Рішення № 60016967, 25.08.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.08.2016р. Справа№ 914/1135/16

За позовом: Городоцької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі:

позивача: Фонду державного майна України, м. Київ

до відповідача: Великолюбінської селищної ради Городоцького району Львівсьої області, смт. Великий Любінь, Городоцький район, Львівська область

за участі третьої особи -1 , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Дочірнього підприємства Санаторій Любінь Великий Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця, смт. Великий Любінь, Городоцький район, Львівська область

за участі третьої особи -2 , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», м. Київ

про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради від 28.05.1999 року № 35.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Потикевич М.П.

Представники:

Від прокуратури: ОСОБА_1 прокурор за посвідченням № 032118 від 11.02.2015р.;

Від позивача: ОСОБА_2 представник за довіреністю № 370 від 05.11.2015р.;

Від відповідача: не з`явився;

Від третьої особи -1 : не зявився;

Від третьої особи -2 : не зявився.

На розгляд господарського суду Львівської області 26.04.2016р. надійшла позовна заява Городоцької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради від 28.05.1999 року № 35.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 28.04.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 16.05.2016р. та залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Дочірнє підприємство Санаторій Любінь Великий Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця.

З підстав зазначених в ухвалі суду від 16.05.2016р. розгляд справи відкладено на 13.06.2016р.

Ухвалою суду від 13.06.2016 року було замінено первісного відповідача - Виконавчий комітет Великолюбінської селищної ради на належного відповідача - Великолюбінську селищну раду Городоцького району Львівської області та відкладено розгляд справи на 04.07.2016 року.

З підстав зазначених в ухвалі суду від 04.07.2016р. розгляд справи відкладено на 18.07.2016р.

18.07.2016 р. ухвалою суду продовжено строк розгляду справи на 15 днів, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та відкладено розгляд справи на 25.08.2016р.

17.08.2016р. прокуратурою подано докази надіслання позовної заяви з додатками залученій до участі у справі як третьої особи-2.

В судовому засіданні 25.08.2016р. представник прокуратури позовні вимоги підтримує повністю, просить позов задоволити повністю та визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради від 28.05.1999 року за №35 «Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна (будівлі, споруди), що знаходяться в селищі Великий Любінь по вул.Львівська, 16».

Підставою позовних вимог є те, що рішення Виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради від 28.05.1999 року за №35 прийнято на підставі клопотання адміністрації Санаторію «Любінь Великий», що, з врахуванням положень Інструкції про реєстрацію права власності юридичних та фізичних осіб, не може вважатись правовстановлюючим документом. А відтак, продовжується в позовній заяві, дане рішення органу місцевого самоврядування є незаконним та підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав.

В судовому засіданні відповідач та треті особи явку повноважних представників не зявились, причин неявки та не виконання вимог ухвал суду не повідомили, хоча належним чином були повідомленні про дату, час та місце розгляду справи.

Стаття 22 ГПК України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обовязку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У звязку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

У судовому засіданні 25.08.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні докази, заслухавши пояснення сторін присутніх в судовому засіданні, судом встановлено.

Рішенням Виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради від 28.05.1999 року за №35 «Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна (будівлі, споруди), що знаходяться в селищі Великий Любінь по вул. Львівська, 16» на підставі клопотання адміністрації санаторію «Любінь Великий» вирішено оформити право власності на об'єкти нерухомого майна: спальні корпуси 2,3,4,6, лікувально-діагностичний корпус №1, адмінкорпус, приміщення бібліотеки і ЛФК, водолікарні, клубу/їдальні, овочесховища, котельні, пральні, очисних споруд, що знаходиться в селищі Великий Любінь по вул.Львівська, 16, в цілому на ЗАТ ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця» і закріпити їх за санаторієм «Великий Любінь» Прикарпатського відділення ЗАТ «Укрпрофоздоровниця».

Як передбачено ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок здійснення державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна в Україні визначався ( на час виникнення спірних відносин) Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 року за №121 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 року за №399/2839 (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення).

Відповідно до підп.4.1 п.4 згаданої Інструкції, оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності, зокрема місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам на підставі документів, встановлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна.

В додатку 1 до цієї ж Інструкції наведений вичерпний перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна, серед яких відсутні клопотання, заяви, звернення, інші листи субєкта господарювання.

Позивач зазначає, що Самбірське МБТІ зареєструвало право власності за юридичною особою Прикарпатським ДП ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпровоздоровниця» відповідно до рішення виконавчого комітету Великолюбинської селищної ради № 35 від 28.05.1999р., підставою для прийняття якого, в порушення вказаної Інструкції, було клопотання адміністрації «Санаторію «Любінь Великий», що не може вважатися правовстановлюючим документом, на підставі якого приймаються відповідні рішення та видається свідоцтво про право власності на обєкт нерухомого майна.

Судом також зазначено, що згідно, постанови Городоцького районного суду Львівської області від 22.07.2011р. у справі № 1п-77/11, яка набрала законної сили 01.08.2011р., встановлено, що ОСОБА_3, перебував на посаді голови Великолюбінської селищної ради у травні 1999 р. склав та видав завідомо неправдивий документ, а саме, рішення виконкому селищної ради № 35 від 28.05.1999 р., в якому вказав завідомо неправдиві дані щодо підстав для оформлення права власності на обєкти нерухомого майна санаторію «Любінь Великий», оскільки постанова Ради Міністрів УРСР № 606 від 23 квітня 1960 р. передбачає безоплатне передання приміщень санаторію у відання, а не у власність, що суперечить вимогам Цивільного Кодексу в редакції 1963 р.

В подальшому, ОСОБА_3, у вересні 1999 р., всупереч вимог вищевказаних законодавчих норм, склав та видав завідомо неправдивий документ, а саме, рішення виконкому Великолюбінської селищної ради № 35 від 28.05.1999 р., № 80 від 14.09.1999 р. оформлення права власності на обєкти нерухомого майна санаторію «Любінь Великий», в якому вказав завідомо неправдиві дані щодо підстав для оформлення права власності на обєкти нерухомого майна санаторію «Любінь Великий та підписав вказане рішення.

Приписами ч.4 ст.35 ГПК України встановлено, що вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Враховуючи вище наведене, прокуратура Городоцького району 02.08.2011 звернулася в Городоцький районний суд Львівської області із адміністративним позовом про визнання незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради №35 від 28.05.1999. Ухвалою Городоцького районного суду від 18.08.2011 у відкритті провадження за адміністративним позовом прокуратури відмолено у зв'язку із порушенням правил підсудності.

На вказану ухвалу Городоцького районного суду 09.08.2011 прокуратурою подано апеляційну скаргу. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2011 ухвалу Городоцького районного суду від 18.08.2011 скасовано, а справу №2а-510/11 направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Ухвалою Городоцького районного суду від 12.01.2012 справу за позовом прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради, третя особа - ДП «Санаторій «Любінь Великий» ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця», ТзОВ «Реабілітаційно-оздоровчий комплекс «Великий Любінь №1», ТзОВ «Наукові технології здоров'я» про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради №35 від 28.05.1999 передано на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10.10.2013 адміністративний позов (справа № 2а-3199/12/1370) прокурора задоволено повністю, визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради від 28.05.1999 №35 «Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна (будівлі, споруди), що знаходяться в селищі Великий Любінь по вул. Львівська, 16».

В подальшому, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2015р. апеляційну скаргу ТОВ «Наукові технології здоров'я» на вище вказану постанову суду задоволено частково, скасовано рішення суду першої інстанції та закрито провадження у справі у зв'язку з порушенням правил юрисдикції, оскільки спір, що виник має розглядатися в порядку господарського судочинства, а не адміністративного.

При прийняті рішення суд виходив з такого.

Згідно статті 21 Конституції України представництво інтересів громадянина або держави в суді покладено на органи прокуратури України.

Приписами ч.2 ст.2 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі №1-1/99 з урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Як вбачається із матеріалів справи, що прокуратурою Городоцького району вже раніше було пред'явлено позовну заяву в інтересах Фонду державного майна України про скасування рішення виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради №35 від 28.05.1999, на яку державою покладено обовязок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, повязаних із захистом інтересів держави, а отже такому на даний час відомо про існування зазначеного рішення виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради, проте Фондом державного майна України так і не вжито жодних заходів до скасування вище вказаного рішення, прийнятого з істотним порушенням норм законодавства на день його прийняття, та повернення майнового комплексу «Санаторій «Любінь Великий» у державну власність.

Статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

У відповідності до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Як передбачено ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок здійснення державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна в Україні визначався Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 року за №121 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 року за №399/2839 (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення).

Відповідно до підп.4.1 п.4 згаданої Інструкції, оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності, зокрема місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам на підставі документів, встановлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна.

В додатку 1 до цієї ж Інструкції наведений вичерпний перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна, серед яких відсутні клопотання, заяви, звернення, інші листи субєкта господарювання.

Судом також встановлено, що на виконання постанови Ради Міністрів охорони здоровя УРСР від 23 квітня 1960 року № 606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоровя УРСР" (далі постанова № 606) усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоровя зобовязане було передати у строк до 1 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно з пунктом 2 постанови № 606 майно передавалося профспілковим органам у відання.

Згідно з додатком №1 до постанови № 606 у переліку санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, що передаються що передавалися Українській республіканській раді профспілок Міністерством охорони здоровя УРСР, зазначено і санаторій Любень Великий, Городоцький район.

Указом Президії Верховної Ради України від 30 серпня 1991 року № 1452-XII «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» та Законом України від 10 вересня1991 року № 1540-ХІІ «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України.

А постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 року № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Зі змісту наведених вище положень законодавства вбачається, що передача майнових комплексів у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу РСР стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому Федерація професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів міста Києва від 23 грудня 1991 року № 9971 зареєстровано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" як підприємство, що є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, обєднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створене на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому частка майна Федерації професійних спілок України, переданого у статутний фонд ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", становить 92,92 % розміру статутного фонду.

У той же час профспілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР та були загальносоюзною громадською організацією.

Отже, спірний об'єкт був майновим комплексом громадської організації колишнього Союзу РСР, розташованим на території України.

За таких обставин на момент створення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" спірне майно перебувало у державній власності, а тому могло бути відчужене виключно за згоди власника.

Постановою Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» передбачено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та обєктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, передані тимчасово Фонду державного майна України.

За змістом постанови Верховної Ради України від 4 лютого

1994 року "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" тимчасово, до законодавчого визначення субєктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Питання щодо субєктів права власності зазначеного майна на законодавчому рівні не врегульовано, майно колишніх профспілкових організацій на теперішній час залишається державною власністю, а тому правові підстави для розпорядження Федерацією профспілок України майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР (продажу, передачі до статутних фондів господарських товариств, відчуження у будь-який інший спосіб) відсутні.

Також слід зазначити, враховуючи правову позицію Міністерства юстиції України, висловлену у листі від 29.08.2006 року №31-32/167 «Про порядок посвідчення відчуження майна загальносоюзних профспілкових організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України», що з метою формування єдиної нотаріальної практики та попередження неправомірного посвідчення нотаріусами України від імені Федерації професійних спілок України договорів відчуження майна загальносоюзних профспілкових організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України (колишньої Української ради профспілок) Міністерство юстиції повідомляє наступне.

Згідно з постановою Верховної Ради України від 10.04.92 року №2268 «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, були передані тимчасово Фонду державного майна.

Крім того, постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року №3943 «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Цією постановою також передбачено, що до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів).

Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року було доручено Кабінету Міністрів України визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна.

На виконання цього доручення постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1995 року №18 визначено органи управління майном загальносоюзних профспілкових організацій колишнього Союзу РСР. Однак, органу, який би був уповноважений здійснювати управління майном професійних спілок, визначено не було.

В той же час, серед майна, яким даний час володіє Федерація профспілок України, є майно загальносоюзних профспілкових організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України (колишньої Української республіканської ради профспілок).

Оскільки питання щодо суб'єктів права власності зазначеного майна на законодавчому рівні не врегульовано, майно колишніх профспілкових організацій на даний час залишається державною власністю, а тому правові підстави для розпорядження Федерацією профспілок України майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР (продажу, передачі до статутних фондів господарських товариств, відчуження у будь-який інший спосіб) відсутні.

Відповідно до Закону України від 10.09.91року «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991року «Про проголошення незалежності України» без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

Отже, Профспілки України діяли за загальним статутом профспілок Союзу РСР та були загальносоюзною громадською організацією. Після розпаду Союзу РСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

У звязку із законодавчою невизначеністю правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР та з метою його збереження в інтересах громадян України Верховна Рада України постановою від 4 лютого 1994 р. № 3943-XII «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» встановила, що тимчасово, до законодавчого визначення субєктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Оскільки спірне майно розташоване на території України й перебувало у віданні профспілок України, а на момент створення товариства - у державній власності, то таке майно не могло бути відчужено без згоди його власника - держави в особі Фонду державного майна України (постанови Верховного Суду України від 16 вересня 2014 р. у справі № 107гс14, від 28 жовтня 2014 р. у справі № 3-142гс14, від 4 листопада 2014 р. у справі № 3-166гс14, від 18 листопада 2014 р. у справах № 3-170гс14, 3-172гс14, 3-173гс14, від 25 листопада 2014 р. у справах № 3-104гс14, 3-115гс14).

Матеріали справи не містять згоди власника Фонду Державного майна України на відчуження спірного майна.

Таким чином, позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 27, 29, 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити повністю.

2.Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради Львівської області №35 від 28.05.1999 року «Про оформлення права власності на будівлі об'єкт нерухомого майна (будівлі, споруди), що знаходиться в селищі Великий Любінь по вул. Львівська,16).

3.Стягнути з Великолюбинської селищної ради Городоцького району Львівської області (81555, Львівська область, Городоцький район, СМТ. Великий Любінь, вул. Львівська, буд. 74; ідентифікаційний код 04373057) на користь Городоцької місцевої прокуратури Львівської області (81500, Львівської області, м. Городок, вул. Львівська, 10а; платник - прокуратура Львівської області (79005, м. Львів, проспект Шевченка, 17/19; ідентифікаційний код 02910031)) 1 378,00 грн. судового збору.

4.Наказ видати відповідно до статті 116 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 30.08.2016 року.

Суддя Коссак С.М.