Постанова № 60001177, 22.08.2016, Рубіжанський міський суд Луганської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.08.2016 Провадження №2-а/425/47/16

Справа №425/1423/16-а

місто Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області, у складі: головуючого - судді Коваленка Д.С., секретар - Вада Ю.С., за участю позивача: ОСОБА_1, представника позивача: ОСОБА_2, представника відповідача: Арвачової Світлани Олексіївни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні залу судових засідань Рубіжанського міського суду Луганської області, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області про визнання протиправним та скасування частини рішення, а також про зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Рубіжанського міського суду Луганської області звернувся ОСОБА_1, який з урахуванням поданих ним (неодноразово) доповнень та уточнень до позову, фактично просив: визнати протиправним та скасувати пункт 1 розпорядження Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області №14 від 08 квітня 2016 року «Про поновлення виплати пенсії по інвалідності ОСОБА_1»; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області поновити, з 01 липня 2012 року, виплату йому пенсії у розмірі, який виплачувався йому цим управлінням станом на 01 липня 2012 року; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області нарахувати та виплатити йому невиплачену за період з 01 липня 2012 року по 31 березня 2016 року пенсію; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області нарахувати, на умовах Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III (із змінами внесеними Законами України №429-IV від 16 січня 2003 року, №431-IV від 16 січня 2003 року), та виплатити йому компенсацію втрати частини його пенсії у зв'язку із порушенням строків її виплати у період з 01 липня 2012 року по 31 березня 2016 року.

Позиція позивача, з урахуванням наданих ним та його представником пояснень полягала у тому, що з 01 липня 2012 року відповідач, у порушення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, спочатку неправомірно зупинив виплату йому пенсії, а потім неправомірно закрив його пенсійну справу, що було встановлено постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 10 грудня 2015 року (що набрала законної сили 16 лютого 2016 року). В листопаді 2015 року, позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати йому пенсії з 01 липня 2012 року, але вона не була розглянута у встановленому законодавством порядку, тому Рубіжанський міський суд Луганської області тим же рішенням, також, зобов'язав відповідача повторно її розглянути. Своїм розпорядженням №14 від 08 квітня 2016 року, окрім іншого, відповідач пунктом 1 поновив виплату йому пенсії, але не з 01 липня 2012 року, а з 01 квітня 2016 року, у зв'язку із отриманням з Управління Пенсійного фонду Російської Федерації в Ленінському районі його пенсійної справи, що на думку позивача є неправомірним. Що, також, призвело до продовження порушення його права на отримання пенсії щомісячно та у належному розмірі, виникнення заборгованості щодо її виплати та втрати ним своїх доходів у зв'язку із порушенням строків виплати йому пенсії за період з 01 липня 2012 року по 31 березня 2016 року. Тому, просив позовні вимоги задовольнити та наполягав на тому, що строки звернення ним до суду щодо поновлення свого порушеного права з 01 липня 2012 року ним не пропущені. Зокрема, через те, що ці вимоги він пред'явив своєчасно шляхом подання позову ще 30 березня 2015 року у межах шестимісячного строку з моменту коли він дізнався про суб'єкта, спосіб і підстави прийняття розпоряджень про зупинення виплати йому пенсії з 01 липня 2012 року та закриття пенсійної справи (що встановлено вже названою постановою Рубіжанського міського суду Луганської області, яка набрала законної сили). І скасувавши названі розпорядження відповідача, суд зазначив що розгляд судом вимог щодо поновлення виплати йому пенсії з 01 липня 2012 року на той момент було б передчасним, оскільки це питання відповідач повинен був вирішити самостійно при повторному розгляді заяви позивача про поновлення виплати йому пенсії. І оскільки про відмову у поновленні йому виплати пенсії з 01 липня 2012 року, він дізнався у грудні 2015 року, коли отримав розпорядження відповідача №30 від 08 грудня 2015 року «Про відмову в поновленні виплати йому пенсії», яке відповідач у самостійному порядку визнав таким, що втратило чинність, а позов подав 26 квітня 2016 року, шестимісячний строк звернення до суду щодо захисту свого порушеного права, яке триває, він не пропустив.

Позиція відповідача, з урахуванням наданих пояснень його представником, полягала у тому, що позов не підлягає задоволенню через те, що поновлення виплати пенсії позивачу з 01 липня 2012 року було б протиправним, оскільки до 01 квітня 2016 року, він отримував пенсію і на території України, і на території Російської Федерації, але згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка діє у відносинах між Російською Федерацією та Україною, пенсія може виплачуватись тільки на території однієї держави. Позивач не повідомив Управління Пенсійного фонду України в Троїцькому районі (коли він переселився на територію України) про те, що він вже отримує пенсію на території Російської Федерації, і, що пенсія по інвалідності йому вже була призначена раніше Управлінням соціального захисту Жовтневого району міста Луганська, хоча повинен був це зробити. Коли відповідач взяв позивача на облік і почав виплачувати йому пенсію з 01 лютого 2012 року, він теж не повідомив про виплату йому пенсії на території Російської Федерації. Представник відповідача, також, звертав увагу суду і на те, що постановою Рубіжанського міського суду Луганської області, на яке посилається позивач, йому було відмовлено у поновленні виплати пенсії з 01 липня 2012 року, строк звернення до суду з вимогами про поновлення виплати пенсії з 01 липня 2012 року ним пропущено, а тому такі вимоги підлягають залишенню без розгляду. До того ж вироком Рубіжанського міського суду Луганської області від 24 березня 2014 року, позивача було визнано винним у вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 190 Кримінального кодексу України у зв'язку із незаконним отриманням на території України пенсії у період з 11 березня 2009 року по 30 червня 2012 року. Компенсація за втрату частини доходу позивача у вигляді пенсії, також не може бути присудженою на його користь, оскільки пенсію позивач не отримував, з власної вини.

А суд, з огляду на предмет доказування у справі, на основі всебічного, повного, об'єктивного і безпосереднього дослідження кожного наявного у матеріалах справи доказу окремо та у їх сукупності, встановив наступні обставини:

ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) у період з 01 вересня 1994 року по 19 квітня 1995 року працював у Луганській обласній клінічній лікарні, тобто на території України (а.с.29-39).

З 06 березня 1995 року на підставі його заяви, управлінням соціального захисту населення Жовтневого району міста Луганська йому було призначено і виплачувалась на території України до 30 вересня 1996 року пенсія по інвалідності 3 групи у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (а.с.29-39).

З 5 травня 1995 року ОСОБА_1 почав працювати і проживати на території міста Ульянівськ Російської Федерації, а також отримав паспорт громадянина Російської Федерації (а.с.29-39).

У зв'язку із його виїздом на постійне місце проживання на територію Російської Федерації, виплата пенсії на території України здійснювалась ОСОБА_1 до 30 вересня 1996 року, а з 01 жовтня 1996 року він почав отримувати пенсію по інвалідності на території Російської Федерації (а.с.29-39).

При цьому з 01 січня 2005 року, як громадянин Російської Федерації, ОСОБА_1 являвся отримувачем щомісячної грошової виплати як інвалід 3 групи і як ліквідатор наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, яка виплачується йому як компенсація взамін отримання набору соціальних послуг (а.с.29-39).

У листопаді 2007 року, ОСОБА_1 працевлаштувався у Троїцьку центральну районну лікарню Луганської області, тобто на території України (а.с.29-39), а 11 лютого 2008 року він отримав паспорт громадянина України (а.с.29-39).

При цьому, Управління Пенсійного фонду України в Троїцькому районі Луганської області на підставі його заяви про призначення пенсії, з 11 березня 2009 року призначило йому пенсію по інвалідності, як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та виходячи з встановленої у нього 3 групи інвалідності (а.с.29-39), а з 02 березня 2011 року цим же управлінням йому було здійснено перерахунок пенсії, вже як інваліду 2 групи, і хоча її розмір фактично збільшився, позивач вважав, що цей розмір все одно є меншим ніж належить йому за законом, через що скаржився до суду (а.с.7,80-82,83-84,85-88, пояснення позивача).

З 28 жовтня 2010 року, ОСОБА_1 зареєстрував своє місце проживання на території міста Рубіжне Луганської області (а.с.29-39), і з 01 листопада 2010 року він працевлаштувався на роботу у Центральну міську лікарню управління охорони здоров'я Рубіжанської міської ради де і продовжує працювати (а.с.29-39, пояснення позивача).

А з 01 лютого 2012 року, Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області взяло на облік ОСОБА_1 та почало виплачувати йому пенсію у розмірі, який було обраховано Управлінням Пенсійного фонду України в Троїцькому районі Луганської області, тобто пенсію по інвалідності, як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та виходячи з встановленої у нього 2 групи інвалідності (а.с.29-39, пояснення позивача та представника відповідача).

Пізніше, 26 липня 2012 року, Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області прийняло розпорядження про зупинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 липня 2012 року (а.с.29-39), а 20 вересня 2012 року, розпорядженням №276 закрило його пенсійну справу (а.с.29-39).

В листопаді 2015 року, 19 числа, ОСОБА_1 звернувся до Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області із заявою про поновлення виплати йому пенсії, яка була заповнена по формі, що затверджена додатком №2 до «Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсії (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (а.с.29-39).

Але управління надало відповідь від 24 листопада 2015 року, якою повідомило ОСОБА_1 про те, що управлінням було надіслано запит до Управління Пенсійного фонду Російської Федерації в м.Ульянівськ для отримання інформації щодо його перебування на обліку та отримання ним пенсії на території Російської Федерації, і тільки після отримання відповіді, буде прийнято рішення (а.с.29-39).

Постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 10 грудня 2015 року, суд скасував обидва розпорядження Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області: і про зупинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 липня 2012 року, і про закриття його пенсійної справи, а також зобов'язав назване управління повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати йому пенсії (а.с.29-39).

Названа постанова набрала законної сили 16 лютого 2016 року (а.с.29-39).

Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області, розпорядженням №30 від 08 грудня 2015 року, відмовило ОСОБА_1 у поновленні виплати йому пенсії (а.с.20), а розпорядженням №32 від 14 грудня 2015 року, (тобто до того, як постанова Рубіжанського міського суду Луганської області від 10 грудня 2015 року набрала законної сили) прийняло рішення про скасування розпоряджень про зупинення виплати ОСОБА_1 пенсії та про закриття його пенсійної справи (а.с.15).

Разом з цим, після того, як постанова Рубіжанського міського суду Луганської області від 10 грудня 2015 року набрала законної сили (16 лютого 2016 року), зокрема 29 лютого 2016 року Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області, розпорядженням №11 знову відмовило йому у поновленні виплати пенсії на підставі повторно розглянутої заяви від 19 листопада 2015 року (а.с.20,15).

Проте, вже 08 квітня 2016 року розпорядженням №14, Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області, на підставі заяви ОСОБА_1 від 19 листопада 2015 року поновило йому з 01 квітня 2016 року виплату пенсії по інвалідності, призначену Управлінням соціального захисту населення в Жовтневому районі міста Луганська, про що прямо вказано у пункті 1 розпорядження (а.с.20).

А пунктом 2 цього ж розпорядження, розпорядження №30 (про відмову у поновленні виплати ОСОБА_1 пенсії), №32 (про скасування розпоряджень про зупинення йому виплати пенсії та про закриття його пенсійної справи), №11 (про відмову у поновленні йому пенсії на підставі повторно розглянутої заяви від 19 листопада 2015 року) визнало такими, що втратили чинність (а.с.20).

Не погоджуючись із правомірністю пункту 1 розпорядження №14, ОСОБА_1 звернувся до Рубіжанського міського суду Луганської області з позовом, яким, з урахуванням уточнень зроблених пізніше, просив скасувати пункт 1 цього розпорядження, зобов'язати відповідача поновити виплату йому пенсії з 01 липня 2012 року у розмірі, який виплачувався йому станом на цю дату; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому невиплачену за період з 01 липня 2012 року по 31 березня 2016 року пенсію, а також нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини його пенсії у зв'язку із порушенням строків її виплати за період з 01 липня 2012 року по 31 березня 2016 року (а.с.1-5,53,161,177, пояснення позивача та його представника).

Таким чином, із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб'єктом владних повноважень відповідно, виник публічно-правовий спір, в межах якого позивач вважає, що відповідач своїм неправомірним рішенням у формі розпорядження порушив його право на отримання пенсії своєчасно і у належному розмірі та безпідставно позбавив пенсії за період з 01 липня 2012 року по 31 березня 2016 року, що призвело до виникнення боргу з виплати пенсії перед ним, якій він бажає стягнути, та втрати ним частини доходу у вигляді не отриманої пенсії, за період з 01 липня 2012 року по 31 березня 2016 року, за що він бажає отримати компенсацію.

Враховуючи встановлені обставини, для вирішення спору, суд застосовує такі норми матеріального і процесуального права, виходячи при цьому з наступних мотивів:

Відповідно до положень частини 2 статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

А згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі за текстом - КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

При цьому суд враховує, що частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи, чи було оскаржуване рішення прийнятим на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також чи було воно обґрунтованим, суд, з урахуванням того, що позивач оскаржив тільки пункту 1 розпорядження щодо поновлення виплати йому пенсії, виходить з наступного.

В силу положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи (а тому і органи та посадові особи пенсійного фонду України, як органи виконавчої влади, до яких відноситься і відповідач) зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

А з огляду на положеннями статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Отже, до повноважень територіальних органів Пенсійного фонду України, до яких безсумнівно відноситься і відповідач, входить вирішення питання, як щодо припинення, так і щодо поновлення виплати пенсії, які до речі є взаємопов'язаними. Способом реалізації таких повноважень є прийняття рішення про це, що мало місце і у цьому спорі. Однак підстава прийняття рішення щодо поновлення виплати пенсії, та дата і розмір у якому її слід поновити, у першу чергу залежить від наявності, як це вказано у частині 2 статті 49 названого закону, для цього умов.

Відповідач вважав, що умовами для поновлення виплати пенсії у випадку з позивачем є тільки отримання його пенсійної справи з Російської Федерації та припинення на її території виплати йому пенсії.

Така позиція ґрунтувалась на тому, що позивач, як і будь-який громадянин України не може отримувати одночасно дві пенсії, тобто пенсію по інвалідності на території Російської Федерації, і таку ж пенсію на території України, що підтверджується положеннями Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка діє у відносинах між Російською Федерацією та Україною. А оскільки позивачу було припинено виплату пенсії на території Російської Федерації тільки з 01 квітня 2016 року, то на території України пенсія могла йому виплачуватись тільки з 01 квітня 2016 року, і, як наслідок, умови для відновлення пенсії позивачу з'явились тільки 01 квітня 2016 року, і її обрахунок можна здійснити тільки на підставі пенсійної справи позивача, яка надійшла у квітні 2016 року.

Однак, суд не поділяє і не може погодитись з таким правовим підґрунтям відповідача, яке стало підставою для прийняття ним рішення щодо поновлення виплати пенсії позивачу тільки з 01 квітня 2016 року, оскільки суд одного разу вже вказав відповідачу на помилковість правової позиції щодо неможливості отримання позивачем пенсії на території України при одночасному отриманні пенсії того ж виду і на території Російської Федерації.

Зокрема, у постанові Рубіжанського міського суду Луганської області від 10 грудня 2015 року (що набрала законної сили 16 лютого 2016 року), якою суд розглядав правомірність зупинення відповідачем позивачу виплати пенсії з 01 липня 2012 року (яку він і просить поновити) та закриття пенсії справи (а.с.29-39), суд відзначив, що:

«Суд погоджується з доводами відповідача про те, що згідно положень статті 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види пенсії, призначається один з цих видів пенсії за її вибором. Проте не погоджується з правильністю використання відповідачем нормативних положень Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, які були підписані і Україною, і Російською Федерацією, та набули чинності для обох держав.

Так, стаття 1 і 6 цієї Угоди передбачають, що пенсійне забезпечення та призначення пенсій громадянам держав-учасниць цієї Угоди здійснюється за законодавством держави на території якої вони проживають. При цьому стаття 3 Угоди встановлює, що усі витрати, пов'язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. А от, у випадку переселення пенсіонера в межах держав-учасниць Угоди, виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера (пункт 1 статті Угоди).

Таким чином, у випадку переселення пенсіонера в межах держав-учасниць Угоди, виплату пенсії за попереднім місцем проживання пенсіонера може припинити виключно та держава з якої переселився пенсіонер і лише у тому випадку, якщо законодавство держави нового місця проживання передбачає пенсію того ж виду, що виплачувалась у тій державі, з якої переселився пенсіонер.»;

«Тобто, з огляду на вказані нормативно-правові положення, питання щодо припинення виплати пенсії має право вирішувати та держава, в якій пенсіонер проживав до зміни свого місця проживання. А у спорі, що розглядається такою державою є Російська Федерація, а не Україна. І тому, саме пенсійні органи Російської Федерації були уповноважені вирішувати питання щодо припинення виплати пенсії позивачу, а не пенсійні органи України.».

І у цій справі, суд не бачить жодних підстав для відступу від такої правової позиції, оскільки з огляду на положення названої Угоди, і суд ще раз наголошує на цьому у цій справі, дають право вирішувати питання щодо припинення виплати пенсії при переселенні пенсіонера в іншу державу, тільки тій державі, з якої пенсіонер переселяється. А у ситуації з позивачем такою державою є Російська Федерація.

