Рішення № 59870314, 18.08.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4787/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Калараш А. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.08.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Калараш А.А.

суддів - Гончаренко В.М.,Заїкіна А.П.

з участю секретаря - Лопотана В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» Одеської міської ради до ОСОБА_2, третя особа Державна фінансова інспекція в Одеській області про стягнення матеріальної шкоди , за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 діючого в інтересах ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 березня 2016 року, -

встановила:

У червні 2015 року КП «Теплопостачання міста Одеси» звернулось до суду з позовом про стягнення матеріальної шкоди і в обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що в КП «Теплопостачання міста Одеси» з 27.06.2014 р. по 22.09.2014 р. Державною фінансовою інспекцією в Одеській області була проведена ревізія фінансово-господарської діяльності підприємства за період з 01.06.2012 р по 30.06.2014 р., за наслідками якої було складено акт ревізії від 29.09.2014 р. № 06-11/170.

До КП «Теплопостачання міста Одеси» надійшла вимога ДФІ в Одеській області від 10.11.2014 №15-06-23-14/10098, про необхідність вжиття заходів по усуненню встановлених порушень, у тому числі відшкодування збитків з ОСОБА_4, у звязку з своєчасно не проведеною претензійно-позовною роботою відносно боржників.

Позивач просив суд стягнути з відповідача збитки у розмірі 2097641,77 грн., завданих у звязку з своєчасно не проведеною претензійно-позовною роботою відносно боржників.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 березня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» Одеської міської ради суму збитків у розмірі 2097641 грн. 77 коп., та судові витрати в сумі 3654 грн. 00 коп.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 діючий в інтересах ОСОБА_4 посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази у справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_3 діючого в інтересах ОСОБА_4 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позов КП «Теплопостачання міста Одеси» ,суд першої інстанції виходив з обгрунтованості позову та доведеності позовних вимог.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися неможна.

З матеріалів справи вбачається , що в КП «Теплопостачання міста Одеси» з 27.06.2014 р. по 22.09.2014 р. Державною фінансовою інспекцією в Одеській області була проведена ревізія фінансово-господарської діяльності підприємства за період з 01.06.2012 р по 30.06.2014 р., за наслідками якої було складено акт ревізії від 29.09.2014 р. № 06-11/170 (а.с.5-59).

При цьому, ревізією наявності простроченої дебіторської заборгованості проведеної вибірковим способом встановлено, що станом на час проведення ревізії по бухгалтерському обліку КП «Теплопостачання міста Одеси» рахується прострочена заборгованість на загальну суму 2097641,77 грн., за якою минув термін позовної давності, в звязку з не проведенням позовної роботи в межах терміну позовної давності з боржниками, які зазначені в акті ревізії на 33 та 34 сторінках, що призвело до матеріальної шкоди (збитків) на вказану суму.

Відповідно до п.1.3, 1.5 Статуту КП «Теплопостачання міста Одеси» є юридичною особою, засновником якого є Одеська міська рада (а.с.60-66).

З матеріалів справи вбачається ,що відповідач ОСОБА_6 перебував на посаді керівника КП «Теплопостачання міста Одеси» з 20.10.2006 року по 21.06.2007 року та з 23.04.2012 року по 25.09.2013 року .

Керівниками КП «Теплопостачання міста Одеси» протягом ревізуємого періоду були ОСОБА_7 ,який виконував обовязки керівника з 23.04.2012 року (розпорядження про призначення № 452\к-01 р від 20.04.2012 року ) по 25.09.2013 року , ОСОБА_8 з 26.09.2013 року (розпорядження про призначення № 1377\к-01 р. від 26.09.2013 року) по 19.06.2014 року та ОСОБА_9 з 24.06.2014 року .

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обовязків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної ,чи кримінальної відповідальності.

Відповідно до ст. 132 КЗпП України із змінами , за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» розяснено, що під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обовязків, грошові виплати.

Згідно зі ст. 130 КЗпП України неодержані підприємством, установою, організацією прибутки не можуть включатися до шкоди,яка підлягає відшкодуванню працівником.

Крім того, у абз. 2 п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» розяснено, що, виходячи з вимог цивільного процесуального законодавства суд у кожному випадку зобовязаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й обєктивного зясування обставин, від яких згідно зі ст. ст.130,135-3,137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, зясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обовязки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними який майновий стан працівника.

Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обовязку відшкодувати заподіяну шкоду.

Обовязок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (ст. 138 КЗпП України).

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Представник позивача в судовому засдіанні не спростував заперечення відповідача ОСОБА_7 та матеріали справи не містять докази того,що завданні підприємству збитки спричиненні саме неправомірними діями відповідача ОСОБА_7

Суд першої інстанції не звернув уваги на те,що на підприємстві існують бухгалтерія,фінансово-економічний відділ та юридичний відділ .

У 2012 році керівником підприємства ОСОБА_7 затверджувалися положення щодо кожньої служби , так відповідно до положенням про фінансово-економічний відділ КП «Теплопостачання міста Одеси», затвердженим в.о. цього підприємства ОСОБА_5 у 2012 році, визначено, що : відділ здійснює контроль за станом дебіторської і кредиторської заборгованості (п.3.6.2.); відділ зобовязаний надавати в бухгалтерію оригінали платіжних доручень та протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ, а бухгалтерія зобовязана надавати відділу оперативну інформацію про дебіторську і кредиторську заборгованість (п.6.1.); відділ надає юридичній службі розрахунок заборгованості, акти звірок та інші фінансові документи відповідно до існуючими договорами для обґрунтування позовних вимог (п.6.5.).

Відповідно до положенням про бухгалтерію КП «Теплопостачання міста Одеси», затвердженим 12.09.2012 року в.о. директора цього підприємства ОСОБА_5, визначено, що бухгалтерія щомісячно : надає фінансово-економічному відділу підприємства групировочну відомість, кошторис фактичних витрат на виробництво та збут теплової енергії, й щоквартально Форма № 1 «Баланс» і Форма № 2 «Звіт про фінансові результати», розрахунок амортизаційних відрахувань по групам та остаточну вартість основних засобів, оперативну інформацію про дебіторську та кредиторську заборгованості (п.6.4.3.); отримує від виробничо-технічного відділу акти про обсяги спожитого газу, води, електроенергії, інших енергоресурсів (п.6.5.); отримує щомісячно звіт по розрахунку спожитої електроенергії субабонентами підприємства (п.6.12.).

Відповідно до положенням про юридичний відділ по господарським спорам юридичної служби, затвердженим у 2012 році в.о. директора КП «Теплопостачання міста Одеси» ОСОБА_5, визначено, що до функцій відділу відноситься ведення претензійно-позовної роботи з контрагентами по договорам (п.3.3.), відділ у встановленому законом порядку представляє інтереси підприємства в судах та інших установах при розгляді правових питань та спорів (п.3.9.), до прав відділу відноситься отримання від посадових осіб підприємства документів необхідних для виконання завдань відділу (п.4.2), відділ отримує від усіх відділів інформацію та документи необхідні для підготування позовних заяв (п. 6.1), відділ несе відповідальність за своєчасне і якісне виконання робот та обовязків (п.7.1).

Звертаючись з позовом до суду , позивач посилався на те,що спричинення підприємству матеріальної шкоди стало можливим через відсутність в КП «Теплопостачання міста Одеси» розробленого та затвердженого керівником положення про претензійно-позовної роботи в якому б чітко розділялися обовязки ,відповідальність ,послідовність її проведення.

Проте ,таке посилання є припущенням , оскільки не підтверджується матеріалами справи.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів в їх сукупності.

Відповідно до положення ст. 135-3 КЗпП України, в якій передбачено, що розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.

Отже, в силу вимог ст. 135-3 КЗпП України єдиним допустимим доказом, який підтверджує факт завдання шкоди працівником підприємству є дані бухгалтерського обліку, однак у матеріалах справи відсутні відповідні докази.

Крім того, наявність простроченої дебіторської заборгованості не свідчить про наявність спричиненної матеріальної шкоди підприємтсву ,оскільки матеріали справи не містять судових рішень,якими у задоволенні позовів КП «Теплопостачання міста Одеси» було відмовлено у звязку з пропуском строку звернення до суду.

Відповідно до розяснень п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам,установам,організаціям їх працівниками» № 14 від 29.1ё2.1992 року , розяснено, що судам слід мати на увазі, що до позовних заяв про матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п.3 ст.134 КЗпП), повинні додаватись докази, які підтверджують, що вчинення працівником таких діянь встановлено у порядку кримінального судочинства.

Суд першої інстанції задовольняючи позов , посилаючись на положення п.3 ст. 134 КЗпП України ,як підставу повної матеріальної відповідальності ОСОБА_6 та посилаючись на відкриття УСБУ в Одеській області кримінального провадження № 22014160000000256 від 12.11.2014 року , не звернув уваги на те,що сам факт звернення Державною фінансовою інспекцією в Одеській області до УСБУ в Одеській області з заявою про порушення кримінального провадження не є підставою для повної матеріальної відповідальності ОСОБА_6 за відсутністю вироку суду ,яким мала бути доведена вина відповідача .

Матеріали справи не містять докази притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності та встановлення вини ОСОБА_6 у спричиненні КП «Теплопостачання міста Одеси» шкоди у розмірі 2097641,77 грн. у кримінальному провадженні.

За таких підстав , позов КП «Теплопостачання міста Одеси» є необгрунтованим та задоволенню не підлягає.

Суд першої інстанції неповно встановив обставини справи , невірно застосував норми матеріального права та помилково задовольнив позов.

За таких підстав, відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, апеляційна скарга представника ОСОБА_3 діючого в інтересах ОСОБА_4 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, п.4 ч.1 ст.309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 діючого в інтересах ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 березня 2016 року скасувати.

У задоволенні позову Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» Одеської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_10

ОСОБА_11

ОСОБА_12