Рішення № 60016533, 19.08.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" серпня 2016 р.Справа № 922/1980/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання П'ятак А.С.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворіжспецремонт", м. Кривий Ріг до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудмонтаж-Україна", м. Харків про стягнення 262815,60 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2 за довіреністю №7 від 11.01.2016 (після перерви не з'явився)

відповідача - ОСОБА_3 за довіреністю від 11.11.2015

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Криворіжспецремонт" 21 червня 2016 року звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудмонтаж-Україна" в якому просить суд стягнути з відповідача - 262815,60 грн. заборгованості, 44256,61 грн. пені, 41082,14 грн. інфляційних, 4642,00 грн. річних та судовий збір.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором субпідряду №У-195-13 від 05.08.2013, в частині повної та своєчасної сплати платежів, встановлених договором; в якості правових підстав позову - на положення ст.ст. 525, 526, 611, 625, 626, 629, 837, 854 Цивільного кодексу України.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. №22780 від 12.07.2016) в якому проти позову заперечує в повному обсязі.

Розгляд справи було відкладено на 02 серпня 2016 року.

Позивач звернувся до суду з заявою про зміну позовних вимог (вх. №25342 від 02.08.2016) відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача - 256786,80 грн. заборгованості, 40767,13 грн. інфляційних, 6093,88 грн. річних та визнати недійсним односторонній правочин щодо припинення зобов'язань за договором субпідряду №У-195-13 від 05.08.2013р. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку ст. 601 ЦК України від 12.01.2016 р. на суму 94659,20 грн., який складений на підставі недійсного правочину по оплаті вартості поставленого товару за видатковою накладною № 1254 від 03.12.2014р., що не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Розгляд справи було відкладено на 18 серпня 2016 року для вирішення питання щодо прийняття до розгляду зміненої позовної заяви.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Дослідивши заяву позивача, суд встановив, що позивач доповнив свої позовні вимоги новою вимогою про визнання недійсним одностороннього правочину щодо припинення зобов'язань за Договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку ст. 601 ЦК України від 12.01.2016 р. на суму 94 659,20 грн.

При цьому змінена позовна заява була подана позивачем на друге судове засідання по цій справі після початку розгляду цієї справи по суті.

Виходячи з чого, суд приходить до висновку, що така нова позовна вимога заявлена позивачем безпідставно і не може бути прийнята до розгляду, так як заявлена в порушення вимог ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, згідно із якою позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.

З урахуванням викладеного, заява про зміну позовних вимог приймається до розгляду частково лише в частині майнових вимог.

Таким чином, суд продовжує розгляд справи з урахуванням уточнень, прийнятих до розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги. Просив суд задовольнити позов. Звернувся до суду з клопотанням (вх. №27336 від 18.08.2016) про долучення до матеріалів справи відповіді на адвокатський запит стосовно можливості вивезення металопродукції, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача проти позову заперечував частково. Надав суду відзив згідно зміненого позову (вх. №27349 від 18.08.2016), який було досліджено судом та долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні, яке розпочалося 18 серпня 2016 року було оголошено перерву до 19 серпня 2016 року.

Представник позивача в судове засідання після перерви не з'явився.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в судові засідання з'являлися повноважні представники сторін які надавали письмові пояснення та заперечення, докази на підтвердження власних правових позицій, внаслідок чого справа може бути розглянута за результатами повного та всебічного розгляду спору.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

ТОВ "СПЕЦБУДМОНТАЖ УКРАЇНА» (Підрядник) та ТОВ «Криворіжспецремонт» (СУБПІДРЯДНИК) було укладено договір субпідряду №У-195-13 від "05" серпня 2013 р. на робіт з посилення металоконструкцій на об'єкті галерея №10, договірна ціна №1 (Г10/02-СП) по проекту ПАТ «Північний ГЗК» ЦПО №1 (ФОК1) Технічне переобладнання з відновленням технологічної лінії з обжиговою машиною Лурги -278В. (далі - Договір).

Згідно умов вказаного вище договору, ТОВ «Криворіжспецремонт» як субпідрядник зобов'язувалося своїми силами та коштами виконати у складі комплексу ПАТ "ПІВНГЗК» роботи (п.п. 1.1, Договору), а ТОВ «СПЕЦБУДМОНТАЖ УКРАЇНА» як підрядник - передати субпідряднику проектно - кошторисну документацію, фронт робіт, прийняти та оплатити якісно виконані роботи відповідно до умов Договору (п. 1.1. Договору).

Вартість робіт визначено згідно п. 2.1. Договору та становить 447049,20 грн.

В обґрунтування своїх вимог, позивач вказує на те, що в період з 30 грудня 2013 року по 25 листопада 2015 року позивач виконав, а відповідач прийняв роботи виконані за договором на суму 775 360,88 грн., що підтверджуються актами прийому виконаних робіт :

- від «30» грудня 2013 р. на суму 106324,80 грн. (з урахуванням послуг генпідряду -30189,60 грн.),

- від 30.04.2014р. на суму 73483,28 грн. (послуги генпідряду - 2204,40 грн.),

- від 30.04.2014р. на суму 82382,40 грн. (послуги генпідряду - 2472,00 грн.),

- від 30.05.2014р. на суму 25964,40 грн. (послуги генпідряду - 778,80 грн.),

- від 25.07.2014р. на суму 21351,60 грн. (послуги генпідряду - 640,80 грн.,

- від 29.08.2014р. на суму 3741 1,20 грн. (послуги генпідряду - 1 122.00 грн.),

- від 30.09.2014р. на суму 48769,20 грн. (послуги генпідряду - 1462,80 грн.),

- від 30.09.2014р. на суму 75387,60 грн. (послуги генпідряду - 2262,00 грн.,

- від 30.09.2014р. на суму 42651.60 грн. (послуги генпідряду - 1279,20 грн.,

- від 15.10.20І4р. на суму 11988,00 грн. (послуги генпідряду - 360,00 грн.),

- від 30.12.2014р. на суму 28033,20 грн. (послуги генпідряду - 841,20 грн.,

- від 30.12.2014р. на суму 20606,40 грн. (послуги генпідряду - 618,00 грн.),

- від25.11.2015р. на суму 10416,00 грн., (акти взаємозаліку по генпідряду не складені),

- від 25.11.2015р. на суму 15212,40 грн. (акти взаємозаліку по генпідряду не складені),

- від 25.11.2015р. на суму 175378,80 грн. (акти взаємозаліку по генпідряду не складені).

Загальний розмір послуг генпідряду за актами від 25.11.2015р. дорівнює 6028,80 грн. Таким чином, у зазначений період часу позивач виконав роботи на суму 775360,88 грн. шляхом зарахування взаємозаліку зустрічних взаємних вимог погашена заборгованість у сумі 23259,60 грн. Сума виконаних робіт без врахування послуг генпідряду складає 752101,28 грн.

Як вказує позивач, в період виконання робіт відповідач сплатив позивачеві грошові кошти у сумі 495314,48 грн. (11.03.2014 р. - 50000,00 грн. 24.03.2014р. - 50135,20 грн., 11.07.2014р. - 15189,28 грн., 31.07.2014р. - 25185,60 грн., 19.09.2014р. - 20710,80 грн., 01.12.2014р. - 198093,60 грн.), а з грудня 2014р. відповідач припинив виконання своїх зобов'язань по договору в частині оплати виконаних субпідрядником робіт, у зв'язку з чим, станом на 01 серпня 2016 року не сплачено вартість виконаних робіт на суму 256786,80 грн.

Керуючись п. 8.3 укладеного між сторонами договору, позивач у порядку досудового врегулювання спору направив 15 лютого 2016 року претензію відповідачу з вимогою сплатити суму заборгованості з оплаті виконаних робіт.

Надаючи оцінку наданим до матеріалів справи та правову кваліфікацію обставинам справи суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 525, ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.12.2015 р. відповідачем була направлена на адресу позивача заява вих. № 168 від 31.12.2015 р. про укладення угоди про залік зустрічних грошових вимог Сторін:

- вимога Позивача до Відповідача по оплаті вартості робіт за Договором на суму 94 659,20 грн. та

- вимога Відповідача до Позивача по оплаті вартості поставленого товару за видатковою накладною № 1254 від 03.12.2014 р. згідно рахунку № 749 від 03.12.2014 р. на суму 94 659,20 грн.

Вказана заява була отримана Позивачем 12.01.2016 р., про що Позивач сам зазначає у своїй відповіді на пропозицію від 15 лютого 2016 р. вих. № 81.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 598 Цивільного кодексу України, «зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом».

