Постанова № 60016841, 25.08.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2016 р. cправа№ 910/943/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - Касянчук Л.М.

відповідача - Пінчук М.М.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

на рішення Господарського суду м. Києва від 15.04.2016 р.

у справі № 910/943/16 (суддя - Грєхова О.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

до Житлово-будівельного кооперативу «Медик-5»

про стягнення 70 570,96 грн

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - позивач) звернулось з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Медик-5» (далі - відповідач) про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 57 110,40 грн за договором № 01507/4-03 на постачання та водовідведення від 20.12.2002 р., 5 842,78 грн інфляційних втрат, 1 411,26 грн 3% річних, 495,48 грн пені та 5 711,04 грн штрафу.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.04.2016 р. у справі № 910/943/16 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 23 938,96 грн основного боргу та 2 393,89 грн штрафу; в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 15.04.2016 р., Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення про повне задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що відповідач про незгоду щодо кількості або вартості отриманих з 01.12.2012 р. по 30.06.2014 р. послуг позивача не повідомляв, свого представника з необхідними обліковими документами для проведення звіряння та підписання акту не направляв, тому відповідно до п. 3.5 договору кількість та вартість наданих позивачем послуг з водопостачання та водовідведення вважаються прийнятими абонентом.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2016 р. у складі колегії суддів: Буравльов С.І. (головуючий), Дідиченко М.А., Андрієнко В.В., прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до провадження та призначено її до розгляду на 16.06.2016 р.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду № 09-52/2339/16 від 16.06.2016 р. у зв'язку з перебуванням судді Дідиченко М.А. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/943/16, відповідно до якого апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий), Андрієнко В.В., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду м. Києва від 15.04.2016 р. у справі № 910/943/16 прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду, а в судовому засіданні оголошено перерву до 11.08.2016 р.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду № 09-52/3795/16 від 10.08.2016 р. у зв'язку з перебуванням судді Пономаренка Є.Ю. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/943/16, відповідно до якого апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий), Андрієнко В.В., Шапран В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2016 р. було прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал".

У судовому засіданні 11.08.2016 р. було оголошено перерву до 09.08.2016 р.

У судовому засіданні 09.08.2016 р. було оголошено перерву до 25.08.2016 р.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

20.12.2002 р. між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом «Медик-5» (далі - абонент) було укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення № 01507/4-03 (далі - договір).

Відповідно до п. 1 договору постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язався розраховуватися за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 р. № 65.

Згідно з п. 2.1 договору постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 «Вода питна» та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин.

Як передбачено п. 2.2 договору, абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору.

У відповідності до п. 3.1 договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників з водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.

Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з п. 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України (п. 3.3 договору).

Згідно з п. 3.4 договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.

Пунктом 3.5 договору сторони погодили, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Цей договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п. 7.1 договору).

На виконання умов договору ПАТ «АК «Київводоканал» надало ЖБК «Медик-5» послуги з водопостачання та водовідведення у період з 01.12.2012 р. по 30.06.2014 р. на загальну суму 117 227,52 грн., з яких:

- 60 553,56 грн за послуги за постачання питної холодної води та прийняття стоків холодної води (код 3-634);

- 56 673,96 грн. за послуги з постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води та прийняття стоків гарячої води (код 3-50634), що підтверджується актами про зняття показників з приладів обліку з грудня 2012 року по червень 2014 року, платіжними вимогами-дорученнями на оплату послуг з водопостачання.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, в порушення умов укладеного договору розрахувався за виконані роботи лише частково у сумі 60 117,12 грн, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість в розмірі 57 110,40 грн.

За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Статтею 905 ЦК України визначено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦК України).

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Як передбачено ч. 2 ст. 14 вказаного Закону, ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Частиною 1 статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. При цьому, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» централізоване питне водопостачання - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води. Централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.

З прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України наказу № 190 від 27.06.2008 р., яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (далі - правила № 190), Правила № 65 втратили чинність.

Згідно з п. п. 3.1, 5.2 Правил № 190 розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору (п. 3.7 Правил № 190).

За змістом ч. 2 ст. 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» та п. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.

Стосовно постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 та 3.13 Правил № 190 договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України «Про питну воду та питне водопостачання» та «Про житлово-комунальні послуги». Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Таким чином, за змістом вищевказаних пунктів Правил № 190 розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру, а тому вартість спожитої води, що іде на підігрів має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів.

Крім того, відповідно до ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується; відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається; предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Таким чином, обрахунок обсягів спожитої води має здійснюватися на підставі показів приладів обліку, встановлених на межі балансової належності теплового пункту, та сплачуватись балансоутримувачем теплових пунктів на підставі укладеного договору.

Як передбачено п. п. 2, 6 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. № 630, централізоване постачання гарячої води - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання. Послуги повинні відповідати з централізованого постачання гарячої води - вимогам щодо якості і тиску води, температури гарячої води, а також розрахунковим нормам витрати води у точці відбору.

Чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду; тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач; при цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Так, в матеріалах справи відсутні докази того, що теплові пункти, з яких здійснено постачання гарячої води, перебувають на балансі відповідача.

Разом з тим, встановлено, що між Житлово-будівельним кооперативом «Медик-5» та Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1630083 від 01.10.1999 р., за умовами якого енергопостачальна організація зобов'язалася постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року.

Таким чином, умови укладеного між позивачем та відповідачем договору передбачають постачання Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» Житлово-будівельному кооперативу «Медик-5» питної води, і не містять зобов'язань відповідача оплачувати вартість води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів, які не знаходяться на його обліку, у вигляді гарячої води, а матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів або котелень, з яких здійснюється постачання гарячої води.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача стягнення з відповідача вартості холодної води, яка іде на підігрів на загальну суму 24 808,22 грн є необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Стосовно стягнення заборгованості за послуги приймання стічних вод, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п. 1.4 Правил № 190 приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 р. № 37, зареєстрованих у Мінюсті 26.04.2002 р. за № 403/6691 (далі - Правила № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно з п. 1.2 Правил № 37 вказані Правила поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).

Як передбачено п. 2.4 Правил № 37, підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки водоканалу за надані послуги.

Таким чином, надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору, а вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь водоканалу (позивача).

Встановлено, що на виконання умов договору на послуги водопостачання та водовідведення № 01507/4-03 від 20.12.2002 р. ПАТ «АК «Київводоканал» у період з 01.12.2012 р. по 30.06.2014 р. надало ЖБК «Медик-5» послуги з постачання питної холодної води та водовідведення гарячої та холодної води на загальну суму 85 361,78 грн.

Відповідачем було сплачено 57 295,26 грн за послуги за постачання питної холодної води та прийняття стоків холодної води (за кодом 3-634), що підтверджується платіжними дорученнями та виписками з рахунку позивача.

Крім того, позивачем було надано до матеріалів справи копії реєстрів наданих пільг та субсидій щодо Житлово-будівельного кооперативу "Медик-5", відповідно до яких Відділом розрахунків за надані пільги Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації розподілялися виділені управлінням Державного казначейства грошові кошти за водопостачання та водовідведення у розмірі 2 821,86 грн.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за постачання питної холодної води та прийняття стоків холодної води складає 25 244,66 грн.

Разом з тим, під час розгляду справи місцевим судом відповідач заявив про застосування до позовних вимог ПАТ «АК «Київводоканал» загального строку позовної давності, посилаючись на те, що позивач звернувся до суду 14.01.2016 р., а тому останній має право вимоги щодо стягнення заборгованості починаючи з 14.01.2013 р.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як передбачено п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати зокрема часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Встановлено, що строк виконання відповідачем свого зобов'язання з оплати за надані в грудні 2012 року послуги з прийняття стоків гарячої води настав 03.01.2013 р.

Доказів, які б свідчили про переривання строку позовної давності в цій частині, матеріали справи не містять.

Позивач звернувся до господарського суду із позовною заявою 22.01.2016 р., тобто з пропуском встановленого чинним законодавством трирічного строку позовної давності.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 305,70 грн заборгованості за послуги з прийняття стоків гарячої води за грудень 2012 року задоволенню не підлягають.

Разом з тим, 30.01.2013 р. відповідачем було здійснено часткову оплату за послуги з постачання питної холодної води та прийняття стоків холодної води (код 3-634) за грудень 2012 року, що свідчить про переривання перебігу позовної давності стосовно вимог позивача в цій частині.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу підлягають частковому задоволенню у розмірі 23 938,96 грн.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 5 842,78 грн інфляційних втрат, 1 411,26 грн 3% річних, 495,48 грн пені та 5 711,04 грн штрафу.

Загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одинці України на території України, що здійснюються за участю банків, визначені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22.

Згідно з п. 3.8 Інструкції реквізит "призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. При цьому, платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "призначення платежу".

В той же час, відповідно до зазначеної інструкції та п. 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

Відповідно до ч. 5 ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність» платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

Таким чином, за позивачем закріплене право на власний розсуд спрямувати кошти, які сплачуються відповідачем без чіткого призначення платежу.

Здійснюючи часткові оплати відповідач в платіжних документах чітко зазначав, що кошти перераховуються "за холодну воду та каналізацію (код 3-634)", а також зазначав за який саме період здійснюється оплата.

За таких обставин позивач не мав права зараховувати ці платежі в рахунок погашення заборгованості за інші періоди.

Разом з тим, банківських виписок з відтисками печаток банку щодо зарахування цих сум позивачем представлено не було, а матеріали справи не містять відомостей щодо дійсного моменту, обсягів та цільового призначення таких платежів (сплата холодного водопостачання, прийняття стоків холодної чи гарячої води).

Ця обставина впливає на здійснення нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки останні повинно бути вирахувано з урахуванням точної дати кожного часткового платежу та фактичної зміни заборгованості.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 03.03.2016 р. у справі № 910/20128/15.

Таким чином, неможливо встановити фактичні дати внесення кожної часткової оплати за надані послуги з постачання питної холодної води та водовідведення, у зв'язку з чим здійснити перевірку обґрунтованості наданого позивачем розрахунку в частині вчасного внесення плати за отримані послуги.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю періодів прострочення відповідних грошових зобов'язань.

Вимоги про сплату штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат за послуги з постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води також не підлягають задоволенню, з урахуванням відмови судом в задоволенні основної суми боргу.

Разом з тим, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 5 711,04 грн.

Відповідно до п. 4.1 договору за безпідставну відмову від оплати наданих послуг абонент сплачує штраф у розмірі 10 відсотків від несплаченої суми.

При цьому заява про застосування строків спеціальної позовної давності щодо неустойки (штрафу, пені) відповідачем заявлена не була.

Здійснивши перерахунок розміру штрафу, враховуючи часткове задоволення суми основного боргу, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про задоволення позовних вимог в цій частині у сумі 2 393,89 грн.

Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 15.04.2016 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 15.04.2016 р. у справі № 910/943/16 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/943/16 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

В.В. Шапран