На що, до речі, було звернуто увагу відповідача пенсіоном органом Російської Федерації у відповідному листі (а.с.90).

Як наслідок, суд не може погодитись з аргументами відповідача в тій частині, що призначення (у тому числі і поновлення), а також виплата пенсії позивачу на території України (у тому числі за період з 01 липня 2012 року по 31 березня 216 року) залежить чи залежало від факту припинення виплати пенсії позивачу на території Російської Федерації.

Суд вважає, що відповідачем безпідставно не взято до уваги правові висновки суду, надані ним у постанові Рубіжанського міського суду Луганської області від 10 грудня 2015 року, якою розпорядження відповідача про зупинення виплати позивачу пенсії з 01 липня 2012 року та про закриття його пенсійної справи були скасовані судом (а.с.29-39).

Зокрема суд зазначив, що скасуванню названих розпоряджень відповідача кореспондує обов'язок останнього поновити порушене ним право позивача на отримання пенсії по інвалідності, оскільки умови через які виплата пенсії була припинена, суд визнав не правомірними (у тому числі і такі умови, як: виплата пенсії позивачу на території Російської Федерації; наявність на території Російської Федерації окремої пенсійної справи; призначення пенсії Управлінням Пенсійного фонду України в Троїцькому районі Луганської області за відсутності обізнаності про вказані обставини і неповідомлення про них позивачем).

При розгляді цього спору, який пов'язаний із тим, що вже був вирішений судом, відповідач не надав суду жодних нових аргументів чи доказів, на підставі яких суд мав би відійти від раніше наданого ним правового висновку, а також підтримати вказані умови як правове підґрунтя для поновлення пенсії позивачу тільки з 01 квітня 2016 року чи неможливість відновлення виплати пенсії позивачу раніше.

Також, у першій справі, суд не відмовив позивачу у задоволенні його вимог про зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії з 01 липня 2012 року за їх безпідставністю, на чому наполягав відповідач у цій справі, а виключно у зв'язку із передчасністю їх пред'явлення, позаяк питання щодо поновлення виплати пенсії повинен був вирішити відповідач, у першу чергу, самостійно, з огляду на коло його повноважень.

Наявність вироку суду як виправдання для неможливості поновлення виплати пенсії позивачу з 01 липня 2012 року чи умови для її поновлення тільки з 01 квітня 2016 року суд прийняти не може, оскільки, як станом на дату прийняття спірного розпорядження, так і на дату ухвалення рішення у цій справі, доказів щодо наявності вироку суду щодо позивача, який набрав законної сили, відповідач не надав.

Доводи відповідача щодо неправомірності призначення Управлінням Пенсійного фонду України в Троїцькому районі Луганської області пенсії позивачу і її виплати, у зв'язку із одночасною виплатою пенсії позивачу на території Російської Федерації, і як наслідок відсутність умов для поновлення виплати пенсії позивачу до 01 квітня 2016 року на території України суд також не поділяє, з підстав викладених вище (в аспекті застосування норм Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення), а також у зв'язку із наступним.

Рішення Управління Пенсійного фонду України в Троїцькому районі Луганської області, на підставі якого позивачу було призначено з 11 березня 2009 року пенсію по інвалідності в України є чинним, не зміненим і не скасованим. А відповідач не надав суду будь-яких доказів того, що він має компетенцію на його оспорювання, скасування чи не визнання, з можливістю на цій підставі здійснення таких дій, як зупинення виплати пенсії або, що важливо для цієї справи, відмови у поновленні її виплати позивачу, незважаючи на скасування судом розпоряджень, які були підставою для зупинення виплати пенсії.

Також, суд не може погодитись із правильністю аргументів відповідача в тій частині, що умов для поновлення виплати позивачу пенсії з 01 липня 2012 року не було, оскільки взагалі підстав для її призначення іншим управлінням не було.

По-перше, з огляду на підстави, викладені вище.

А по-друге. Суд дуже уважно поставився до аргументів відповідача в тій частині, що позивач повинен був повідомити і Управління Пенсійного фонду України в Троїцькому районі Луганської області, і відповідача (коли той брав його на облік) про призначення йому пенсії як інваліду 3 групи на території Російської Федерації, а до того Управлінням соціального захисту населення Жовтневого району міста Луганська.

Але констатує, що відповідач залишив поза своєї уваги, що з 02 березня 2011 року Управління Пенсійного фонду України в Троїцькому районі Луганської області здійснило позивачу перерахунок пенсії, виходячи з наявності інших документів та інших умов для призначення і виплати позивачу пенсії, зокрема, з огляду на набуття позивачем статусу інваліда 2 групи.

А відповідач не оспорював, і позивач це підтверджував, що з 01 лютого 2012 року його було взято на облік відповідачем і продовжено виплату пенсії на підставах та у розмірі, який було обраховано Управлінням Пенсійного фонду України в Троїцькому районі Луганської області. Тобто, пенсії по інвалідності, як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, і виходячи з набутого позивачем статусу інваліда саме 2 групи (а.с.29-39, пояснення позивача та представника відповідача).

А це означає, що умови призначення і виплати позивачу пенсії по інвалідності, як інваліду 3 групи, ніяк не могли і не можуть впливати на вирішення питання відповідачем щодо можливості поновлення виплати пенсії позивачу, яка виплачувалась йому відповідачем до 01 липня 2012 року, саме як інваліду 2 групи.

Тому, у будь-якому випадку, будь-які документи пенсійної справи позивача, які були на території Російської Федерації, де йому виплачувалась пенсія по інвалідності, як інваліду 3 групи, не могло створювати чи не створювати умови для поновлення чи не поновлення виплати позивачу пенсії на території України, як інваліду 2 групи.

Те саме стосується і не повідомлення позивачем відповідачу та Управлінню пенсійного фонду України в Троїцькому районі про отримання ним пенсії інваліда 3 групи на території Російської Федерації чи того, що йому була призначена і виплачувалась деякий час пенсія, як інваліду 3 групи, Управлінням соціального захисту населення Жовтневого району міста Луганська.

Таким чином, усі повідомлені суду відповідачем правові і фактичні умови для поновлення виплати пенсії позивачу тільки з 01 квітня 2016 року, є надуманими. І такими, які не можна кваліфікувати як належні умови для поновлення виплати пенсії позивачу.

А зроблені судом висновки, свідчать про те, що відповідачем не були враховані дійсні і наявні, у розумінні частини 2 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» умови для поновлення виплати пенсії позивачу.

Зокрема суд враховує, на що він вже звертав увагу, що підставою для зупинення виплати пенсії позивачу були два розпорядження, які суд визнав протиправними, і такими, що порушують право позивача на отримання пенсії щомісячно, та їх скасував.

А також вказав відповідачу на те, що повідомлені ним суду підстави для не виплати пенсії позивачу є неправомірними.

Тому відповідачу, після набрання рішенням законної сили, слід було перевірити чи не відпали умови для виплати пенсії по інвалідності позивачу, як інваліду 2 групи, якщо ні - то вирішити питання щодо дати з якої її слід відновити; у якому розмірі пенсія підлягає виплаті; виплатити ту частину пенсії, яка не була сплачена своєчасно та вирішити питання щодо наявності підстав для нарахування і виплати компенсації у зв'язку із порушенням строків виплати пенсії позивачу.

Такого висновку суд дійшов з урахуванням постанови суду, яка набрала законної сили і якою, по суті, було визнано неправомірним зупинення виплати пенсії позивачу з 01 липня 2012 року, а також з огляду на положення статей 49,46, та Розділу IV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до положень частини 1 статті 30 Розділу IV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства) за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

А згідно з положеннями частини 1 статті 34 цього ж закону, пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Інвалідам, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, пенсії по інвалідності призначаються довічно.

Судом встановлено, що після набрання законної сили рішенням суду, яким були скасовані розпорядження відповідача про зупинення виплати пенсії позивачу та закриття пенсійної справи, матеріали пенсійної справи позивача (а.с.64-129) містили докази набуття ним статусу інваліда 2 групи довічно, його громадянство України, досягнутий вік, прізвище, ім`я і по-батькові, індивідуальний податковий номер, постійне місце проживання на території України, постійне місце роботи на території України (у тому числі сплату ним страхових внесків за період з 01 липня 2012 року по 31 березня 2016 року), а також відомості про його стаж (а.с.64-129), як умови, наявність яких дійсно було необхідним для здійснення пенсійних виплат і вирішення питання щодо їх поновлення.

А сам відповідач не надав суду будь-яких доказів того, що 2 група інвалідності позивача була скасована чи було переглянуто висновки акту огляду медико-соціальної експертизи чи взагалі були які-небудь підстави сумніватись у тому, що позивач втратив статус інваліда 2 групи чи застрахованої особи у період з 01 липня 2012 року по 31 березня 2016 року. А також будь-яких доказів того, що вказані умови для виплати позивачу пенсії як інваліду 2 групи перестали існувати на момент прийняття спірного розпорядження.

Разом з цим, суд враховує і положення частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за якими, нараховані суми пенсії не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Тому, оскільки рішенням суду (яке набрало законної сили) були скасовані розпорядження відповідача про зупинення виплати позивачу пенсії з 01 липня 2012 року та закриття його пенсійної справи, і на момент прийняття відповідачем спірного розпорядження, всі умови для відновлення виплати пенсії були в наявності, а не виплата нарахованої позивачу пенсії починаючи з 01 липня 2012 року мала місце саме з вини відповідача, суд вважає, що при прийнятті спірного розпорядження відповідач повинен був поновити виплату пенсії позивачу не з 01 квітня 2016 року, а з 01 липня 2012 року на чому наполягав позивач, і виходячи з розміру, який був нарахований і виплачувався йому станом на 01 липня 2012 року.

Отже, пункт 1 розпорядження відповідача №14 від 08 квітня 2016 року дійсно є протиправним, а тому його слід визнати таким і скасувати, а вимоги позову у цій частині, задовольнити.

Що стосується задоволення вимог про зобов'язання відповідача поновити, з 01 липня 2012 року, виплату пенсії позивачу у розмірі, який виплачувався йому відповідачем станом на 01 липня 2012 року, то з мотивів викладених вище, а також з урахуванням того, що право позивача на отримання пенсії щомісячно продовжує порушуватись, вони також підлягають задоволенню.

Суд враховує позицію представника відповідача в тій частині що, з огляду на такі вимоги, позивач пропустив строк звернення ним до суду для захисту свого порушеного права на отримання пенсії щомісячно, починаючи з 01 липня 2012 року. Але погодитись із такою позицією, суд не може.

Оскільки, в силу положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини («Delcourt v.Belgium»; «Bellet v. Fгаnсе»; «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії»; «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії»; Ilhan v. Turkey), до якої суд звертається часто, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Таким чином, положення частини 2 статті 99 КАС України не повинні застосовуватись автоматично як вважає відповідач, спочатку слід з'ясувати конкретні обставини справи.

Тож, розглядаючи обставини цієї справи в аспекті вимог позивача про зобов'язання відповідача поновити виплату його пенсії з 01 липня 2012 року, суд вважає належним і достатнім обґрунтування відповідача щодо відсутності пропуску строку звернення до суду з такими вимогами, з його сторони.

Оскільки дійсно, вперше такі вимоги він пред'явив своєчасно шляхом подання позову ще 30 березня 2015 року у межах шестимісячного строку, з моменту коли він дізнався про суб'єкта, спосіб і підстави прийняття розпоряджень про зупинення виплати йому пенсії з 01 липня 2012 року та закриття пенсійної справи 30 березня 2015 року (що встановлено рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області, яке набрало законної сили - а.с.29-39), але суд скасувавши названі розпорядження відповідача зазначив, що розгляд судом вимог щодо поновлення виплати йому пенсії з 01 липня 2012 року на той момент було б передчасним, оскільки це питання відповідач повинен був вирішити самостійно при повторному розгляді заяви позивача про поновлення виплати йому пенсії. І оскільки про остаточну відмову у поновленні йому виплати пенсії з 01 липня 2012 року він дізнався у грудні 2015 року, коли дізнався про розпорядження відповідача №30 від 08 грудня 2015 року «Про відмову в поновленні виплати йому пенсії», яке відповідач у самостійному порядку визнав таким, що втратило чинність, а позов було подано 26 квітня 2016 року, шестимісячний строк звернення до суду щодо захисту свого порушеного права, яке триває, він не пропустив.

Тому, вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача поновити, з 01 липня 2012 року, виплату йому пенсії у розмірі, який виплачувався йому відповідачем станом на 2012 року, теж підлягають задоволенню.

При цьому суд зауважує, що такі вимоги, і факт задоволення їх судом, не означає і не може тлумачитись будь-ким, у тому числі відповідачем, як обов'язок відповідача виплачувати пенсію позивачу виключно у такому розмірі (який виплачувався йому станом на 01 липня 2012 року), починаючи з 01 липня 2012 року, назавжди.

