Постанова № 59877682, 22.08.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" серпня 2016 р. Справа№ 910/26380/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Шапрана В.В.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

позивача: Білоконь І.В.;

відповідача: Бортник Л.В.;

третьої особи: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія

"АХА Страхування"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 16.11.2015р.

у справі №910/26380/15 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія

"АХА Страхування"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія

"Іллічівське"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_4

про стягнення 8 683,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Іллічівське" (далі - відповідач) 8 683,60 грн. залишку страхового відшкодування, виплаченого страхувальнику позивача у зв'язку з настанням страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), оскільки цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП була застрахована у відповідача за полісом страхування №АС/9625496. Тобто, до позивача перейшло право вимоги до відповідача, як страхувальника забезпеченого транспортного засобу, водій якого спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про те, що згідно з висновком експертного дослідження з визначення вартості матеріальних збитків №58/05 від 26.05.2014р. обґрунтований розмір завданої майнової шкоди, що підлягає відшкодуванню з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та розміру франшизи становить 11 606,70 грн., яка і була сплачена відповідачем позивачу. Решта заявленого позивачем до стягнення страхового відшкодування не підлягає сплаті відповідачем, у зв'язку з чим правові підстави для задоволення позову відсутні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 1-2), на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено ОСОБА_4 (далі - третя особа).

Третя особа явку свого представника у судові засідання до Господарського суду міста Києва не забезпечила, відзиву на позов не надала, у зв'язку з чим справа розглядалася місцевим господарським судом за наявними у справі матеріалами на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/26380/15 від 16.11.2015р. позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 634,27 грн. страхового відшкодування, 229,23 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/26380/15 від 16.11.2015р. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення по суті заявлених вимог. Зокрема, позивач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- до позивача перейшло право вимоги до відповідача у межах фактичних витрат, тобто тих витрат, яких позивач зазнав в результаті виплати страхового відшкодування страхувальнику, що відповідають розміру перерахування суми згідно платіжного доручення про виплату страхового відшкодування;

- здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в спірній сумі (без врахування зносу) на користь страхувальника не суперечить приписам ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів», оскільки вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли в результаті стягнення суми в порядку регресу. Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. Тобто, вказана стаття не узгоджується з вимогами Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування», на підставі яких позивач звертався з позовом до суду;

- ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» не вказує на необхідність вираховувати розмір зносу, а під оціненою шкодою в ньому розуміється також і шкода, щодо якої страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування без проведення оцінки та без експертизи пошкодженого майна. В даному випадку дії страховика (позивача) щодо перерахування страхового відшкодування безпосередньо особі (авторизованому сервісному центру), яка здійснила ремонт пошкодженого транспортного засобу, переконливо свідчать про досягнення відповідної згоди між сторонами договору страхування;

- ані Законом України «Про страхування», ані договором страхування, що укладені між позивачем та страхувальником, не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням виключно звіту суб'єкта оціночної діяльності. Відтак, правомірним є визначення позивачем розміру страхового відшкодування на підставі рахунку з СТО;

- оскільки позивач не може покрити свої витрати (фактичні витрати) шляхом відшкодування шкоди згідно оцінки, відповідач змушений в межах ліміту відповідальності відшкодувати завдану шкоду;

- необхідність доведення шкоди виключно шляхом проведення автотоварознавчої експертизи не узгоджуються з нормами законодавства про страхування, оскільки Верховний Суд України в листі від 19.07.2011р. «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» роз'яснив, що, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2016р. апеляційну скаргу було повернуто скаржнику без розгляду на підставі ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.

Однак постановою Вищого господарського суду України від 25.05.2016р. вказану ухвалу Київського апеляційного господарського суду було скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для подальшого розгляду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2016р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Сітайло Л.Г.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 06.07.2016р.

06.06.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від третьої особи надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи квитанції №00520376241 від 15.03.2016р. на підтвердження сплати третьою особою на користь позивача 510,00 грн. франшизи. Окрім того, третя особа просила суд розглянути справу без її участі.

Вказане клопотання третьої особи було задоволено судом.

06.07.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи судової практики у подібних правовідносинах, а саме: постанов Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2016р. у справі №910/4381/16, від 07.06.2016р. у справі №910/26829/15, Вищого господарського суду України від 10.05.2016р. у справі №910/27732/15, Верховного Суду України від 15.04.2015р. у справі №910/7163/14.

Вказане клопотання було задоволено судом.

В судове засідання 06.07.2016р. з'явилися представники позивача та відповідача. Представник третьої особи не з'явився.

В судовому засіданні 06.07.2016р. представник позивача подав клопотання про продовження строку розгляду справи відповідно до ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів задовольнила клопотання позивача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2016р., на підставі ст. ст. 69, 77, 102 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду апеляційної скарги було продовжено на 15 днів, розгляд справи відкладено на 22.08.2016р.

09.08.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він зазначав про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та просив суд залишити оскаржуване рішення місцевого господарського без змін.

19.08.2016р. Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів у зв'язку з перебуванням судді Київського апеляційного господарського суду Сітайло Л.Г. у відпустці, для розгляду справи №910/1960/16 визначено склад колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Шапран В.В., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2016р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Шапран В.В. та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 22.08.2016р.

В судовому засіданні 22.08.2016р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/26380/15 від 16.11.2015р. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні 22.08.2016р. представник відповідача заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у письмових запереченнях на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 22.08.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

07.08.2013р. між позивачем, як страховиком, та ОСОБА_5, як страхувальником, було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №208451Га/13зпАС (далі - Договір добровільного страхування) (том справи - 1, аркуші справи - 12-21).

За умовами Договору добровільного страхування (п.п.5, 8-10) предметом останнього є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом та іншим майном, вказаним у розділах 5 та 6 цього договору. Застрахованим транспортним засобом за Договором добровільного страхування є автомобіль марки "Mazda", державний номер НОМЕР_1, 2009 року випуску. Особою, допущеною до керування транспортним засобом є ОСОБА_6. До страхових ризиків віднесено: викрадення; збитки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП); збитки внаслідок інших подій. Франшиза за викраденням становить 0,00 грн.; збитки внаслідок ДТП - 0,00 грн.

Умовами виплати страхового відшкодування є виплата на базі СТО за вибором страховика (п.14.1 Договору добровільного страхування).

29.04.2015р. на вул. 40 ЛСУ-Сталеварів в м. Запоріжжі відбулася ДТП за участю автомобіля "Mazda" (державний номер НОМЕР_1) під керуванням водія ОСОБА_6 та автомобіля "ВАЗ 21114" (державний номер НОМЕР_2) під керуванням водія ОСОБА_4 (довідки про ДТП - том справи - 1, аркуші справи - 33, 34).

Відповідно до постанови Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 26.05.2014р. у справі №195/833/14 ДТП сталася в результаті порушення ОСОБА_4 вимог п. 13.1 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчинені правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу про адміністративне правопорушення України та притягнуто до адміністративної відповідальності (том справи - 1, аркуші справи - 35-36).

Внаслідок ДТП зазнав механічних пошкоджень автомобіль марки "Mazda" (державний номер НОМЕР_1).

Страхувальник позивача звернувся до нього з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою про виплату страхового відшкодування (том справи - 1, аркуш справи - 26).

Згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження №58/05 від 26.05.2014р., складеного судовим експертом автотоварознавцем ОСОБА_7 (том справи - 1, аркуші справи - 38-43) вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля "Mazda" (державний номер НОМЕР_1) складає 13 750,97 грн.

Відповідно до рахунку №АС-0726 від 16.05.2014р. на суму 19 969,50 грн., наданого Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Сервіс", та рахунку №АБ-0049 від 16.05.2014р. на суму 830,80 грн., наданого ФОП ОСОБА_8, фактична вартість відновлювального ремонту застрахованого позивачем транспортного засобу склала 20 800,30 грн. (19 969,50 + 830,80 = 20 800,30)

Позивач визнав ДТП, яка сталася 29.04.2015р., страховим випадком, про що ним було складено страхові акти №1.001.14.07488/VESKO15312 від 23.05.2014р. та №1.001.14.07488/ VESKO15314 від 23.05.2014р., згідно з якими загальна сума страхового відшкодування становить 20 800,30 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 48-49).

На виконання умов Договору добровільного страхування позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 20 800,30 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №110031 від 26.05.2014р., №110029 від 26.05.2014р. (том справи - 1, аркуші справи - 50-51).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до нього перейшло право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого страхового відшкодування.

Оскільки на момент скоєння ДТП цивільна відповідальність водія транспортного засобу "ВАЗ 21114" (державний номер НОМЕР_2) була застрахована відповідачем за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/9625496, позивач звернувся до відповідача з претензією вих.№ЛВ 5453 від 05.12.2014р. (том справи -1, аркуші справи - 52, 72), в якій просив перерахувати 20 800,30 грн. виплаченого позивачем страхового відшкодування.

Відповідач лише частково задовольнив претензію позивача, перерахувавши йому 11 606,70 грн. Решта заявленого позивачем до сплати сума страхового відшкодування у розмірі 8 683,60 грн. (за вирахуванням 510,00 грн. франшизи за полісом №АС/9625496) відповідачем сплачена не була.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку повністю виплатити позивачу страхове відшкодування, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Місцевий господарський суд позов задовольнив частково, визнавши позовні вимоги нормативно обґрунтованими лише в частині стягнення з відповідача 1 634,27 грн. страхового відшкодування. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та Законом України „Про страхування".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування" страхуванням є вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

Відповідно до п.1.12 ст. 1 названого Закону дорожньо-транспортна пригода - це подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Тобто, здійснивши виплату страхового відшкодування, позивач набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

Як уже зазначалося вище, шкоду було заподіяно водієм автомобіля "ВАЗ 21114" (державний номер НОМЕР_2) ОСОБА_4 під час експлуатації вказаного автомобіля, і його вину у вчиненні ДТП встановлено постановою Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 26.05.2014р. у справі №195/833/14.

На час скоєння вищевказаної ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4, як особи, яка експлуатує автомобіль "ВАЗ 21114" (державний номер НОМЕР_2) на законних підставах, була застрахована відповідачем на підставі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/9625496 (ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб - 50 000,00 грн., франшиза - 510,00 грн.). Отже, відповідач є особою, на яку вказаним Полісом покладено обов'язок з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації автомобіля "ВАЗ 21114" (державний номер НОМЕР_2), на час ДТП.

Відповідно до п.22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В п.12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (ст. 9 Закону України "Про страхування").

В ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

В процесі судового розгляду було встановлено, що відповідачем частково визнані ще до подачі даного позову пред'явлені до нього позивачем вимоги на суму 11 606,70 грн., - виходячи з встановленої висновком експертного автотоварознавчого дослідження №58/05 від 26.05.2014р. вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля з урахуванням встановленого оцінювачем коефіцієнт зносу деталей - 0,46.

Відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля про встановлення вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов'язковим.

Позивачем не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів, які б спростовували вищезгаданий висновок експертного автотоварознавчого дослідження №58/05 від 26.05.2014р. по встановленню коефіцієнту зносу деталей застрахованого автомобіля.

Про призначення судової експертизи в порядку ст. 41 Господарського процесуального кодексу України позивач клопотання не заявляв.

Доводи позивача щодо обов'язку відповідача здійснити виплату без врахування коефіцієнту зносу деталей застрахованого автомобіля місцевим господарським судом правомірно не прийнято до уваги, з огляду на наступне.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

В п.2.1 ст. 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Вказана норма кореспондується з ч.2 ст. 999 Цивільного кодексу України, згідно з якою до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відтак, у спорах пов'язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, покладений Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на страховика (винної особи), у межах встановлених даним Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, також встановлений і ст. 1194 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, враховуючи положення Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та ст. 1194 Цивільного кодексу України, обов'язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, лежить на страховикові цієї особи у межах встановлених лімітів, з урахуванням франшизи та у межах шкоди, яка покривається страховиком згідно із законом та договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, а у решті на особі, яка завдала цю шкоду, і яка не покрита її страховиком.

За загальним правилом згідно з ст. 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежує розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність (п.22.1 ст. 22 - межами ліміту відповідальності; ст. 29 - вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством; відповідно до п.п.32.4, 32.7 ст. 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з п.12.1 ст. 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту).

Відповідно до п.22.1 вищенаведеного Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно з положеннями п.36.4 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому або погодженим з ним особам, які, зокрема, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування.

Водночас, відповідно до п.36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Враховуючи вищевказане, різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з врахуванням зносу, який відшкодовує страховик згідно з Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на підставі ст. 1194 Цивільного кодексу України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Отже, відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи, на підставі спеціальної норми ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, як вказано вище, на підставі ст. 1194 Цивільного кодексу України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №3-50гс15, яка вказує, що Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування, тобто у даному випадку - позивача, визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої Звітом про оцінку транспортного засобу.

Однак, як уже зазначалося вище, ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" стосується не обсягу зобов'язання страховика за договором добровільного страхування, а обсягу відповідальності страховика за полісом обов'язкового страхування перед третіми особами у випадку завдання його страховиком шкоди цим третім особам.

Таким чином, висновок місцевого господарського суду щодо обов'язку відповідача, як страховика за договором обов'язкового страхування, здійснити виплату (страхове відшкодування) вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу деталей пошкодженого у ДТП автомобіля третьої особи не суперечить чинному законодавству та кореспондується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 15.04.2015р. у справі № 3-50гс15, де вказано, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування набув права зворотної вимоги до страхувальника винної особи у сумі страхового відшкодування у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи. Тобто, саме у межах фактичних затрат (із вирахуванням франшизи, якщо є), а не в такому ж точному їх розмірі.

Зважаючи на умови Полісу №АС/9625496 та положення ст. ст. 12, 22, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст. ст. 9, 27 Закону України "Про страхування" та ст. ст. 993, 1192 Цивільного кодексу України, у відповідача в зв'язку з настанням ДТП виник обов'язок відшкодувати позивачу шкоду, в межах ліміту його відповідальності за спірним страховим випадком (50 000,00 грн.) та в межах суми (фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача в зв'язку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, визначеного згідно з висновком висновку експертного автотоварознавчого дослідження №58/05 від 26.05.2014р., з урахуванням коефіцієнту зносу деталей (13 750,97 грн.) та за мінусом франшизи (510,00 грн.), тобто в сумі 13 240,97 грн. (аналогічна правова позиція в подібних спорах викладена в постановах Вищого господарського суду України від 06.04.2016р. у справі №910/25583/15, від 14.06.2016р. у справі №910/14337/15).

В процесі судового розгляду було встановлено, що відповідач ще до подачі даного позову виплатив позивачу частину страхового відшкодування у розмірі 11 606,70 грн. Тобто, в даному випадку залишок невиплачених коштів, які за висновком як місцевого господарського суду, так і суду апеляційної інстанції підлягають виплаті відповідачем на користь позивача становить 1 634,27 грн. (13 750,97 - 11 606,70 - 510,00 = 1 634,27) і в цій частині вимог позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Доводи позивача про зобов'язання відповідача виплатити йому більшу суму на 7 049,33 грн. (8 683,60 (сума, заявлена до стягнення позивачем) - 1 634,27 (сума, визнана судом обґрунтованою до стягнення на користь позивача) = 7 049,33) є безпідставними, такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства і судовій практиці Верховного Суду України, про яку зазначалося вище, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 7 049,33 грн. страхового відшкодування задоволенню не підлягає.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/26380/15 від 16.11.2015р. прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/26380/15 від 16.11.2015р. - без змін.

2. Матеріали справи №910/26380/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

В.В. Шапран