Ухвала суду № 60127940, 30.08.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 159/1183/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Василюк О.С. Провадження № 22-ц/773/738/16 Категорія: 48 Доповідач: Русинчук М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Русинчука М.М.,

суддів - Мудренко Л.І., Антонюк К.І.,

з участю: секретаря - Лимаря Р.С.,

відповідача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ за апеляційною скаргою позивача на рішення Ковельського міськрайонного суду від 14 березня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 14.03.2016 року та додатковим рішенням цього ж суду від 27.04.2016 року в задоволенні позову ОСОБА_4 в даній справі відмолено.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням позивач ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу в якій, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким його позов задовольнити.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів набуття під час шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 будь-якого майна, як і не надав доказів недійсності укладених відповідачем ОСОБА_5 30.04.2002 року з ОСОБА_7 та 25.05.2002 року з ОСОБА_6 договорів купівлі-продажу земельних ділянок, а тому прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Висновки суду відповідають встановленим в судовому засіданні обставинам та нормам матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 1992 року, який було розірвано 14.03.2003 року рішенням Ковельського міського суду Волинської області.

З договору купівлі-продажу земельної ділянки АЕК №238405 від 30.04.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_8, вбачається, що ОСОБА_5 придбала в ОСОБА_7 земельну ділянку площею 570 кв. м., яка розміщена на землях, які знаходяться у віданні Ковельської міської Ради народних депутатів і розташована на території АДРЕСА_1, і передана для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Згідно із умовами договору купівлі-продажу серії АЕК №238412 від 25.05.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_8, ОСОБА_5 придбала в ОСОБА_6 земельну ділянку площею 570 кв. м., яка розміщена на землях, які знаходяться у віданні Ковельської міської Ради народних депутатів і розташована на території АДРЕСА_1, і передана для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських споруд.

З витягу з рішення №562 від 21.11.2002 року «Про дозвіл на будівництво житлових будинків та господарських споруд, проведення добудов, внесення змін у внутрішнє планування будинку» вбачається, що ОСОБА_5 надано дозвіл побудувати житловий будинок розміром 9,52 х 12,52 м, житловою площею після будівництва - 72,80 кв. м., загальною площею - 235,16 кв. м., гараж розміром 4,0 х 7,0 м., літню кухню 3,0 х 4,0 м. , хлів розміром 4,0 х 7,0 м.

13.12.2002 року відповідач ОСОБА_5 виготовила будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, а саме житлового будинку, гаража, літньої кухні, хліва.

Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю НОМЕР_1, ОСОБА_5 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,1140 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована по АДРЕСА_1

Наведені обставини, які підтверджені відповідними доказами, свідчать про те, що придбання земельних ділянок, виготовлення технічної документації, було здійснено відповідачем ОСОБА_5

Крім того, місцевим судом були допитані свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 з показань яких судом встановлено, що вони бачили як позивач виконував будівельні роботи по будівництву спірного будинку: клав брус, здійснював покрівлю будинку, завозив пісок та інші будматеріали, робив це в 2005-2006 роках, за чиї кошти їм не відомо. Інші свідки - ОСОБА_18, ОСОБА_1, ОСОБА_19 вказували на те, що будівництво здійснювалось за кошти та з допомогою батьків відповідача ОСОБА_2

На підставі вищевказаних показань свідків суд прийшов до висновку, що будівництво спірного будинку здійснювалось зусиллями, як позивача, так і батьків відповідача ОСОБА_2, проте позивач здійснював ці роботи після розірвання шлюбу, а доказів, які б підтверджували те, що він здійснював витрати пов'язані із будівництвом згаданого будинку, останній не надав. Даний житловий будинок, як встановлено судом, на час розгляду справи не зданий в експлуатацію, тобто є незавершеним будівництвом.

Відповідно до ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Статтею 68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Крім того, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ст. 69 СК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частиною 3 цієї статті визначено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва ( створення майна).

Згідно із п. 15 Постанови пленуму ВССУ від 07.02.2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" законом не передбачено можливість визнання права власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку.

Статтею 4 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ч. ч. 3, 4 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57 - 60 ЦПК України.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонам) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Судом першої інстанції та під час розгляду даної справи в апеляційному порядку встановлено, що позивачем ОСОБА_4 не надано жодних доказів набуття сторонами спірного майна за час перебування їх у шлюбі, а також не представлено доказів недійсності укладених відповідачем ОСОБА_5 30.04.2002 року з ОСОБА_7 та 25.05.2002 року з ОСОБА_6 договорів купівлі-продажу земельних ділянок, не здобуто таких доказів і судом апеляційної інстанції.

Виходячи з наведених обставин, суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, дав належну оцінку наданим доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_4 про те, що кошти за придбання земельних ділянок сплачував саме він, а на відповідача ОСОБА_5 лише формально було оформлено право власності на них, жодними доказами не підтверджені.

З інших підстав оспорювані правочини позивачем не оскаржувалися.

Безпідставними є також доводи позивача про те, що він має право на частину спірного будинку, оскільки здійснював його будівництво, однак зазначена обставина не є підтвердженням здійснення витрат на придбання будівельних матеріалів та інше, оскільки судом встановлено, що він будувався за кошти та з допомогою батьків відповідача ОСОБА_2 та вже після розірвання шлюбу між сторонами по справі. Крім того, даний житловий будинок, як зазначалося, не зданий в експлуатацію, а тому не може бути поділений між сторонами спору як об'єкт нерухомого майна.

Отже, наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду в апеляційному порядку оскаржуваного рішення суду, були предметом розгляду в суді першої інстанції і висновків суду, викладених в рішенні, вони не спростовують.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Ковельського міськрайонного суду від 14 березня 2016 року і додаткове рішення від 27 квітня 2016 року цього ж суду в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: