Ухвала суду № 59939715, 22.08.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/5322/15-ц Головуючий у І інстанції Дутчак І. М.Провадження № 22-ц/780/3391/16 Доповідач у 2 інстанції Верланов С. М.Категорія 4 22.08.2016

УХВАЛА

Іменем України

22 серпня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Таргоній Д.О., Іванової І.В.,

за участю секретаря - Нагорної Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: публічне акціонерне товариство «Кредобанк» про поділ майна подружжя, встановлення порядку користування майном та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: публічне акціонерне товариство «Кредобанк» про поділ майна подружжя та встановлення порядку користування майном,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 26 жовтня 2007 року вона перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому у шлюбі, який було розірвано рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2013 року. У період шлюбу за спільні кошти та за її згодою ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 20 травня 2008 року придбав житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,0553 га, які розташовані по АДРЕСА_1. Зазначала, що вказане нерухоме майно було придбано за кредитні кошти, отримані відповідачем за її згодою, та частину коштів, належних ОСОБА_2 особисто. Погашення заборгованості за кредитним договором ними здійснювалось спільно за рахунок коштів подружжя, які кожний із них одержував як винагороду за працю. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між нею і публічним акціонерним товариством «Кредобанк» (далі - ПАТ «Кредобанк») було укладено договір поруки. Позивач вважає, що вона має право на 1/3 частину спірного спільного сумісного майна подружжя, а відповідач - на 2/3 частини цього майна. Враховуючи, що у житловому будинку на даний час є одна кухня, одна ванна кімната, один загальний вхід, тому їй у користування в будинку необхідно виділити житлову кімнату (2-5) площею 13,7 кв.м., а відповідачу ОСОБА_2 - житлову кімнату (1-5) площею 13,7 кв.м. Усі інші приміщення будинку, господарські будівлі і споруди та земельну ділянку залишити в спільному користуванні сторін.

З урахуванням уточнення позовних вимог, ОСОБА_3 просила визнати за нею право власності на 1/3 частину спільного сумісного майна подружжя: житлового будинку загальною площею 102,1 кв.м., житловою площею 58,8 кв.м. із господарськими будівлями і спорудами: сарай, вбиральня, колодязь та огорожа, що знаходяться по АДРЕСА_1 та 1/3 частину земельної ділянки площею 0,0553 га, розташованої за цією ж адресою, кадастровий номер НОМЕР_1, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських будівель; встановити між сторонами порядок користування цим нерухомим майном, а саме: виділити їй у користування в будинку житлову кімнату (2-5) площею 13,7 кв.м. та приміщення № 1 сараю площею 9,1 кв.м., а відповідачу ОСОБА_2 - житлову кімнату (1-5) площею 13,7 кв.м. та приміщення №№ 2 і 3 сараю площею по 10,2 кв.м. кожне; усі інші приміщення житлового будинку, господарські будівлі і споруди: вбиральню, колодязь та огорожу, а також земельну ділянку площею 0,0553 га, на якій розташоване дане нерухоме майно позивач просила залишити у спільному користуванні сторін.

У листопаді 2015 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог, просив визнати за ним право власності на 4/5 частини спільного сумісного майна подружжя: житлового будинку загальною площею 102,1 кв.м., житловою площею 58,8 кв.м. із господарськими будівлями і спорудами: сарай, вбиральня, колодязь та огорожа, що знаходяться по АДРЕСА_1 та 4/5 частини земельної ділянки площею 0,0553 га, розташованої за цією ж адресою, кадастровий номер НОМЕР_1, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, а за позивачем ОСОБА_3 - право власності на 1/5 частку даного нерухомого майна; встановити між ним і ОСОБА_3 порядок користування спірним нерухомим майном, виділивши останній у користування в житловому будинку наступні приміщення: веранду (1-1) площею 4,3 кв.м., вітальню (1-2) площею 6,4 кв.м., кухню (1-3) площею 5,8 кв.м. та житлову кімнату (2-3) площею 5,1 кв.м., всього загальною площею 21,6 кв.м., а йому виділити всі інші приміщення житлового будинку загальною площею 80,5 кв.м., що відповідатиме часткам сторін у будинку; господарські будівлі і споруди: вбиральню, колодязь і огорожу залишити в спільному користуванні сторін; порядок користування сараєм встановити наступним чином: позивачу ОСОБА_3 виділити у користування приміщення № 1 сараю площею 9,1 кв.м., а йому - два інші приміщення №№ 2 і 3 цього сараю площею по 10,2 кв.м. кожне; встановити порядок користування спільною земельною ділянкою площею 0,0553 га пропорційно до часток сторін у праві власності на житловий будинок.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 послався на те, що під час перебування у шлюбі із позивачем, 20 травня 2008 року він уклав два договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, які розташовані по АДРЕСА_1. Зазначений житловий будинок було придбано за 515 100 грн., що на день його придбання еквівалентно 102 000 доларів США, а земельну ділянку за 292 900 грн., що складало 57 820 доларів США. При укладенні вказаних договорів за надання інформаційно-консультаційних та посередницьких послуг він сплатив приватному підприємству «Альянс-Брок» (далі - ПП «Альянс-Брок») кошти у розмірі 24 240 грн., що на той час було еквівалентно 4 800 доларів США, та податок у Пенсійний фонд України при посвідченні нотаріусом договорів купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 18 160 грн., що еквівалентно 3 596 доларів США. Вважає, що загальна сума коштів, витрачених на придбання житлового будинку і земельної ділянки, становить 850 400 грн. (515 100 + 292 900 + 24 240 + 18 160 ), що за курсом НБУ на день укладення договорів складало 168 396 доларів США.

ОСОБА_2 вказував, що на придбання житлового будинку та земельної ділянки площею 0,0553 га були витрачені кошти, отримані ним за кредитним договором від 20 травня 2008 року, у розмірі 90 000 доларів США, що складало 454 500 грн. та його особисті кошти у розмірі 78 396 доларів США, що становило 395 900 грн., отримані ним від продажу належної особисто квартири у місті Києві. Крім того, на виконання зобов'язань за кредитним договором за рахунок його особистих коштів була погашена заборгованість за цим кредитним договором у сумі 30 000 доларів США. Вважає, що на придбання житлового будинку і земельної ділянки та погашення частини кредиту ним витрачені його особисті кошти в розмірі 108 396 доларів США (78 396 + 30 000), а спільних коштів подружжя витрачено у розмірі 60 000 доларів США. З урахуванням наведеного, на думку ОСОБА_2, його частина у спільному майні подружжя має становити 4/5, а частина позивача ОСОБА_3 - 1/5.

Також зазначав, що під час проживання у житловому будинку ними зроблені певні перепланування, відображений у технічному паспорті план будинку не зовсім відповідає дійсності. Так, шляхом знесення перегородки між житловими кімнатами (1-4) і (2-4) ці дві кімнати об'єднано в одну житлову кімнату, яка є прохідною. Даною кімнатою користується він. Також в одну житлову кімнату об'єднані: вітальня (1-2), кухня (1-3) та житлова кімната (2-3) шляхом знесення перегородок між ними. Двері у житлову кімнату (1-4) із вітальні (1-2) закладено. Цими приміщеннями, а також верандою (1-1) та житловими кімнатами (1-5) і (2-5) користується позивач ОСОБА_3 Інші приміщення перебувають у їхньому спільному користуванні. На його думку встановлений фактично порядок користування житловим будинком явно несправедливим. Виходячи із часток сторін у спільному сумісному майні подружжя (4/5 та 1/5), ОСОБА_2 пропонував виділити ОСОБА_3 у користування такі приміщення: веранду (1-1) площею 4,3 кв.м., вітальню (1-2) площею 6,4 кв.м., кухню (1-3) площею 5,8 кв.м., житлову кімнату (2-3) площею 5,1 кв.м., всього загальною площею 21,6 кв. Всі інші приміщення у житловому будинку загальною площею 80,5 кв.м. ОСОБА_2 просив виділити в його користування.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2016 року позов ОСОБА_3 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Поділено майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Визнано за ОСОБА_3 право власності на: 7/25 частин житлового будинку - «А-1», загальною площею 102,1 кв.м., житловою площею 58,8 кв.м.; 7/25 частин господарських будівель і споруд: сарай - «Б», вбиральня - «В», колодязь - «К», огорожа - «N»; 7/25 частин земельної ділянки площею 0,0553 га, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер НОМЕР_1, які розташовані по АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 18/25 частин вказаних вище житлового будинку, належних до житлового будинку господарських будівель і споруд та земельної ділянки.

Встановлено порядок користування житловим будинком із господарськими будівлями і спорудами та земельною ділянкою.

Виділено ОСОБА_3 у користування у житловому будинку по АДРЕСА_1 житлову кімнату (2-5) площею 13,7 кв.м. та приміщення № 1 сараю - «Б» площею 9,1 кв.м.

Виділено ОСОБА_2 у користування у житловому будинку по АДРЕСА_1 житлову кімнату (1-5) площею 13,7 кв.м. та приміщення № 2 та № 3 сараю - «Б» площею по 10,2 кв.м. кожне.

Інші приміщення спірного житлового будинку, а саме: веранду (1-1) площею 4,3 кв.м., вітальню (1-2) площею 6,4 кв.м., кухню (1-3) площею 5,8 кв.м., житлову кімнату (1-4) площею 13,2 кв.м., веранду (2-1) площею 5,8 кв.м., коридор (2-2) площею 7,1 кв.м., житлову кімнату (2-3) площею 5,1 кв.м., житлову кімнату (2-4) площею 13,1 кв.м., ванну (2-6) площею 4,2 кв.м., кухню (2-7) площею 9,7 кв.м.; господарські будівлі і споруди, що належать до житлового будинку, а саме: вбиральню - «В», колодязь - «К» та огорожу - «N», залишено в спільному, загальному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Земельну ділянку площею 0,0553 га, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована по АДРЕСА_1, залишено в спільному, загальному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_2

У задоволенні інших вимог позову ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_2 - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити, а його зустрічний позовом задовольнити, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до положень ст.60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч.1 ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Частиною 1 ст.69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частка майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст. 70 СК України).

Статтею 57 СК передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Оскільки законодавцем презюмується виникнення права спільної сумісної власності щодо майна, набутого подружжям у шлюбі, то обов'язок з доведення тієї обставини, що майно, придбане у шлюбі, є особистою власністю одного з подружжя, покладено на останнього.

Згідно з ч.3 ст.61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, за загальним правилом, майно, придбане подружжям у кредит, є спільною власністю чоловіка та дружини.

Частиною 4 ст.65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Це означає, що дружина та чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов'язки не тільки щодо спільно нажитого у шлюбі майна, а й щодо погашення кредиту, оскільки розірвання шлюбу не звільняє одного з подружжя від виконання зобов'язань за кредитом.

У пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст.65 СК України).

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з 26 жовтня 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2013 року (а.с.20, 21).

19 травня 2008 року ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу продав належну йому до укладення шлюбу із ОСОБА_3В на праві особистої приватної власності квартиру АДРЕСА_2за 444 400 грн.(а.с.207, т.1).

20 травня 2008 рокуміж відкритим акціонерними товариством «Кредобанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №14/05, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 90 000 доларів США (для придбання житлової нерухомості - домоволодіння по АДРЕСА_1)на строк до 01 травня 2015 року (а.с.25, т.1).

По справі встановлено, що 20 травня 2008 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу придбав за 515 100 грн. житловий будинок, житловою площею 58,8 кв.м., загальною площею 102,1 кв.м., із господарськими будівлями і спорудами: сарай - «Б», вбиральня - «В», колодязь - «К», огорожа - «N», що розташований по АДРЕСА_1(а.с.37, 199, т.1).

Того ж дня ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 20 травня 2008 року придбав за 292 900 грн. земельну ділянку площею 0,0553 га, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована по АДРЕСА_1(а.с.202, т.1).

Право власності на вказаний житловий будинок і земельну ділянку зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 (а.с.38, 39, 203, т.1).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказане вище нерухоме майно придбано ОСОБА_2 у період шлюбу в інтересах сім`ї за 808 000 грн., з яких: 454 500 грн. - отримані ОСОБА_2 за кредитним договором від 20 травня 2008 року, укладеного ним з ПАТ «Кредобанк» в інтересах сім`ї та 353 500 грн. - одержані ОСОБА_2 19 травня 2008 року від продажу належної йому на праві приватної власності квартири АДРЕСА_2.

Установивши, що на придбання житлового будинку із господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки ОСОБА_2 витрачено 454 500 грн. - спільних коштів подружжя (кредитні кошти), що становить 56% від вартості спірного нерухомого майна та 353 500 грн. - особистих коштів відповідача, що складає 44 % від вартості цього майна, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 має право на визнання за нею права власності на 7/25 (28/100) часток спірного нерухомого майна, що складає 1/2 частку витрачених на придбання спірного майна кредитних коштів, а відповідач ОСОБА_2 - на 18/25 (72/100 = 28/100 + 44/100) часток цього майна, є правильними.

По справі встановлено, що на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 20 травня 2008 року між ПАТ «Кредобанк»та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за яким останній передав банку в іпотеку належні йому та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності подружжя житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані по АДРЕСА_1(а.с.29-32, т.1).

Крім того, 20 травня 2008 року між ПАТ «Кредобанк»та ОСОБА_3 був укладений договір поруки, за умовами якого вона зобов'язалась відповідати перед банком за виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором (а.с.33, т.1).

Встановлено, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2015 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором від 20 травня 2008 року у розмірі: 25 739,36 доларів США - заборгованість за кредитом, 1 071, 30 доларів США - заборгованість по відсотках та пеня у розмірі 11 237 грн. (а.с. 29-30, т.2).

Судом встановлено, що заборгованість за кредитним договором ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не погашена, що не заперечується сторонами.

Суд першої інстанції вірно визнав необґрунтованими доводи позивача ОСОБА_3 про те, що до коштів подружжя, витрачених на придбання житлового будинку та земельної ділянки, необхідно включити внесений сторонами за попереднім договором від 07 квітня 2008 року платіж у розмірі 15 150 грн., оскільки позивачем у порушення вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України не надано суду доказів сплати сторонами цієї суми за вказаним договором.

Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно не взяв до уваги доводи ОСОБА_2 про те, що його частка у спірному майні підлягає збільшенню, так як, на його думку, до загальної вартості витрат на придбання житлового будинку та земельної ділянки в розмірі 808 000 грн. мають бути включені понесені ним витрати за надання інформаційно-консультаційних і посередницьких послуг у розмірі 24 240 грн. та за сплату податку до Пенсійного фонду України у розмірі 18160 грн., оскільки ці витрати не входять до вартості придбаного нерухомого майна.

Тому доводи апеляційної скарги про те, що сплачені ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 24 240 грн. за надання ПП «Альянс-Брок» інформаційно-консультаційних і посередницьких послуг, та сплачені ним грошові кошти у сумі 18 160 грн. за сплату податку до Пенсійного фонду України при посвідченні приватним нотаріусом договорів купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки, повинні бути зараховані до його частки у спірному нерухомому майні, є безпідставними.

Що стосується доводів апеляційної скарги про погашення ОСОБА_2 частини заборгованості за кредитним договором за рахунок власних коштів, то колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції щодо розміру часток у спірному майні, оскільки вказані обставини стосуються виконання ним грошових зобов'язань за кредитним договором та не можуть бути підставою для зміни розміру частко у спільному сумісному майні подружжя.

Ухвалюючи рішення в частині встановлення порядку користування житловим будинком із господарськими будівлями і спорудами та земельною ділянкою, судом першої інстанції вірно враховано те, що спірне майно знаходиться в іпотеці банку, встановити технічну можливість переобладнання приміщення будинку в дві окремі ізольовані квартири не можливо, оскільки заборгованість за кредитним договором не погашена та суду не надана згода іпотекодержателя на переобладнання предмета іпотеки.

Установивши вказані обставини, а також, враховуючи, що сторонами у спірному житловому будинку було знесено перегородки між кімнатами (1-4) і (2-4), кімнатами (1-2), (1-3) і (2-3), та об'єднано ці приміщення в житлові кімнати спільного користування, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визнав прийнятним запропонований ОСОБА_3 порядок користування житловим будинком і запропонований ОСОБА_2 порядок користування сараєм, та залишення всіх інших приміщень житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельної ділянки у спільному користуванні сторін.

Тому доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не вирішено зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про визначенням порядку користування земельною ділянкою, є необґрунтованими.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно не взяв до уваги запропонований ОСОБА_2 порядок користування будинком, оскільки він не відповідає розміру часток сторін у спільному майні та не забезпечує можливого виділення позивачу в користування ізольованої квартири.

Судом першої інстанції правильно зазначено, що встановлення судом порядку користування спірним майном не позбавляє сторін у справі права на поділ майна, що знаходиться у спільній частковій власності, після виконання ними грошових зобов'язань за кредитним договором перед ПАТ «Кредобанк».

Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги ОСОБА_3 та зустрічні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню частково.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судом надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Матеріали справи та зміст оскаржуваного рішення суду не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, які передбачені ЦПК України як підстави для скасування рішення.

Ураховуючи наведене та положення ст.308 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді