Ухвала суду № 59968495, 23.08.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 серпня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/831/16

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Свида Л. І.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Яковлєва О.В.,

суддів - Бойка А.В., Танасогло Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом в якому заявлено вимоги Державній міграційній службі України, а саме: визнання протиправним та скасування рішення від 30 грудня 2015 року № 899-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року, задоволено позовні вимоги.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції не відповідає встановленим обставинам справи, так як перебуваючи на Батьківщині та поза її межами позивач не зазнавав та не зазнає жодних переслідувань за будь-якими ознаками, а звернення позивача за захистом в Україні направлене виключно на тимчасову легалізацію свого положення.

Крім того, апелянтом зазначено, що рішенням суду першої інстанції, в частині зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту, порушує дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, а судове рішення - без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є громадянином Сирії, уродженцем м. Дамаск, за національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин-суніт, рідна мова -арабська, вільно володіє російською та англійською мовами, в період з 24 вересня 2011 року по 17 травня 2013 роки перебував у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_4, на даний час розлучений.

Повну середню освіту позивач здобув на Батьківщині протягом 1996-2004 років, вищу освіту здобував на території України, в період з 2006 року по 2011 рік, в Одеській національній академії харчових технологій. На Батьківщині позивач не працював, на території України влаштувався різноробочим на промисловому ринку. На Батьківщині позивач не був членом жодних політичних, громадських, молодіжних, релігійних чи військових організацій.

Позивач востаннє виїхав з Сирії 23 серпня 2010 року авіарейсом Дамаск (Сирія) - Київ (Україна), на підставі національного паспорту № НОМЕР_2 та студентської реєстрації. Державний кордон України перетнув легально. Позивач раніше неодноразово виїжджав з Сирії до України (виїзди в Україну в 2005, 2006 та 2008 роках підтверджуються копією відповідних сторінок національного паспорту). Перебуваючи на території України, позивач вибував до Об`єднаних Арабських Еміратів, на період з 04 жовтня 2011 року по 01 травня 2012 року. Під час виїзду до Об`єднаних Арабських Еміратів позивач використовував новий НОМЕР_1, який отриманий в посольстві Сирії в Україні у м. Києві.

На території Сирії залишилися проживати його батько, мати, дві сестри, одна з сестер проживає у м. Дубаї (ОАЕ), рідний брат позивача ОСОБА_5 є громадянином України, проживає у м. Одесі, про що позивач повідомив органи міграційної служби під час анкетування та співбесіди.

ОСОБА_1 03 серпня 2012 року звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області із заявою-анкетою №283 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуші справи 91-98).

Наказом № 64 від 21 серпня 2012 року заступника начальника ГУДМС України в Одеській області, у відповідності до ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийнято рішення здійснити оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту громадянину Сирії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, особова справа № НОМЕР_3 (аркуш справи 113).

За результатами розгляду особової справи № НОМЕР_3 громадянина Сирії ОСОБА_1, 05 вересня 2014 року Управлінням у справах біженців ГУДМС України в Одеській області, на підставі абз. 4 п. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", складено висновок про відмову громадянину Сирії ОСОБА_1 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуші справи 171-182).

На підставі матеріалів особової справи позивача, 03 листопада 2014 року Державною міграційною службою України прийнято рішення № 571-14, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1 та п. 13 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону відсутні (аркуш справи 88).

ОСОБА_1 24 листопада 2014 року отримав повідомлення № 75 від 12 листопада 2014 року про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видане на підставі рішення ДМС №571-14 від 03.11.2014 року (аркуш справи 86), не погодився із прийнятим рішенням та оскаржив його до суду.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду по справі № 815/6707/14 від 11 лютого 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року, визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 03 листопада 2014 року № 571-14 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду по справі № 815/6707/14 від 11 лютого 2015 року Державною міграційною службою України прийнято рішення № 22-15 від 12 червня 2015 року про повторний розгляд заяви громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуш справи 47).

Наказом заступника начальника ГУДМС України в Одеській області № 113 від 22 червня 2015 року, у відповідності до ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийнято рішення повторно розглянути заяву щодо визнання біженцем або особи, яка потребує додаткового захисту громадянина Сирії ОСОБА_1, особова справа № НОМЕР_3 (аркуш справи 54).

За результатами розгляду особової справи № НОМЕР_3 громадянина Сирії ОСОБА_1 11 вересня 2015 року Управлінням у справах біженців ГУДМС України в Одеській області, на підставі абз. 4 п. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", складено висновок про відмову громадянину Сирії ОСОБА_1 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуші справи 70-79).

На підставі матеріалів особової справи позивача, 30 грудня 2015 року Державною міграційною службою України прийнято рішення № 899-15, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1 та п. 13 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону відсутні (аркуш справи 43).

В свою чергу, позивачем 29 лютого 2016 року отримано повідомлення № 54 від 18 лютого 2016 року про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видане на підставі рішення ДМС №899-15 від 30 грудня 2015 року (аркуш справи 42).

Не погоджуючись з прийнятим рішення повивач звернувся до суду з даним позовом.

За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції, з яким погоджується судова колегія, зроблено висновок щодо протиправності висновку міграційного органу про відмову у наданні позивачу статусу особи, що потребує додаткового захисту, без належного дослідження інформації по країні походження такої особи, з огляду на наступне.

Так, порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, регулюється ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Статтею 6 вказаного Закону визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно із ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту" - в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з п. 195 "Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року)" - у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Відповідно до ч. 6 ст. 8 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з п. 25 Постанови Пленуму ВАСУ від 16 березня 2012 року № 3, суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов'язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов'язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Судовою колегією встановлено, що згідно наданої позивачем інформації він є громадянином Сирії, який не може та не бажає користуватися захистом своєї країни, оскільки не може повернутись до неї через військові дії та побоювання бути призваним до армії.

В обґрунтування своїх позовних вимог, особою надано інформацію по країні походження від міжнародних організацій та видань, що підтверджує великий рівень невибіркового насильства в основних містах і районах бойових дій в Сирії, що дає серйозні підстави вважати, що особа, тільки своєю присутністю протягом будь-якого відрізка часу у Сирії, стикається з реальним ризиком шкоди, що загрожує її життю або особистій недоторканності

Колегія вважає, що при розгляді справ щодо надання статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, необхідно враховувати інформація про країну походження особи, зокрема Сирії, яка до того ж належить до загальновідомої інформації.

В даному випадку, міграційним органом не взято до уваги інформацію по країні походження позивача, а саме того факту, що на теперішній час в Сирії триває громадянська війна з участю у конфлікті інших держав, у якій масово та систематично порушуються права людини та основні свободи.

Крім того, позивач мотивував своє звернення до влади України за захистом саме побоюваннями повертатися у країну громадянської належності у зв'язку з ситуацією загальнопоширеного насильства в ній.

Тому, позивачу не може бути наданий статус біженця, оскільки за матеріалами особової справи не вбачається переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

При цьому, міграційним органом позивачу раніше вже відмовлено в наданні статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту, проте рішеннями суду у справі № 815/6707/14 такий висновок міграційного органу скасовано та зобов'язано повторно розглянути заяву позивача про надання такого статусу.

В свою чергу, під час прийняття оскаржуваного висновку міграційною службою повторно не надано належної оцінки країні погодження позивача, внаслідок чого судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про необхідність зобов'язання міграційного органу надати позивачу додаткову форму захисту, з урахуванням реальності загрози для його життя і основних свобод, у разі повернення до Сирії.

Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 185, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, судова колегія,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року - без змін.

Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Державну міграційну службу України.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: О.В. Яковлєв

Судді: А.В. Бойко

Т.М. Танасогло