Ухвала суду № 59941553, 22.08.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 353/69/16-ц

Провадження № 22-ц/779/1460/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Луковкіна У. Ю.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Бойчука І.В., Проскурніцького П.І.

секретаря Драганчук У.М.

з участю представника апелянта Рокетської С.В., відповідача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Тлумацького районного суду від 16 травня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

В січні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором №104КU від 29.09.2008 року в розмірі 307 828,89 грн. та судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29.09.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та відповідачем ОСОБА_5 укладено кредитний договір №104КU, відповідно до якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 100 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,5% річних з кінцевим терміном повернення кредиту 28.09.2018 року, а відповідач зобов'язалася повернути кредит і сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, що встановлені кредитним договором. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 29.09.2008 року між банком та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір поруки №104КU, згідно якого поручитель взяв на себе зобов'язання солідарно відповідати за зобов'язаннями позичальника. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договором №104КU від 29.09.2008 року станом на 29.12.2015 року за нею утворилась заборгованість у сумі 307 828,89 грн., а саме: 61 289,51 грн. - заборгованість за кредитом, 118 128,86 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 113 513,91 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 250 грн. - штраф (фіксована частина), 14 646,61 грн. - штраф (процентна складова). У зв'язку з наведеним позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Тлумацького районного суду від 16 травня 2016 року задоволено частково позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк». Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитною угодою №104КU від 29.09.2008 року станом на 29.12.2015 року в сумі 307 828,89 грн., яка складається з: 61 289,51 грн. - заборгованість за кредитом, 118 128,86 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 113 513,91 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 250 грн. - штраф (фіксована частина), 14 646,61 грн. - штраф (процентна складова), та судові витрати в сумі 4 617,43 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду в частині відмови у стягненні заборгованості з поручителя ОСОБА_3, ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт зазначає, що відмовляючи у стягненні заборгованості з поручителя ОСОБА_3 суд першої інстанції неправильно застосував положення ч. 4 ст. 559 ЦК України. Судом не враховано, що згідно п. 1 договору поруки строком виконання основного зобов'язання є 28.09.2018 року, а тому, з урахуванням положень вищенаведеної статті, позивач має право звернутися з позовом до поручителя до 28.03.2019 року. Крім того, в п. 11 договору поруки сторони погодили, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором встановлюється у 5 років.

Також апелянт вказує, що невірним є посилання суду на факт ухвалення 14.11.2012 року Тлумацьким районним судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, як на подію, яка призвела до зміни обсягу зобов'язань поручителя. Оскільки ухвалення вказаного рішення не припинило дію кредитного договору, то, відповідно, не змінило обсяг відповідальності поручителя. Невірним при цьому, на думку апелянта, є посилання суду на правову позицію, висловлену Верховним Судом України в постановах від 10.09.2014 року (справа №6-28цс14) та від 20.04.2016 року (справа №6-2662цс15). У вказаних постановах йдеться про укладення додаткових угод до кредитного договору та ухвалення рішень, змінюючих правовідносини за кредитним договором, а тому маючих вплив на відповідальність поручителя. В даному випадку є лише невиконане рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке не припинило ні дію кредитного договору, ні обсяг відповідальності поручителя.

З цих підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості з поручителя ОСОБА_3 скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі.

У засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримала з наведених у ній мотивів.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнали, рішення суду першої інстанції вважали законним і обґрунтованим.

Відповідач ОСОБА_5 в засідання апеляційного суду не з'явилася, про час та день розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомила.

З урахуванням положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за її відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Судом першої інстанції установлено та вбачається з матеріалів справи, що 29.09.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та відповідачем ОСОБА_5 укладено кредитну угоду №104КU, а також договір про видачу траншу №104КU/1, відповідно до яких банк надав відповідачу кредит у розмірі 100 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,5% річних з кінцевим терміном повернення кредиту 28.09.2018 року, а відповідач зобов'язалася повернути кредит і сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, що встановлені кредитним договором (а.с. 12-16).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаною кредитною угодою 29.09.2008 року між банком та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір поруки №104КU, згідно якого поручитель взяв на себе зобов'язання солідарно та в повному обсязі відповідати за зобов'язаннями позичальника (а.с. 17).

