Рішення № 59855323, 16.08.2016, Шахтарський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Першотравенський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 186/560/16-ц

Провадження номер № 2/0186/326/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2016 року Першотравенський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Кривошеї С. С.

при секретарі: Кравченко А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Першотравенську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Банк «Траст» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство Банк «Траст» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача.

В обґрунтування позову зазначає, що між Публічним акціонерним товариством Банк «Траст» та ОСОБА_1 був укладений договір споживчого кредиту № R111.ВR.0024512 від 27 березня 2013 року, згідно якого відповідачу були видані кредитні кошти в розмірі 56 954,00 гривень, з відсотковою ставкою за користування кредитними коштами в розмірі 16,49% річних та 1,37% щомісячної комісії за обслуговування кредиту, строком на 60 місяців, з кінцевою датою повернення 20 березня 2018 року.

Кредит було отримано відповідачем 27 березня 2013 року, що підтверджується меморіальним ордером № Loan-28811 від 27 березня 2013 року про перерахування коштів.

У порушення умов договору відповідач ОСОБА_1 зобов'язання належним чином не виконав, тому, станом на 18 березня 2016 року за ним існує заборгованість за кредитним договором у розмірі 149 400,42 гривень. Сума заборгованості складається з заборгованості за кредитом в розмірі 52 989,00 гривень, в тому числі 23620,28 грн. - прострочена заборгованість з оплати кредиту, заборгованості по прострочених відсотках за фактичне користування кредитом в розмірі 17 234,22 гривень, заборгованості за простроченою комісією за обслуговування кредиту в розмірі 23 408,10 гривень, та заборгованості по пені в розмірі 55 769,10 гривень.

Просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 149 400,42 гривень та судові витрати по справі в сумі 2241,01 гривень.

У судове засідання представник позивача не з'явилась, надала суду заяву, в якій просить суд розглядати справу за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник за дорученням ОСОБА_2, позовні вимоги не визнали, та надали суду заперечення відповідно до яких, у провадженні Першотравенського міського суду Дніпропетровської області розглядається цивільна справа № 186/560/16-ц за позовом ПАТ Банк «Траст» (надалі-Позивач) до ОСОБА_1 (надалі-Відповідач) про стягнення заборгованості.

ПАТ Банк «Траст» звернувся з вимогою до суду про стягнення з відповідача, ОСОБА_1 на користь ПАТ Банк «Траст» заборгованості у розмірі 149 400,42 грн. за кредитним договором № R111.BR.0024512 від 27.03.2013 року, яка складається з наступного:

52 989,00 грн. - заборгованість за кредитом;

17 234,22 грн. - прострочені відсотки за фактичне користування кредитом;

23 408,10 грн. - прострочена комісія за обслуговування кредиту;

55 769,10 грн. - пеня.

Відповідач вважає вищевказані позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності з наступних підстав:

По-перше, банком вказана сума заборгованості за кредитом у розмірі 52 989,00 грн. Ним було взято кредит у розмірі 56 954,00 грн., що підтверджується також меморіальним ордером № Loan-28811, наданим позивачем. Ним сплачена сума на погашення кредиту у розмірі 13 150,00 грн. Таким чином розмір заборгованості за кредитом становить:

56 954,00 грн. - 13 150,00 грн. = 43 804,00 грн.

З огляду на цей факт невірно також розраховано і прострочені відсотки за фактичне користування кредитом.

По-друге, банк звертається з вимогою про стягнення з нього простроченої комісії за обслуговування кредиту у розмірі 23 408,10 грн.

Комісії, що отримуються (сплачуються) під час надання послуг встановлені підпунктом б) пункту 2.4 розділу II Правил № 255. За смисловою ознакою комісія за надання та обслуговування кредиту - це плата за послуги банку. Проте відповідно до абзацу 3 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг. За приписами пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України загальні засади цивільного законодавства полягають у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості. Згідно з частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

За приписами статті 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України, який є центральним банком України і його правовий статус визначається Законом України «Про Національний банк України». Статтею 56 Закону України «Про Національний банк України» закріплено, що Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, вони є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно- правові акти Національного банку України видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Відповідно до пункту 3.4. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168, банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу та обґрунтувати її вартість (зокрема, нормативно-правовими актами щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів і тарифів).

В підпунктах а); б); в) зазначеного вище пункту 2.4 глави 2 розділу II Правил № 255 наведено перелік банківських комісій, які класифіковані в залежності від мети їх оцінки та основи обліку пов'язаного з ними фінансового інструменту. Однак зі списку не вбачається такого виду комісії як комісія за надання та обслуговування кредиту.

Згідно з пунктом 3.6. Правил надання інформації про умови кредитування, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Статтею 41 Закону України «Про Національний банк України» до компетенції Національного банку України віднесено встановлення обов'язкових для банків стандартів та правил ведення бухгалтерського обліку та звітності, що відповідають вимогам законодавства України.

Так, згідно зі статтею 68 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та положень (стандартів) України. До 01.01.2009 року (до набрання чинності Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затверджену постановою Правління Національного банку України № 481 від 27.12.2007 року), банки організовували свій бухгалтерський облік керуючись Інструкцією з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затверджену постановою Правління Національного банку України №435 від 15.09.2004 року. Згідно з пунктом 1.4. глави 1 розділу І зазначеної Інструкції, кредитні операції відображаються за відповідними рахунками Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 року № 280 (в подальшому - План рахунків), залежно від категорії контрагентів, виду кредиту/вкдаду (депозиту) та строків їх використання.

За таких обставин, у банка відсутні будь-які правові підстави шляхом приєднання його до кредитного договору вимагати придбання такої послуги як комісійна винагорода за надання та обслуговування кредиту.

По-третє, неправомірним є нарахування пені у розмірі 55 769,10 грн.

Відповідно до ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Тобто, пеня нараховується на прострочену суму за період прострочення, що не може перевищувати 1 рік (365 або 366 календарних днів).

Таким чином, на суму кожного простроченого платежу нараховується неустойка, позовна давність якої в 1 рік починає свій перебіг з дати прострочення такого платежу. Розраховується неустойка від суми кожного простроченого чергового платежу за період прострочення саме для цього платежу. Позивач, всупереч вищевказаним нормам законодавства, нарахував пеню від загальної заборгованості за кредитним договором, в яку включив платежі, прострочені понад 1 рік.

Крім того, банк, звертаючись до суду із вимогою про стягнення з пені зазначив лише її розмір.

У відповідності до ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Банком не було надано жодних розрахунків пені та розмірів ставок НБУ, що діяли у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до «Судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин», затвердженої суддями Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України розрахунок пені є обов'язком позивача (ст. 10 ЦПК).

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 31.05.2013 року по справі № 1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» зазначив:

«Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт З частини першої статті 3 Кодексу). Згідно з частиною другою статті 627 Кодексу у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 Кодексу).

Відповідно до положень частин першої, третьої статті 509, статей 526, 629 Кодексу зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону про захист прав споживачів між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Кодексом також передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Кодексу).

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 Кодексу).

Таким чином, правовідносини про надання споживчого кредиту є договірними, до яких мають бути застосовані, зокрема, як загальні положення Кодексу про зобов'язання та договір, так і приписи його частини другої статті 627 щодо необхідності врахування вимог законодавства про захист прав споживачів.

Положеннями частин першої, другої статті 18 Закону про захист прав споживачів встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

В частинах третій, четвертій статті 18 Закону про захист прав споживачів наведено окремі несправедливі умови договору, перелік яких не є вичерпним. При цьому пунктом 4 частини першої статті 21 Закону про захист прав споживачів встановлено, що для цілей застосування цього закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Конституційний Суд України виходить з того, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Конституційний Суд України вважає, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.»

Останній платіж він здійснив 09.10.2013 року. Тобто, перебіг позовної давності починається з 20.11.2013 року. Позивач звернувся до суду 04.04.2016 року, тобто пропустив строк позовної давності - строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України). Таким чином, законних підстав для стягнення з нього пені у розмірі 55 769,10 грн. не існує.

Крім того, у відповідності до п.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Окрім цього, Пленум ВСУ в п. 27 постанови № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснив, що положення частини 3 статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом до відсотків, які нараховуються, як неустойка, істотними обставинами в розумінні ч.3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Такими обставинами є: хвороба його дружини ОСОБА_4 на інсулінозалежний цукровий діабет першого типу важкої форми зі схильностями до гіпоглікемій і кетоацедозу з множинними ускладненнями; значне подорожчання лікарських засобів; перебування на його утриманні трьох дітей (копії свідоцтв про народження дітей, виписки з медичної картки та пенсійного посвідчення ОСОБА_4 у додатках).

В четверте, у своєму позові позивач посилається на кредитний договір № R111.BR.0024512 від 27.03.2013 року, нібито укладений між позивачем і відповідачем, але вищевказаного Договору не існує. З цієї ж причини позивач не надав кредитного договору суду. Додатки до договору являються невід'ємною частиною договору, але не замінюють сам договір.

У п.1.4 «Умов надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі» вказано: Договір - змішаний договір, укладений між Кредитором та Клієнтом в порядку, визначеному ст. 638 ЦК України шляхом акцепту Кредитором Заяви (оферти), який включає в себе елементи Договору банківського рахунку фізичної особи - Договору про відкриття поточного рахунку фізичної особи або Договору про відкриття поточного рахунку фізичної особи з використанням платіжної картки (залежності від обраного Клієнтом типу рахунку, про що зазначається у Заяві) і Кредитного договору.

Банк при видачі кредиту, зобов'язаний надати для підписання договір, який відповідає вимогам законодавства до кредитних договорів (ст. 6 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»), оскільки в договорі, серед іншого, має бути зазначено: відповідальність обох сторін, а не тільки позичальника за невиконання або неналежне виконання умов договору, порядок зміни і припинення дії договору, та багато іншого.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України загальні засади цивільного законодавства полягають у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості. Згідно з частиною З статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

За приписами статті 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України, який є центральним банком України і його правовий статус визначається Законом України «Про Національний банк України». Статтею 56 Закону України «Про Національний банк України» закріплено, що Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, вони є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно- правові акти Національного банку України видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

У відповідності до п.1 ст.1054 та ст.1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

У відповідності до «Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин» Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України:

Суди мають встановлювати такі обставини:

- досягнення сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору: мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобов'язань позичальника; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;

- кредитний договір має укладатись обов'язково у письмовій формі, причому недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює жодних правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його нікчемністю;

- сторони кредитного договору повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення сторін має бути вільним і відповідати їхній внутрішній волі. Згідно зі ст. 236 ЦК України, моментом недійсності нікчемного зобов'язання є

момент його здійснення. Але, якщо недійсним зобов'язанням права та обов'язки передбачалися лише у майбутньому, то можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю.

Згідно зі ст. 216 ЦК України нікчемне зобов'язання не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю. Так, у разі недійсності зобов'язання кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій стороні у натурі усе, що вона отримала для виконання цього зобов'язання.

Просять суд відмовити у задоволенні позовної заяви Публічного акціонерного товариства Банк «Траст» у повному обсязі.

У судове засідання 16 серпня 2016 року відповідач ОСОБА_1 та його представник за дорученням ОСОБА_2 не з'явились, представник за дорученням ОСОБА_2 надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги не визнає.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

27 березня 2013 року Публічне акціонерне товариство Банк «ТРАСТ» отримав від ОСОБА_1 пропозицію (оферту) про укладення договору №R111.BR.0024512, в якій відповідач пропонував позивачу надати кредит на споживчі цілі. Позивачем було акцептовано вищезазначену оферту і надано відповідачу кредит в розмірі 56 954,00 грн. зі сплатою відсоткової ставки за користування кредитом в розмірі 16,49% річних та 1,37% щомісячної комісії за обслуговування кредиту, строком на 60 місяців з щомісячною сплатою частини кредиту, відсотків та комісії за користування кредитом.

Кредит був отриманий відповідачем 27 березня 2013 року, що підтверджується копією меморіального ордеру №Loan-28811 від 27 березня 2013 року про перерахування коштів згідно договору.

Відповідно до п.2.2. умов надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі, які є невід'ємною частиною кредитного договору, відповідач, який є позичальником, зобов'язався своєчасно та у повному обсязі сплачувати відсотки за користування кредитом та комісії, повертати кредит частинами у сумах та терміни, визначені в графіку платежів.

Пунктом 4.3 умов надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі, які є невід'ємною частиною кредитного договору, за несвоєчасне виконання зобов'язань з погашення заборгованості по кредиту, клієнт зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 0,3% від суми прострочених зобов'язань за кожний день прострочення.

Згідно п.8.6 та п. 8.10. умов надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі, позивач набуває право вимагати, в тому числі і в судовому порядку, від відповідача дострокового повернення кредиту, а відповідач зобов'язується на вимогу позивача достроково повернути кредит в повному обсязі та сплатити нараховані відсотки за користування кредитом, нараховану суму неустойки та інші платежі та нарахування за цим кредитним договором (при їх наявності), що підлягають сплаті відповідачем на користь позивача.

Відповідач ОСОБА_1 зобов'язання по кредитному договору № R111.BR.0024512 від 27 березня 2013 року не виконав.

Борг станом на 18 березня 2016 року, відповідно до розрахунку позивача складає 149 400,42 грн., з яких заборгованість за кредитом в розмірі 52 989,22 гривень, в тому числі 23 620,28 грн. - прострочена заборгованість з оплати кредиту, заборгованість по прострочених відсотках за фактичне користування кредитом в розмірі 17 234,22 гривень, заборгованість за простроченою комісією за обслуговування кредиту в розмірі 23 408,10 гривня та заборгованість по пені в розмірі 55 769,10 гривень.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути частину позики частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Тому, коли позичальник не здійснив сплату кредиту та відсотків, банк набув право вимагати дострокового погашення кредиту та відсотків внаслідок невиконання й неналежного виконання умов договору про надання кредиту, і стягнення пені.

Отже, відповідач повинен сплатити по умовам договору заборгованість, що утворилась станом на 18 березня 2016 року, по якій наданий розрахунок позивачем, з яким суд погоджується, оскільки розрахунок виконаний вірно та правильно.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про безпідставність позовних вимог до нього з мотивів ненадання відповідачем кредитного договору №R111.BR.0024512 від 27 березня 2013 року. З наданих позивачем документів при подачі позову до суду вбачається, що кредитний договір складається з: Умов надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі, заяви про надання кредиту на споживчі цілі від 27.03.2013 року, Додатку №1 до договору №R111.BR.0024512 від 27.03.2013 року (Таблиця платежів), Додатку №2 до договору № R111.BR.0024512 від 27.03.2013 року (Розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту), Додатку №3 до договору № R111.BR.0024512 від 27.03.2013 року (Тарифи на РКО). Укладення кредитного договору шляхом пропозиції укласти договір-оферти будь-якою стороною майбутнього договору не суперечить вимогам ст. 638, 639, 641, 642 ЦК України, що і відбулось у даному випадку між сторонами по справі.

Також, суд не приймає до уваги заперечення відповідача, щодо вимоги позивача про стягнення з нього комісії за супроводження кредиту з тих підстав, що дана вимога не відповідає Закону України «Про захист прав споживачів» з наступних підстав.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», договір про надання фінансових послуг повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

Пунктом 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені постановою НБУ від 10.05.2007 р. № 168, встановлено, що банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені в договорі. Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі по надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону.

Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються, зокрема, сума кредиту; детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту.

Згідно з визначенням, наданим у ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», послуга - діяльність виконавця з надання споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що надання кредиту та його супроводження, зокрема, обслуговування, є фінансовою послугою та підпадає також під визначення послуги, яке надане у статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів».

Отже, в кредитному договорі, що є предметом оспорювання у цій справі, передбачена комісія за обслуговування кредиту, яка включена до сукупної вартості кредиту, вона встановлена у твердій грошовій сумі, зміна якої не передбачена умовами договору, що не суперечить вищенаведеним вимогам законодавства.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення пені за кредитним договором в розмірі 55 769,10 гривень, то в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки встановлений законом може бути збільшений у договорі (ст. 551 ЦК України).

Умовами кредитного договору передбачено, що у разі несвоєчасного виконання зобов'язань з погашення заборгованості по кредиту, кредитор нараховує, а клієнт сплачує йому пеню у розмірі 0,3% від суми прострочених зобов'язань за кожен день прострочення.

За загальним правилом період за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання не може перевищувати один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України) (постанова ВСУ № 6-100цс14 від 03.09.2014 року, постанова ВСУ № 6-474цс16 від 18.05.2016 року).

При цьому, виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до ст.253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Як вбачається з матеріалів справи, до суду позивач звернувся 15 квітня 2016 року, що підтверджується штемпелем на конверті, тому суд вважає за необхідне застосувати спеціальний строк позовної давності в один рік, до позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за пенею по кредитному договору, за період з 21 березня 2015 року до 15 квітня 2015 року в розмірі 587,59 гривень, оскільки дані позовні вимоги заявлені позивачем з пропуском річного строку позовної давності.

Тому, з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути заборгованість за пенею по кредитному договору № R111.BR.0024512 від 27 березня 2013 року, в розмірі 55 181,51 гривень.

Також, суд не приймає до уваги посилання відповідача, що він не може сплачувати кредит в зв'язку з важким матеріальним становищем, що не є підставою для звільнення його від сплати заборгованості, так як при укладенні кредитного договору, беручи на себе певні зобов'язання, відповідач повинен був чітко усвідомлювати та враховувати всі ризики, що пов'язані з одержання кредиту.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що з ОСОБА_1 слід стягнути на користь Публічного акціонерного товариства Банк «Траст» заборгованість за кредитним договором № R111.BR.0024512 від 27 березня 2013 року в розмірі 148 812,83 гривень, яка складається з заборгованості за сумою кредиту в розмірі 52 989,00 гривень, заборгованості по сплаті відсотків за фактичне користування кредитом в розмірі 17 234,22 гривень, заборгованості по простроченій комісії за обслуговування кредиту в розмірі 23 408,10 гривень, пеню в розмірі 55 181,51 гривень, а також на підставі ст.ст.80, 88 ЦПК України пропорційно задоволених позовних вимог, судовий збір в розмірі 2232,19 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Керуючись ст.ст.258, 509, 525, 526, 611 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215 ЦПК України, - суд

В И Р І Ш И В:

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Першотравенська, Дніпропетровської області, ідентифікаційний код № НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства Банк «Траст» вул. С.Струтинського, буд.8 м. Києва, на р/р № 37394001002, МФО 380474, ЄДРПОУ 353711070, заборгованість за кредитним договором № R111.BR.0024512 від 27 березня 2013 року в сумі 148 812 (сто сорок вісім тисяч вісімсот дванадцять) гривень 83 копійки, яка складається з заборгованості за сумою кредиту в розмірі 52 989,00 гривень, заборгованості по сплаті відсотків за фактичне користування кредитом в розмірі 17234,22 гривень, заборгованості по простроченій комісії за обслуговування кредиту в розмірі 23 408,10 гривень, пені в розмірі 55 181,51 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Першотравенська, Дніпропетровської області, ідентифікаційний код № НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства Банк «Траст» вул. С.Струтинського, буд.8 м. Києва, на р/р № 37394001002, МФО 380474, ЄДРПОУ 353711070, судовий збір в розмірі 2232 (дві тисячі двісті тридцять дві) гривні 19 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ: /С.С. КРИВОШЕЯ/