Рішення № 6006344, 25.09.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 8/34125.09.09 За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельне підприємство

«Господар»

про стягнення 1062,63 грн.

Суддя В.С. Катрич

Представники:

Від позивача не з`явились

Від відповідача не з`явились

Обставини справи:

Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з відповідача 1007,56 грн., що становить заборгованість за поставлений товар згідно видаткової накладної № 211 від 30.10.2007р. та 11,75 грн. річних, 43,32 грн. збитків від інфляції, а також 1000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Ухвалою Господарського суду м.Києва від 21.07.2009р. порушено провадження у справі № 8/341, розгляд справи призначений на 27.08.2009р.

Звертаючись з позовом до суду позивач просив суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах ціни позову на майно та грошові кошти, що належать відповідачу.

Статтею 66 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За вимогами ст. 66 ГПК України, обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими повязано вирішення питання про забезпечення позову. До предмета доказування в даному випадку входять: факти про наявність у боржника-відповідача майна (зокрема, грошових коштів); ймовірність припущення, що майно (зокрема, грошові кошти), яке є у відповідача на момент предявлення позову до нього, може зникнути, зменшитися на момент виконання рішення.

У відповідності до листа Вищого господарського суду, від 12.12.2006, № 01-8/2776 «Про деякі питання практики забезпечення позову», а також враховуючи роз'яснення Вищого арбітражного суду, від 23.08.1994, № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову»заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову; з цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

За змістом ст. 32 ГПК України, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюється на підставі доказів фактичних даних, які встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому засіданні.

При цьому, докази у відповідності зі ст. 34 ГПК України, повинні відповідати, вимогам належності та допустимості.

В силу ст. 36 ГПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином завіреній копії.

Між тим, як вбачається із позовної заяви, остання не містить взагалі обґрунтованих доводів чи припущень щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить будь-якого документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Таким чином заявляючи про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, позивач не навів обставин, з якими законодавство повязує необхідність для їх вжиття та не підтвердив їх письмовими та належними доказами, а отже, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Через канцелярію суду від відповідача клопотань та заяв не надходило.

Представник позивача у судовому засіданні, яке відбулося 27.08.2009р. подав власне письмове підтвердження того, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, нема справи зі спору між цими ж сторонами про цей же предмет і з цих же підстав та нема рішення цих органів з такого спору; виписку з банку за 06.08.2009р. та клопотання про продовження строку розгляду даної справи, яке було задоволено судом.

Ухвалою Господарського суду м.Києва від 27.08.2009р. розгляд справи був відкладений на 25.09.2009р., у звязку з незявленням представника відповідача у судове засідання, неподанням сторонами усіх витребуваних доказів; продовжено строк розгляду справи № 8/341 та звернуто увагу відповідача на те, що у відповідності до положень ст.75 ГПК України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

У судове засідання, призначене на 25.09.2009р. представники сторін не зявилися, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

24.09.2009р. через канцелярію суду від позивача надійшли заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача 2707,56 грн. основного боргу, 31,60 грн. річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, 116,42 грн. збитків від інфляції на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також 1000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката, судові витрати та клопотання про відкладення розгляду справи, у звязку з знаходженням представника позивача у службовому відрядженні.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представників сторін відповідно до вимог ст. 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін, тому відмовив у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані докази, суд

ВСТАНОВИВ :

На підставі усної домовленості між позивачем та відповідачем, позивачем було здійснено поставку товару на адресу відповідача в сумі 4707,56 грн., що підтверджується видатковою накладною № 211 від 30.10.2007р. (копія в матеріалах справи).

Відповідачем був отриманий товар на підставі довіреності серія ЯКЛ № 544362 від 30.10.2007р., виданої ТОВ «ТП «Господар»на імя Євтушенко Т.І. (копія в матеріалах справи).

Нормою статті 509 ЦК України передбачено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст.509 ЦК України).

Цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки (ст. 11 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджується, що між позивачем та відповідачем існували правовідносини.

Позивачем був виставлений рахунок-фактура № 251/07 від 25.10.2007р. на оплату в сумі 4707,56 грн.

Відповідач здійснив оплату за товари згідно накладної № 211 від 30.10.2008р. в сумі 2000,00 грн., що підтверджується випискою банку від 23.05.2008р. (копія в матеріалах справи).

Таким чином станом на день звернення позивача до суду з вказаним позовом, заборгованість відповідача перед позивачем становила 2707,56 грн.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах зазвичай ставляться. Аналогічні положення містяться в ст. 526 ЦК України.

Згідно з чч. 2, 3 ст. 193 ГК України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 525 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач направив відповідачу вимогу з проханням здійснити оплату заборгованості у семиденний строк, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 07.02.2009р., але відповіді від відповідача не отримав, відповідач кошти не перерахував.

