Рішення № 59939711, 22.08.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 376/1937/15-ц Головуючий у І інстанції Коваленко О. М.Провадження № 22-ц/780/3604/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 29 22.08.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

22 серпня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Воробйової Н.С., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря - Нагорної Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Національної академії внутрішніх справ на рішення Сквирського районного суду Київської області від 10 грудня 2015 року у справі за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_2 про стягнення витрат за навчання,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2015 року Національна академія внутрішніх справ звернулася до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого вказала, що наказом ректора Київського національного університету внутрішніх справ від 22 липня 2006 року №70 дск з 1 вересня 2006 року ОСОБА_2 зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання Київського національного університету внутрішніх справ. 29 листопада 2007 року між Київським національним університетом внутрішніх справ, комплектуючим органом - ГУМВС України в Київській області та ОСОБА_2 укладено договір № Ко-234 про підготовку фахівця у Київському національному університеті внутрішніх справ, згідно з яким відповідач навчався за рахунок коштів державного бюджету і після закінчення навчання, повинен відпрацювати за місцем розподілу не менше як три роки. У разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання повинен відшкодувати фактичні витрати за період навчання.

Позивач зазначав, що відповідач у період навчання на здобуття вищої освіти за державним замовленням за спеціальністю «Правознавство» з 01 серпня 2006 року по 18 червня 2010 року відповідно до договору перебував на державному забезпеченні харчуванням, речовим майном, грошовим утриманням та житлом із наданням відповідних комунальних послуг. Після закінчення навчання 18 червня 2010 року ОСОБА_2 присвоєно кваліфікацію юриста за спеціальністю «Правознавство», видано диплом спеціаліста та відповідно до умов договору його було направлено для подальшого проходження служби до ГУМВС України в Київській області. Однак, наказом ГУМВС України в Київській області від 11 лютого 2013 року № 85 о/с ОСОБА_3 було звільнено з органів внутрішніх справ за п.64 «ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС за власним бажанням, тобто до спливу встановленого трирічного терміну перебування на службі по закінченню навчання.

Посилаючись на те, що відповідач у порушення умов договору після закінчення навчання звільнився з органів внутрішніх справ за власним бажанням до закінчення трирічного терміну перебування на службі, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь вартість навчання у розмірі 25817 грн. 76 коп.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 10 грудня 2015 року у задоволенні позову Національної академії внутрішніх справ відмовлено.

В апеляційній скарзі Національна академія внутрішніх справ просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що наказом ректора Київського національного університету внутрішніх справ від 22 липня 2006 року №70дск з 01 вересня 2006 року відповідача ОСОБА_2 зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання Київського національного університету внутрішніх справ, що підтверджується витягом з вищевказаного наказу (а.с.8).

27 листопада 2007 року між Київським національним університетом внутрішніх справ, правонаступником якого є Національна академія внутрішніх справ, та ОСОБА_2 укладено договір про підготовку фахівця в Національному університеті внутрішніх справ №Ко-234 (далі - договір), предметом якого є підготовка відповідача за державним замовленням на денній формі навчання фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр, спеціаліст за спеціальністю «Правознавство» (а.с. 9-10).

Відповідно пункту 2.3.5 договору, відповідач зобовязався після закінчення навчання прибути до місця призначення в термін, визначений у направленні на роботу, приступити до виконання службових обов`язків за посадою, на яку призначений замовником, і відпрацювати не менше трьох років.

Пунктом 2.3.6 договору передбачено, що у разі відрахування з навчального закладу чи звільнення з органів внутрішніх справ по закінченню навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі за підстав, передбаченими пунктом 3 цього договору, відповідач зобов`язався відшкодувати фактичні витрати, повязані з утриманням у навчальному закладі згідно зі затвердженим розрахунком.

Згідно з пунктом 3 договору, підставами відшкодування фактичних витрат на підготовку у разі дострокового розірвання договору є звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням без поважних причин, відмова від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання.

Відповідно до витягу з наказу Київського національного університету внутрішніх справ від 18 червня 2010 року № 464 ОСОБА_2 присвоєно кваліфікацію юриста за спеціальністю «Правознавство» та видано диплом спеціаліста (а.с.11).

21 червня 2010 року наказом ГУМВС України в Київській області №430 о/с лейтенанта міліції ОСОБА_2 після закінчення Київського національного університету внутрішніх справ призначено слідчим слідчого відділення Сквирського району (а.с.22).

Наказом ГУ МВС України в Київській області № 85 о/с від 11 лютого 2013 року ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ за власним бажанням на підставі його рапорту від 06 грудня 2012 року (а.с.23).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що у пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», були внесені зміни постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 216, згідно з якими порядок поширюється лише на осіб, що навчаються за спеціальностями медичного профілю. Враховуючи, що відповідачем відпрацьовано за фахом майже трирічний термін, передбачений договором, суд дійшов висновку про застосування до відповідача вимог ст.58 Конституції України, ст.5 ЦК України та постанови Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 216, у звязку з чим відмовив у позові.

Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.

У нормативно-правових, які діяли на момент укладення договору, а саме: постанові Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 та від 1 березня 2007 року №313, наказі МВС України від 14 травня 2007 року № 150 передбачається обовязок особи, яка здобула освіту, за кошти державного або місцевого бюджетів і направляється на роботу, відпрацювати за направленням після закінчення навчання не менше трьох років.

Згідно з пунктом 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992, який врегульовував спірні правовідносини на час вступу ОСОБА_2 до університету, у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобовязаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати всі витрати.

Дана вимога міститься також в пункті 3 договору від 27 листопада 2007 року, зокрема, нею визначається, що підставою відшкодування фактичних витрат на підготовку в разі дострокового розірвання договору є звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням без поважних причин протягом перших трьох років після закінчення навчання.

Оскільки правовідносини, які склалися між сторонами виникли раніше прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 15 квітня 2015 року № 216, то ці спірні правовідносини регулюються нормативними актами, які діяли на час їх виникнення. У даному випадку посилання суду на ст.5 ЦК України, як на підставу відмови позивачу у задоволенні позову, є безпідставними.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Згідно з п.4 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків.

Відповідно до приписів ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

По справі встановлено, що ОСОБА_2 після закінчення навчання працював в органах внутрішніх справ з 21 червня 2010 року по 11 лютого 2013 року, тобто менше 3 років та звільнився за власним бажанням.

При цьому, відповідач у порушення вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України на надав суду належних та допустимих доказів того, що його було звільнено з поважних причин, також не навів підстав звільнення від доказування, що є його процесуальним обовязком.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для відшкодування відповідачем на користь позивача фактичних витрат на підготовку.

З довідок та розрахунків фактичних витрат, повязаних з утриманням ОСОБА_2 у Національній академії внутрішніх справ вбачається, що за період навчання з 01 вересня 2006 року по 18 червня 2010 року фактичні витрати, повязані з: грошовим забезпеченням становлять 9215 грн. 07 коп.; продовольчим забезпеченням 9 225 грн. 90 коп.; речовим забезпеченням - 1451 грн. 46 коп., оплата комунальних послуг і вартість спожитих енергоносіїв 5925 грн. 33 коп., що разом становить 25817 грн. 76 коп. (а.с.12-21).

ОСОБА_2 не надано доказів на спростування зазначеного розміру витрат, повязаних з його утриманням у навчальному закладі.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що позов Національної академії внутрішніх справ підлягає задоволенню та з ОСОБА_2 на користь позивача підлягають стягненню витрати за навчання у розмірі 25817 грн. 76 коп.

Однак, суд першої інстанції при вирішенні спору у порушення вимог ст.ст.212 - 214 ЦПК України зазначеного не врахував, невірно застосував норми матеріального права, у звязку з чим дійшов помилкового висновку про відмову у позові.

За таких обставин рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про задоволення позову Національної академії внутрішніх справ з наведених вище підстав.

Згідно з ч.1 і ч.5 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі позовної заяви Національна академія внутрішніх справ сплатила судовий збір у розмірі 258 грн. 18 коп., а при подачі апеляційної скарги 284 грн. Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і задовольняє позов, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 542 грн. 18 коп.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Національної академії внутрішніх справ задовольнити.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 10 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_2 про стягнення витрат за навчання - задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь Національної академії внутрішніх справ витрати за навчання у розмірі 25817 (двадцять пять тисяч вісімсот сімнадцять) грн. 76 коп.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь Національної академії внутрішніх судовий збір у розмірі 542 грн. 18 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді