Ухвала суду № 60009116, 29.08.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 301/2399/14-ц

У Х В А Л А

Іменем України

29 серпня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ІГНАТЮКА Б.Ю., БОДНАР О.В.

при секретарі ВОЛОЩУК В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» на ухвалу Іршавського районного суду від 5 грудня 2014 року про розстрочку виконання рішення Іршавського районного суду від 16 жовтня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення боргу, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2014 року ПАТ «ВіЕс Банк» звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 3-4) мотивуючи наступним. За договором від 30.09.2008 № KF52683 ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого згодом стало ПАТ «ВіЕс Банк», надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 20000,00 дол. США зі сплатою за нього 13,5% річних і строком по 29.09.2023. Виконання зобов'язань позичальником було забезпечено порукою ОСОБА_2, із яким банк 17.11.2011 уклав договір поруки № KF52683/S-2.

Банк свої зобов'язання виконав, тоді як позичальник свої порушив і спричинив виникнення боргу, що станом на 16.09.2014 склав 16166,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ 1 долар США/12,903103 грн на цю дату є еквівалентом 208591,56 грн, у т.ч.: 15433,00 дол. США боргу за кредитом і 701,28 дол. США боргу за відсотками. Пеня за порушення зобов'язань становить 31,72 дол. США (еквівалент 409,29 грн). Претензії банку щодо сплати боргу, надіслані відповідачам, залишилися без задоволення.

Посилаючись на ці обставини, на право вимагати дострокового повернення боргу та на положення ЦК України щодо солідарного обов'язку позичальника і поручителя його сплатити, банк, відповідно до формулювання прохальної частини заяви, просив стягнути на свою користь із відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором від 30.09.2008 № KF52683 в сумі 16166,00 дол. США, що = 208591,56 грн (по курсу НБУ станом на 16.09.2014, становить: 1 дол. США = 12,903103 грн), і стягнути з відповідачів солідарно понесені судові витрати.

Рішенням Іршавського районного суду від 16.10.2014 позов задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕс Банк» заборгованість по кредитному договору від 30.09.2008 № KF52683 в сумі 16166,00 дол. США, що становить 208591,56 грн по курсу НБУ станом на 16.09.2014 (1 дол. США = 12,903103 грн), а також стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 2207,72 грн (а.с. 39-41).

05.11.2014 відповідач ОСОБА_1 подала до суду заяву про розстрочку виконання зазначеного рішення суду (а.с. 45-47). Обґрунтовувала тим, що за рішенням відкрито виконавче провадження про стягнення 208591,56 грн боргу, який вона визнає. Проте, у боржника склалися несприятливі матеріально-фінансові обставини, її чоловік ОСОБА_2 втратив роботу, сама вона як директор дитячої музичної школи в с. Приборжавське має невеликий середньомісячний дохід (4752,79 грн), донька вчиться на денному відділенні медичного факультету УжНУ, витрати на її утримання складають близько 2000,00 грн щомісячно, доходи інших членів сім'ї (пенсіонерів) теж незначні, тому місячний сукупний дохід сім'ї становить лише 5946,42 грн. Інших доходів немає. Житловий будинок № 17 по вул. Гагаріна в с. Приборжавське є єдиним житлом сім'ї і відчужити його боржник не може. Ці матеріальні обставини ускладнюють виконання рішення суду.

Посилаючись на викладене, на положення ст. 373 ЦПК України, ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження», а також на зростання курсу долара США, ОСОБА_1 просила розстрочити виконання рішення Іршавського районного суду від 16.10.2014 рівними частинами по 1931,40 грн щомісячно, періодом з дня постановлення судом відповідної ухвали по 29.09.2023.

Ухвалою Іршавського районного суду від 05.12.2014 заяву ОСОБА_1 задоволено, розстрочено виконання рішення Іршавського районного суду від 16.10.2014 рівними частинами по 1931,40 грн щомісячно, періодом з дня постановлення судом відповідної ухвали по 29.09.2023 (а.с. 71-72).

26.02.2015 до Іршавського районного суду надійшла заява ПАТ «ВіЕс Банк» про виправлення описки в рішенні Іршавського районного суду від 16.10.2014 (а.с. 80), яка мотивувалася тим, що в резолютивній частині рішення суду зазначено про стягнення заборгованості в гривні, тоді як банк реалізуючи своє право відповідно до закону і договору просив стягнути борг у доларах США. Позивач вказував, що правильним буде зазначення «16166,00 доларів США (що по курсу НБУ станом на 16.09.2014, становить 1 дол. США = 12,903103 грн), що дорівнює 208591,56 грн».

Ухвалою Іршавського районного суду від 01.04.2015 (а.с. 103-104) у задоволенні заяви ПАТ «ВіЕс Банк» про виправлення описки в рішенні Іршавського районного суду від 16.10.2014 відмовлено внаслідок відповідності резолютивної частини рішення суду змісту прохальної частини позовної заяви. Водночас за ініціативою суду виправлено описку в резолютивній частині рішення Іршавського районного суду від 16.10.2014 в частині вирішення питання про стягнення судових витрат і замість рішення про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судового збору в розмірі 2207,72 грн на користь ПАТ «ВіЕс Банк» зазначено про стягнення з ОСОБА_1 судового збору в розмірі 2207,72 грн на користь ПАТ «ВіЕс Банк».

Позивач ПАТ «ВіЕс Банк» оскаржив ухвали Іршавського районного суду від 05.12.2014 і від 01.04.2015.

Скаргу на ухвалу від 05.12.2014 (а.с. 86-87) мотивовано тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права вирішуючи питання про розстрочку виконання судового рішення, а ухвала суду не відповідає обставинам справи.

Так, позивач не отримав виконавчих документів за рішенням суду, не пред'являв їх до виконання, тому посилання боржника на факт відкриття виконавчого провадження про стягнення боргу в розмірі 208591,56 грн не відповідає дійсності.

Суд не взяв до уваги, що виконання позичальником зобов'язань було забезпечено як іпотекою, що означає можливість виконання рішення суду, так і порукою, що в контексті заяви боржника робить незрозумілою ухвалу суду про розстрочку виконання, оскільки ані заява, ані ухвала не вказують, яким саме чином належить виконувати рішення, розстрочене лише щодо одного із солідарних боржників.

Зрештою, суд не дав і належної оцінки доказам, якими обґрунтовувалася заява ОСОБА_1, і по суті, тоді як такі не давали підстав для її задоволення. Зокрема, не було встановлено обставин, із якими пов'язується можливість розстрочки виконання рішення суду.

Загалом дії ОСОБА_1 та ухвала суду порушують права кредитора. ПАТ «ВіЕс Банк» просить ухвалу скасувати, у задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення суду - відмовити.

В апеляції на ухвалу суду від 01.04.2015 (а.с. 110) банк вказує на необґрунтованість відмови судом у виправленні описки в рішенні від 16.10.2014, оскільки в його резолютивній частині вказано про стягнення боргу в гривнях, що суперечить підставам, предмету позову і порушує вимоги матеріального та процесуального права. Сторона просить ухвалу скасувати та виправити допущену в рішенні судом першої інстанції описку, виклавши його резолютивну частину відповідно до прохання, зазначеного в позовній заяві.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 17.09.2015 апеляційні скарги ПАТ «ВіЕс Банк» відхилено, ухвали Іршавського районного суду від 05.12.2014 і від 01.04.2015 залишено без змін (а.с. 160-162).

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.12.2015 у прийнятті касаційної скарги ПАТ «ВіЕс Банк» на ухвалу Іршавського районного суду від 01.04.2015 відмовлено (а.с. 207).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.06.2016 (а.с. 217-218) касаційну скаргу ПАТ «ВіЕс Банк» на ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 17.09.2015 в частині залишення без змін ухвали Іршавського районного суду від 05.12.2014 про розстрочення виконання рішення Іршавського районного суду від 16.10.2014 скасовано, справу в цій частині передано но новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Приймаючи таке рішення, суд касаційної інстанції виходив, зокрема, з того, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги позивача про відсутність доказів, які б свідчили про наявність обставин, що зумовлюють можливість розстрочення виконання рішення суду, а також не врахував, що таке розстрочення може мати місце лише у виняткових випадках. Суд також не перевірив, чи прохане боржником розстрочення не порушує прав банку на захист його законних інтересів у обраний ним спосіб.

Заслухавши доповідь судді, розглянувши відповідно до ст. 305 ч. 2 ЦПК України справу у відсутність учасників процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд приходить до такого.

Задовольняючи заяву про розстрочку виконання рішення суду, суд першої інстанції виходив з її обґрунтованості та доведеності. Однак, погодитись із таким вирішенням заяви не можна, оскільки своїх висновків суд дійшов із порушенням норм процесуального права.

За змістом положень ст. 124 ч. 5 Конституції України, ст. 14 ч.ч. 1, 2, ст. 215 ч. 1 п. 4, ст.ст. 368, 369 ЦПК України, ст. 18 ч. 1 п. 4, ч. 2 Закону України «Про виконавче провадження» (Закон № 606-XIV) (тут і далі норми законодавства в редакції, чинній на час виникнення відповідних юридичних фактів), рішення суду, що набрало законної сили, підлягає обов'язковому виконанню відповідно до точного змісту його резолютивної частини, невиконання судового рішення тягне відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ст. 373 ЦПК України, ст. 36 ч. 1 Закону № 606-XIV, за наявності обставин, що утруднюють або унеможливлюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо) за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

Як убачається з матеріалів справи, виконання позичальником ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором від 30.09.2008 № KF52683 (а.с. 7-14) було забезпечено порукою ОСОБА_2, із яким банк 17.11.2011 уклав договір поруки № KF52683/S-2 (а.с. 15-16), а також іпотекою належного ОСОБА_1 житлового будинку № 17 по вул. Гагаріна в с. Приборжавське Іршавського району Закарпатської області (а.с. 55-57). Рішенням Іршавського районного суду від 16.10.2014 борг у розмірі 16166,00 дол. США, що є еквівалентом 208591,56 грн, стягнуто на користь ПАТ «ВіЕс Банк» солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як у такий самий спосіб стягнуто й судові витрати. Рішення суду не оскаржувалося й набрало законної сили. Доказів одержання банком виконавчого листа (листів) за указаним рішенням суду, доказів їх пред'явлення до примусового виконання та відкриття виконавчого провадження на час подання ОСОБА_1 до суду заяви про відстрочку виконання рішення у справі немає, боржник такі докази не подавав, у заяві на них не посилався. ПАТ «ВіЕс Банк» факт одержання виконавчого листа (листів) і пред'явлення їх до примусового виконання заперечує, що ОСОБА_1 не спростовано.

Таким чином, у справі немає доказів примусового виконання рішення Іршавського районного суду від 16.10.2014 із формулюванням його резолютивної частини як «стягнення коштів у сумі 208591,56 грн», чим мотивувала заяву про розстрочку виконання рішення суду ОСОБА_1

Задовольнивши за таких обставин заяву про розстрочку виконання рішення суду шляхом встановлення ухвалою від 05.12.2014 періодичних платежів у розмірі 1931,40 грн щомісячно до моменту остаточного погашення боргу, суд першої інстанції фактично змінив резолютивну частину свого ж чинного рішення від 16.10.2014, яким борг було стягнуто в іноземній валюті із відображенням у гривнях лише його еквіваленту. Ба більше, чинною ухвалою від 01.04.2015 про відмову у виправленні описки в рішенні від 16.10.2014 Іршавський районний суд додатково підтвердив, що підстав вважати борг стягнутим у гривнях немає, оскільки у резолютивній частині рішення зазначено про його стягнення в іноземній валюті як про це й просив позивач.

Отже, розстрочивши у наведений спосіб ухвалене ним рішення, суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень, позаяк після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення, такі повноваження належать за передбачених цивільним процесуальним законом обставин судам апеляційної та касаційної інстанцій (ст. 218 ч. 2, ст. 307 ч. 1, ст. 336 ч. 1 та інші норми ЦПК України). Крім того, суд змінив, по суті, спосіб виконання рішення (встановив відмінний від передбаченого резолютивною частиною), про що, власне, боржник не просив.

Вже лиш такі порушення норм ЦПК України та наведені обставини тягнуть порушення законних прав кредитора, який, якщо немає законних підстав для іншого, управі вимагати і одержати виконання ухваленого на його користь рішення суду відповідно до точного змісту його резолютивної частини, а відтак - тягнуть незаконність відповідної ухвали суду. Інші доводи, якими мотивувалася апеляційна скарга (необґрунтованість і недоведеність заяви ОСОБА_1 по суті, можливість виконання рішення суду в контексті стягнення боргу за рахунок майна боржника, солідарного стягнення боргу, де інший солідарний боржник не ставив питання про розстрочку виконання, тощо) теж заслуговують на увагу. ОСОБА_1 не довела наявності обставин, які б у такий спосіб утруднювали виконання рішення або унеможливлювали його виконання, що відповідно до ст. 373 ЦПК України давали б підстави вважати її випадок винятковим і, відповідно, створювали підстави для задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду.

Виходячи з наведеного, як заява про розстрочку виконання рішення суду, так і ухвала суду першої інстанції про її задоволення ґрунтуються на недопустимих у доказуванні припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України), не відповідають обставинам справи та вимогам закону, в т.ч., щодо предмету заяви, ухвала суду у контексті вирішення вказаного питання не відповідає загальним вимогам, встановленим, зокрема, ст.ст. 212-215 ЦПК України, щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Відтак, з урахуванням положень ст. 338 ч. 4 ЦПК України та на підставі ст. 312 ч. 1 п. 2 цього Кодексу апеляцію ПАТ «ВіЕс Банк» слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, у задоволенні необґрунтованої та недоведеної заяви ОСОБА_1 - відмовити.

Керуючись ст. 307 ч. 2 п. 2, ст. 312 ч. 1 п. 2, ст.ст. 314, 315, 373 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» задовольнити, ухвалу Іршавського районного суду від 5 грудня 2014 року скасувати, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочку виконання рішення Іршавського районного суду від 16 жовтня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення боргу - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВіЕс Банк» 1339,80 грн у відшкодування витрат по оплаті судового збору.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді