Рішення № 59992621, 18.08.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1846/16 Головуючий у суді І-ї інстанції Циганаш І. А.

Доповідач Єгорова С. М.

РІШЕННЯ

Іменем України

18.08.2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді: Єгорової С.М.

суддів: Дуковського О.Л., Карпенка О.Л.

із секретарем Федоренко Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 08 липня 2016 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

В листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди.

Посилався на те, що вироком Кіровоградського обласного суду від 16 листопада 1994 року відповідача було засуджено за скоєння злочинів, передбачених ст. 94, ч. 1 ст. 101, ст. 102 КК України та призначено покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 42 КК України 15 років позбавлення волі за скоєння умисного вбивства їх батька ОСОБА_5 та нанесення йому, ОСОБА_2, тяжких тілесних ушкоджень, які були небезпечні для життя в момент заподіяння, викликали стійку втрату працездатності. Через насильницьку смерть батька та спричинення йому тілесних ушкоджень, наслідком чого стало тривале лікування, позивач зазнав психічних та душевних страждань, значних змін в організації свого життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, чим йому була заподіяна моральна шкода, яку він оцінює у 30 000 грн.. Тому ОСОБА_2 просив суд стягнути з відповідача на його користь 27 560 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 08 липня 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач та його представник просять скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Посилаються на те, що не подання ним позову як потерпілим у кримінальній справі не позбавляє його права на відшкодування моральної шкоди, що заподіяна внаслідок вбивства близької людини та спричинення йому тяжких тілесних ушкоджень. При цьому строк звернення з таким позовом законодавством не обмежено. Також безпідставним вважає висновок суду про недоведеність факту заподіяння моральної шкоди.

Відповідач подав пісьмові зперечення проти доводів апеляційної скарги , яку просив відхилити (а.с.191-195).

В засіданні апеляційного суду позивач і його представник підтримали доводи апеляційної скарги, а відповідач та його представник просили відхилити апеляційну скаргу, оскільки рішення суду є правильним.

Колегія суддів, перевіривши в межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивач як потерпілий у кримінальній справі по обвинуваченню відповідача в умисному вбивстві та нанесенні тяжких тілесних ушкоджень не подавав цивільного позову про відшкодування моральної шкоди, а також не довів факту заподіяння моральної шкоди від злочинів, вчинених відповідачем. Суд дійшов висновку, що доводи позивача про заподіяння йому злочином моральної шкоди не знайшли підтвердження та відповідного обґрунтування.

Проте погодитися з таким висновком суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до п.п. 5, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами) відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За змістом ст. 440-1 ЦК України (1963 року) та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

Шкода, заподіяна особі або майну громадянина підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Питання відшкодування позивачці заподіяної шкоди, відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року, регулюється ЦК України 1963 року.

Відповідно до ст..6 ЦК України 1963 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, зокрема, шляхом компенсації моральної шкоди.

Моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати (ст. 440-1 ЦК України 1963 року). Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується, зокрема, дітям.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.3 постанови від 31 березня 1995 року №4 (з наступними змінами) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Згідно з ч.2 ст.49 КПК України особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду, набуває передбачених законом прав учасника процесу лише після визнання її потерпілим, яке має бути процесуально оформленим відповідною постановою. У справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть особи, права потерпілих мають близькі родичі, в тому числі діти.

Відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач ОСОБА_2 вироком Кіровоградського обласного суду від 16 листопада 1994 року визнаний винним в умисному вбивстві ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5, батька сторін (а.с.10-16). Позивач в кримінальній справі визнаний потерпілим, оскільки йому відповідачем були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили розлад здоров'я та тривале лікування. Крім того, встановлено, що позивач є сином, тобто близьким родичем, загиблого ОСОБА_6, який помер внаслідок насильницької смерті з вини відповідача.

Моральна шкода позивача полягає в моральних стражданнях, викликаних спричинення йому тяжких тілесних ушкоджень, які були небезпечними для життя в момент заподіяння та потягли розлад здоров'я, тривале лікування, фізичні та психологічні страждання, а також смертю батька, яка настала внаслідок неправомірних дій відповідача, що підтверджено вироком суду.

Неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права призвело до неправильного вирішення спору, що відповідно до ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Враховуючи всі обставини справи, тяжкість та обсяг душевних страждань позивача, який одержав тілесні ушкодження, фізичний біль, втратив батька, зазнав значних вимушених змін у його життєвих стосунках та необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя, ступінь вини відповідача, характер його умисних дій та його майновий стан: є інвалідом другої групи загального захворювання, отримує невелику пенсію, потребує лікування, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, розмір моральної шкоди колегія суддів визначила в сумі 15000 грн. Доводи відповідача про сплив позовної давності є безпідставними. Відповідно до ст.83 ЦК України 1963 року позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. В статті 440-1 ЦК України 1963 року строк позовної давності не зазначено.

В п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 (з наступними змінами) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"роз'яснено, що до інших вимог про відшкодування моральної шкоди (як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав) строки позовної давності відповідно до ст.83 ЦК не застосовуються.

Відповідач є інвалідом другої групи (а.с.149), тому від сплати судового збору він звільняється.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 08 липня 2016 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 15000 грн. (п'ятнадцять тисяч гривень) у відшкодування моральної шкоди.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя:

Судді: