Рішення № 59992598, 17.08.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1222/16 Головуючий у суді І-ї інстанції Отян О. В.

Доповідач Дуковський О. Л.

РІШЕННЯ

Іменем України

17.08.2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді: Дуковського О.Л.

суддів: Голованя А.М., Дьомич Л.М.

за участю секретаря: Федоренко Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 28 березня 2016 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,-

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2014 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

В обгрнутування позовних вимог зазначила, що 05 вересня 1998 року між нею та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб Староосотською сільською радою, Олександрівського району Кіровоградської області, про що в Книзі реєстрації актів про одруження зроблено актовий запис № 12.

За час спільного проживання у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 було придбано будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 та автомобіль OPEL Kombo, державний номер НОМЕР_1, 2002 року випуску.

17 січня 2013 року заочним рішенням Олександрівського районного суду Кіровоградської області між позивачкою та ОСОБА_3 шлюб було розірвано.

ОСОБА_2 зазначає, що так як з відповідачем не було досягнуто добровільної згоди на поділ спільного майна подружжя та компенсації чи виділення їй по праву спільної сумісної власності подружжя ? частини будинку за АДРЕСА_1 та ? частини автомобіля марки OPEL Kombo, державний номер НОМЕР_1, 2002 року випуску у зв'язку з чим вона була змушена звернутися в суд за захистом своїх порушених прав.

Остаточно уточнивши свої позовні вимоги ОСОБА_2 просила: визнати за нею право спільної сумісної власності подружжя на ? частини житлового будинку та надвірних господарсько-побутових будівель розташованих по АДРЕСА_1 та стягнути з ОСОБА_3 на її користь вартість за вказану ? частину будинку та господарських будівель в розмірі 68422 грн.; визнати за нею право власності на ? частину автомобіля марки OPEL Kombo, державний номер НОМЕР_1 та стягнути з ОСОБА_3 на її користь вартість за вказану ? частину автомобіля марки OPEL Kombo, державний номер НОМЕР_1 в розмірі 44909 грн. 83 коп.

Рішенням Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 28 березня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано об'єкт спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими спорудами, розташований по АДРЕСА_1, розділивши між ними по ? частині кожному , визнавши за ОСОБА_2 право власності на ? частку житлового будинку з господарськими спорудами , розташованого по АДРЕСА_1, без виділення часток у натурі.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 компенсацію за ? частину житлового будинку з господарськими спорудами , розташованого по АДРЕСА_1 , у розмірі 41100 гривень 00 копійок, залишивши житловий будинок з господарськими спорудами у власності ОСОБА_3.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 4365 гривень 10 копійок .

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 372 гривні 90 копійок.

Знято арешт з житлового будинку з господарськими спорудами , розташованого по АДРЕСА_1, та автомобіля Опель д.н.з. НОМЕР_1 , накладеного за ухвалою Олександрівського районного суду від 09.07.2014 року.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі. Зазначає, що суд першої інстанції приймаючи рішення не повно з'ясував обставини, що мають істотне значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, дослідивши письмові докази по справі, перевіривши рішення суду у межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема питання про те, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 05 вересня 1998 року (а.с. 5).

На підставі заочного рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 17 січня 2013 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано (а.с. 6).

Згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 18 вересня 2007 року ОСОБА_3 придбав житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с. 52).

Згідно архівної довідки ОКП «Кіровоградського БТІ» та витягів з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на зазначений будинок зареєстровано за ОСОБА_3

З матеріалів справи вбачається, що згідно довідки Центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування при УМВС України в Кіровоградській області ОСОБА_3 04 травня 2007 придбав автомобіль НОМЕР_2, кузов НОМЕР_3 (свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 від 04.05.2007 року). 07 липня 2012 року згідно довідки-рахунку ДПІ 079531, автомобіль було перереєстровано на ОСОБА_7 з видачею свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_5 та присвоєнням номерного знаку НОМЕР_1 (а.с.38, 58).

Крім того, на підставі ухвали Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 05 лютого 2015 року у справі було призначено судову будівелно-технічну експертизу.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 11 лютого 2015 року № 316,317:

-дійсна ринкова вартість домоволодіння, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 на дату проведення експертизи може дорівнювати 82200 грн. без площі самовільної забудови та 136843 грн. з урахуванням площі самовільної забудови ( ? частини дорівнює 68422 грн.).

-розподіл домоволодіння в натурі ? по ? частині кожній стороні відповідно до ДБН В.2.2-15-2005 «Будинки і споруди. Житлові будинки» не можливий (а.с.188-198).

Висновком судової авторознавчої експертизи від 27 березня 2015 оку № 6: середня ринкова вартість автомобіля марки OPEL Kombo, державний номер НОМЕР_1, 2002 року випуску, синього кольору, об'єм двигуна 1686 см.куб., що був перереєстрований на ОСОБА_7 з видачею свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_5 від 07.07.2012 року, враховуючи його знос, станом цін на момент проведення експертизи 27.03.2015 може складати 89819 грн. (а.с. 180-183).

Стаття 57 СК України визначає перелік видів особистої приватної власності одного із подружжя та підстави її набуття.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України.

За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Згідно ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Також ст. 70 СК України передбачено, що в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.п. 22, 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (далі по тексту постанова Пленуму ВСУ), вартість майна, яке підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя.

Відповідно до вимог ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.2 ст.71 СК). Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України (ч.4 ст.71 СК).

Само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу ( п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна»).

Пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

Так, відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 04 жовтня 1991 року № 7 при неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди - судом по дійсній вартості житлового будинку на час розгляду справи.

Суд першої інстанції відмову про поділ самовільно збудованих споруд мотивував тим, що такі, не здані в експлуатацію , та незареєстровані споруди, не можуть бути об'єктом цивільних правовідносин.

Дане твердження суду є правомірним лише частково. Дійсно, суд не може проводити реальний розподіл цих споруд (приміщень), або встановлювати порядок користування ними в контексті розуміння їх як житла.

Але у загальному розумінні об'єкта цивільних правовідносин відповідно до вимог 368 ЦК України, майно (будматеріали) з яких збудовано самовільні споруди і яке оцінено експертом - є спільною сумісною власністю подружжя - сторін у справі і також підлягає розподілу у такий самий спосіб як і споруди домоволодіння щодо яких позов задоволено на підставі ст. 372 ЦК України.

Виходячи з засад правомірності розпорядження одним із подружжя спільним майном та вимог ст. 65 СК України, вбачається що договір відчуження автомобіля відбувся під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

У разі незгоди з таким договором позивачка вправі його оскаржити у встановлені законом строки, але на час звернення з даним позовом автомобіль вже не перебував у власності сторін і не міг бути предметом поділу.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України позивачеві суд присуджує до стягнення з відповідача понесені судові витрати у справі: судовий збір в сумі 5611,75 грн.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 312, ст. 313, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 28 березня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 компенсації за ? частину житлового будинку з господарськими спорудами скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення в справі, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 компенсацію за ? частину житлового будинку з господарськими спорудами розташованого по АДРЕСА_1 у розмірі 68422 грн., залишивши житловий будинок з господарськими спорудами у власності ОСОБА_3.

Рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 28 березня 2016 року в частині стягнення судового збору змінити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 5611,75 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий суддя

Судді: