Ухвала суду № 59858661, 16.08.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження 22ц/790/5304/16 Головуючий 1 інст. Шмадченко С.І.

Справа № 640/2268/16-ц Доповідач - Хорошевський О.М.

Категорія: договірні

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого, судді - Хорошевського О.М.

суддів: Кіся П.В.,

ОСОБА_1

за участю секретаря - Гончар А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО», третя особа Інспекція з питань захисту прав споживачів у Харківській області про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» з вимогою про визнання недійсним укладеного договору фінансового лізингу та стягнути грошові кошти.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 30.01.2016 року вона уклала з відповідачем договір фінансового лізингу № 003220, відповідно до якого Товариство зобовязалось придбати у свою власність та передати їй у користування автомобіль марки «Ford Fiesta Comfort 1.5 D МТКПП, передній привід», а позивач зобовязалась періодично сплачувати за користування автомобілем лізингові платежі.

30.01.2016 р. вона сплатила авансовий платіж у розмірі 42000 грн. Однак представником компанії не було розяснено призначення платежу у розмірі 42000 грн., який виявився адміністративним платежем, тобто виногородою лізингодавцю за організаційні заходи, повязані з підготовкою та укладанням договору. Вона зрозуміла, що сплата 42000 грн. є частковою оплатою вартості транспортного засобу.

Зазначала, що як вбачається із наведених договірних умов, складова першого лізингового платежу «адміністративний платіж» виходить за межі переліку таких платежів, передбачених законом, і розуміє під собою одноразову плату лізингоодержувача лізингодавцю при укладанні договору. Тому даний платіж лізингодавець включив у договір незаконно, що призводить до недійсності даної умови договору.

Позивач вважає, що умови договору фінансового лізингу не відповідають діючому законодавству та порушують її права як споживача. Так, за умовами вищезазначеного договору до отримання предмета лізингу - автомобіля позивач має сплатити Товариству передбачені «даним договором» платежі - адміністративний платіж в розмірі 50% від вартості предмету лізингу, авансовий платіж, комісію за передачу у лізинг. Окрім того, додаток № 3 щодо графіку та умов сплати до договору, що є його суттєвою частиною, нею не підписувався та в неї відсутній.

Умовами договору п.12.1. передбачено, що у випадку розірвання договору лізингоодержувачем до підписання акта приймання-передачі предмета лізингу лізингодавець повертає 60% сплачені кошти за вираховуванням штрафу за дострокове розірвання 40% від сплаченої суми авансового платежу, який лізингодавець утримує. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає. Отже комісія за організацію не входить до складу першого авансового платежу по договору, який сплачується на відшкодування предмету лізингу. Такі умови позивач вважає несправедливими, а обовязок сплатити 50 % вартості автомобіля у вигляді адміністративного платежу є фактичним залученням коштів для його придбання, що потребує ліцензії як для залучення фінансових активів від фізичних осіб, яка відсутня.

Зазначила, що згідно ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають з договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду) купівлю-продаж, поставки.

Посилається на п. 1 ст. 3 ЗУ «Про фінансовий лізинг» відповідно до якого, предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Згідно п. 1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Враховуючи вищенаведену специфіку договорів непрямого лізингу набуття у власність позивачем бажаної речі є його первинним волевиявленням, а отримання послуги з фінансового лізингу є лише методом такого придбання. Тому зазначення в договорі такої модифікації транспортного засобу як марка/модель, комплектація, обєм, тип КПП, привід, без зазначення кольору, детальної комплектації, року випуску та ін. не є достатнім для його ідентифікації порівняно з марками та моделями транспортних засобів інших виробників, а отже таке зазначення істотної умови, як предмет, в договорі не було дотриманим.

У звязку з наведеним просить визнати недійсним вищезазначений договір та стягнути з ТОВ «Лізінгова компанія «ВАШ АВТО» на її користь сплачені за договором лізингу платежі в розмірі 42000,00 гривень і 420,00 грн., моральну шкоду у розмірі 30000,00 грн., сплачений судовий збір.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12.04.2016 року позовні вимоги ОСОБА_2задоволено частково.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 003220, укладений 30.01.2016 р. між ОСОБА_2 та ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» .

Стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 42000,00 (сорок дві тисячі) грн. та комісію за переказ готівки в сумі 420,00 (чотириста двадцять) грн.

Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по справі, у звязку із неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги пояснює, що суд дійшов невірного висновку стосовно Додатку № 3 до Договору, суд вважає його неукладеним, оскільки додаток не був підписаний, а він є невідємною частиною цього договору. Додаток № 3 підписано між сторонами не було, оскільки момент виникнення необхідності підписання сторонами зазначеного додатку виникає після укладання Акту приймання передачі Предмету лізингу.

Суд першої інстанції також не дослідив, що умови Додатку № 3 можуть змінитись до моменту отримання Предмету лізингу та підписання відповідного Акту приймання передачі в звязку із подання ним же заяви про заміну Предмету лізингу, що передбачається пунктом 1.8. Договору.

Також, відповідач вважає несуттєвими умови для договорів фінансового лізингу щодо визначення продавця, його найменування, місцезнаходження, якості, справності, комплектності та інших умов з продажу предмету лізингу оскільки навіть якщо продавець і обраний лізингодавцем, то лізингодавець не несе відповідальності перед лізингоодержувачем за порушення зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію, так як лізингодавець не має реальної технічної можливості усунути виниклі порушення, тому що не є виробником, а тому не може відповідати по гарантійних зобовязаннях перед лізингоодержувачем.

Вважає, що умови Договору повністю відповідають чинному законодавству України, зокрема спеціальному ЗУ «Про фінансовий лізинг» та жодним чином не обмежують та не порушують законні права лізингоодержувача.

Просить ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення, доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін з наступних підстав.

Відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Судом встановлено, що між сторонами було укладено договір фінансового лізингу № 003220 від 30.01.2016 року, відповідно до якого Товариство зобовязалось придбати у свою власність та передати ОСОБА_2 у користування автомобіль марки «Ford Fiesta Comfort 1.5 D МТКПП, передній привід», а позивач зобовязалась періодично сплачувати за користування автомобілем лізингові платежі.

В день укладання договору позивач сплатила авансовий платіж у розмірі 42000 грн. на рахунок відповідача.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу), лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Договір лізингу від 30.01.2016 року укладений між ТОВ «ВАШ АВТО» та ОСОБА_2 нотаріально посвідчено не було.

Пунктом 11-1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 34 цього Закону зазначено, що діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії. Такої ліцензії у відповідача не має.

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Згідно пункту 1.7 договору предмет лізингу передається у користування позивача не пізніше 120 робочих днів з моменту сплати нею на рахунок товариства адміністративного платежу, авансового платежу, комісії. Пунктом 9.1. зазначено, що авансовий платіж складає частину від вартості предмета лізингу у розмірі 50%. Сторони погодили, що внесення платежів відбувається до графіків, визначених в додатках № № 1,3. Проте, Додатку № 3 до позову не надано, зі слів позивачки, Додаток № 3 їй не надавався та нею не підписувався.

30.01.2016 року на виконання умов договору фінансового лізингу позивачка сплатила товариству адміністративний платіж в розмірі 42000,00 гривень та 420,00 грн. комісію за переказ коштів.

Однак, відповідач відмовився передавати предмет лізингу з посиланням на те, що договором передбачено передачу предмету договору в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодерджувачем на рахунок лізингодавця адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за організацію та оформлення договору та комісії за передачу предмета лізингу, а сплачена сума 42000,00 гривен є адміністративним платежем.

Держава забезпечує особливий захист більш слабкого субєкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Виходячи з наведеного, при вирішенні спору між ОСОБА_2 та відповідачем ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» підлягає застосуваннюрішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011, справа № 1-26/2011 та слід врахувати, що позивачу, як споживачу, на момент укладення договору обєктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору фінансової послуги із запропонованих на ринку, а також для оцінки договору з відповідачем щодо придбання у нього послуги фінансового лізингу, який мав стандартну форму (ч. 1ст. 634 ЦК України).

Оскільки позивач не має відповідної юридичної чи економічної освіти, він при укладенні договору помилково придбав непотрібні йому на умовах відповідача послуги з фінансового лізингу.

Відповідач в договорі надав собі можливість не повертати кошти, сплачені споживачем за його послуги у разі розірвання договору останнім. Однак, при розірванні договору лізингодавцем ніяких санкцій не передбачено, що приводить до дисбалансу договірних умов та порушує норми законодавства.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 304,ч. 1 ст. 308, 315, 317, 319 ЦПК України судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу відхилити.

Заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий О.М. Хорошевський

Судді: П.В. Кісь

ОСОБА_1