Станом на день розгляду справи відповідач за поставлений позивачем товар не розрахувався у повному обсязі, доказів проведених розрахунків суду не надав, заборгованість відповідача перед позивачем не погашена та становить 2707,56 грн.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача 2707,56 грн. основного боргу згідно видаткової накладної № 211 від 30.10.2007р. правомірна та підлягає задоволенню.

Крім основного боргу, позивач також просив суд стягнути з відповідача 31,60 грн. річних, 116,42 грн. збитків від інфляції.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із змісту вищезазначеної норми не вбачається будь-яких випадків обмеження її дії в частині застосування.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно з частиною першою цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, інфляційні нарахування на суму боргу та відсотки річних не є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, з огляду на що їх стягнення не залежить від наявності вини боржника у простроченні грошового зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджено, що зобов'язання відповідача по оплаті поставленого товару виникло згідно видаткової накладної № 211 від 30.10.2007р., відповідач не виконав своїх зобов'язань, а саме не сплатив вартість поставленого позивачем товару у повному обсязі, відповідачем не надано доказів, які б спростовували розмір нарахованих позивачем трьох відсотків річних в розмірі 31,60грн. та збитків від інфляції в розмірі 116,42 грн. за період з 16.02.2009р. по 07.07.2009р., зазначених позивачем в розрахунку, та перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача трьох відсотків річних в розмірі 31,60 грн. підлягає задоволенню у повному обсязі, вимога ж позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції підлягає задоволенню частково в сумі 108,30 грн. В іншій частині вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції слід відмовити.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Матеріалами справи підтверджена правомірність заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача 2707,56 грн. основного боргу, 31,60 грн. трьох відсотків річних та 108,30 грн. збитків від інфляції, відповідач не довів протилежне, тому суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково в сумі 2847,46 грн.

Позивач також просив суд стягнути з відповідача 1000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката у відповідності до положень ст. 49 ГПК України.

На підставі наданих позивачем доказів, судом встановлено, що 22.06.2009р. між Адвокатським обєднанням «ХЕДЖ-ГРУП»- «виконавець»та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 «замовник»був укладений договір № 22-06/09 про надання юридичних послуг, відповідно до п.1.1 якого «замовник»в порядку та на умовах, визначених цим договором, додатковими угодами та додатками до цього договору, іншими документами, які регулюють відносини між сторонами відносно предмета даного договору, доручив, а «виконавець»прийняв на себе обовязок надати юридичні послуги, передбачені даним договором, додатками до нього та іншими документами, що регулюють відносини між сторонами в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, додатковими угодами та додатками до цього договору, іншими документами, які регулюють відносини між сторонами, а «замовник»зобовязався прийняти та оплатити надані послуги.

22.06.2009р. між Адвокатським обєднанням «ХЕДЖ-ГРУП»- «виконавець»та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 «замовник» була укладена додаткова угода № 3 до договору № 22-06/09 про надання юридичних послуг від 22.06.2009р., відповідно до умов якої «замовник»замовив, а «виконавець»зобовязався надати юридичні послуги, зокрема, по підготовці позовної заяви про стягнення боргу за поставлену продукцію та звернення до Господарського суду м.Києва до ТОВ «ТП «Господар»; представництво інтересів та захист прав «замовника»в Господарському суді м.Києва.

Вартість наданих послуг згідно додаткової угоди № 3 від 22.06.2009р. до договору № 22-06/09 про надання юридичних послуг від 22.06.2009р. склала 1000,00 грн.

Між Адвокатським обєднанням «ХЕДЖ-ГРУП»та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був складений акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 07/07/09-3 від 07.07.2009р. на суму 1000,00 грн.

За вищевказаним договором, позивач сплатив Адвокатському обєднанню «ХЕДЖ-ГРУП»1 000,00 грн., що підтверджується випискою банку від 06.08.2009р. (копія в матеріалах справи).

Витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг (п.10 Розяснення ВАС України від 04.03.98 р. N 02-5/78 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України”).

Статтею 44 ГПК передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Статтею 44 ГПК передбачено відшкодування зазначених витрат за послуги, надані лише адвокатом, а не будь-яким представником (Інформаційний лист Вищого Господарського Суду України від 14.07.04р. № 01-8/1270).

На підставі вищевикладеного, вимога позивача про стягнення з відповідача 1 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката правомірна та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України передбачено, що стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони.

Керуючись ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 625, 655, 692 ЦК України, ст. ст. 193, 231, 232 ГК України, ст.ст. 33, 34, 44, 48, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельне підприємство «Господар»(03065, м.Київ, б-р. І.Лепсе, 43; код ЄДРПОУ 32301587) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (02097, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 2707 (дві тисячі сімсот сім) грн. 56 коп. основного боргу, 31 (тридцять одну) грн. 60 коп. трьох відсотків річних, 108 (сто вісім) грн. 30 коп. збитків від інфляції, 1000 (одну тисячу) грн. витрат на оплату послуг адвоката, 102 (сто дві) грн. державного мита, 315 (триста пятнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

СуддяВ.С. Катрич

Дата підписання: 30.09.2009р.