Ухвала суду № 60011656, 29.08.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №469/1103/14-ц 29.08.2016 29.08.2016 29.08.2016

Справа № 469/1103/14-ц

Провадження №22-ц/784/1986/16 Головуючий по 1 інстанції - Тавлуй В.В.

Категорія 27 Доповідач апеляційної інстанції Самчишина Н.В.

Рішення

Іменем України

29 серпня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

із секретарем судового засідання - Шагаєм О.А.,

з участю:

- відповідача ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 30 червня 2016 року за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановила:

У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - Банк) звернулося до суду з вищезазначеним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, який неодноразово уточнював та обґрунтовував наступним.

Відповідно до укладеного 21 грудня 2006 року кредитного договору № 95АК/2006 із закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є Банк, відповідач ОСОБА_2 отримала кредит на поповнення основних та оборотних засобів у розмірі 150 000 грн. зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 22% річних.

В порядку забезпечення вказаного кредитного зобов'язання, в цей же день укладені два окремих договори поруки з ОСОБА_4 та ОСОБА_5, за умовами якого останні поручилися перед Банком нести солідарну відповідальність з ОСОБА_2 за кредитним договором.

Відповідачі свої зобов'язання за вказаним кредитним договором щодо повернення кредитних коштів неналежним чином не виконували, внаслідок чого рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2012 року з них у солідарному порядку на користь Банку була стягнута заборгованість станом на 22 грудня 2010 року в сумі 170 042 грн. 70 коп.

Оскільки відповідачі зазначену заборгованість не погашали протягом тривалого часу, то в них знову утворилась заборгованість за вказаним кредитним договором, яка станом на 05 квітня 2016 року, з вирахуванням стягнутої судовим рішенням суми, становить 273 385 грн. 50 коп.

У зв'язку з викладеним, позивач просив стягнути її з відповідачів.

-2-

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 30 червня 2016 року позов банку задоволено частково. Стягнуто у солідарному порядку з відповідачів на користь позивача заборгованість за цим договором у сумі 192 751 грн. 50 коп., з яких: 96 375 грн. 75 коп. - заборгованість по процентам, 96 375 грн. 75 коп. - пені та по 642 грн. 49 коп. судових витрат з кожного.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Банку.

В обґрунтування скарги ОСОБА_2 посилалась на наявність підстав для закриття провадження у справі, безпідставне незастосування судом позовної давності та невідповідність умов кредитного договору вимогам чинного законодавства.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача, посилаючись на безпідставність її доводів, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 21 грудня 2006 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Банк, та відповідачем ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 95АК/2006, відповідно до якого Банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 150 000 грн. зі сплатою за його користування 22 % річних, з кінцевим терміном повернення 21 грудня 2009 року, а позичальник зобов'язалася здійснювати погашення заборгованості за кредитом, щомісячними платежами згідно графіку погашення кредиту та відсотків. У зазначеному договорі сторони передбачили, що при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором, позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню в розмірі 0,2% від суми непогашеного платежу за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня (п.4.1 договору). В порядку забезпечення вказаного кредитного зобов'язання, в цей же день укладені два окремих договори поруки з ОСОБА_4 та ОСОБА_5, за умовами якого останні поручилися перед Банком окремо нести солідарну відповідальність з ОСОБА_2 за кредитним договором.

В порушення умов вищевказаного кредитного договору, позичальник неналежно виконувала свої зобов'язання щодо погашення кредиту, відсотків по ньому, внаслідок чого рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2012 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2012 року, стягнуто станом на 22 грудня 2010 року з відповідачів у солідарному порядку на користь Банку заборгованість у сумі 170 042 грн. 70 коп., з якої: 73 488 грн. 25 коп. - заборгованість за кредитом; 58 102 грн. 77 коп. - заборгованість по процентам; 30 116 грн. 31 коп. - пені та штрафи: 250 грн. фіксована частина, 8 085 грн. 37 коп. - процентна складова (а.с. 218-227). Це рішення суду не виконано.

Банком суду першої інстанції надано остаточний розрахунок заборгованості за кредитним договором станом на 05 квітня 2016 року, з якого вбачається, що після ухвалення судового рішення від 09 лютого 2012 року, яким стягнута з відповідачів у солідарному порядку заборгованість по кредитному договору станом на 22 грудня 2010 року, на залишок заборгованості за сумою кредиту з 23 грудня 2010 року нараховувалися проценти, та на прострочену заборгованість по сплаті тіла процентів нараховувалася пеня.

-3-

За наданими розрахунками загальний залишок заборгованості за процентами склав 96 375 грн. 75 коп., а загальна сума пені склала 177 009 грн. 75 коп.

Частково задовольняючи позов Банку, суд першої інстанції виходив з того, що позовна давність не спливла, та вважав обґрунтованими вимоги банку про стягнення у солідарному порядку з відповідачів процентів та пені, які нараховані після закінчення строку дії договору та ухвалення судового рішення. При цьому, суд вважав за можливе на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України зменшити розмір неустойки.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Згідно із ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно із ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

У відповідності до ч. 1 та 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

З огляду на викладені правові норми та зміст кредитного договору колегія суддів вважає, що наявність судового рішення про задоволення вимог Банку, яке не виконано відповідачем, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

-4-

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі за № 6-1206цс 15 від 23 вересня 2015 року та є обов'язковою для застосування судами.

