Постанова № 59940685, 16.08.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2016 р. Справа № 917/644/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Гребенюк Н. В., суддя Могилєвкін Ю.О.

при секретарі - Кузнєцовій І.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився,

відповідача - не з"явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" (вх. № 2001 П/3-12) на рішення господарського суду Полтавської області від 23 червня 2016 року по справі №917/644/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Променергогруп", м.Дніпропетровськ

до Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", Полтавська область, м. Кременчук

про стягнення 49 283, 48 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 23.06.2016 у справі №917/644/16 (суддя Гетя Н.Г.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Променергогруп" 26400,00 грн. основного боргу, 1711,38 грн. 3% річних, 21172,10 грн. інфляційних втрат та 1378,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство "Кременчуцький сталеливарний завод" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 23.06.2016 року у справі №917/644/16 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування.

Товариство з обмеженою відповідальністю Променергогруп відзиву на апеляційну скаргу не надало.

В засідання суду призначене на 16.08.2016 року представник позивача та відповідача не з'явились, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

У відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із пунктом 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи колегія суддів зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обовязком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду апеляційної інстанції, незважаючи на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Променергогруп" та Публічне акціонерне товариство "Кременчуцький сталеливарний завод" своїх представників у судове засідання не направили, у відповідності до вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу, розглянувши доводи апеляційної скарги, письмові докази, долучені до матеріалів справи, встановила наступне.

Згідно статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 16.12.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Променергогруп" (постачальник позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством "Кременчуцький сталеливарний завод" (покупець відповідач у справі) був укладений договір поставки товару №0719-СН, відповідно до умов якого постачальник зобовязується поставити і передати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобовязується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пункту 1.2 договору найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначається специфікацією (- ями), що є додатками до цього договору.

Загальна ціна товару за цим договором становить 26400,00 грн., в тому числі ПДВ 4400,00 грн. Після підписання договору, ціна не підлягає зміні (пункт 1.4, 6.3 договору).

Сторонами погоджено, що розрахунки по договору за товар, що поставляється, здійснюється у національній валюті на протязі 30 календарних днів від дати поставки товару, в сумі що складає 26400,00 грн. в тому числі ПДВ.

Одночасно контрагентами, на виконання умов договору, було погоджено та підписано сертифікацію №1 до договору, відповідно до якої зобовязані сторони узгодили найменування та кількість товару, узгодили ціну договору. Дана специфікація є невідємною частиною договору.

В рамках укладеного договору між зобовязаними контрагентами були здійсненна визначена господарська операція.

Однак, відповідач в порушення умов договору зобовязання щодо повної та своєчасної оплати товару належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 26400,00 грн.

З метою досудового регулювання спору на адресу відповідача була направлена вимога про сплату заборгованості, що утворилась внаслідок не належного виконання останнім зобовязань за договором (а. с. 34-35, том 1).

Як стверджує позивач, відповіді зобовязаний контрагент (відповідач у справі) на вказану претензія не надав, грошові кошти за договором поставки не сплатив, що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду для відновлення своїх порушених прав і інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З огляду на вимоги статті 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі договору поставки.

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції жодна із сторін не заперечувала щодо укладення договору поставки.

За приписами статті 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обовязковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З умов договору (пункт 6.1 договору) вбачається, що сторони узгодили порядок оплати, а саме: розрахунки по договору за товар, що поставляється, здійснюється у національній валюті на протязі 30 календарних днів від дати поставки товару..

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Однак, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що наявність чи відсутність будь-яких зобовязань з оплати вартості товару підтверджується лише первинними документами.

Як вбачається із правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в пункті 1 Інформаційного листа від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар в порядку статті 692 Цивільного Кодексу України (див. постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 9/252-10).

Видаткова накладна №РН-0000002 від 20.01.2014 року на суму 26400,00 грн., копія якої є в матеріалах справи, відповідає вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та є первинними документом, який констатує факт здійснення господарської операції проведеної між зобовязаними контрагентами (позивачем та відповідачем).

Крім того, наявна в матеріалах справи довіреність на одержання цінностей від 20.01.2014 за №000000210 підтверджує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства - відповідача про уповноваження конкретної фізичної особи (ОСОБА_1Ю.) одержувати від підприємства-позивача визначений перелік та кількість цінностей.

Відповідно до статті 14 Цивільного Кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного Кодексу України)

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, належне виконання зобов'язання є виконання зобовязань, з додержанням вимог і принципів виконання зобов'язання встановленими умовами договору та приписами чинного законодавства.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 26400,00 грн., що підтверджується долученими до справи видатковою накладною, довіреністю на отримання товару, проте відповідач не розрахувався за переданий товар. Згадані обставини не заперечуються відповідачем.

При цьому, затримку в розрахунках відповідач обґрунтовує тим, що строк оплати за поставлену продукцію не розпочався в звязку з відсутністю доказів передання позивачем сертифікату (паспорту) якості (пункт 4.1 договору) на товар.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким твердженням відповідача з огляду на наступне.

Якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі (стаття 268 Господарського кодексу України).

Статтею 673 Цивільного кодексу України, продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Сторонами узгоджено (пункт 4.1), що якість та маркування товару повинне відповідати нормативно-технічній документації заводу-виготовлювача, ГОСТ чи ТУ на даний товар і підтверджуватись сертифікатом (паспортом) якості заводу виробника завіреного мокрою печаткою постачальника.

У відповідності до частини 2 статті 662 Цивільного кодексу України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Разом із тим статтею 666 Цивільного Кодексу України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання; якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Однак, відповідач не встановлював строку для передання документів (сертифікату (паспорту) якості). Докази звернення до позивача з відповідними письмовими претензіями щодо відсутності документів, які зазначені в пункті 4.1 договору в матеріалах справи відсутні і таких доказів до суду не надано.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи відповідач, отримуючи товар та підписуючи видаткову накладну, зауважень щодо надання додаткової документації не пред'являв. В матеріалах справи відсутні документальні підтвердження відмови відповідача від товару або його повернення з причин невідповідності його нормативно-технічній документації заводу-виготовлювача, ГОСТ чи ТУ.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві їх вартості в повному обсязі, тому борг, який існує на момент розгляду справи, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Позовні вимоги колегією суддів визнаються обґрунтованими та такими, що підтверджені матеріалами справи.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зауважити, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем невірно розраховано інфляційні втрати, три проценти річних, а відтак, здійснивши власний розрахунок заявлених до стягнення процентів за період прострочення, втрат від інфляції та 3% річних, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевим судом такий розрахунок здійснено арифметично правильно, в зв'язку з чим з відповідача правомірно стягнуто три проценти річних в розмірі 1711,38 грн., інфляційні втрати в розмірі 21172,10 грн.

Колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належні та допустимі докази на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливі аргументи у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Полтавської області від 23.06.2016 у справі №917/644/16 прийняте при належному зясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в звязку з чим, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 23 червня 2016 року у справі №917/644/16 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Могилєвкін Ю.О.