Ухвала суду № 59877858, 03.08.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"03" серпня 2016 р. справа № 804/363/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченка В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.04.2016 р. у справі №804/363/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марафон"

до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Лівобережної обєднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області:

- від 21.11.2015 р. №0003372202, яким збільшено суму грошового зобовязання позивача з податку на прибуток приватних підприємств на суму 764 089,50 грн., з них 509 393, 00 грн. за основним платежем та 254 696,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- від 21.11.2015 р. №0003382202, яким збільшено суму грошового зобовязання позивача з податку на додану вартість на суму 161 479,50 грн., з них 107 653, 00 грн. за основним платежем та 53 826,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- від 12.11.2015 р. №0003152202, яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі 510 грн.

Постановою суду першої інстанції позов було задоволено повністю, оскільки позивачем не доведено правомірність своїх рішень.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення судом норм матеріального права. Відповідач, зокрема, зазначив, що контрагент позивача - підприємство "Вуглемашкомплект" не здійснювало реальної господарської діяльності, реєстрація підприємства була вчинена для прикриття незаконної діяльності, що підтверджується відповідним вироком суду. Отже, сума, отримана позивачем від продажу товару не може включатися до складу доходів та податкових зобовязань з податку на додану вартість, а

суми витрат на послуги з транспортування товару не можуть включатися до складу витрат.

Зазначає також, що первинні документи, в тому числі, товарно-транспорті накладні, оформлені під час виконання господарської угоди, яка укладалась позивачем з ТОВ "Деймос ІНВ", оформлені неналежним чином, зокрема, не підтверджено факт перевезення товару.

ПП "ОПТ "Сервісторг", з яким позивач мав взаємовідносини, на думку податкового органу, не мало трудових ресурсів для здійснення господарської операції з позивачем, товарно-транспортні накладні оформлені неналежним чином, а перевізник ТОВ "Фатрон" не мало основних фондів та трудових ресурсів, що ставить під сумнів факт перевезення товару.

Також зазначає, що не підтверджується належним чином факт виконання послуг перевезення ТОВ "Сіріус Стандарт".

Зазначає, що перевіркою встановлено завищення податкового кредиту за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року на суму 119 802 грн.

Заявник апеляційної скарги зазначає також, позивачем не виконано функції податкового агента, внаслідок чого не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб по взаємовідносинам з фізичною особою ОСОБА_1 в сумі 1065 грн.

Просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивачем були надані письмові заперечення на апеляційну скаргу, в якій зазначає, що позивач не має відношення до фіктивної діяльності ПП "Фірма "Вуглемашкомплект" та не вчиняв незаконних дій, тому не може нести відповідальність за дії свого контрагента. Зазначає, що відповідач донараховує податкові зобовязання з податку на прибуток та ПДВ, в той час, коли позивачем вже сплачено у встановленому порядку податок на прибуток та сформовано податкові зобовязання з ПДВ, що призведе до подвійного оподаткування позивача. Це стосується і господарських операцій з ТОВ "Деймос ІНВ".

Позивач також зазначає, що апеляційна скарга містить лише витяги з акту перевірки, якими зафіксовані порушення щодо взаємовідносин з ТОВ "Опт Сервісторг", ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ТОВ "Фатрон", ТОВ "Сіріус Стандарт", якими надавались транспортні послуги; по іншим порушенням, які були встановлені перевіркою та досліджувались судом першої інстанції, апеляційна скарга доводів не містить.

Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання представники сторін до судового засідання не зявились, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що посадовими особами Лівобережної обєднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області було проведено документальну планову перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Марафон" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року.

За результатами перевірки складено акт №2381/2202/34314692 від 27.11.2015 року, у висновках якого встановлено порушення позивачем вимог п.135.1, п.135.2, п.п.135.4.1 п.135.4 п.135.5 ст.135, п.137.10 ст.137, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 509 393 грн.; п.187.1 ст.187, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 107 653 грн.; п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168, п.176.2 ст.176 з урахуванням п.п.164.2.2 п.164.2 ст.164 ПК України, що призвело до несплати податку з доходів фізичних осіб у ІІ, ІІІ кварталах 2014 року у сумі 1065,00 грн.

21 грудня 2015 року податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0003372202 про нарахування податкових зобовязань по податку на прибуток на загальну суму 764 089,50 грн., в т. ч. - 509 393,00 грн. за основним платежем та 254696,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій, податкове повідомлення-рішення №0003382202 про нарахування податкових зобовязань по податку на додану вартість на загальну суму 161 479,50 грн., з яких 107 653,00 грн. основний платіж та 53826,5 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Крім того, при проведенні перевірки було складено акт №2275/2202/34314692 від 11.11.2015 року про ненадання позивачем копій документів на запити податкового органу, у звязку з чим відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0003152202 від 12.11.2015 року за платежем адміністративні штрафи та інші санкції у розмірі 510,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення є предметом оскарження в цій справі.

Надаючи правову оцінку взаємовідносинам між позивачем та ТОВ "Вуглемашкомплект" суд першої інстанції виходив з того, що всі первинні документи, що підтверджують здійснення господарської операції, оформлені належним чином, посилання відповідача на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21.01.2015 року по справі №185/10511/14-к, яким встановлено факт придбання фізичною особою фіктивних субєктів підприємницької діяльності, зокрема, ПП "Фірма "Вуглемашкомплект", з метою здійснення фіктивного підприємництва, не може бути прийнята судом до уваги, оскільки сам по собі вирок, яким встановлено факт створення посадовими особами контрагента позивача фіктивного підприємства, не свідчить про здійснення позивачем безтоварних операцій; створення фіктивного підприємства автоматично не означає, що усі здійснені цим суб'єктом підприємницької діяльності господарські операції є фіктивними. Вироком суду не встановлено обставин, які б свідчили про фіктивні взаємовідносини ПП "Фірма "Вуглемашкомплект" саме з позивачем. Крім того, вирок у кримінальній справі, за яким було засуджено певних посадових осіб контрагента позивача, не може бути доказом незаконності дій іншого платника (позивача) та фіктивності спірних господарських операцій, якщо останній не виступав учасником операцій, які досліджувались у вказаній кримінальній справі.

Таким чином, посилання податкового органу на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21.01.2015 року по справі №185/10511/14-к не може вважатись обґрунтованим, вказаний вирок не може бути доказом по даній справі, оскільки ним не встановлено факту укладення господарських правочинів між позивачем та його контрагентом з метою оформлення документів без фактичного здійснення господарської діяльності. Вказані доводи відповідача є лише припущенням, на яких не може ґрунтуватися рішення про донарахування податкових зобов'язань.

Колегія суддів зазначає наступне. Встановлено, що позивач в спірній угоді виступав в якості продавця продукції та отримав від ПП "Фірма "Вуглемашкомплект" грошові кошти в сумі 579 603,50 грн., в тому числі ПДВ 96 600,58 грн., що підтверджується актом перевірки (а.с. 47 т.1). Зазначена сума увійшла до складу обєкта оподаткування податком на прибуток та включена до податкових зобовязань з податку на додану вартість, що сторонами в справі не заперечується.

Колегія суддів погоджується з доводами податкового органу, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що витікає з положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Також, колегія суддів приймає до уваги посилання відповідача на правову позицію, висловлену Верховним судом України у справі № 21-3706а15 в постанові від 12.01.2016 року, проте вважає, що вона не може бути в повній мірі застосована до спірних правовідносин, виходячи з наступного.

Так, з вироку Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21.01.2015 року по справі №185/10511/14-к суду (а.с. 104 т.3) вбачається, що ПП "Фірма "Вуглемашкомплект" було придбано особою з умислом на фіктивне підприємництво з метою незаконного формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість для інших субєктів господарювання реального сектору економіки.

Разом з тим, як слідує з матеріалів справи, укладена з позивачем угода не підпадає під наведені ознаки, оскільки в наслідок її позивачем сформовані податкові зобовязання, а не податковий кредит з податку на додану вартість. Також, вироком суду не встановлено жодного факту використання підприємства "Фірма "Вуглемашкомплект" у злочинній діяльності, в тому числі, за участю позивача.

Як слідує з витягу з Єдиного державного реєстру, підприємство було зареєстровано 10.08.1995 року; дані про зміну засновника (учасника) ОСОБА_5 внесені 07.11.2011 року (а.с. 85 т. 3).

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ПП фірма "Вуглемашкомплект" було укладено договір у 2012 році, а господарські взаємовідносини відбувалися упродовж 2013-2014 років. Упродовж цього періоду часу контрагент позивача був належним чином зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мав свідоцтво платника ПДВ.

На виконання умов договору грошові кошти були перераховані ПП фірма "Вуглемашкомплект" через банківську установу на поточний рахунок позивача.

Отже, зазначене підприємство перебувало у господарських відносинах з обслуговуючим його банком, який мав ідентифікувати особу клієнта власника поточного рахунку, як це передбачено положеннями Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою НБУ від 12.11.2003р. N 492, зареєстрованою в Міністерстві Юстиції України 17 грудня 2003 р. за N 1172/8493, зокрема, встановити для юридичної особи - повне найменування, місцезнаходження; відомості про органи управління та їх склад; дані, що ідентифікують осіб, які мають право розпоряджатися рахунками і майном; відомості про власників істотної участі в юридичній особі; відомості про контролерів юридичної особи; код згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України; реквізити банку, у якому відкрито рахунок, і номер банківського рахунку.

Таким чином, у позивача були всі належні підстави вважати, що ПП фірма "Вуглемашкомплект" працює в межах правового поля та були відсутні обовязок та відповідні повноваження щодо перевірки цих обставин. Тому висновок податкового органу щодо проявленої "необачності" позивачем, що ставить під сумнів його добросовісність, як платника податків, є безпідставним.

Колегія суддів також звертає увагу, що в матеріалах містяться первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій, а також рух активів. Крім того, належними доказами підтверджено транспортування товару із залученням перевізників ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3, та податковим органом не спростовано, що таке транспортування не відбулося.

Щодо підписання договору та первинних документів від імені ПП фірма "Вуглемашкомплект" неналежною особою та неможливості ідентифікувати цю особу, колегія суддів зазначає, що під час здійснення господарської операції обмін такими документами відбувався без участі посадових осіб підприємства, в тому числі, через водія-експедитора, який здійснював транспортування товару, а тому порушення, допущені контрагентом, не можуть впливати на законні інтереси (отримання податкової вигоди) позивача як платника податків.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у відповідності до п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року за № 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Пунктом 5.2. Порядку встановлено обовязок податкового органу у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не викладена суть порушення, яке на його думку вчинено позивачем, зокрема, його мета, оскільки позивачем було сплачено податок з прибутку зі спірної операції та сформовані податкові зобовязання з ПДВ. Доводи податкового органу стосовно отримання у такий спосіб безповоротної фінансової допомоги є припущенням, не ґрунтуються на належних доказах, а зміст господарської операції не відповідає сутності безповоротної фінансової допомоги.

Слід також зазначити, що в акті перевірки зафіксовано відсутність розбіжностей у системі автоматизованої інформаційної підсистеми системи "Податковий блок" - "Аналітичні системи" щодо даного контрагента позивача.

Крім того, колегія суддів вважає, що посилання податкового органу на показання ОСОБА_5, надані під час досудового слідства у кримінальному провадженні № 32014040000000044, не можуть бути прийняті до уваги з наступних підстав. По-перше, в матеріалах справи міститься лише відтворення протоколу допиту свідка ОСОБА_5 від 10.07.2014 року в акті перевірки. По-друге, як слідує з показань свідка, вона не була обізнана до 2012 року з тим, хто є засновником, директором та головним бухгалтером ПП "Фірма "Вуглемашкомплект", відношення до цього підприємства не має, а її паспорт та довідка про ІПН вибули з її володіння у 2010 році, коли вона передала їх своєму роботодавцю ОСОБА_6 В той же час, у вироку суду в кримінальному провадженні № 32014040000000044 зазначається про те, що підсудний, у листопаді 2011 року, користуючись необізнаністю Особи 4, умовив останню передати йому паспорт та довідку про присвоєння ідентифікаційного коду на її імя, що дало можливість зареєструвати на її імя юридичну особу ПП "Фірма "Вуглемашкомлект".

Таким чином, між показаннями свідка ОСОБА_5 та обставинами, встановленим вироком суду існують суттєві розбіжності. Це, на думку колегії суддів, може свідчити про те, що вказана особа, уникаючи можливої відповідальності за свою незаконну діяльність, спростовує свою участь в діяльності підприємства.

В матеріалах справи відсутні докази, зокрема, висновок почеркознавчої експертизи, які б дозволяли дійти висновку, що підписи на договорі та первинних документах, виконанні від імені ОСОБА_5, останній не належать.

Також, варто звернути увагу на те, що у відповідності до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обовязковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалено вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Проте, в даному випадку вироку відносно ОСОБА_5 немає, а інші докази, надані податковим органом, на думку колегії суддів, з урахуванням їх суперечливості, є неналежними, а тому не приймаються до уваги.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції не повинен підмінювати собою інші повноважні органи, зокрема, судового слідства та податкової служби, та, застосовуючи принцип офіційного зясування обставин, встановлювати такі обставини та самостійно здобувати докази на підтвердження правомірності рушення субєкта владних повноважень, але повинен сприяти сторонам у справі у реалізації прав та обовязків, встановлених процесуальним законом. Так, у відповідності до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин від поршень з боку субєктів владних повноважень. У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. У відповідності до ч. 2 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу. Податковий орган не заявляв про наявність належних доказів, які не були досліджені судом першої інстанції, або досліджені з порушенням вимог КАС України, а також не звертався до суду з клопотанням про витребування доказів а ні в суді першої інстанції, а ні в апеляційній.

Виходячи із системного аналізу вказаних правових норм, колегія суддів вважає, що апеляційний суд не повинен переймати на себе повноваження податкового органу, а збирання доказів на користь субєкта владних повноважень, який є заявником апеляційної скарги, суперечить вимогам наведених положень процесуального закону.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ "Деймос ІНВ". Суд першої інстанції встановив, що у перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини із ТОВ "Деймос ІНВ" на підставі договору поставки №343/13-И від 16.09.2013 року, згідно якого продавець зобов'язується передати, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити продукцію, а саме будівельні матеріали та будівельну хімію у кількості, номенклатурі, ціні та в строки згідно з умовами даного договору та додатками до нього.

На виконання вказаного договору позивачем на адресу ТОВ "Деймос ІНВ" було поставлено продукцію згідно видаткових накладних №4425 від 16.09.2013 року, №4500 від 19.09.2013 року, №4971 від 11.10.2013 року на загальну суму 91 445 грн. 78 коп., у т.ч. ПДВ - 15 240 грн. 96 коп. Факт передачі придбаного ТОВ "Деймос ІНВ" товару підтверджено довіреностями №24 від 06.09.2013 року, №26 від 17.09.2013 року, №33 від 11.10.2013 року. Оплата здійснена ТОВ "Деймос ІНВ" згідно банківських виписок по рахунках за 13.09.2013 року, 16.09.2013 року у повному обсязі. Транспортування вказаного товару було здійснено із залученням перевізників ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3, а також ТОВ "Деймос Інв" власними потужностями на виконання пункту 6.1 договору №343/1 3-И від 16.09.2013 року, за яким передбачено умови постачання товару ЕХW м.Дніпропетровськ, що передбачає самовивіз покупцем придбаної ним продукції зі складу продавця.

Суд не погодився із посиланням податкового органу на відсутність у товарно-транспортних накладних відомостей щодо навантажувально-розвантажувальних операцій, оскільки під час оцінки усіх первинних документів у сукупності судом встановлено факт руху активів у процесі здійснення підприємницької діяльності платника податків, а певні недоліки у окремих первинних документах не є підставою для спростування факту реального здійснення тієї чи іншої господарської операції. При цьому матеріалами справи підтверджується, що на час здійснення фінансово-господарських операцій на балансі у позивача перебувало два автонавантажувача, що були придбані ТОВ "ТД "Марафон" згідно накладних №3003 від 21.11.2011 року та №434/13-И від 16.09.2013 року. Також у штаті підприємства працювали два комірника, отже, на час здійснення реалізації товару на адреси ПП "Фірма Вуглемашкомплект" та ТОВ "Деймос НТВ" позивач мав відповідні потужності для здійснення навантажувально-розвантажувальних операцій.

Відсутність у ТОВ "Деймос ІНВ" трудових, фінансових та матеріальних ресурсів не впливають на можливість здійснення господарської діяльності, крім того, жодний закон не предявляє таких вимог до субєкта господарювання. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що податковим органом не зазначається, внаслідок проведення яких дій та з яких джерел було отримано таку інформацію стосовно контрагента, що ставить під сумнів її обєктивність.

Відсутність в товарно-транспортній накладній даних про вантажно-розвантажувальні операції не може бути безумовною підставою вважати, що господарська операція не відбулася, оскільки інші докази у сукупності спростовують такий висновок та підтверджують реальний рух активів позивача, який відображений також в аналітичному обліку підприємства, що підтверджується картками бухгалтерського обліку, що містяться в матеріалах справи (а.с. 151-171 т. 2). Суд першої інстанції також обґрунтовано зазначив, що посилання податкового органу на відсутність у контрагентів-покупців позивача відповідних трудових та виробничих потужностей оцінює критично, оскільки для здійснення фінансово-господарської діяльності у вигляді придбання товарів достатньо однієї особи, так як ПП "Фірма Вуглемашкомплект" та ТОВ "Деймос ІНВ" не є виробниками товарів, а покупцями, а отже ніяких виробничих потужностей для здійснення вказаної діяльності не має бути.

Доводи апеляційної скарги стосовно взаємовідносин з ТОВ "Деймос ІНВ" відтворюють зміст акта перевірки та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Щодо взаємовідносин з ПП "ОПТ "Сервісторг", колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що 23.05.2014 року між ПП "ОПТ Сервісторг" (продавець) та ТОВ "ТД "Марафон" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №3, за яким продавець зобов'язується передати у власність покупця товар (матеріали для будівництва, будівельну хімію) та відповідні документи, у яких має бути визначено асортимент та ціну товару, а покупець зобов'язується прийняти товар відповідно діючим нормам та вимогам та оплатити його у строки, визначені цим договором.

На виконання умов договору ПП "ОПТ Сервісторг" були виписані видаткові накладні №300501, №300502, №300503, №300504, №300505, №300506, №300507 від 30.05.2014 року на загальну суму 717 013,96 грн., у т.ч. ПДВ 119 502,32 грн. Перевезення товару було здійснено із залученням перевізника ФОП ОСОБА_2, договору №2 від 03.01.2014 року, що підтверджується товарно-транспортною накладною №Р216 від 30.05.2014 року. Розрахунки за придбаний у ПП "ОПТ Сервісторг" товар здійснено ТОВ "ТД "Марафон" на адресу ТОВ "ТД "Продсервіс", що обумовлено договором відступлення права вимоги №5 від 30.09.2011 pоку (банківські виписки за 27.11.2014 pоку, 28.11.2014 pоку, 15.01.2015 pоку).

Судом також досліджено реалізацію придбаного у ПП "ОПТ Сервісторг" товару, який був повністю оплачений покупцями, зокрема, ТОВ "ЗЕМ Сервіс" на суму 54 267,37 грн., у т.ч. ПДВ 9 044,55 грн.; ФОП ОСОБА_7 на суму 22 626 грн., у т.ч. ПДВ - 3 771 грн.; ФОП ОСОБА_8 на суму 45 739,56 грн., а також транспортування товару із залученням ТОВ "Сіріус Стандарт", ТОВ "Фатрон".

Колегія суддів погоджується з висновками суду, що позивачем підтверджено реальний рух товарів та його використання в господарській діяльності, що підтверджується належним чином складеними первинними документами, в той час як висновки податкового органу щодо не підтвердження факту здійснення фінансово-господарських операцій з ПП "ОПТ Сервісторг" ґрунтуються лише на наявності інформації в автоматизованих інформаційних базах податкового органу.

Під час розгляду даної справи колегія суддів враховує положення статті 8 КАС України, згідно якого суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Нормами частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006р. № 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Так, у своєму Рішенні від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (2009 рік, заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже немає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку недотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких здійснюється втручання держави.

Інші доводи апеляційної скарги стосуються лише порушення пп. 164.2.2. п. 164.2 ст. 164 ПК України, 168.1.1. п. 168.1 ст. 168 ПК України, п. 176.2. ст. 176 ПК України, яке допущено позивачем, а саме підприємством не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб з виплаченого доходу. Проте, в цій справі це не є предметом спору та донарахування не входять до складу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Щодо скасування судом першої інстанції податкового повідомлення-рішення №0003372202 в частині нарахування податкових зобовязань з податку на прибуток та штрафних (фінансових) санкцій за порушення пп.135.5.5 п. 135 ст. 135 ПК України, а саме неврахування при обчисленні обєкта оподаткування суми поворотної фінансової допомоги, яка залишилась неповернутою на кінець звітного періоду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дослідженими судом первинним документами підтверджується факт повернення фінансової допомоги засновнику підприємства ОСОБА_2 за договором № ЗП-0/3 від 18.09.2013 року. Разом з тим, варто зазначити, що апеляційна скарга доводів стосовно незгоди з постановою суду в цій частині не містить.

Також, апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди відповідача з постановою суду в частині скасування податкового повідомлення рішення від 12.11.2015 р. №0003152202, яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі 510 грн.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції обєктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права, які могли привести до неправильного вирішення справи або питання, доводи апеляційної скарги суперечать матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч.2 ст.88 КАС України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України "Про судовий збір" судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Згідно ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2016 року задоволено частково клопотання відповідача та відстрочено йому сплату судового збору в сумі 15 280 грн. 30 коп. за подання апеляційної скарги на постанову суду від 12.04.2016 р. до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до матеріалів справи, на час розгляду апеляційної скарги відповідачем не було сплачено судовий в сумі 15 280 грн. 30 коп.

Отже, судовий збір в сумі 15 280 грн. 30 коп. підлягає стягненню до спеціального фонду Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 200, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.04.2016 р. у справі №804/363/16 залишити без змін.

Стягнути до спеціального фонду Державного бюджету України (одержувач: УДКСУ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області; рахунок отримувача: 31217206781004; код класифікації доходів бюджету: 22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37989274; банк отримувача: ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області м. Дніпропетровська; код банку отримувача (МФО): 805012) судовий збір в сумі 15 280 грн. 30 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України упродовж двадцяти днів після набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя:О.М. Панченко

Суддя:В.Є. Чередниченко

Суддя:А.О. Коршун