Рішення № 59922383, 23.08.2016, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2016 року Справа № 915/1957/15

Господарський суд Миколаївської області у складі судді ВасильєвоїЛ.І. при секретарі судового засідання Матвєєвій А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

За позовом: Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України, вул. Саксаганського, 1, м. Київ, 01033, код 37243279

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Виста-К, вул. Велика Морська, 89, м. Миколаїв, 54001, код 37844179

Про: стягнення 195962грн. 40 коп.

Представники сторін :

Від позивача - ОСОБА_1 (довіреність №994 від 29.12.2015

Від відповідача - ОСОБА_2 довіреність від 15.06.2015

Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача збитків в сумі 188 757,90 грн., посилаючись на порушення останнім строків виконання зобовязання за договором по переробці давальницької сировини № 31 від 29.05.2012 року, а саме пп.2.2.2-2.2.4 договору та п.3 додаткової угоди №1 від 20.09.2012р. щодо своєчасного передання замовнику готової продукції, виготовленої з давальницької сировини, обґрунтовуючи свої вимоги ст.ст. 193, 216-217, 231-232 ГК України, ст.ст. 526, 530, 612 ЦК України.

08.08.2016р. позивач звернувся з клопотанням про збільшення позовних вимог до 195962,40 грн., посилаючись на довідку Херсонської ТПП щодо цін на олію соняшникову станом на листопад 2015р.

Приймаючи до уваги, що клопотання подано до прийняття рішення, то відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України воно підлягає задоволенню. Отже, предметом спору є стягнення заподіяної відповідачем шкоди в сумі 195962,40 грн.

Відповідач проти позову заперечує, обґрунтовуючи тим, що позивач не звертався до нього за отриманням продукції. Про готовність передати залишок соняшникової олії він повідомляв позивача ще в липні 2012 року. Після чого була укладена додаткова угода до договору, але і в установлені строки олію позивач не забрав. В судових засіданнях представник відповідача зазначив про готовність останнього виконати договір в натурі, передати продукцію 9тон 660 кг соняшникової олії.

Розглянувши матеріали справи,заслухавши доводи та пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд

встановив:

29.05.12 року сторони уклали договір роботи по переробці давальницької сировини № 31 (а.с. 9-14), відповідно до якого в порядку і на умовах, визначених цим договором позивач доручив, а відповідач прийняв на себе обовязок виконати роботи по переробці з наданого позивачем насіння соняшника (надалі - давальницька сировина) та виготовити за оплату олію соняшникову не рафіновану і макуху (надалі - готова продукція).

Пунктами 2.1, 2.2 договору передбачено, що позивач зобовязався своєчасно сплатити роботи з переробки давальницької сировини та в обумовлені цим договором строки забрати готову продукцію, відповідач своєчасно та якісно виконати роботи по переробці давальницької сировини та передати позивачу готову продукцію належної якості, виготовлену з давальницької сировини.

20.09.2012 року між сторонами була укладена додаткова угода № 1 (а.с. 15-16), якою сторони внесли зміни до п. 3.1 договору № 31 та погодили, що позивач зобовязаний передати відповідачу давальницьку сировину у кількості 1248 т 280 кг.

Пункт 4.6 договору, відповідно до якого відповідач відвантажує готову продукцію по заявці позивача, але не раніше 12 календарних днів з моменту постачання позивачем давальницької сировини, додатковою угодою виключено.

Розділ 4 договору № 31 доповнено п.п. 4.8, 4.9 відповідно до яких сторони визначили, що залишок готової продукції станом на 20.09.12 року, яку відповідач повинен передати позивачу становить 78 т 560 кг олії соняшникової та 260 т 218 кг макухи соняшникової. Відповідач зобовязався передати позивачу готову продукції за таким графіком:

з 20.09.12 р. по 28.09.12 р. - 11 т олії соняшникової,

з 01.10.12 р. по 10.10.12 р. - 11 т олії соняшникової,

з 11.10.12 р. по 22.10.12 р. - 11 т олії соняшникової,

з 23.10.12 р. по 02.11.12 р. - 11 т олії соняшникової,

з 05.11.12 р. по 15.11.12 р. - 11 т олії соняшникової,

з 16.11.12 р. по 26.11.12 р. - 11 т олії соняшникової,

з 27.11.12 р. по 07.12.12 р. - 12 т 560 кг олії соняшникової (всього 78 т 560 кг),

з 20.09.12 р. по 21.09.12 р. - 20 т макухи соняшникової,

з 24.09.12 р. по 28.09.12 р. - 60 т макухи соняшникової,

з 01.10.12 р. по 05.10.12 р. - 60 т макухи соняшникової,

з 08.10.12 р. по 12.10.12 р. - 60 т макухи соняшникової,

з 15.10.12 р. по 19.10.12 р. - 60 т 218 кг макухи соняшникової (всього 260 т 218 кг).

Місце передачі готової продукції: Миколаївська область, Жовтневий район, с. Калинівка, вул. Польова, буд. 3-А.

На виконання умов Договору відповідачем було передано позивачу макуху соняшникову 260 тон 218 кг та 68 тон 954 кг олії соняшникової, що підтверджено актами прийому-передачі готової продукції (а.с. 17-25).

Вищезазначене також підтверджується актами-розрахунків №6 по виробництву олії соняшникової нерафінованої за період з 01.11.2013 по 13.03.2014 та №8 по виробництву олії соняшникової нерафінованої за період з 26.12.2014 по 31.01.2015 (а.с. 26-27), відповідно до яких передано позивачу (за весь період дії договору) на його вимогу готової продукції в обємі олії соняшникова нерафінована 402,326 т, макухи соняшникової 436,898 т.

Відповідно до акту-розрахунку № 8 станом на 31.01.2015 залишок не переданої готової продукції - олії соняшникової нерафінованої складає 9,606 тон. ЇЇ вартість 195962,40 грн. позивач вважає збитками, які спричинені неправомірною поведінкою позивача, а саме не передачею готової продукції у строки, встановлені додатковою угодою від 20.09.2012 року № 1 та просить їх стягнути з відповідача.

Суд вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне:

Як зазначено вище, додатковою угодою №1 від 20.09.2012р. сторони змінили строки передачі готової продукції та місце її передачі. Пункт 4.6. договору від 29.05.2012р. щодо обовязку позивача направити заявку відповідачу на відвантаження продукції виключили.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Аналогічне визначення встановлено ст. 175 Господарського кодексу України: майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Як встановлено п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства .

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписом ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Із умов пунктів 3 та 4 Додаткової угоди №1 витікає, що сторони встановили строки виконання зобовязань та місце його виконання .

Тобто, в установлені строки, а саме в періоди з 20.09.12 р. по 28.09.12 р., з 01.10.12 р. по 10.10.12 р. , з 11.10.12 р. по 22.10.12 р. , 23.10.12 р. по 02.11.12 р. , з 05.11.12 р. по 15.11.12 р. , 16.11.12 р. по 26.11.12 р., 27.11.12 р. по 07.12.12р. позивач повинен був прибути в місце передачі готової продукції: Миколаївська область, Жовтневий район, с. Калинівка, вул. Польова, буд. 3-А. А відповідач - передати 78 т 560 кг олії соняшникової відповідними частками(по 11 тон в період з 20 вересня по 26 листопада 2012р. та 12560 кг з 27 листопада по 7 грудня 2012р.)

Як свідчать Акти прийому-передачі готової продукції(а.с.18-25) в вересні, листопаді та грудні 2012р. позивач олію не отримував, в жовтні 2012р. ним отримано 29,339 тон, 2740 тон, в січні 2013р.- 32,760 тон, в березні 2013р. 4,115 тон.

Приписом статті 613 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Жодних доказів того, що позивач вчинив дії, встановлені договором та додатковою угодою для прийняття продукції, виготовленої відповідачем з давальницької сировини олії соняшникової, останнім не надано.

Суд відхиляє доводи позивача про відмову відповідача передати олію в установлені договором строки, оскільки вони, всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не підтверджені належними та допустимими доказами: позивач не надав доказів того, що в строки, передбачені пунктом 3 додаткової угоди №1 чи в якісь інші строки, він направляв транспорт в місце передачі готової продукції(п.4 додаткової угоди), а відповідач відмовився цю продукції передати.

Суд відхиляє посилання позивача на претензію від 18.09.2014р. як на доказ відмови відповідача в передачі готової продукції в кількості 9,606 тон, оскільки позивач не надав доказів того, що після предявлення цієї претензії він направляв транспорт в місце передачі готової продукції, а відповідач відмовився її передати.

Крім того, як свідчать надані відповідачем докази, особа, яка вказана в повідомленні про отримання поштового відправлення(а.с.31) не є працівником відповідача(а.с.228), чи особою, уповноваженою на отримання кореспонденції для відповідача.

Все зазначене вище свідчить про прострочку кредитора, тобто позивача, який не вчинив дій, до вчинення яких боржник відповідач не міг виконати свого обов'язку по передачі продукції.

З позову вбачається, що його вимоги ґрунтуються на приписах ст. 220 Господарського кодексу України та ст. 612 Цивільного України, якими передбачено, що якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобовязання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Згідно із ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Підставою для притягнення особи до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є склад цивільного правопорушення, який складається з: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкоди, завданої такою поведінкою; причинного звязку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду, у вигляді умислу або необережності.

Відсутність одного із елементів складу цивільного правопорушення є підставою для звільнення особи від відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Отже, відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення.

Господарським судом встановлено, що має факт прострочки кредитора позивача у справі. Саме неправомірна бездіяльність позивача, яка полягає в його неприбутті за адресою, вказаною в пункті 4 додаткової угоди, позбавила можливості відповідача виконати його зобовязання щодо передачі готової продукції, виготовленої з давальницької сировини.

Таким чином, факт правопорушення з боку відповідача відсутній. Отже, в задоволенні позову слід відмовити. Судові витрати згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 32-33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення у відповідності зі ст.85 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково у порядку і строки встановлені ст.93 Господарського процесуального кодексу України.

повний текст рішення складено та підписано 25.08.2016 року

Суддя Л.І. Васильєва