ОСОБА_5 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала та допустила виникнення заборгованості, внаслідок чого ПАТ КБ «ПриватБанк» 09.10.2012 року звернулося в суд з позовом до відповідачів про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитною угодою №104КU від 29.09.2008 року, яка станом на 14.05.2012 року складала 80 475,18 грн. (а.с. 101-104).

Рішенням Тлумацького районного суду від 14.11.2012 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено та в рахунок погашення заборгованості за кредитною угодою №104КU від 29.09.2008 року в розмірі 80 475,18 грн. звернуто стягнення на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю, загальною площею 246,3 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та згідно рішення колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 28.09.2012 року належить на праві власності ОСОБА_5 та ОСОБА_3 по 1/2 частці кожному (а.с. 71-72).

Судом встановлено, що вищевказане рішення Тлумацького районного суду від 14.11.2012 року не виконане, предмет іпотеки не реалізовано і, відповідно, погашення вимог кредитора за рахунок предмета іпотеки не відбулося, а тому зобов'язання позичальника ОСОБА_5 за кредитним договором не припинилися.

Позивачем станом на станом на 29.12.2015 року проведено розрахунок заборгованості відповідача ОСОБА_5, відповідно до якого заборгованість останньої за кредитною угодою №104КU від 29.09.2008 року складає 307 828,89 грн., з яких: 61 289,51 грн. - заборгованість за кредитом, 118 128,86 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 113 513,91 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 250 грн. - штраф (фіксована частина), 14 646,61 грн. - штраф (процентна складова) (а.с. 4-6).

Задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення з ОСОБА_5 заборгованості за кредитною угодою №104КU від 29.09.2008 року, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішення Тлумацького районного суду від 14.11.2012 року не виконане, то зобов'язання останньої за вказаною кредитною угодою не припинилися, у зв'язку з чим банк вправі вимагати повернення кредиту та сплати відсотків.

В наведеній частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому в апеляційному порядку не переглядається.

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що банк пред'явив вимогу до поручителя про повернення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання позичальником ОСОБА_5 зобов'язань за кредитною угодою, більше ніж через шість місяців після настання строку виконання основного зобов'язання, який був змінений банком внаслідок реалізації його права вимоги дострокового повернення кредиту та нарахованих відсотків, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України, у зв'язку з чим порука згідно договору поруки №104КU від 29.09.2008 року припинилась.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 24 постанови від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ КБ «ПриватБанк» 31.05.2012 року повідомив відповідача ОСОБА_3 про наявність кредитної заборгованості позичальника ОСОБА_5 та намір звернутися в суд з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення вказаної заборгованості (а.с. 108).

09.10.2012 року позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 за кредитною угодою №104КU від 29.09.2008 року в розмірі 80 475,18 грн. (а.с. 101-104).

Рішенням Тлумацького районного суду від 14.11.2012 року, яке набрало законної сили, вищевказаний позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено (а.с. 71-72).

Таким чином, позивач ще у 2012 році скористався наданим йому ч. 2 ст. 1050 ЦК України правом вимоги дострокового повернення кредиту та нарахованих відсотків, змінив строк виконання основного зобов'язання, пред'явив позов в тому числі і до поручителя про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості позичальника.

Однак, з даним позовом про стягнення в солідарному порядку з позичальника ОСОБА_5 та поручителя ОСОБА_3 заборгованості за кредитною угодою №104КU від 29.09.2008 року позивач звернувся лише 25.01.2016 року (а.с. 2-3), тобто з пропуском шестимісячного строку на пред'явлення вимоги до поручителя ОСОБА_3

За наведених обставин суд першої інстанції вірно дійшов висновку про припинення договору поруки №104КU від 29.09.2008 року на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України та обґрунтовано відмовив в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_3

При цьому суд вірно зіслався на правові позиції Верховного Суду України, висловлені в постановах від 10.09.2014 року (справа №6-28цс14), від 17.09.2014 року (справа №6-53цс14) та правовий висновок Верховного Суду України, зроблений в постанові від 20.04.2016 року (справа №6-2662цс15).

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

За приписами ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази і їх не надано суду апеляційної інстанції, що давало б підставу для зміни чи скасування судового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Тлумацького районного суду від 16 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Бойчук І.В.

Проскурніцький П.І.