Ухвала суду № 60021120, 22.08.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2016 р.Справа № 818/501/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Філатова Ю.М.

за участю секретаря судового засідання Тітової А.В. Тітової А.В.

представник позивача Хижняк З.І.

представник відповідача Король М.І.

представник відповідача Антоненко М.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою представника позивача Голови профспілки "Справедливість" Управління Держпраці у Сумській області Хижняк Зої Іванівни на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.06.2016р. по справі № 818/501/16

за позовом ОСОБА_5

до Управління Держпраці у Сумській області третя особа Профспілка "Справедливість" Управління Держпраці у Сумській області

про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_5, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Сумській області, 3-тя особа: Профспілка "Справедливість" Управління Держпраці у Сумській області, в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати наказ Управління Держпраці у Сумській області про звільнення №43-к від 06.04.2016; поновити його на посаді головного державного інспектора відділу експертної роботи, ринкового нагляду та надання адміністративних послуг Управління Держпраці у Сумській області.

В обгрунтування позову зазначив, що 06.04.2016 його було звільнено у зв'язку з прогулом без поважних причин згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП. При цьому, 09.02.2016 позивач подавав заяву про звільнення його за власним бажанням згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП, однак йому було повідомлено, що у відповідача відсутні підстави для звільнення його за власним бажанням.

Крім того, позивач зазначив, що він є членом виборного органу профспілки, у зв'язку з чим для його звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП відповідач повинен був отримати згоду виборного органу профспілки. Разом з тим, профспілкою надано обґрунтовану відмову у розірванні трудового договору .

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 30.06.2016 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, представником позивача Головою профспілки "Справедливість" Управління Держпраці у Сумській області Хижняк Зоєю Іванівною подано апеляційну скаргу, в якій вона просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 159 КАС України, ст.ст. 24, 29, 31, 40, 43, ст.ст. 147-149 КЗпП України, Закону України «Про державну службу», з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Представники відповідача, наполягаючи на законності та обгрунтованості постанови суду першої інстанції, просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судове засідання представник третьої особи не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, справа розглядається за відсутності представника третьої особи .

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що на виконання постанови Сумського окружного адміністративного суду від 24.11.2015 по справі №818/3540/15 наказом №7-к від 15.01.2016 ОСОБА_5 було поновлено на посаді головного державного інспектора відділу експертної роботи, ринкового нагляду та надання адміністративних послуг Управління Держпраці у Сумській області з 10.09.2015; призначено виплатити ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу по день фактичного виходу на роботу; зобов'язано ОСОБА_5 з 22.01.2016 приступити до виконання своїх посадових обов'язків (а.с.24).

08 лютого 2016 року ОСОБА_5 фактично приступив до роботи.

При цьому, 08.02.2016 ОСОБА_5 подав заяву про звільнення із займаної посади за ч. 3 ст. 38 КЗпП України (а.с.27), тобто у зв'язку з не виконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю. За результатами розгляду заяви, 08.02.2016 позивач особисто отримав відповідь про відсутність підстав для її задоволення (а.с.28).

09.02.2016 ОСОБА_5 подав повторно заяву про звільнення із займаної осади за ч. 3 ст. 38 КЗпП України (а.с.29), відповідь-відмову на яку отримав під підпис того ж дня (а.с.30).

09.02.2016 ОСОБА_5 звернувся до Управління Держпраці у Сумській області із вимогою видати йому трудову книжку (а.с.31), на яку 10.02.2016 отримав роз'яснення щодо відсутності підстав для її видачі (а.с.32).

10.02.2016 ОСОБА_5 звернувся до Управління Держпраці у Сумській області із вимогою видати йому трудову книжку та копію наказу про його звільнення згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України (а.с.33), на яку 11.02.2016 отримав роз'яснення щодо відсутності підстав для їх видачі (а.с.34).

Незважаючи на відсутність відповідного рішення роботодавця, задоволення вищевказаних заяв, тобто фактичного продовження трудових відносин, ОСОБА_5 з 10 лютого 2016 року по 06 квітня 2016 року включно був відсутній на роботі без поважних причин. Дана обставина не заперечується позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою з'ясування причин відсутності позивача на робочому місці відповідачем вживалися наступні заходи:

- 11.02.2016 на адресу, зазначену ОСОБА_5 у заяві про видачу трудової книжки від 10.02.2016, було направлено відповідного листа, в якому запропоновано надати пояснення причин його відсутності на робочому місці 10.02.2016 з 12-30 до 16-45 та 11.02.2016 (а.с.34,35). Зазначений лист був направлений рекомендованим листом з повідомленням, однак у зв'язку із закінченням строку зберігання у відділенні поштового зв'язку, повернувся в Управління (а.с.36);

- 15.02.2016 головним спеціалістом сектору персоналу Кришталь М.І. було здійснено телефонний дзвінок на мобільний телефон ОСОБА_5, в ході телефонної розмови йому було запропоновано надати пояснення щодо причин його відсутності на робочому місці 10.02.2016, 11.02.2016, 12.02.2016 та 15.02.2016; від пропозиції надавати письмові пояснення ОСОБА_5 відмовився, про що свідчить відповідний акт від 15.02.2016 (а.с.37);

- 14.03.2016 заступником начальника Управління Антоненко Н.Г. в ході телефонної розмови йому було запропоновано надати пояснення щодо причин його відсутності на робочому місці з 16.02.2016 по 14.03.2016; від пропозиції надавати письмові пояснення ОСОБА_5 відмовився, про що свідчить відповідний акт від 14.03.2016 (а.с.39).

З метою дотримання вимог статті 43 КЗпП України щодо погодження звільнення із профспілковою організацією, членом якої є працівник, відповідачем вживалися наступні дії:

- 16.02.2016 на адресу професійної спілки «Справедливість» Державної служби України з питань праці у Сумській області був направлений лист за № 15-27/625/14 «Про надання згоди на звільнення члена профспілки» (а.с.38); відповідь управлінням не отримана;

- 15.03.2016 на адресу професійної спілки «Справедливість» Державної служби України з питань праці у Сумській області був направлений лист за № 15-27/1030/14 «Про надання згоди на звільнення члена профспілки» (а.с.40).

У відповідь на вказаний лист 06.04.2016 Управлінням Держпраці у Сумській області отримано рішення виборного органу професійної спілки «Справедливість» Державної служби України з питань праці у Сумській області про відмову в погодження звільнення ОСОБА_5 із займаної посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України (а.с.42-47).

Наказом Управління Держпраці у Сумській області від 06 квітня 2016 року № 43-к ОСОБА_5 звільнено з посади головного державного інспектора відділу експертної роботи, ринкового нагляду та надання адміністративних послуг Управління Держпраці у Сумській області у зв'язку з прогулом без поважних причин згідно з п.4 статті 40 Кодексу законів про працю України (а.с.7).

Підставами для звільнення слугували: службова записка начальника відділу експертної роботи, ринкового нагляду та надання адміністративних послуг Управління Держпраці у Сумській області Сидоренка О.М від 05.04.2016, службова записка завідувача сектору персоналу Управління Держпраці у Сумській області Пугача А.О. від 06.04.2016, службова записка головного спеціаліста сектору юридичного забезпечення Король М.В. від 06.04.2016, акти засвідчення факту відсутності на робочому місці ОСОБА_5 за період з 10.02.2016 по 06.04.2016, відповідь Професійної спілки "Справедливість" Управління Державної служби України з питань праці у Сумській області.

Не погодившись із зазначеним наказом, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а отже підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як було зазначено вище, на робочому місці з 10.02.2016 ОСОБА_5 був відсутній. Будь-яких пояснень позивачем з цього приводу не надавалось.

Натомість, у матеріалах справи наявні витяги з табелю обліку використання робочого часу стосовно ОСОБА_5 за лютий - квітень 2016 року та довідка про нараховану заробітну плату (дохід) за 2016 рік, які свідчать про відсутність ОСОБА_5 на робочому місці за період з 10.02.2016 по 06.04.2016 (а.с.160-163).

При цьому, твердження позивача про неточне формулювання відповідачем причин звільнення згідно з п. 4 статті 40 КЗпП не спростовує факту відсутності ОСОБА_5 на робочому місці за період з 10.02.2016 по 06.04.2016.

Щодо поданих позивачем заяв з вимогами звільнити його з посади головного державного інспектора відділу експертної роботи, ринкового нагляду та надання адміністративних послуг згідно частини 3 статті 38 КЗпП України, колегія суддів зазначає наступне.

Частина 3 статті 38 КЗпП України передбачає право працівника у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Таким чином, основною підставою для застосування вказаної норми КЗпП України є факт порушення власником законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.

При цьому, строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно (на цьому наголошує Верховний Суд України у постановах від 31 жовтня 2012 року по справі №27483289, від 20 лютого 2013 року, від 22 травня 2013 року). В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст.38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

Отже, працівник повинен у заяві про звільнення зазначити правові підстави та причини які спонукають до розірвання трудового договору за ч.3 ст.38 КЗпП, які працівник визначає самостійно.

Натомість, зі змісту заяв від 08.02.2016 та від 09.02.2016, поданих ОСОБА_5 начальнику Управління Держпраці у Сумській області вбачається, що останнім не зазначено жодного факту порушення відповідачем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору. Як наслідок, роботодавець був позбавлений правових підстав для звільнення позивача за ч.3 ст.38 КЗпП.

Колегія суддів вважає хибними доводи апелянта про те, що порушення норм КЗпП України з боку Управління полягають в тому, що відповідачем не було своєчасно виконано рішення суду про поновлення ОСОБА_5 на посаді, з огляду на наступне.

По-перше, зазначену обставину ОСОБА_5 не зазначив безпосередньо у заяві до Управління Держпраці у Сумській області від 09.02.2016 про бажання бути звільненим за ч.3 ст.38 КЗпП. Отже, посилання позивача на дану обставину, як і на інші можливі обставини порушення відповідачем норм трудового законодавства, як на підставу для звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП є недоречними та необґрунтованими .

По-друге, відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для виконання для осіб, які беруть участь у справі, для всіх органів, підприємств, організацій і підлягає виконанню на всій території України. Отже, постанова Сумського окружного адміністративного суду від 24.11.2015 по справі №818/3450/15 про поновлення ОСОБА_5 на посаді в Управлінні Держпраці у Сумській області є обов'язковою для виконання не лише для відповідача, а й для позивача, якого було поновлено і який мав з'явитися в Управління для продовження роботи на відповідній посаді у якості поновленого працівника.

Колегія суддів зазначає, що предметом позову у даній справі є законність видання Управлінням наказу про звільнення ОСОБА_5 за прогул згідно пункту 4 статті 40 КЗпПУ.

Питання ж негайного виконання рішення суду було розглянуто в справі №818/205/16 за позовом ОСОБА_5 до Управління про зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів. В рішенні суду від 25.03.2016, яке вже набрало законної сили, зазначено наступне.

«Постанова Сумського окружного адміністративного суду від 24.11.2015 по справі №818/3450/15 про поновлення ОСОБА_5 на посаді в Управління Держпраці в Сумській області є обов'язковою для виконання не лише для відповідача, а й для позивача, якого було поновлено і який мав з'явитися в Управління для продовження роботи на відповідній посаді у якості поновленого працівника. В судовому засіданні було встановлено, що позивач вже 24.11.2015 знав про існування рішення суду від 24.11.2015 щодо його поновлення, але вважав, що відповідач мав належним чином повідомити його про прийняття Наказу про поновлення ОСОБА_5 на посаді. При цьому, у письмових поясненнях (а.с.91) йдеться про те, що «весь цей час він тимчасово знаходився у місті Києві та об'єктивно не міг отримати зазначену кореспонденцію та повідомлення». Доказів повідомлення відповідача про зміну місця проживання з м.Глухів на м.Київ позивачем до суду не надано. Тоді як матеріали справи містять докази того, що Управлінням вживались всі можливі заходи (крім оприлюднення відповідної інформації в ЗМІ) спрямовані на повідомлення позивача про існування відповідного Наказу про його поновлення на роботі. Отже, суд погоджується з позицією відповідача відносно того, що затримка у виконанні рішення суду відбулася не з вини Управління, а внаслідок ухилення ОСОБА_5 від ознайомлення із відповідним наказом та небажання поновлюватися на роботі одразу після винесення судом відповідного рішення».

Частина перша статті 72 встановляє, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Отже, розгляд питання відносно негайного виконання рішення суду у справі №818/3450/16 вже досліджувалось в іншому судовому процесі, рішення вже набрало законної сили, а тому для дослідження даного питання повторно немає правових підстав.

Дана норма також стосується розгляду питання щодо не звільнення ОСОБА_5 на підставі його заяв від 08.02.206 та 09.02.2016. Рішенням суду у справі №818/205/16 встановлено, що посилання позивача на невиконання Управлінням рішення суду, що підлягає негайному виконанню, та на інші можливі обставини порушення відповідачем норм трудового законодавства, як на підставу для звільнення за ч. 3 статті 38 КЗпПУ, є недоречними та необгрунтованими.

Щодо доводів апелянта про неповідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу, як того вимагає частина четверта статті 24 КЗпПУ, колегія суддів зазначає, що у разі визнання судом звільнення незаконним трудові відносини вважаються такими, що взагалі не припинялися. Моментом поновлення працівника на роботі є день видання незаконного наказу про звільнення, а не день винесення рішення судом. Також за весь час вимушеного прогулу стягується заробітна плата та цей період зараховується до трудового часу.

Щодо твердження апелянта про відсутність згоди профспілки на звільнення ОСОБА_5 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Згідно ч. 7 ст. 43 КЗпП України, рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

В матеріалах справи наявне Рішення виборного органу Профспілки "Справедливість" Управління Держпраці у Сумській області від 30.03.2016 №27 про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_5 згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП (а.с.42-47).

В даному рішенні, в якості підстави для відмови в наданні згоди на звільнення ОСОБА_5, наводяться доводи стосовно відмови ОСОБА_5 у задоволенні його заяви про звільнення за ч. 3. ст. 38 КЗпП України, а також порушення роботодавцем процедури та форми при складенні документів, на підставі яких було проведено звільнення.

Разом з тим, у вказаному рішенні жодним чином не спростовується факт відсутності позивача на робочому місці за період з 10.02.2016 по 06.04.2016, не наводиться жодного доводу про неможливість звільнення позивача з цих підстав.

При цьому, варто зазначити, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, зазначеної у постанові від 01.07.2015, судом може бути зроблений висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що сам позивач апеляційну скаргу на оскаржувану постанову не подавав, доводів того, яким чином оскаржуваною постановою порушено права апелянта, представником позивача до суду не надано.

Крім того, апелянтом не наведено правомірних підстав не надання відповіді на лист відповідача за № 15-27/625/14 «Про надання згоди на звільнення члена профспілки» від 16.02.2016, направлений на адресу професійної спілки «Справедливість» Державної служби України з питань праці у Сумській області (а.с.38).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивачем, в порушення вищезазначених вимог, не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Натомість, відповідач довів правовірність власних дій, які є предметом оскарження позивачем.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та правомірно прийняв спірний наказ, а отже позовні вимоги є незаконними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 30.06.2016 року по справі № 818/501/16 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача Голови профспілки "Справедливість" Управління Держпраці у Сумській області Хижняк Зої Іванівни залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.06.2016р. по справі № 818/501/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Філатов Ю.М. Повний текст ухвали виготовлений 29.08.2016 р.