Постанова № 59922321, 16.08.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2016 р. Справа№ 910/19056/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Кубрак Ж.Б.

від відповідача - 1 Гаріна О.А., Бахмут Л.М.

від відповідача - 2 не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на рішення Господарського суду м. Києва від 16.05.2016 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рено"

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"

Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг"

про визнання поруки припиненою,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «Рено» звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ТОВ "Агрохолдинг" про визнання поруки припиненою.

Рішенням господарського суду м. Києва від 16.05.2016 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, апелянт звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 16.05.2016, та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "Рено" у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи, апеляційну скаргу було передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2016 відновлено строк подання апеляційної скарги Публічному акціонерному товариству "Банк "Фінанси та Кредит" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 30.06.2016.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення є законним та обґрунтованим, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Ухвалою суду від 30.06.2016 розгляд скарги був відкладений відповідно до ст. 77 ГПК України до 16.08.2016.

В судове засідання 16.08.2016 з`явились представники позивача та відповідача - 2 та надали пояснення стосовно предмету спору.

Представник відповідача - 2 в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду скарги повідомлявся належним чином, що підтверджується зворотними повідомленнями, наявними в матеріалах справи.

Через відділ документального забезпечення до суду від відповідача - 2 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності їх представника.

Враховуючи, те що представник відповідача - 2 був належним чином повідомлений про дату та час розгляду апеляційної скарги, він не був позбавлений можливості, у випадку неявки в судове засідання та при наявності необхідності, подати письмові додаткові пояснення по суті спору, те, що наявні матеріали справи достатні для прийняття повного, всебічного та обґрунтованого рішення, надані представниками сторін пояснення по суті спору, та те, що неявка представника відповідача - 2 не перешкоджає вирішенню справи по суті, зважаючи на подане клопотання відповідача - 2, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача - 2.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників відповідача - 1 та позивача дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

Між Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг" (позичальник) був укладений кредитний договір № 02-01-10 від 01.04.2010, який додатковою угодою № 5 від 11.09.2012 викладений у новій редакції зі зміною назви кредитного договору на договір про невідновлювальну кредитну лінію № 02-01-10 від 01.04.2010.

За умовами кредитного договору в редакції додаткової угоди № 5 від 11.09.2012 банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 8170000 доларів 00 центів США, а позичальник зобов'язався повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти до 30.06.2018 і сплатити за користування кредитними коштами проценти в наступному порядку:

- 10 % річних за період користування з 11.09.2012 до терміну повернення кредиту (пп. а, п.3.1);

- у разі порушення позичальником строків погашення кредиту, 15,0% річних від суми невиконаного своєчасно зобов'язання за кредитом за період часу з моменту непогашення кредиту (частини кредиту) до дня фактичного погашення заборгованості за кредитом;

- 15 % річних за період з терміну повернення кредиту, а також у випадку порушення строків повернення кредиту.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" (кредитор), ТОВ "Рено" (поручитель) та ТОВ "Агрохолдинг" (боржник) був укладений договір поруки № 02-01-10/3 від 11.09.2012

Згідно з вказаним договоро поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати в повному об'ємі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором.

У подальшому ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ТОВ "Агрохолдинг" Додатковою угодою №6 від 14.09.2012 (далі - Додаткова угода №6) внесли зміни до п. 2.1 кредитного договору шляхом викладення його в новій редакції, згідно з якою видача кредитних коштів здійснюється згідно з графіком збільшення ліміту

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивував свої вимоги тим, що банком та відповідачем - 2 був збільшений розмір процентної ставки, що призвело до збільшення відповідальності поручителя, без згоди поручителя, чим порушив норми чинного законодавства України та умови договору поруки.

Відповідач-1, заперечуючи проти заявлених вимог, обґрунтував це тим, що умовами договору поруки поручитель погодився відповідати за зобов`язаннями боржника в повному обсязі, в тому числі по підвищеним процентам, а отже дав свою згоду на збільшення обсягу відповідальності, без отримання додаткової на те згоди.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії.

Нормами статті 546 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 553 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Частиною 1 ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.

Як зазначалось вище, у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" (кредитор), ТОВ "Рено" (поручитель) та ТОВ "Агрохолдинг" (боржник) був укладений договір поруки № 02-01-10/3 від 11.09.2012.

Згідно із договором поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати в повному об'ємі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, за умовами якого надано кредит боржнику в розмірі 8170000 доларів США, з виплатою 10 % річних, у разі порушення пункту 8.3 (пп. b, d, e, f) кредитного договору - в розмірі 15% річних, у разі порушення п. 8.3. (пп. a, c, g, h, i, j, k, l, ,m, n, o, p, q) кредитного договору - в розмірі 12% річних, а за користування кредитом з моменту, зазначеного в пп. (б), (в) п. 3.1 кредитного договору, з виплатою процентів у підвищеному розмірі, строком погашення кредиту 30.06.2018 (згідно графіка пониження ліміту згідно з додатком № 1 до кредитного договору).

У п. 2.2 договору поруки встановлено обов'язок поручителя відповідати перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, у тому числі за основним боргом, виплаті щомісячних відсотків та підвищених відсотків, виплати комісійної винагороди, сплати неустойки за основним боргом та відсотками, а також по відшкодуванню усіх збитків.

Відповідно до п. 1.3 договору поруки поручитель засвідчив, що він ознайомлений з умовами кредитного договору та згоден з цими умовами.

В той же час у п. 4.4 договору поруки передбачено, що внесення змін та доповнень до кредитного договору, внаслідок якого збільшується обсяг відповідальності поручителя, не допускається без погодження з поручителем.

Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).

За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ТОВ "Агрохолдинг" додатковою угодою № 6 від 14.09.2012 внесли зміни до п. 2.1 кредитного договору шляхом викладення його в новій редакції, згідно з якою видача кредитних коштів здійснюється згідно з графіком збільшення ліміту:

- 5670000,00 доларів США - з дати підписання цієї додаткової угоди до договору (тобто з 14.09.2012);

- 8170000,00 доларів США - з 10.10.2012.

Додатковою угодою № 7 від 18.02.2013 ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ТОВ "Агрохолдинг" виклали кредитний договір у новій редакції, зокрема, у п. 2.1 встановили, що видача кредитних коштів у межах кредитної лінії здійснюється траншами в строк з 11.09.2012 до 30.05.2018 за письмовими заявками позичальника за згодою банку; видача кредитних коштів здійснюється згідно графіку збільшення ліміту:

- 5670000,00 доларів США - з 14.09.2012;

- 8170000,00 доларів США - з 10.10.2012.

Також, додатковою угодою № 7 змінено п. 3.1 кредитного договору шляхом встановлення таких розмірів процентної ставки:

- 10,% річних за період користування з 11.09.2012 до терміну повернення кредиту (пп. (а) п. 3.1);

- у разі порушення позичальником строків погашення кредиту 20 % річних від суми невиконаного своєчасно зобов'язання за кредитом за період часу з моменту непогашення кредиту (частини кредиту) до дня фактичного погашення заборгованості за кредитом;

- 20 % річних за період з терміну повернення кредиту, а також у випадку порушення строків повернення кредитних коштів.

Положеннями частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.

У зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України у своїх постановах № 6-70цс14 від 10.09.2014, 6-97цс13 від 25.09.2013.

Крім того, Верховний Суд України щодо цього питання сформулював правовий висновок в постанові від 20.04.2016 у справі №6-2662цс15, у якому зазначив, що за положеннями частини першої статті 559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується, а тому в цьому випадку не обов'язково звертатися до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим, проте такі вимоги підлягають розгляду судом за наявності відповідного спору. Тобто порука має вважатися припиненою незалежно від реального настання чи ненастання збільшеного внаслідок змін кредитних договорів обсягу відповідальності поручителя.

Відповідно до ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняті за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов`язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши надані представниками сторін графіки зниження ліміту кредитної лінії, в редакції додаткової угоди № 5 від 11.09.2012 та в редакції додаткової угоди № 6 від 14.09.2012, погоджується із висновком суду першої інстанції, що внаслідок зміни сум ліміту та періодів їх дії збільшилась і загальна сума процентів за користування кредитними коштами.

До того ж, в додатковій угоді № 7 від 18.02.2013 позичальник зобов'язався сплатити за користування кредитними коштами проценти:

- у разі порушення позичальником строків погашення кредиту згідно з графіком зниження ліміту кредитної лінії 20% річних (замість 15 %, передбачених додатковою угодою № 5) від суми невиконаного своєчасно зобов'язання за кредитом за період часу з моменту непогашення кредиту (частини кредиту) до дня фактичного погашення заборгованості за кредитом;

- 20% річних (замість 15,0%, передбачених додатковою угодою № 5) за період з терміну повернення кредиту, а також у випадку порушення строків повернення кредиту.

Тобто внесені додатковими угодами № 6 і № 7 зміни у їх системному взаємозв'язку потягли до збільшення періодів нарахування процентів за користування кредитними коштами (їх окремими частинами) та, як наслідок, до збільшення загальної суми таких процентів, а відтак збільшилась і відповідальність поручителя.

Обов'язковою умовою припинення поруки за нормою частини першої статті 559 ЦК України має бути відсутність згоди поручителя на внесення змін до забезпеченого порукою зобов'язання, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. За своєю правовою природою надання поручителем згоди на внесення до основного зобов'язання таких змін є одностороннім правочином, який за змістом і формою має відповідати вимогам ЦК України та відображати волевиявлення особи (у даному випадку - поручителя).

У постанові Верховного Суду України від 5 червня 2013 року (№ 6-43цс13) зазначено, що згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки.

Випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов'язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни.

Твердження апелянта про те, що згідно із п. 2.2 договору поруки, поручитель зобов`язався відповідача перед кредитором за боржника в тому самому об`ємі, що й боржник, в тому числі по основному зобов`язанню, сплаті щомісячних процентів та підвищених процентів, сплати комісійної винагороди, неустойки по основному боргу та процентам та сплату всіх збитків, не приймається до уваги колегією суддів як доказ погодження поручителя на збільшення його обсягу відповідальності без необхідності отримання додаткової згоди, оскільки п. 4.4 договору поруки чітко визначено про необхідність погодження з поручителем змін та доповнень до кредитного договору, внаслідок яких збільшується обсяг його відповідальності.

Відповідачами під час розгляду справи не надано жодних доказів погодження з позивачем змін до кредитного договору, передбачених Додатковими угодами №6 та № 7.

Таким чином, в рамках даної конкретної справи, порука припинилася, оскільки в додаткових угодах № 6 від 14.09.2012 та № 7 від 18.02.2013 до договору про невідновлювальну кредитну лінію № 02-01-10 від 01.04.2010, укладених без згоди Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНО", закладені умови, що всупереч положенням частини першої статті 559 ЦК України збільшують обсяг відповідальності поручителя.

Доводи ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" щодо відсутності збільшення обсягу відповідальності ТОВ "Рено" як поручителя за договором поруки у зв'язку зі зміною процентної ставки за кредитним договором у бік збільшення додатковою угодою № 7, на тій підставі, що як до, так і після її укладення банк нараховує відсотки за кредитним договором за ставкою 10% річних, а у матеріалах справи відсутні докази застосування до позивача підвищених відсотків за користування кредитом та порушення боржником умов кредитного договору, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки порука має вважатися припиненою незалежно від реального настання чи ненастання збільшеного внаслідок змін кредитних договорів обсягу відповідальності поручителя.

Стосовно твердження апелянта про необхідність застосування до даних спірних відносин правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 17.01.2011 № 3-62г10 (з урахуванням положень ст. 111-28 ГПК України), колегія суддів зазначає, що підстави для припинення поруки, що розглядались в рамках вказаної справи № 3-62г10 відрізняються від тих підстав, що є предметом спору в рамках даної справи, а тому правові висновки, викладені в постанові ВСУ від 17.01.2011 не мають жодного відношення до спору, що виник між позивачем та відповідачами.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, зважаючи на все вище викладене, з урахуванням норм чинного законодавства України, з урахуванням відсутності отримання згоди поручителя на збільшення обсягу відповідальності за кредитним договором № 02-01-10 від 01.04.2010, який додатковою угодою № 5 від 11.09.2012 викладений у новій редакції зі зміною назви кредитного договору на договір про невідновлювальну кредитну лінію № 02-01-10 від 01.04.2010, укладеними між відповідачами додатковими угодами № 6 та № 7, колегія суддів приходить до висновку, що договір поруки № 02-01-10/3 від 11.09.2012 є припиненим.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рено", а тому апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва по справі № 910/19056/15 від 16.05.2016 - без змін.

Матеріали справи № 910/19056/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов