Ухвала суду № 59925413, 23.08.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 серпня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,

суддів: Левенця Б.Б., Лапчевської О.Ф.

при секретарі: Синявському Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», поданою через представника Наконечну Альону Вікторівну, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 лютого 2016 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про розірвання договорів та стягнення коштів,

в с т а н о в и л а :

у травні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк», в якому просив розірвати договори банківських вкладів від 12.04.2011 року та від 06.08.2012 року та стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти за договорами банківських вкладів у розмірі 10 000 доларів США та 2 880,75 доларів США нарахованих відсотків.

В обґрунтування позову зазначав, що 27.04.2015 року він звернувся до відповідача з заявою про припинення дії договорів з 28.04.2015 року та повернення суми вкладів з нарахованими відсотками, проте жодної відповіді не отримав, вклади повернуті не були.

Справа № 753/8415/15-ц Апеляційне провадження № 22-ц-796/7322/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Каліушко Ф.А.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12.02.2016 року позов задоволено частково. Розірвано договори банківських вкладів від 12.04.2011 року № SAMDN25000715687365 та від 06.08.2012 року № SAMDN80000727672004. Стягнуто з банка на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 12 871, 37 доларів США, що складає 10 000 доларів США - сума банківських вкладів та 2 871, 37 доларів США - сума відсотків за цими вкладами. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ПАТ КБ «Приватбанк» через представника подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові в повному обсязі. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не взяв до уваги, що позивач не надав суду належним чином завірених копій договорів банківських вкладів та доказів внесення грошових коштів на рахунки банку. Квитанції оформлені неналежним чином, не містять відбитку печатки (штампу) банку за юридичною адресою з МФО та підпису клієнта. Крім того, суд не взяв до уваги, що відповідач не має доступу до відділень банку, які знаходяться на території АР Крим та, що позивач не надав доказів відсутності його вимог до АНО «ФЗВ», які здійснюють повернення вкладів на території АРК.

У судовому засіданні представник відповідача БондаренкоД.Ю. підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представники позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 12.04.2011 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір № SAMDN25000715687365, за умовами якого останній вніс на депозитний рахунок грошові кошти в сумі 5 000 доларів США на 12 місяців зі сплатою банком процентів за ставкою 8,5 % річних. Умовами договору визначено, що у разі не виявлення бажання вкладника забрати свої заощадження, вклад автоматично продовжується ще на один рік.

06.08.2012 року між сторонами було укладено договір № SAMDN80000727672004, за умовами якого позивач вніс на депозитний рахунок грошові кошти в сумі 5 000 доларів США на 366 днів зі сплатою банком процентів за ставкою 8,5 % річних. Умовами договору визначено, що у разі не виявлення бажання вкладника забрати свої заощадження, вклад автоматично продовжується ще на один рік.

27.04.2015 року, до закінчення строків дії вкладів, позивач направив на адресу відповідача заяву (телеграму) з вимогою про повернення йому суми вкладів із нарахованими процентами, проте відповіді не отримав, грошові кошти повернуті не були.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушені умови договорів банківських вкладів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим у справі обставинам та нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 ЦК України). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Відповідно до ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. Якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 5 постанови Правління НБУ від 06.05.2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» заборонено банкам України відкривати відокремлені підрозділи на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя. Банкам, у перелік яких входить і ПАТ «Приватбанк», зобов`язано припинити діяльність відокремлених підрозділів, що розташовані на території АРК і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.

Припинення діяльності відокремлених підрозділів не є підставою для не виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань. До того ж стороною договору є не відокремлений структурний підрозділ, а ПАТ КБ «Приватбанк».

Відповідно до ст. 95 ЦК України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила і діють на підставі затвердженого нею положення.

Згідно ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном.

Кримське відділення лише прийняло грошові кошти, проте діяло не у власних інтересах, а в інтересах ПАТ «КБ «Приватбанк», яке і має нести відповідальність за своєчасне виконання зобов`язань перед позивачем.

Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Укладення договорів банківського вкладу та внесення коштів на рахунки банку за цими договорами підтверджується оригіналами договорів від 12.04.2011 року, від 06.08.2012 року та оригіналами квитанцій про внесення грошових коштів. У квитанціях зазначена та ж сама сума грошових коштів, що і у договорах, ті ж самі рахунки та ті ж самі дати.

Відповідач не надав будь - яких доказів про те, що грошові кошти, які вказані у квитанціях необліковувалися на рахунках банку. Так само не надано доказів, що зазначені документи є сфальшованими та вимог про визнання договорів банківського вкладу недійсними не заявляв.

Відповідно ж до 204 ЦК України дійсність правочину презюмується.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174, (далі - Інструкція) передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Колегія суддів звертає увагу на те, що квитанції про внесення позивачем коштів на рахунки оформлені банком з порушенням вимог цієї Інструкції, проте це вказує лише на невиконання банком своїх обов`язків та з урахуванням того, що відповідач фактично відмовився від надання будь - яких доказів на спростування доводів позивача, який є споживачем банківських послуг та обмежений у можливості отримання від банку інших документів, неналежне оформлення банком платіжних документів не може бути підставою для відмови в позові.

Колегія суддів не може погодитися з доводами представника відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 06.07.2016 року № 6-127цс 16, оскільки у даній справі позивачем надано оригінали як договорів так і квитанцій про внесення коштів, а у справі № 6-127цс 16 оригінали квитанцій надано не було.

Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Доводи відповідача про те, що повернення вкладів має відбуватися за рахунок майна філій, що знаходяться на території АРК та таке відшкодування покладається на Російську Федерацію колегія суддів вважає безпідставними, оскільки спірні правовідносини є договірними, а не деліктними.

Доводи про те, що за законодавством Російської Федерації та відповідно до рішення ЦБ РФ від 21.04.2014 року та рішень судів Російської Федерації відповідальність за повернення грошових коштів по вкладам покладено на АНО «ФЗВ»не можуть бути прийняті до уваги, оскільки спірні правовідносини врегульовані законодавством України.

Колегія суддів також не погоджується з доводами представника відповідача про те, що позов не підлягає задоволенню, оскільки позивач не звертався із заявою про повернення коштів. З матеріалів справи вбачається, що таке звернення позивача було та саме через неповернення коштів виник спір. З інших доводів відповідача вбачається, що останній не визнає саме право позивача на отримання вкладів, а тому вимога повернення вкладу у вигляді телеграми, а не заяви не впливає на правильність вирішення спору. Посилання представника відповідача на порядок розгляду справи у порядку ГПК України є неспроможними, оскільки дана справа розглядається у порядку ЦПК України.

Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, вірно встановив обставини справи на основі об'єктивної оцінки доказів, наданих сторонами та правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Виходячи з викладеного, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий

Судді