних до подальшого використання за прямим призначенням, то в межах зони безпеки бойове застосування заборонено. ЇЇ призначення полягає в захисті населення, особового складу полігона від негативних наслідків бойової підготовки. Саме друга зона - зона безпеки слугує необхідною умовою діяльності авіаційного полігону - реалізації навчальних заходів. Відповідно до Статутів Збройних Сил України, затверджених законами України від 24.03.1999 року №548-551 (ст.59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України) в межах зони безпеки має постійно підтримуватись належний порядок з точки зору пожежної та екологічної безпеки (не допускати заростання цих земель бурянами, чагарником, деревами). В іншому випадку це перешкоджатиме виконанню завдань, покладених на військові полігони та буде постійною загрозою мешканців населених пунктів, які розташовані поблизу полігона. Вивчення практики свідчить, що однією із форм підтримання зони безпеки в належному стані виступає використання земель в межах цієї зони для сільськогосподарських цілей.

Тобто, військовим частинам дозволено, за певних обставин, при умові, що це не зашкодить бойовій підготовці військ і збереженню військової таємниці використовувати землі оборони для вирощування сільськогосподарської продукції. Також, враховуючи те, що військова частина А4104 з 29.11.2000 року є господарюючим субєктом (довідка №271/12 з ЄДРПОУ- додаток 8) то вона не обмежена законодавчими актами на укладання договору про спільну діяльність. Використання земельної ділянки за цільовим призначенням також підтверджується актом обстеження земельної ділянки військового містечка №265 представниками КЕВ м.Харків, на який покладена відповідальність за цільове використання земель оборони.

Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів зазначає, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються, зокрема, ст. ст. 1130, 1131 Цивільного кодексу України, згідно з якими за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобовязуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі обєднання вкладів учасників (просте товариство) або без обєднання вкладів учасників. Договір про спільну діяльність укладається в письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Таким чином, оспорюваний Договір є юридичним фактом, на підставі якого між відповідачами виникли зобовязання із спільної діяльності і містить всі істотні умови договору про таку діяльність.

Прокурор стверджує, що відповідно до Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 року №296, договори на спільну діяльність повинні погоджуватися рішенням Кабінету Міністрів України, а такого погодження не було по спірному договору.

Посилання прокурора на Постанову КМУ від 11.04.2012 року №296 Про затвердження Порядку укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном є помилковим з наступних підстав:

-вищевказана Постанова КМУ розроблена відповідно до підпункту л пункту 18 частини другої статті 5 Закону України від 21.09.2006 року №185 Про управління обєктами державної власності, в якому під державними підприємствами мається на увазі державне комерційне підприємство, установа та організація (стаття 3). В розумінні ГК України стаття 74 державне комерційне підприємство є субєктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу. Статутний капітал державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу державного комерційного підприємства встановлюється зазначеним уповноваженим органом. Держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобовязаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами, іншими словами державне комерційне підприємство це субєкт підприємницької діяльності, що діє на основі статуту на принципах підприємництва зазначених у статті 44 цього Кодексу і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу. Тобто, основною ознакою, що відрізняє державне комерційне підприємство від інших видів державних підприємств, є наявність мети - отримання прибутку;

-військова частина А4104 зареєстрована згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) (додаток 1) як державна установа з видами діяльності за КВЕД - діяльність у сфері оборони. Господарська діяльність військової частини, здійснюється з метою створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов її функціонування, а не з метою отримання прибутку.

Тобто, іншими словами, господарська діяльність, що здійснюється без мети одержання прибутку, є некомерційним господарюванням. Загальні засади здійснення некомерційного господарювання визна чено у главі V ГК України. Відповідно до ст.52 ГК України, некомерційне господарювання визначається як самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів, без мети одержання прибутку. Некомерційна господарська діяльність здійснюється некомерційними субєктами господарювання на основі права власності або права оперативного управління в організа ційних формах, які визначаються власником або відповідним органом управління чи органом місцевого самоврядування з урахуванням вимог, передбачених ГК України та іншими законами. Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації субєктів господарювання окремих організаційних форм некомерційної госпо дарської діяльності визначається ГК України та іншими законами.

Під час укладання договору військова частина керувалась виключно вимогами чинного законодавства, а саме, господарську діяльність військова частина здійснює відповідно до Закону України Про Збройні Сили України №1934 XII від 6.12.1991 року, ст.14 Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом.

Згідно з Законом України Про господарську діяльність у Збройних Силах України № 1076 XIV від 21.09.1999 року ст.1 Господарська діяльність ЗСУ - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організації ЗСУ (далі військові частини), повязана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передача в оренду рухомого та нерухомого майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку визначених цим Законом.

Згідно з положеннями Земельного кодексу України (ст.77,115) та Закону України Про використання земель оборони №1345 IV від 27.11.2003 року ст.3 Навколо військових частин та оборонних обєктів можуть створюватися зони з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та обєктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських обєктів і довкілля від впливу аварійних ситуації, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих обєктах (згідно з п.3.40.2 Настанови з полігонної служби Повітряних Сил України - зоною безпеки полігона називається площа, яка знаходиться між межами полігона і його робочої зон. Зона безпеки призначена для захисту особового складу полігону та захисту населення від негативних наслідків бойової підготовки. Саме зона безпеки слугує необхідною умовою діяльності військового полігону - реалізації навчальних заходів).

Згідно з вимогами Постанови КМУ від 3 травня 2000 року №749 Про затвердження порядку реєстрації військових частин як субєктів господарської діяльності у Збройних Силах України (цей порядок визначає механізм реєстрації військових частин як субєктів господарської діяльності у Збройних Силах України. Відповідно даної Постанови КМУ військова частина отримала Свідоцтво про реєстрацію військової частини як субєкта господарської діяльності №118 від 8.11.2011 року

Згідно з Постановою КМУ від 25 липня 2000 року №1171 Про затвердження переліку видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил України (перший від діяльності - вирощування зернових та технічних культур, код 01.11).

Згідно з Постановою КМУ від 30 вересня 2015 року №769 Про внесення змін до переліку видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил України (перший від діяльності також - вирощування зернових та технічних культур, код згідно з КВЕД 01.11).

-згідно з довідкою Чугуївського управління Державної казначейської служби України в Харківської області військова частина А4104 є бюджетною некомерційною установою та не має статутного капіталу (додаток 2).

Відповідно до визначення бюджетної установи наданої в бюджетному кодексі України (ст.2 п.1 підпункт 12) можна дійти висновку що бюджетна установа - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, а також організації створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного чи місцевого бюджету. Бюджетні установі є неприбутковими. До бюджетних установ належать установи системи освіти, науки, культури, медичні заклади, науково-дослідні інститути, органи законодавчої та виконавчої влади, силові міністерства.

Згідно з ст. 2 п.1 пп. 15 Бюджетного кодексу України власні надходження бюджетної установи - кошти, отримані в установленому порядку бюджетними установами як плата за надання послуг, виконання робіт, гранти, дарунки та благодійні внески, а також кошти від реалізації в установленому порядку продукції чи майна та іншої діяльності.

Таким чином, на правовідносини за спірним договором не розповсюджується дія Постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року №296 щодо необхідності отримання відповідного рішення Кабінету Міністрів України, оскільки укладений між відповідачами договір про спільний обробіток землі від 16.09.2013 року не стосується об'єктів державної власності, перелік яких наведено в ЗУ Про управління об'єктами державної власності та по відношенню до яких Кабінет Міністрів України здійснює функції з управління.

Аналогічного висновку дійшов і Вищий господарський суд України у постанові від 05.11.2013 року у справі № 912/336/13-г.

Суд першої інстанції, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 1131 Цивільного кодексу України, договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06 листопада 2011 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними": "ОСОБА_3 необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

У відповідності до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Пленумом Верховного Суду України в п.7 Постанови від 06.11.2009 р. N9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними розяснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. При цьому, суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон повязує настання певних юридичних наслідків.

Отже, у даній справі необхідною умовою для визнання спірного договору недійсним є встановлення норми права, якій суперечить спірний договір і доведення факту невідповідності змісту договору цій нормі.

Прокурор у позовній заяві посилається на ст.203, 215 ГК України, але не зазначив жодної підстави, які могли б бути підставою недійсності спірного правочину (ст.203 ЦК України).

Відтак, в даному разі позовні вимоги не містять під собою правових підстав, що в свою чергу є підставою для відмови від позову.

Відповідно до вимог ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

За загальним правилом обовязок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обовязок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких предявлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції": п.2.1. згідно з частиною другою статті 43 Господарського процесуального кодексу та статтею 33 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки сторонами при укладанні договору №7 від 16.09.2013 року "Про спільний обробок землі" було досягнуто всіх істотних умов договору, не доведено недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; не доведено, що зміст спірного договору суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільств; прокурором не надано доказів в підтвердження факту недійсності спірного правочину, колегія суддів вважає висновки, яких дійшов суд попередньої інстанції про відмову у задоволенні позову правомірним і обґрунтованими.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки суд першої інстанції дослідив належним чином обставини справи і докази на їх підтвердження щодо наявності правових підстав для поновлення договору оренди.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у звязку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу заступника військового прокурора сил антитерористичної операції залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 13 червня 2016 року по справі №922/925/16 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 30.08.2016 року.

Головуючий суддя Ільїн О.В.

Суддя Сіверін В.І.

Суддя Терещенко О.І.