Ухвала суду № 60016575, 29.08.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

УХВАЛА

"29" серпня 2016 р.Справа № 922/137/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Пунтус Д.А.

розглянувши справу

за позовом ДП "Благодатне" , с. Благодатне до ТОВ "ВС Благодатний", с. Благодатне про розірвання договору за участю сторін:

позивача - не з*явився

відповідача - ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

В січні 2016 року Державне підприємство "Благодатне" звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило розірвати договір про спільне вирощування сільськогосподарської продукції № 8 від 26.04.2010 р., укладений між ДП "Благодатне" та ТОВ "ВС Благодатний", позовна заява підписана директором ОСОБА_2.

В процесі розгляду справи, 24.02.2016 р. до господарського суду Харківської області надійшла заява за підписом ОСОБА_3 директора Державного підприємства "Благодатне" про відмову від позову з повідомленням про зміну директора ДП "Благодатне" ОСОБА_2 у звязку із поновленням на підставі рішення Апеляційного суду Харківської області від 15.02.2016 р. у справі № 638/15515/15-ц на посаді директора Державного підприємства "Благодатне" ОСОБА_3.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.03.2016 р. у справі № 922/137/16 прийнято відмову Державного підприємства "Благодатне" від позову. Провадження у справі припинено (т.2. а.с.30-32).

Ухвала мотивована тим, що на час винесення даної ухвали існує рішення апеляційного суду Харківської області від 15.02.2016 р. про поновлення на посаді директора Державного підприємство "Благодатне" ОСОБА_3, що рішення є чинним та, відповідно, обов'язковими до виконання на всій території України. Заява про відмову від позову підписана повноважною особою, та ін.

Харківський апеляційний господарський суд постановою від 28.03.2016 року ухвалу господарського суду Харківської області від 03.03.2016 року у справі за № 922/137/16 скасував а справу передав на розгляд господарському суду Харківської області (т.2 а.с.110 -114).

Вищий господарський суд України постановою від 06.06.2016 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.03.2016 року у справі за № 922/137/16 залишив без змін (т.2 а.с.144 -149).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.07.16 р. справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 25.07.2016 р. о 9:20.

Справа декілька разів відкладалася розглядом, у зв*язку з не явкою представника позивача в судове засідання.

Представник позивача в судове засідання 29.08.2016 року не зявився, вимоги суду з попередніх ухвал по справі не виконав.

Відповідач наполягає на припинені провадження у справі у зв*язку з відсутністю предмету спору з посилання на постанову ВГСУ у справі за № 922/137/16.

Згідно положень ст.ст. 4-3, 33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

З огляду на матеріали справи, 26.04.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВС Благодатний" та Державним підприємством "Благодатне" було укладено договір про спільне вирощування сільськогосподарської продукції № 8, відповідно до умов якого, сторони зобов'язались діяти для досягнення господарських цілей, а саме: вирощування та реалізації сільськогосподарської продукції. ( т1 а.с.12-16).

За умовами пункту 1.3 даного договору сторони зобов'язались діяти спільно без об'єднання майна, грошових коштів шляхом використання земельної ділянки згідно плану-схеми розташування полів, яка є невід'ємною частиною даного договору для вирощування сільськогосподарської продукції площею рілля 4261 га, під заготівлю сіна 410 га, яка належить Державному підприємству "Благодатне" на праві постійного користування землею згідно Державного акту ХР-12-00-002658 від 29.12.1997 р.

Розділом 2 договору сторони визначили зобовязання сторін.

Сторони зобовязані виконувати спільні замовлення і замовлення один одного по спільній діяльності на пріорітетній і пільговій основі (пунктом 2.1.4 договору).

Так, зобовязання Державного підприємства "Благодатне" за даним договором - надати Товариству з обмеженою відповідальністю "ВС Благодатний", а також третім особам вільний доступ до земельної ділянки для проведення спільного вирощування сільськогосподарської продукції; при необхідності виділити автотранспорт та іншу техніку для нормальної організації польових робіт, необхідних для досягнення результату; не втручатися у фінансово господарську діяльність товариства, яка повязана з укладенням договорів з ним та третіми особами для виконання даного договору.

Зобовязання Товариства з обмеженою відповідальністю "ВС Благодатний" за даним договором здійснення комерційних проектів відповідно до програми робіт за даною угодою; перерахування за необхідністю Державному підприємству "Благодатне" грошові кошти в рахунок майбутніх прибутків, які заплановано отримати в результаті спільної діяльності в якості авансу для своєчасної оплати праці та податків, інших послуг повязаних з виконанням цього договору; здійснювати у разі потреби додаткові внески на спільну діяльність шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок або в касу державного підприємства, або шляхом оплати витрат по сумісному вирощуванню відповідно до виконаних робіт; здійснювати своїми силами, або силами третіх осіб обробку земель, посів і збирання зернових, олійних та кормових культур на земельних ділянках державного підприємства.

У розділі 4 договору сторони погодили, що внеском Державного підприємства "Благодатне" - надання права доступу для використання земельної ділянки; вважати грошовим внеском податок на землю сплачений державним підприємством.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВС Благодатний", в свою чергу, зобовязується вносити грошові внески на спільне вирощування, згідно договору; залучати технічні та матеріальні бази третіх осіб.

У додатковій угоді № 1 до вищевказаного договору сторони визначили, що термін дії договору - 10 років, починаючи з 01.07.2011 р.

З огляду на матеріали справи, Державне підприємство "Благодатне" є юридичною особою, заснованою на державній власності (інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців).

Відповідно до акта від 29.12.1997 р. серія № ХР-12-00-002658, Державному підприємству "Благодатне" належить на праві постійного користування земельна ділянка площею 5502,6 га.

Як вже зазначалось вище, 26.04.2010 р. між Державним підприємством "Благодатне" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВС Благодатний" було укладено договір про спільне вирощування сільськогосподарської продукції № 8 на земельній ділянці, площею 4261 га.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За змістом положень статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статей 626, 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

У відповідності до статті 1131 Цивільного кодексу України умовами договору про спільну діяльність, який укладається у письмовій формі, визначається координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статут виділеного для спільної діяльності майна, їх участь у результатах спільних дій (в тому числі в розподіленні прибутку, отриманого в результаті такої діяльності) та інше.

Відповідно до статті 1132 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Згідно з частиною 1 статті 1133 Цивільного кодексу України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі, грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

Приписами частини 1 статті 1134 Цивільного кодексу України встановлено, що внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

Укладаючи договір про сумісну діяльність, сторони визначають обов'язок кожної з них щодо внесків, необхідних для досягнення мети сумісної діяльності. Такими внесками можуть бути грошові суми, майно, трудова участь, надання послуг, розробка і забезпечення проектною документацією, тощо.

Суд зазначає, що внеском Державного підприємства "Благодатне" за договором є передання права користування земельною ділянкою, яка належить йому на праві постійного користування.

В свою чергу, внеском Товариства з обмеженою відповідальністю "ВС Благодатний" за договором про спільне вирощування сільськогосподарської продукції від 26.04.2010 р. №8 є надання послуг з вирощування сільськогосподарської продукції, її реалізації та оплати грошових коштів.

Аналізуючи зміст договору , суд зазначає про те, що спірний договір не містять ні умов договорів про спільну діяльність, ні умов щодо єдиної мети такої діяльності.

Відповідно до приписів пункту 1 статті 83 Господарського кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

При цьому застосування даної статті господарським судом при прийнятті рішення можливе у разі одночасної наявності таких умов: пов'язаність оспорюваного договору з предметом спору та невідповідність (суперечність) вказаного договору законодавству.

Вищий господарський суд України постановою від 03.08.2016 року у справі за № 922/61/16 за позовом ТОВ" ВС Благодатне" до ДП" Благодатне" Фермерського господарства " Врємя", треті особи ДП" Благодатне" Міністерство аграрної політики та продовольства України при досліджені умови договору про спільне вирощування сільськогосподарської продукції № 8 від 26.04.2010 р., укладеного між Державним підприємством "Благодатне" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВС Благодатний") вказав про те, що спірний договір укладений з перевищенням повноважень та з порушенням законодавства.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, Державне підприємство "Благодатне" є юридичною особою, заснованою на державній власності.

У відповідності до частини 2 статті 141 Господарського кодексу України управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти.

Статтею 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначено, що суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об'єктами державної власності; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління); Фонд державного майна України тощо.

Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом. Здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України, зокрема, визначає органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, які здійснюють функції з управління об'єктами державної власності; встановлює порядок передачі об'єктів державної власності суб'єктам управління, визначеним цим Законом; визначає порядок відчуження та списання об'єктів державної власності (ст. 5 Закону України Про управління об'єктами державної власності).

Отже, Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом.

Згідно зі статтями 113, 117 Конституції України (в редакції чинній на момент укладення оспорюванних договорів ) Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 р. № 296 затверджено Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Відповідно до пункту 1 вказаного Порядку, цей Порядок визначає механізм укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків і далі субєкт господарювання), договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Таким чином, вказаним Порядком встановлено безумовну вимогу про погодження договору про спільну діяльність державним підприємством з Кабінетом Міністрів України та центральним органом виконавчої влади, у сфері управління якого знаходиться державне підприємство.

Субєкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, іншому субєкту управління обєктами державної власності, зокрема Національній або галузевій академії наук, звернення щодо погодження укладення договору разом з такими документами:

1)попередньо погоджений сторонами проект договору;

2)засвідчені копії статутів (положень) суб'єкта господарювання та сторони сторін), з якою (якими) передбачається укласти договір;

3)інформація про субєкта господарювання, зокрема про: виробничі потужності, обсяг і основну номенклатуру продукції, у тому числі експортної: кількість робочих місць; рівень прибутковості за останні три роки, розмір дебіторської та кредиторської заборгованості, у тому числі простроченої; державну реєстрацію прав власності або користування будинками (спорудами) та земельними ділянками, які передбачається використовувати за договором; перебування майна, яке передбачається використовувати за договором, в заставі, податковій заставі, оренді, лізингу. Субєкт господарювання подає також бізнес-план з визначенням етапів, строків, шляхів і засобів виконання договору, джерел його фінансування, впливу результатів укладення договору на фінансовий план субєкта господарювання;

4)інформація про сторону (сторони), з якою (якими) передбачається укласти договір, а саме: повне найменування сторони; дані про її державну реєстрацію; відомості, що підтверджують здатність сторони забезпечити належне виконання своїх договірних зобовязань, зокрема фінансову та професійну спроможність;

5)звіт про оцінку майна, що передбачається використовувати за договором, звіт про його вартість, визначену на підставі незалежної експертної оцінки із застосуванням бази оцінки, що відповідає ринковій вартості.

Зазначений звіт подається разом з рецензією, що містить позитивний висновок щодо його відповідності вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна або за наявності незначних недоліків, що не вплинули на достовірність оцінки, про відповідність цілому таким нормативно-правовим актам;

6)обґрунтування способу використання державного майна з відповідними розрахунками.

Орган управління готує протягом місяця з дня надходження від суб'єкта господарювання звернення щодо погодження укладення договору за погодженням з Мінекономрозвитку, Мінфіном, Фондом державного майна та Мінюстом відповідний проект рішення Кабінету Міністрів України.

Зазначений проект повинен, зокрема, містити істотні умови договору, укладення якого пропонується погодити, щодо забезпечення підвищення ефективності використання державного майна, захисту майнових інтересів держави, унеможливлення відчуження державного майна, а також залежно від виду договору - розмір часток часників, строк дії договору, порядок розподілу прибутку, покриття витрат та внесення додаткових вкладів.

До проекту рішення Кабінету Міністрів України щодо погодження укладення договору органом управління додаються такі документи: звернення субєкта господарювання до органу управління щодо погодження укладення договору разом з документами, що передбачені підпунктами 2-6 пункту 2 цього Порядку, а також погоджений органом управління проект договору; висновок органу управління щодо відсутності встановлених законодавством заборон та обмежень на використання майна субєкта господарювання, якщо таке використання передбачається договором; висновок органу управління про відповідність галузевим концепціям і програмам розвитку пропозицій субєкта господарювання, який планує укласти договір.

Орган управління подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України узгоджений проект рішення щодо погодження укладення договору разом з документами, зазначеними в абзацах четвертому - шостому пункту 3 цього Порядку.

У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про погодження укладення договору орган управління здійснює заходи щодо забезпечення його укладення субєктом господарювання відповідно до вимог законодавства (пункт 2-6 порядку).

Відповідно до статті 1 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ, який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

Таким чином, погодження Кабінету міністрів України є документом дозвільного характеру в розумінні статті 1 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності.

Разом з тим, договір про спільне вирощування сільськогосподарської продукції від 26.04.2010 р. погоджені з Кабінетом Міністрів України не були (відсутнє рішення).

З вищевикладеного вбачається, що уклавши оспорювані договори Державне підприємство Благодатне не маючи необхідного обсягу цивільної дієздатності щодо земельної ділянки (враховуючи наявні тільки право володіння і користування) фактично самостійно розпорядилось нею передавши іншим особам.

Відповідно до частини 1 та частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пункт 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Колегія суддів касаційної інстанції погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про те, що при укладенні договору про спільне вирощування сільськогосподарської продукції № 8 від 26.04.2010 р. (укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВС Благодатний" не було дотримано загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України та вирішила постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.05.2016 р. у справі №922/61/16 Господарського суду Харківської області залишити без змін.

Так, судом у справі за № 922/61/16 встановлено, що рішенням господарського суду Харківської області визнано недійсним договір про спільне вирощування сільськогосподарської продукції № 8 від 26.04.2010 року що предметом розгляду у справі за № 922/137/16 .

Господарський суд на підставі ст. 80 п. 1-1 ГПК України, припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

На підставі викладеного та керуючись ст. п.1-1 ст. 80, 86 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Провадження у справі 922/137/16припинити .

Суддя ОСОБА_4

ухвала підписана 30.08.2016 року.