Тобто зобов'язання відповідача поновити позивачу виплату пенсії з 01 липня 2012 року, у розмірі в якому вона виплачувалась йому станом на 01 липня 2012 року, не означає звільнення відповідача від обов'язку змінювати цей розмір у бік його збільшення за наявності для цього, передбачених пенсійним законодавством, умов.

Особливо важливим цей висновок являється у контексті третьої позовної вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу невиплачену йому за період з 01 липня 2012 року по 31 березня 2016 року пенсію, оскільки в цей період її розмір міг змінюватись, з підстав, передбачених пенсійним законодавством, у тому числі у бік збільшення, що відповідач зобов'язаний врахувати.

Тому, оскільки суд з підстав викладених вище вважає, що відповідач своїм розпорядженням повинен був відновити виплату пенсії позивачу з 01 липня 2012 року, а відновив і почав її виплачувати тільки з 01 квітня 2016 року, що є порушенням права позивача на отримання належної йому пенсії щомісячно, означені вимоги (щодо нарахування та виплати йому невиплаченої пенсії за період з 01 липня 2012 року по 31 березня 2016 року) теж підлягають задоволенню, для відновлення порушеного права.

І щодо цих вимог, з підстав викладених вище, а також в силу положень частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд вважає, що строку звернення із ними до суду, позивач не пропустив.

При цьому, суд не може залишити поза своєї уваги положення частини 2 статті 46 вказаного закону у взаємозв'язку із положеннями частини 2 статті 49 цього ж закону, у тому аспекті, що не отримані пенсіонером нараховані суми пенсії, з вини органу, що призначає і виплачує її, виплачуються не тільки без обмеження будь-яким строком, а й з нарахуванням компенсації втрати частини доходів у вигляді пенсії, у зв'язку із порушенням строків її виплати, згідно із законом.

Тобто для повного відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії своєчасно і у належному розмірі, відповідач приймаючи розпорядження повинен був відновити її виплату позивачу не тільки з 01 липня 2012 року, нарахувати і виплатити невиплачену за період з 01 липня 2012 року по 31 березня 2016 року пенсію, а й нарахувати і виплати компенсацію у зв'язку із порушенням строків її виплати позивачу за період з 01 липня 2012 року по 31 березня 2016 року, згідно із законом, яким є Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із пропуском строків їх виплати», на чому власне і наполягав відповідач.

І оскільки конкретні умови нарахування такої компенсації зазначені саме в статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III (із змінами внесеними Законами України №429-IV від 16 січня 2003 року, №431-IV від 16 січня 2003 року), то відповідача слід зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу таку компенсацію, виходячи саме з вимог цієї статті.

А строки для пред'явлення до суду таких вимог теж неможна вважати пропущеними, в силу норм частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і обставин, встановлених судом вище.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не зміг довести суду правомірність прийнятого ним пункту 1 розпорядження №14 від 08 квітня 2016 року.

І оскільки судом встановлено порушення відповідачем права позивача на отримання пенсії у належному розмірі та своєчасно, з урахуванням історії відносин сторін, змісту і способу порушеного права, порушення якого триває і досі, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки саме у такому випадку це буде гарантувати ефективне відновлення порушеного права позивача, та, як наслідок, свідчити про дійсну реалізацію судом права позивача на доступ до правосуддя.

З огляду на положення статті 94 КАС України підстави для розподілу судових витрат - відсутні.

Отже, керуючись статтями 17-20,23,69-87,94,138,143,151-154,158-167,254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області про визнання протиправним та скасування частини рішення, а також про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати пункт 1 розпорядження Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області №14 від 08 квітня 2016 року «Про поновлення виплати пенсії по інвалідності ОСОБА_1.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області поновити, з 01 липня 2012 року, виплату пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) у розмірі, який виплачувався йому Управлінням Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області станом на 01 липня 2012 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) невиплачену йому за період з 01 липня 2012 року по 31 березня 2016 року пенсію.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області нарахувати, на умовах передбачених статтею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III (із змінами внесеними Законами України №429-IV від 16 січня 2003 року, №431-IV від 16 січня 2003 року), та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) компенсацію втрати частини його пенсії у зв'язку із порушенням строків її виплати у період з 01 липня 2012 року по 31 березня 2016 року.

Розподіл судових витрат не проводити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Донецького апеляційного адміністративного суду через Рубіжанський міський суд Луганської області протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Суддя - Д.С. Коваленко