Рішення № 59910699, 22.08.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/1113/15-ц Головуючий у І інстанції Лебідь-Гавенко Г. М.Провадження № 22-ц/780/1838/16 Доповідач у 2 інстанції Воробйова Н. С.Категорія 46 22.08.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

22 серпня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Воробйової Н.С.

суддів: Таргоній Д.О., Гуля В.В.

при секретарі Нагорній Г.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Заступника прокурора Київської області на заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2016 року за позовом Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: головного управління Держземагенства у Київській області, Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2015 року заступник Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі головного управління Держземагенства у Київській області, Державного підприємства (далі-ДП) «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» звернувся до суду із позовом до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 березня 2015 року позов до ОСОБА_2 виділено в самостійне провадження (а.с. 26).

На обгрунтування вимог, Прокурор посилався на те, що Державному підприємству «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» (далі - ДП «ДСВ ІФРГ НАН України») 20 травня 2002 року видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001432-270, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 102. Рішенням господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року задоволено позов Глевахівської селищної ради, припинено ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 387,19 га, вилучено у ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» вказану земельну ділянку, визнано недійсним державний акт на право користування землею, виданий ДП «ДСВ ІФРГ НАН України», та скасовано його державну реєстрацію.

В подальшому, Глевахівська селищна рада здійснювала розпорядження землями вилученими у ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» за рішенням господарського суду Київської області від 30 грудня 2008 року. Так, згідно інформації Управління Держкомзему у Васильківському районі щодо земельних ділянок, які перетинають межі земель ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» на території Глевахівської селищної ради станом на 08 липня 2011 року, ОСОБА_2 за рішенням Глевахівської селищної ради від 22.06.2007 року № 296-13-5 передано у власність земельну ділянку, кадастровий НОМЕР_1, а в подальшому видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2. Вказана земельна ділянка згідно інформації Управління Держкомзему знаходиться в межах земель переданих в постійне користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України».

Разом з цим, рішенням господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року задоволено подання Васильківського міжрайонного прокурора, за нововиявленими обставинами переглянуто та скасовано рішення цього суду від 31 грудня 2008 року та прийнято нове рішення, яким в позові Глевахівської селищної ради відмовлено в повному обсязі.

Тому, на думку прокурора, земельну ділянку площею 387,19 га залишено в постійному користуванні ДП «ДСВ ІФРГ НАН України», і на даний час підстава для проведення вилучення 387,19 га земель з постійного користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» зникла. А відтак, передача згаданих земель у власність фізичним особам порушує поновлені права позивача і ці землі мають бути повернуті у користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України».

Прокурор зазначав, що за таких обставин Глевахівська селищна рада, прийнявши рішення від 22 червня 2007 року № 296-13-V, в частині надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки кадастровий НОМЕР_1, діяла за відсутності для цього повноважень і з порушенням ч. 3 ст. 5 ЗУ «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», ч. 5 ст. 116, ч. 9 ст. 149 та ч. 2 ст. 150 Земельного кодексу України, а тому спірне рішення не є підставою припинення права користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» вказаними земельними ділянками та підлягає визнанню незаконним і скасуванню.

Оскільки відповідачем спірний державний акт на право власності на земельну ділянку був зареєстрований у встановленому законом порядку та земельна ділянка вибула з володіння позивача, то відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише шляхом скасування реєстрації цього державного акту, визнання права постійного користування на земельну ділянку за ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» та витребування ділянки у відповідача ОСОБА_2 на користь позивача.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2016 року залучено до участі у справі правонаступника Васильківської міжрайонної прокуратури Київської області - Києво-Святошинську місцеву прокуратуру.

Заочним рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2016 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що державне підприємство на підставі державного акту на право постійного користування землею було і є належним землекористувачем земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Висновки суду щодо законності передачі спірної землі у приватну власність відповідачу в період чинності судового рішення від 31 грудня 2008 року також не є обґрунтованими, оскільки суд не врахував, що з моменту скасування рішення вважається таким, що втратило законну силу та не має юридичних наслідків. На підтвердження факту накладення спірних земельних ділянок прокурором надано листи уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, які є належними та допустимими доказами. Судом також не оцінено долучений до матеріалів справи примірник технічної документації № L ІХ/8-93 по складанню державного акту на право постійного користування землею Дослідному сільськогосподарському виробництву ІФРГ НАН України, а також каталог координат зовнішніх меж наданих йому у постійне користування земельних ділянок, а також інші докази.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 16 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57, 60 ЦПК України.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Згідно положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам не відповідає.

Так, за результатами розгляду справи судом установлено, що на цей час у постійному користуванні ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» на території Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області перебуває земельна ділянка державної форми власності загальною площею 971,21 га на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001432-270, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 102.

Вказаний державний акт ніким не оскаржувався, недійсним не визнавався та є чинним.

Відповідно до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України (в редакції від 01.01.2002) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникало після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

При цьому слід зазначити, що рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 положення п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу України визнано неконституційним та скасовано в частині зобов'язання громадян та юридичних осіб до 01.01.2008 переоформити право постійного користування земельними ділянками на право власності або право оренди на них. Так, абз. 11 п. 5.3 вищевказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що ст. 92 Земельного кодексу України не обмежено і не скасовано діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте в установленому законодавством порядку станом на 01.01.2002 до його переоформлення.

Частиною 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» визначено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

При цьому, відповідно до абз. 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Таким чином, ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» у встановленому законом порядку видано правовстановлюючі документи на земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 971,21 га, а тому ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» є належним землекористувачем.

До такого висновку також дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 28.10.2015 у справі № 6-32388ск15 з аналогічних правовідносин.

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо чинності рішення господарського суду Київської області від 31.12.2008 під час прийняття Глевахівською селищною радою оспорюваного рішення не спростовує доводів прокурора щодо порушення селищною радою цивільних прав позивача - ДП «ДСВ ІФРГ НАН України», оскільки вказане рішення не було підставою для пред'явлення прокурором позову, а зазначалося лише для підтвердження факту наявності у позивача права постійного користування земельними ділянками загальною площею 971,21 га.

При цьому, вищевказане судове рішення господарським судом Київської області ухвалено пізніше, ніж земельна ділянка надана у приватну власність відповідача.

Крім того, прокурором на доведення своїх вимог до матеріалів справи долучено лист Управління Держземагентства у Васильківському районі від 05.01.2015 № 10-1009-0.2-2/2-15 та перелік кадастрових номерів земельних ділянок, межі яких мають перетин із земельною ділянкою, що перебуває у постійному користуванні ДП «ДСВ ІФРГ НАН України». Вказаний перелік засвідчений гербовою печаткою Управління Держземагентства у Васильківському районі та включає спірну земельну ділянку відповідачки.

Також прокурором надано лист Головного управління Держземагентства у Київській області від 25.03.15, разом зі схемою розташування земельних ділянок ОСОБА_2 та ДП «ДСВ ІФРГ НАН України», згідно якого спірна земельна ділянка знаходиться в межах ділянки державного підприємства.

Водночас, в порушення ст.ст. 57-59,64,212 ЦПК України, висновки суду щодо сумнівності вищевказаного листа ГУ Держземагентства у Київській області як доказу через відсутність вихідного номера і дати є надуманими, безпідставними та не відповідають матеріалам справи, оскільки на ньому є штрих-код, який засвідчує факт реєстрації листа за № 10-10-0.3-4058/2-15 від 25.03.2015. Додаток до вказаного листа також містить відбиток печатки ГУ Держземагентства у Київській області, що надає можливість ідентифікувати його походження.

Зазначена інформація надана територіальними органами Державного агентства земельних ресурсів України - центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який відповідно до ст.ст. 5-7 Закону України «Про державний земельний кадастр» був і є держателем та забезпечує ведення і адміністрування Державного земельного кадастру - єдиної державної геоінформаційної системи відомостей про землі, розташовані на території України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Таким чином, вказані докази є належними та допустимими в розумінні ст.ст. 58, 59 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки зроблені та видані органами, що наділені відповідними знаннями та повноваженнями у сфері землеустрою.

Разом з тим, доводи, які ними підтверджуються, жодним чином не спростовані ні судом, ні відповідачем.

Окрім цього, судом належним чином не оцінено наявний на зберіганні в архіві ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» примірник технічної документації № Ь ІХ/8-93 по складанню державного акту на право постійно користування землею Дослідному сільськогосподарському виробництву ІФРГ НАН України, а також каталог координат зовнішніх меж наданих йому у постійне користування земельних ділянок.

Управлінням Держземагентства у Васильківському районі на підставі зазначеного каталогу координат створено обмінний файл земельних ділянок, які перебувають у ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» на праві постійного користування згідно державного акту серії ІІ-КВ № 001432-270 від 20.02.2002, який також дозволяє встановити факт накладення меж земель державного підприємства та земельних ділянок, переданих у приватну власність громадянам протягом 2008-2009 років Глевахівською селищною радою.

Вказані обставини неодноразово були предметом судових досліджень, встановлені щодо позивача - ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» - судовими рішеннями у пов'язаних справах, зокрема, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 6- 24501св14 від 24.09.2014, а тому не підлягають доказуванню відповідно до положень ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України.

Також, інформація ГУ Держземагентства у Київській області від 25.03.2015р. щодо накладення спірної земельної ділянки на землі ДП «ДСВ ІФРГ НАН України», надана з урахуванням технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), розробленої у 2012 році ТОВ «Компанія земельні справи» та ФОП «ОСОБА_8» на замовлення державного підприємства. Під час розробки вказаної технічної документації за результатами землевпорядних та топографо-геодезичних робіт вирахувано координати кутів зовнішніх меж земельних ділянок ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» в державній системі координат, які дають можливість точного встановлення факту накладення меж спірної земельної ділянки.

При цьому відповідно до «Тимчасових умов використання і розповсюдження топографо-геодезичної та картографічної інформації при створенні земельно-кадастрової документації», затверджених наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру при Кабінеті Міністрів України № 44 від 05.04.1996, геодезичні виміри для складання документації із землеустрою можна було виконувати як у системі координат 1963 року, так і в сотнях місцевих систем координат населених пунктів, що мали зв'язок із системою координат 1942 року через «ключі» переходу.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1259 від 22.09.2004 «Деякі питання застосування геодезичної системи координат» на території України було встановлено Державну геодезичну систему координат УСК-2000. Але урядова постанова не зобов'язувала застосовувати УСК-2000 для проведення землевпорядних робіт.

Після створення ортофотопланів та картографічної основи, індексної кадастрової карти на всю територію в межах кордонів України, роботи по якій велися у рамках Проекту Світового банку «Видача державних актів на право власності на землю в сільській місцевості та розвиток системи кадастру», ця інформація дає можливість конвертувати дані з усіх місцевих систем координат в уніфіковану систему координат. Загалом отримані у рамках Проекту дані за допомогою програмного забезпечення та математичних моделей можна трансформувати при потребі не тільки в УСК- 2000, а й у будь-яку іншу систему координат.

Водночас, судом не враховано, що відсутність в АС ДЗК відомостей про земельну ділянку, що перебуває у постійному користуванні ДП «ДСВ І ФРГ НАН України» свідчить лише про те, що позивач в силу положень Тимчасового порядку присвоєння кадастрового номеру земельної ділянки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.08.2010 № 749, на даний час не має можливості внести дані про свої землі до державного земельного кадастру, оскільки частина його земель у період 2007-2009 років незаконно передана громадянам, що не уможливлює встановлення в натурі меж земель, наданих у 2002 році в постійне користування державному підприємству.

Крім того, в порушення вимог ст. 212, 213 Цивільного процесуального кодексу України судом взагалі не надано оцінки доводам прокурора щодо незаконності передачі спірних земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд без прийняття рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Правова позиція щодо обов'язку додержання порядку визначення та зміни цільового призначення земельних ділянок висловлена й у постанові Верховного Суду України від 13.11.13 у справі № 6-123цс 13.

Висновки суду першої інстанції щодо неможливості витребування земельних ділянок суперечать вимогам ст.ст. 395, 396 ЦК України, які регулюють питання речових прав на чуже майно і згідно яких положення щодо захисту прав власника поширюються і на особу, яка має речове право на чуже майно, в тому числі право користування майном.

У даному випадку ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» має право користування земельною ділянкою згідно державного акту, а отже має право на захист свого права користування, в тому числі у спосіб витребування цієї ділянки.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно ч. 1 ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

З матеріалів справи вбачається, що передана у власність відповідачки ОСОБА_2 земельна ділянка, яка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення і відноситься до особливо цінних земель (землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів), знаходиться в межах земель, переданих у постійне користування ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», у встановленому законом порядку не вилучалася у державного підприємства.

Таким чином, рішення Глевахівської селищної ради про передачу ділянок у власність відповідачки та видачу їй державного акту на право власності на земельні ділянки суперечить вимогам закону та порушує права держави і ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України».

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав до визнання незаконним і скасування рішення Глевахівської селищної ради, визнання недійсним державного акту та витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_2. на користь Державного підприємства «Дослідницьке сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України».

Щодо посилань суду першої інстанції на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо підстав позбавлення особи власності слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень

безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства,на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 07.12.1976, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.01.1986).Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Разом з тим, не підлягає до задоволення позовна вимога прокуратури про визнання відсутнім права власності, так як діючим законодавством України не передбачено такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів. Крім того, саме по собі визнання недійсним державного акту та витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Державного підприємства «Дослідницьке сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» припиняє право власності останньої. на земельну ділянку.

З огляду на викладене, колегія вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України.

Керуючись ст..ст.307,309 ЦПК України, колегія

Вирішила :

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області - задовольнити частково.

Заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2016 року скасувати. Ухвалити нове рішення.

Позов прокурора - задовольнити частково.

Визнати незаконним і скасувати рішення Глевахівської селищної ради № 296-13-V від 22.06.07 в частині передачі ОСОБА_2 у власність земельну ділянку.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0998 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована по АДРЕСА_1 та скасувати його державну реєстрацію.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Головного управління Держземагентства у Київській області та Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1.

В іншій частині вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді :