Ухвала суду № 60021105, 22.08.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2016 р.Справа № 818/422/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Філатова Ю.М. , Бенедик А.П.

за участю секретаря судового засідання Тітової А.В.

представник відповідача Маленко О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 15.06.2016р. по справі № 818/422/16

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації , Департаменту соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації

про скасування відмови та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації, Департаменту соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації, в якому просила суд: визнати протиправною відмову, викладену в листі Департаменту соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації від 09.11.2015 року № 278-17/к, у відшкодуванні виплати компенсації у межах середнього заробітку ФОП ОСОБА_2 за працівника ОСОБА_3, призваного на військову службу під час мобілізації, на особливий період; зобов'язати Департамент соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації здійснити позивачу виплату компенсації у межах середнього заробітку працівника, призваного на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за період з 01 жовтня 2014 року до вересня 2015 року включно.

В обгрунтування позову зазначив, що на підставі трудового договору нею, як фізичною особою-підприємцем використовується наймана праця водія ОСОБА_3, який за наказом військового комісара Кролевецького районного військового комісаріату від 26.08.2014 року призваний на військову службу згідно з указом Президента України від 17.03.2014 року №303 "Про часткову мобілізацію". Відповідно до положень ч.3 ст.119 Кодексу законів про працю України позивач протягом жовтня 2014 року - вересня 2015 року виплачувала ОСОБА_3 середній заробіток за час проходження військової служби, включивши здійснені виплати середнього заробітку до звітів встановленої форми та подавши їх Управлінню соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації. Однак, в порушення вимог Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015р. №105 (далі - Порядок №105), Департамент соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації листом від 09.11.2015 року відмовив у виплаті компенсації, зазначивши про відсутність юридичних підстав її виплати фізичним особам-підприємцям. Проте, на думку позивача, така відмова є протиправною, оскільки положення ст.119 КЗпП України не містять жодних застережень щодо непоширення гарантій стосовно компенсації з бюджету середнього заробітку, але не більше одного року, на працівників, які працюють у фізичних осіб-підприємців за трудовими договорами, внаслідок чого дія Порядку №105 розповсюджується не лише на підприємства, установи та організації, а й на фізичних осіб-підприємців, які зобов'язані здійснити таку виплату працівникам, що перебувають з ними у трудових відносинах, за період їх військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та мають право на отримання компенсації цих виплат з державного бюджету.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 15.06.2016 року адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме: ст. 19 Конституції України, ст. 19 КЗпП, Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 р. № 105, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судове засідання позивач не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, справа розглядається за відсутності позивача.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 03.07.2008 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено трудовий договір (а.с.49), зареєстрований Кролевецьким районним центром зайнятості, відповідно до якого ОСОБА_3 прийнятий безстроково на посаду водія.

Як вбачається з витягу з наказу №34 військового комісара Кролевецького районного військового комісаріату від 26.08.2014 року, ОСОБА_3 призваний на військову службу згідно з указом Президента України від 17.03.2014 року №303 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17.03.2014р. №1126-VII «Про затвердження Указу Президента України від 17.03.2014р. №303 «Про часткову мобілізацію», Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 21.07.2014 року №607/2014 (а.с.48).

За період з вересня 2014 року до жовтня 2015 року ФОП ОСОБА_2 здійснювала виплату середньомісячної заробітної плати ОСОБА_3, що підтверджується копіями платіжних відомостей (а.с.50-60).

Позивач, як фізична особа-підприємець, направляла на адресу Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації звіти встановленої форми про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, до якого включила суму нарахованої ОСОБА_3 середньої заробітної плати за вказаний вище період (а.с.12-23).

Проте звіти про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період всупереч вимог Порядку №105 не були включені до зведеного звіту та не були передані до Департаменту соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації.

Листом від 09.11.2015 року №278-17/к Департамент праці та соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації повідомив ФОП ОСОБА_2 про те, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 105 від 04.03.2015 року "Про затвердження Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом" виплата вищезазначеної компенсації передбачена підприємствам, установам, організаціям. Порядком не передбачені зазначені виплати фізичній особі - підприємцю (а.с.10).

Вважаючи таку відмову відповідача неправомірною, позивач звернулася з цим позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що суду не надано належних та достатніх доказів на підтвердження позиції щодо правомірності застосування норм законодавства, що регулює спірні правовідносини, а відтак, не доведено суду правомірності відмови у відшкодуванні виплати компенсації у межах середнього заробітку та бездіяльності щодо не виконання своїх обов'язків.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 3 статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За змістом п.2 Розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року №1275-VII поширено, зокрема, дію частини третьої статті 119 КЗпП України в редакції цього Закону на громадян України, які, починаючи з 18 березня 2014 року, були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 1126-VII.

Пунктом 7 Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" № 15/2015 від 14.01.2015 року доводиться до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно із статтею 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", статтею 119 КЗпП України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.

Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно з пп. 14.1.222 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України роботодавцем, зокрема, є самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов'язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов'язки, передбачені законами.

Статтею 7 КЗпП України передбачено, що особливості регулювання праці осіб, які працюють у районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, тимчасових і сезонних працівників, а також працівників, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, додаткові (крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством.

З системного аналізу вказаних правових приписів вбачається, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників як підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, так і осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, за виключенням особливостей регулювання таких правовідносин у випадках, прямо передбачених законодавством.

Оскільки положення статті 119 КЗпП України, якими встановлено гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків, не містять жодних застережень щодо непоширення цих гарантій на працівників, які працюють у фізичних осіб-підприємців за трудовими договорами, то на ОСОБА_3, який працював у позивача, як фізичної особи-підприємця, і був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, поширювалися гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України, зі змінами, внесеними Законом України №1275-VII, зокрема, щодо компенсації з бюджету середнього заробітку, але не більше одного року.

З метою визначення механізму виплати компенсації, Кабінетом Міністрів України Постановою від 04.03.2015 року №105 затверджено Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом.

Вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, прийнятим на основі та відповідно до статті 119 КЗпП України, і спрямована на виконання правових приписів, що містяться в статті 119 КЗпП України. Відповідно, її зміст не може суперечити змісту нормативно-правового акту вищої юридичної сили, яким є Кодекс законів про працю України, зокрема й щодо дії за колом осіб, на яких він поширюється, до того ж цей підзаконний нормативно-правовий акт не містить жодних застережень щодо його непоширення на фізичних осіб-підприємців та осіб, які перебувають з ними в трудових відносинах.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що дія Порядку №105 щодо виплати компенсації у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період поширюється не лише на підприємства, установи та організації, а й на фізичних осіб - підприємців, які зобов'язані здійснити виплату працівникам, що перебувають з ними в трудових відносинах, середнього заробітку за період їхнього перебування на військовій службі за призовом під час мобілізації, на особливий період та мають право на отримання компенсації цих виплат з державного бюджету.

Відповідно до п. 4 Порядку № 105 для виплати компенсації підприємство, установа або організація подає щомісяця до 15 числа органу соціального захисту населення звіт про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 1, погоджений районним (міським) військовим комісаріатом, який здійснював призов працівника на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби, для подання до 19 числа їх копій, а також зведених звітів про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 2 структурним підрозділам соціального захисту населення.

Структурні підрозділи соціального захисту населення щомісяця до 23 числа подають відомості про загальний обсяг фактичних витрат на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 3 Мінсоцполітики для спрямування їм бюджетних коштів, що спрямовуються органам соціального захисту населення для перерахування підприємствам, установам, організаціям.

Так, позивач, здійснивши виплату працівнику - ОСОБА_3 середнього заробітку протягом вересня 2014 року - жовтня 2015 року склала відповідні звіти установленої форми про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, згідно з додатком 1 Порядку № 105, погодила їх з районним військовим комісаріатом, який призвав ОСОБА_3 на військову службу в частині підтвердження призову по мобілізації, та подала їх до Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації.

В свою чергу, звіти про фактичні витрати на виплату середнього заробітку не були передані Управлінням соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації до Департаменту соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації, який згідно з пунктом 2 Порядку № 105 є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Колегія суддів вважає хибними доводи апелянта про непоширення дії положень Порядку №105 на фізичних осіб-підприємців та, відповідно, невизнання права даних осіб на отримання компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, оскільки такі доводи спростовано вищевикладеним.

Крім того, колегія суддів вважає неправомірними посилання апелянта на те, що частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України встановлена гарантія збереження місця роботи, посади та виплати компенсації середнього заробітку тільки працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які працювали саме на підприємствах, в установах і організаціях, оскільки в такому випадку поза межами законодавства залишились наймані працівники, які працюють у фізичних осіб-підприємців.

Колегія суддів вважає, що такі твердження суперечать положенням статей 3, 7 та 119 КЗпП України та безпідставно звужують права фізичної особи-підприємця, як роботодавця, у порівнянні з правами таких роботодавців, як підприємство, установа та організація.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що Департамент соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації протиправно відмовив у вжитті заходів щодо виплати ФОП ОСОБА_2 компенсації в межах середнього заробітку ОСОБА_3 за вересень 2014 року - жовтень 2015 року, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Департаментом соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації не доведено правомірності відмови позивачу у виплаті компенсації в межах середнього заробітку ОСОБА_3, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно вийшов за межі позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Зокрема, позивач, маючи право на отримання відповідної компенсації, дотрималася зазначених Порядком №105 вимог, і здійснивши виплату працівнику середнього заробітку, склала відповідні звіти установленої форми про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівниками згідно з додатком 1 Порядку №105, погодила їх з районним військовим комісаріатом, який здійснював призов працівника на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби та подала їх до органу соціального захисту населення, тобто Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації.

Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації, в свою чергу, було зобов'язано відповідно до положень пункту 4 Порядку №105 включити до зведеного звіту про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 2 відомості про виплату позивачем середнього заробітку своєму працівнику ОСОБА_3 та подати даний зведений звіт разом з копіями звітів позивача до структурного підрозділу соціального захисту населення, визначеного пунктом 2 Порядку №105, тобто до Департаменту праці та соціального захисту населення, який є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Оскільки під час розгляду справи не підтверджено вчинення вказаних вище дій управлінням соціального захисту населення, суд першої інстанції правомірно вийшов за межі позовних вимог та з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача визнав протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації щодо не включення звітів про фактичні витрати на виплату середнього заробітку за період з жовтня 2014 року до серпня 2015 року працівнику ОСОБА_3, призваного на військову службу під час мобілізації на особливий період, до зведених звітів про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу під час мобілізації на особливий період, та щодо не передання таких звітів до Департаменту соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації, а також зобов'язав управління соціального захисту населення включити виплачені згідно із звітами про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівнику ОСОБА_3 за період з жовтня 2014 року до серпня 2015 року, призваному на військову службу під час мобілізації на особливий період, суми до зведених звітів про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу під час мобілізації на особливий період, та подати їх до Департаменту соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Положеннями частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Це покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачами не надано належних та достатніх доказів на підтвердження позиції щодо правомірності застосування норм законодавства, що регулює спірні правовідносини, а відтак, не доведено суду правомірності відмови у відшкодуванні виплати компенсації у межах середнього заробітку та бездіяльності щодо не виконання своїх обов'язків.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 15.06.2016 року по справі № 818/422/16 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 15.06.2016р. по справі № 818/422/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Філатов Ю.М. Бенедик А.П. Повний текст ухвали виготовлений 29.08.2016 р.