Як встановлено, Банк просив стягнути заборгованість по процентам та пені з 23 грудня 2010 року, тобто, які нараховані після ухвалення судового рішення від 09 грудня 2012 року, яким заборгованість з відповідачів стягнута станом на 22 грудня 2010 року.

У зв'язку з тим, доводи відповідача ОСОБА_2 про наявність підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України для закриття провадження у справі є необґрунтованими, оскільки нарахована банком заборгованість по кредитному договору пов'язана з іншим періодом.

Доказів, які б спростовували нараховані суми процентів та пені відповідачем суду не надано.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції належним чином визначив фактичні та правові підстави позову, внаслідок чого вірно встановив, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню.

Однак, стягуючи заборгованість з двох поручителів солідарно, суд не звернув уваги на положення ч. 3 ст. 554 ЦК України, про те, що відповідачі не надавали спільної поруки, хоча й уклали договори поруки в один день. Однак ці договори поруки є самостійними, тому кожен із них окремо несе солідарну відповідальність лише з позичальником. На зазначені вимоги закону не звернув уваги суд першої інстанції, тому допустив помилку, яка підлягає виправленню судом апеляційної інстанції.

До того ж, суд першої інстанції вірно встановив, що розмір пені значно перевищує розмір заборгованості за договором, тобто розмір збитків, завданих Банку, а відтак з огляду на приписи ч. 3 ст. 551 ЦК України та з урахуванням матеріального стану ОСОБА_2, положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав, зменшив розмір пені. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі за № 6-100цс 14 від 3 вересня 2014 року та є обов'язковою для застосування судами.

Проте, на думку колегії суддів, суд в достатній мірі не врахував і наявність інших обставин, які мають істотне значення. Зокрема, розмір виконаних зобов'язань за кредитним договором позичальника перед банком, те, що ОСОБА_2 є інвалідом другої групи (непрацездатною), має сина ОСОБА_6, який проживає з нею і є інвалідом другої групи з дитинства.

Враховуючи вказані обставини та положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав зменшення розміру пені до 20 000 грн.

Таким чином, з відповідачів на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» станом на 05 квітня 2016 року стягненню підлягають 96 375 грн. 75 коп. простроченої заборгованості по процентам за користування кредитними коштами за кредитним договором 21 грудня 2006 року та 20 000 грн. пені.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо безпідставного незастосування судом позовної давності, про застосування якою нею заявлено у суді першої інстанції, є необґрунтованими, оскільки пов'язані з невірним тлумаченням норм чинного законодавства.

Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

-5-

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Окрім цього, ч. 1 ст. 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 4.7 кредитного договору та пунктів 11 двох договорів поруки, які сторони у справі підписали, кредитор, позичальник та поручителі домовилися про збільшення строків позовної давності відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України до п'яти років для всіх грошових зобов'язань позичальника, що передбачені умовами договору.

Як встановлено, банк просив стягнути заборгованість по процентам та пені, починаючи з 23 грудня 2010 року, а до суду звернувся 09 вересня 2014 року, тобто в межах п'ятирічного строку позовної давності.

Отже, суд першої інстанції погоджуючись з доводами позивача щодо застосування п'ятирічного строку позовної давності, дійшов обґрунтованого висновку, що при підписанні сторонами кредитного договору та договорів поруки сторони досягли умов і щодо збільшення позовної даності для всіх грошових зобов'язань позичальника до п'яти років. Тому вірно не задовольнив заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Правовий висновок Верховного Суду України щодо застосування позовної давності, викладений у його постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6 -16цс15 стосується кредитного договору з іншими умовами, а тому, відповідно до положень ст. 360 - 7 ЦПК України, не є обов'язковим для суду у даній справі.

Посилання ОСОБА_2 на те, що укладений кредитний договір не відповідає положенням цивільного законодавства, оскільки його умови щодо штрафних санкцій є несправедливими, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення цього спору.

Враховуючи викладене, рішення суду підлягає зміні на підставі п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості.

Крім того, рішення суду в частині розподілу судових витрат також слід змінити на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.

Відповідно до п. 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10, у разі якщо суд на підставі частини третьої статті 551 ЦК зменшує розмір неустойки, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Тому відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь Банку підлягає стягненню по 911 грн. 28 коп. судового збору з кожного.

-6-

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 30 червня 2016 року змінити.

Стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» 116 375 (сто шістнадцять тисяч триста сімдесят п'ять) грн. 75 коп. заборгованості, яка утворилася станом на 05 квітня 2016 року, за кредитним договором №95АК/2006 від 21 грудня 2006 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2, із яких:

- 96 375 (дев'яносто шість тисяч триста сімдесят п'ять) грн. 75 коп. заборгованість процентам,

- 20 000 (двадцять тисяч) грн. - пені за порушення зобов'язання.

Стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» 116 375 (сто шістнадцять тисяч триста сімдесят п'ять) грн. 75 коп. заборгованості, яка утворилася станом на 05 квітня 2016 року, за кредитним договором №95АК/2006 від 21 грудня 2006 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2, із яких:

- 96 375 (дев'яносто шість тисяч триста сімдесят п'ять) грн. 75 коп. заборгованість процентам,

- 20 000 (двадцять тисяч) грн. - пені за порушення зобов'язання.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» по 911 грн. 28 коп. судового збору з кожного.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: О.І. Галущенко

П.П. Лисенко