Статтею 601 Цивільного кодексу України встановлено, що «зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін».

Частиною 3 статті 203 Господарського кодексу України також встановлено, що «господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони».

Дослідивши зазначені вимоги Сторін (а саме: вимогу Позивача до Відповідача по оплаті вартості робіт за Договором на суму 94659,20 грн. та вимогу Відповідача до Позивача по оплаті вартості поставленого товару за видатковою накладною №1254 від 03.12.2014 р. згідно рахунку № 749 від 03.12.2014 р. на суму 94 659,20 грн.) суд прийшов до висновку, що вони повністю відповідають умовам, визначеним у вказаних законодавчих нормах, а саме:

- вимоги є зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за другим зобов'язанням, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим зобов'язанням),

- вимоги є однорідними (обидві вимоги мають грошовий характер),

- вимоги є зрілими (за вимогою Позивача до Відповідача настав строк виконання, а за вимогою Відповідача до Позивача строк виконання не встановлений).

Таким чином, суд приходить до висновку, що вказані вимоги можуть бути зараховані в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України та ч. З ст. 203 Господарського кодексу України.

За змістом вказаних норм, зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін і згоди іншої сторони у зобов'язанні із зарахуванням вимог не вимагається, про що було зазначено також Вищим господарським судом України у постанові від 31.05.2016 р. по справі № 910/22795/15 тау листі від 12.03.2009р. № 01-08/163.

Таким чином, з моменту отримання Позивачем 12.01.2016 р. заяви Відповідача про здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог по вказаним зобов'язанням на суму 94 659,20 грн. зобов'язання Відповідача по оплаті цієї суми за Договором припинилось в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд критично ставиться до позиції позивача стосовно невизнання позивачем зустрічних вимог з посиланням на те, що вимоги сторін є юридично неоднорідними з причини того, що вимоги щодо сплати рахунку виникли з правовідносин, не оформлених у відповідності до ч. 4 ст. 203, п.1 ч. 1 ст. 208 ЦК України. При цьому у цій відповіді Позивач зазначив, що відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України, «правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони». Отже, наявність підписаної Сторонами та скріпленої печатками Сторін видаткової накладної № 1254 від 03.12.2014 р., що підтверджує поставку товару, наявність підписаної керівником та головним бухгалтером Позивача та скріпленої печаткою Позивача довіреності № 1248 від 03.12.2014 р. на отримання товарів представником Позивача, наявність виставленого Відповідачем рахунку № 749 від 03.12.2014 р. на оплату цього товару Позивачем, безумно свідчить про укладення між Сторонами у письмовій формі правочину на поставку товару, а висновки Позивача про інше є надуманими та повністю безпідставними.

Окрім того, варто відмітити, що однорідними вважаються вимоги про передачу речей одного роду (грошей, однорідних речей), про що вказує і Вищий господарський суд України у постанові від 15.06.2016 р. по справі № 922/6197/15, у постанові від 09.06.2016 р. по справі №27/309, у постанові від 31.05.2016 р. по справі № 920/583/15, у постанові від 06.11.2014 р. по справі № 914/166/14, у постанові від 18.12.2014 р. по справі № 18/2434/12 та у постанові від 15.07.2015 р. по справі № 910/24029/13, тобто однорідність вимог випливає із їх юридичної природи і матеріального змісту та не залежить від підстав виникнення зобов'язань.

Також, Позивач зазначає, що умовами укладеного Договору не було передбачено припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, однак таке твердження Позивача є повністю безпідставним, оскільки припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог сторін встановлено положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 598, ст. 601 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України, які є обов'язковими для виконання. До того ж, у пункті 11.3. укладеного Договору Сторони встановили, що «у всьому іншому, що не передбачено умовами цього Договору, Сторони керуються діючим законодавством України».

Посилання позивача на те, що договір поставки, укладений шляхом складання видаткової накладної № 1254 від 03.12.2014 р. та рахунку № 749 від 03.12.2014 р., не відповідає нормам цивільного законодавства і є недійсним, так як неможливо визначити кому належить право власності на переданий покупцеві товар і Позивач позбавлений можливості володіння, користування та розпорядження цим товаром, так як цей товар знаходиться на території ПАТ «ПівнГЗК» також є безпідставним та спростовується наданими суду доказами, а саме:

по-перше, зазначений договір поставки, укладений шляхом складання видаткової накладної № 1254 від 03.12.2014 р. та рахунку № 749 від 03.12.2014 р., за яким у Позивача виникло зобов'язання оплатити Відповідачу вартість товару у розмірі 94659,20 грн., є повністю правомірним і таким, що укладений у повній відповідності до вимог діючого законодавства України, і недійсним ніколи не визнавався. При цьому статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що «правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним»,

по-друге, порядок переходу права власності на товар, що був переданий Відповідачем Позивачу за видатковою накладною № 1254 від 03.12.2014 р. на суму 94659,20 грн., регулюється положеннями ч. 1 ст. 334 Цивільного кодексу України, згідно із якою «право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом», а й отже, Позивач набув право власності на товар за видатковою накладною № 1254 від 03.12.2014 р. з моменту передачі Позивачу цього товару, тобто з 03.12.2014 р.,

по-третє, Позивачем не було надано суду доказів наявності у Відповідача зобов'язання перед Позивачем щодо вивезення товару, придбаного за видатковою накладною №1254 від 03.12.2014 р. на суму 94659,20 грн.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що зазначені вимоги Сторін (а саме: вимога Позивача до Відповідача по оплаті вартості робіт за Договором на суму 94659,20 грн. та вимога Відповідача до Позивача по оплаті вартості поставленого товару за видатковою накладною №1254 від 03.12.2014 р. згідно рахунку № 749 від 03.12.2014 р. на суму 94659,20 грн.) є зустрічними та однорідними грошовими вимогами Сторін, та ці вимоги цілком правомірно були зараховані за заявою Відповідача в порядку ст. 601 ЦК України, внаслідок чого зобов'язання Відповідача по оплаті вартості виконаних робіт за Договором на суму 94659,20 грн. припинилось.

Таким чином, заборгованість Відповідача перед Позивачем по оплаті вартості виконаних робіт за Договором на суму 94659,20 грн. була оплачена Відповідачем 12.01.2016 р. у встановленому законом порядку шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог сторін згідно ст. 601 Цивільного кодексу України, у зв'язку із чим позовні вимоги Позивача в частині стягнення з Відповідача цієї суми у розмірі 94659,20 грн. є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене вище, заборгованість Відповідача перед Позивачем на виконані роботи становить 162127,6 грн., а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, такими, що підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Дослідивши вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 44256,61 грн. пені, 41082,14 грн. інфляційних та 4642,00 грн. річних, суд встановив наступне.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що «платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін».

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що «розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня».

Отже, статті 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» чітко встановлюють, що розмір пені за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін.

Пленум Вищого господарського суду України у своїй Постанові від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (п. 2.1.) роз'яснив, що «якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини».

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення 44256,61 грн. пені, суд, визнав їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, встановив відсутність угоди сторін про неустойку на випадок порушення зобов'язань з боку відповідача .

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання повинен сплатити кредитору суму грошового боргу з урахуванням індексів інфляції та 3% річних.

Судом було перевірено правильність розрахунку річних та інфляційних витрат, зробленого позивачем, та встановлено наступне.

В розрахунку за актом від 30.12.2013 р. позивачем була невірно вказана дата граничного терміну оплати, так як строк оплати за цим актом (65 календарних днів) спливає 05.03.2014 р., а не 05.02.2014 р. як помилково зазначено у розрахунку, крім того, у розрахунку за цим актом позивач не було враховано умови оплати виконаних робіт, встановлені у пункті 2.4. Договору, які є обов'язковими для виконання Сторонами. Так, у пункті 2.4. Договору Сторони встановили, що «оплата виконаних робіт здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Субпідрядника протягом 65 (шістдесяти п'яти) календарних днів від дати підписання акту виконаних робіт та надання зазначених документів, за умови отримання грошових коштів від Замовника». Відповідно до п. 1.4. Договору, Договір між позивачем та відповідачем був укладений у виконання основного Договору підряду № 1395 від 10.10.2012 р., що був укладений між Відповідачем та ПАТ «ПІВНІЧНИЙ ГЗК» (Замовником). Отже, у відповідності до умов пункту 2.4. Договору, відповідач був зобов'язаний здійснити у термін до 05.03.2014 р. оплату виконаних Позивачем робіт за вказаним актом лише за умови отримання Відповідачем грошових коштів від Замовника цих робіт. Як вбачається з наданих до матеріалів справи документів, грошові кошти від Замовника були отримані відповідачем із запізненням лише 19.03.2014 року, Таким чином, відповідач повинен був оплатити виконані за актом роботи одразу після отримання грошових коштів від Замовника, тобто - 20.03.2014 р. та період прострочення оплати необхідно розраховувати саме з 20.03.2014 р. до дати оплати 24.03.2014 р. Отже, прострочення Відповідача складає 4 дні, а не 79 як вказує Позивач.

В розрахунку за актом від 15.10.2014 р. період прострочення оплати також був розрахований невірно та без врахування здійснення Відповідачем оплати робіт за цим актом 12.01.2016 р. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог Сторін. Крім того, у розрахунку за цим актом Позивач також не враховує умови оплати виконаних робіт, встановлені у пункті 2.4. Договору та п. 1.4. Договору. Отже, у відповідності до умов пункту 2.4. Договору, Відповідач був зобов'язаний здійснити у термін до 19.12.2014 р. оплату виконаних Позивачем робіт за вказаним актом лише за умови отримання Відповідачем грошових коштів від Замовника цих робіт. Однак, грошові кошти від Замовника були отримані Відповідачем із запізненням лише 12.05.2015, що підтверджується банківською випискою ПАТ «ПУМБ», завірена копія якої додається до цього відзиву. Таким чином, Відповідач повинен був оплатити виконані за актом роботи одразу після отримання грошових коштів від Замовника, тобто - 13.05.2015 р. та період прострочення оплати необхідно розраховувати саме з 13.05.2015 р. до дати оплати 12.01.2016 р. Отже, прострочення Відповідача складає 244 дні, а не 513 як вказує Позивач.

В розрахунку за актами від 30.12.2014 р. також позивачем було невірно визначено дату граничного терміну оплати, так як строк оплати за цими актами (65 календарних днів) спливає 05.03.2015 р., а не 05.02.2015 р. як помилково зазначено у розрахунку, та не враховано здійснення Відповідачем оплати робіт за цими актами 12.01.2016 р. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог Сторін, та умов оплати виконаних робіт, встановлених у пункті 2.4. та п. 1.4. Договору. Оскільки, грошові кошти від Замовника були отримані Відповідачем із запізненням лише 12.05.2015 р., що підтверджується банківською випискою ПАТ «ПУМБ», Відповідач повинен був оплатити виконані за актом роботи одразу після отримання грошових коштів від Замовника, тобто - 13.05.2015 р. та період прострочення оплати необхідно розраховувати саме з 13.05.2015 р. до дати оплати 12.01.2016 р. Отже, прострочення Відповідача складає 244 дні, а не 465 як вказує Позивач.

В розрахунку за актами від 25.11.2015 р. період прострочення оплати розрахований без врахування здійснення Відповідачем оплати робіт за цими актами 12.01.2016 р. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог Сторін, крім того, у розрахунку за цими актами Позивач, також, не враховує утримання Відповідачем з грошових коштів, що підлягають перерахуванню Позивачу за виконані роботи, вартості генпідрядних послуг у розмірі 6 028,80 грн. у відповідності із пунктами 2.6. і 2.7. укладеного Договору.

Враховуючи викладене, судом було здійснено перерахунок інфляційних витрат та 3 % річних, в результаті якого, суд прийшов до висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні витрати у розмірі 9 929,94 грн. та 3 % річних у розмірі 3794,44 грн.

В решті вимог щодо стягнення річних та інфляції слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору слід покласти на сторін пропорційно задоволених вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1, 4, 12, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбудмонтаж- Україна» (61020, м. Харків, пр. Любові Малої, 93, ЄДРПОУ 36457169) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Криворіжспецремонт» (50105, м. Крівий Ріг, Дніпропетровське шосе, 84, код ЄДРПОУ 33453203) - 162127,60 грн. основного боргу, інфляційні витрати у розмірі 9 929,94 грн., 3 % річних у розмірі 3794,44 грн. та 2637,77 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Повне рішення складено 25.08.2016 р.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Суддя ОСОБА_1