Постанова № 5995715, 28.04.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2009 № 34/434

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Алданової С.О.

суддів: Коротун О.М.

Калатай Н.Ф.

при секретарі: Камінська Т.О.

За участю представників:

від позивача - Розман С.Ю. (довіреність № 12 від 27.04.2009 р.)

відвідповідача - ОСОБА_3 (довіреність № б/н від 23.03.2009 р.)

ОСОБА_4 (паспорт серія ЕО № 088097 виданий

Ленінським РВ ММУ УМВС України в

Миколаївській області)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

на рішення Господарського суду м.Києва від 04.02.2009

у справі № 34/434 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шенборн"

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

про стягнення 418825,18 грн.

Відповідно до ст. 77 ГПК України в судовому 14.04.2009 р. оголошувалась перерва до 28.04.2009 р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Шенборн” звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 про стягнення з останнього 418825,18 грн. заборгованості з оплати вартості проданого товару, 4188,25 грн. державного мита, 5000,00 грн. витрат на оплату правової допомоги адвоката та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 04.02.2009 р. у справі № 34/434 вимоги позивача задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 418825,18 грн. основного боргу, 4188,25 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 04.02.2009 р., прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Скаргу мотивовано тим, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2009 р. апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_4 прийнято до провадження.

В судовому засіданні 14.04.2009 р. представником позивача було заявлено клопотання про проведення судової технічної експертизи договору № 12 від 14.01.2005 р, актів за результатами утилізації продукції від 28.04.2006 р. та від 30.06.2006 р, акту взаємних розрахунків від 08.09.2006 р. згідно Договору № 12 від 14.01.2005 р., а також, в заяві від 28.04.2009 р. позивач додатково просить призначити судову технічну експертизу повідомлення від 17.08.2005 р.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду відмовила в задоволенні вказаних клопотань, у звязку з їх необґрунтованістю, оскільки оригінали вищезазначених документів в матеріалах справи відсутні, крім того, в судовому засіданні представники сторін пояснили, що такі оригінали у сторін також відсутні.

24.04.2009 р. до відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшла заява відповідача про перенесення слухання справи, призначеного на 28.04.2009 р. о 12:00, на іншу дату, у звязку з погіршенням стану здоровя відповідача та неможливістю його присутності на засіданні. Але, в судовому засіданні 28.04.2009 р. відповідач наголосив на тому, що необхідність у відкладенні розгляду апеляційної скарги відсутня, оскільки його стан здоровя не перешкоджає приймати участь у судовому засіданні.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

14.01.2005 р. між сторонами по справі був укладений договір № 12 поставки оптової партії товарів, згідно п. 1.1. якого продавець (позивач) зобовязується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність покупцеві (відповідачу) товари, визначені на підставі накладних, а саме мясну та ковбасну продукцію, яка за пакуванням, маркуванням, зовнішнім виглядом або іншими якостями не підлягає до реалізації за стандартами національних мереж супермаркетів.

Покупець зобовязується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти товар, вжити всіх можливих заходів для усунення ознак некондиційності товару та самостійно реалізовувати продукцію після проведення заходів щодо усунення недоліків (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 1.3. Договору, покупець зобовязаний за результатами реалізації провести розрахунок з продавцем за реалізований товар або його частину. У разі неможливості усунення недоліків, покупець зобовязаний повернути частину товару, що не придатна до змін та подальшої реалізації, продавцеві, або прийняти спільне з повноважним представником продавця рішення про утилізацію товару.

Найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором, його часткове співвідношення (асортимент), визначаються специфікацією, якою є товарно-транспортними накладними до цього Договору (п. 1.5. Договору).

На виконання умов Договору, протягом лютого-червня 2006 р. позивач поставив відповідачу продукцію згідно видаткових накладних № Ш-000125 від 20.02.2006 р. на суму 185617,02 грн., № Ш-000126 від 31.03.2006 р. на суму 94505,69 грн., № Ш-0011 від 30.04.2006 р. на суму 68175,79 грн., № Ш-0014 від 31.05.2006 р. на суму 46695,98 р., № Ш-0017 від 07.06.2006 р. на суму 44710,70 грн. (копії накладних містяться в матеріалах справи), на загальну суму 439705,18 грн.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що між сторонами по справі був укладений договір купівлі-продажу у спрощений спосіб, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії видаткових накладних, підписані сторонами та скріплені печатками, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, поставки товару здійснювались саме на підставі Договору № 12 від 14.01.2005 р., що підтверджується також видатковими накладними, в яких міститься посилання на даний Договір.

Поставлена продукція відповідачем отримана, що підтверджується підписами уповноважених осіб на видаткових накладних, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідач на дату подання позову до місцевого господарського суду не розрахувався з позивачем за поставлену та отриману продукцію.

Необґрунтованим є твердження відповідача про те, що оскільки сторонами були підписані акти за результатами утилізації продукції від 28.04.2006 р. та від 30.06.2006 р., згідно яких утилізовано товару на загальну суму 418825,18 грн., а згідно п. 4 акту взаємних розрахунків від 08.09.2006 р. розрахунки за наданий продавцем покупцеві товар проведені в повному обсязі та вчасно, то позовна вимога про стягнення з відповідача 418825,18 грн. не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Вимога господарського суду про надання оригіналів документів може бути викликана необхідністю встановлення достовірності документа, що подається в копії.

Оскільки в матеріалах справи містяться копії актів за результатами утилізації продукції від 28.04.2006 р., від 30.06.2006 р. та акту взаємних розрахунків від 08.09.2006 р., крім того, сторони в судовому засіданні повідомили про те, що оригінали вказаних документів у них відсутні, то Київський апеляційний господарський суд вважає, що дані документи є неналежними доказами по справі.

Отже, суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що розмір основного боргу відповідача становить 418825,18 грн.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, що підтверджується ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідач належним чином своїх обовязків не виконав, суму основного боргу не сплатив.

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 418825,18 грн.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 5000 грн. витрат на правову допомогу.

Суд апеляційної інстанції вважає, що дана вимога підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Конституція України визначає конституційні завдання адвокатури України.

Так, ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Організаційні форми діяльності адвокатури встановлені в ст. 4 Закону України “Про адвокатуру”.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про адвокатуру” адвокатура України є добровільним професійним громадським обєднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу. Ст. 12 цього ж Закону встановлює, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським обєднанням чи адвокатом.

Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року (протокол від 1 - 2 жовтня 1999 р.6/VI), єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є - гонорар. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обгрунтованим за розміром.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Вказана норма не обмежує юридичних осіб чи громадян у виборі осіб, котрі будуть здійснювати їх представництво в господарському суді, що знайшло своє підтвердження в Рішенні Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року за номером 13-рп/2000. Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру".

Як вбачається з матеріалів справи, позивач посилається на те, що він сплатив адвокату ОСОБА_5 винагороду у розмірі 5000,00 грн. Документально підтверджуючи вказаний факт, відповідач посилається на платіжне доручення № 92 від 02.10.2008 р. та договір № 14-1/с від 01.10.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Шенборн” та адвокатом ОСОБА_5

Місцевий господарський суд зазначає, що відповідачем документально не підтверджено факту надання йому правової допомоги та представництва його інтересів саме адвокатом, а тому суд не вбачає підстав для відшкодування відповідачу витрат, які пов'язані з оплатою послуг у розмірі 5000,00 грн. за рахунок відповідача. Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 38 ГПК України, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобовязаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Крім того, відповідно до п. 11 ст. 65 ГПК України, з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. Зокрема, витребовує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий господарський суд мав можливість витребувати докази того, що ОСОБА_5 є саме адвокатом, оскільки позивач може надавати докази, а суд вимагати їх надання до закінчення розгляду справи. Аналогічна позиція міститься в Розясненні Вищого господарського суду України № 02-5/289 від 18.09.1997 р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” (із змінами та доповненнями).

В судове засідання апеляційної інстанції відповідачем подано Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 21/112 від 11.11.2002 р., яке видане ОСОБА_5 Закарпатською кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури.

Що стосується висновку суду першої інстанції про те, що адвокат ОСОБА_5 недобросовісно виконував свої зобовязання, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Позовну заяву, яка була подана до суду першої інстанції підписано саме ОСОБА_5, крім того, останній був присутній в судовому засіданні суду першої інстанції 10.12.2008 р.

Але, враховуючи той факт, що в судових засіданнях суду першої інстанції 12.01.2009 р. та 04.02.2009 р. адвокат ОСОБА_5 присутній не був, крім того, звертаючи увагу на те, що останній не виконав вимоги ухвали від 10.12.2008 р., колегія суддів вважає, що вимога про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу підлягає частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2500,00 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач в порушення зазначеної норми належним чином апеляційну скаргу не обґрунтував, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не навів.

Тому колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 04.02.2009 р. у даній справі підлягає зміні в частині розподілу судових витрат, в іншій частині рішення необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 4 ч. 1 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 04.02.2009 р. у справі № 34/434 змінити в частині розподілу судових витрат.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Шенборн” (89600, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Пряшівська-бічна, 8-А, рах. 26008001157288 в ВАТ „Державний експортно-імпортний банк України”, МФО 312226, код ЄДРПОУ 30420264) 2500,00 грн. витрат на правову допомогу.

Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва.

Справу № 34/434 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

Головуючий суддяАлданова С.О.

СуддіКоротун О.М.

Калатай Н.Ф.

30.04.09 (відправлено)