Рішення № 5985148, 21.09.2009, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

21.09.2009 р. Справа № 19/83

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельний будинок „Мегаполіс”, м. Запоріжжя

до відповідача Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, м. Ужгород

про стягнення 4 762 грн. 05 коп., в тому числі 3774 грн. 48 коп. основного боргу за поставлений товар, 446 грн. 73 коп. пені, 468 грн. 03 коп. інфляційних нарахувань та 72 грн. 81 коп. три проценти річних (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог),

Суддя господарського суду Пригара Л.І.

представники:

Позивача

Відповідача не зявився

СУТЬ СПОРУ: Товариством з обмеженою відповідальністю „Торгівельний будинок „Мегаполіс”, м. Запоріжжя заявлено позов до відповідача Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, м. Ужгород про стягнення 4 638 грн. 16 коп., в тому числі 3774 грн. 48 коп. основного боргу за поставлений товар, 444 грн. 60 коп. пені, 362 грн. 35 коп. інфляційних нарахувань та 56 грн. 73 коп. три проценти річних. Представником позивача в судовому засіданні 14.09.2009 року подано заяву б/н від 12.09.2009 року в порядку ст. 22 ГПК України про збільшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача суму 4 762 грн. 05 коп., в тому числі 3774 грн. 48 коп. основного боргу за поставлений товар, 446 грн. 73 коп. пені, 468 грн. 03 коп. інфляційних нарахувань та 72 грн. 81 коп. три проценти річних, а також судові витрати.

Позивач просить задоволити позов з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, обґрунтовуючи позовні вимоги доданими до матеріалів справи документальними доказами, зокрема стверджує, що відповідач своєчасно не виконав умови договору постачання № 899 від 31.08.2006 року, а саме не оплатив вартість поставленого йому товару в розмірі 3 774 грн. 48 коп.

Відповідачем через канцелярію суду подано супровідний лист б/н від 21.09.2009 року з письмовими поясненнями по суті позову, в яких позовні вимоги визнає, однак просить суд зменшити штрафні санкції, в звязку з важким економічним становищем, яке стало наслідком фінансової кризи та знаходженням на лікарняному у звязку з вагітністю та пологами.

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи (ухвали суду від 29.07.2009 року, 17.08.2009 року, 31.08.2009 року та 14.09.2009 року, надіслані відповідачу рекомендованим листом з повідомленням; повідомлення судова повістка № 14612772 від 03.08.2009 року, повідомлення судова повістка № 14700744 від 21.08.2009 року та повідомлення судова повістка № 14778123 від 10.09.2009 року та повідомлення судова повістка № 14839670 від 21.09.2009 року) у судові засідання 17 серпня 2009 року, 31 серпня 2009 року, 14 вересня 2009 року та 21 вересня 2009 року явку уповноваженого представника не забезпечив, витребувані ухвалами суду документи не подав, тому справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи,

суд встановив:

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини.

31 серпня 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Торгівельний будинок „Мегаполіс”, м. Запоріжжя (постачальник) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2, м. Ужгород (покупець) укладено договір постачання № 899, згідно умов якого постачальник (позивач) взяв на себе зобовязання передати у власність покупця (відповідача) товар, а покупець (відповідач) взяв на себе зобовязання прийняти товар та оплатити його на умовах договору.

Розділом 3 договору зазначено, що здача-прийом товару здійснюється уповноваженими представниками постачальника (позивача) та покупця (відповідача) на складі покупця (відповідача). Підтвердженням здачі-прийому товару є підписи уповноважених представників сторін на екземплярах товарних накладних та довіреність. Після здачі прийому товару ніякі претензії з кількості товару постачальником (позивачем) не розглядаються. Право власності на товар переходить від постачальника (позивача) до покупця (відповідача) після повної оплати товару (п. 3.5. договору).

Розділами 4 та 5 договору передбачено, що ціни на товар та загальна сума товару, що відпускається, встановлюється окремо на кожну партію товару і вказується в накладних. Остаточний термін оплати товару складає 7 (сім) календарних днів з моменту одержання товару покупцем (відповідачем). Розрахунки за договором здійснюються сторонами виключно у формі безготівкових розрахунків або готівкових розрахунків у касу (ЕККА, РРО) постачальника (позивача) з видачею постачальником (позивачем) розрахункового документу.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново господарськими визнаються цивільно правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності та регулюються Цивільним кодексом України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Таким чином, на день розгляду спору в суді, обставини спору оцінюються судом з огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Крім того, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму ( ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 року № 996-ХІУ з наступними змінами та доповненнями підтвердження здійснення господарської операції відбувається на підставі первинних документів, які містять у собі відомості про господарську операцію.

Відповідно до вищевказаного договору та накладних, що містяться в матеріалах справи (арк. спр. 83 112) позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 19 008 грн. Однак, за отриманий товар відповідач розрахувався тільки частково в розмірі 15 233 грн. 52 коп.

У звязку з частковим погашенням боргу за поставлений товар за відповідачем за даними позивача, рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 3 774 грн. 48 коп., що підтверджується також актом звірки взаєморозрахунків станом на 03.07.2009 року, підписаного сторонами і скріпленого печатками та довідкою підприємства б/н, б/д.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України договори укладені між сторонами по справі, як цивільно правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобовязання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року № 436-IV та ст. 526 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 435-IV, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Порушене право позивача підлягає захисту шляхом стягнення на його користь суми 3 774 грн. 48 коп. основного боргу за поставлений товар.

Позивач звернувся з вимогою про стягнення з відповідача пені у розмірі 446 грн. 73 коп.

В розділі 8 договору зазначено про те, що за порушення строків розрахунків, передбачених договором, покупець (відповідач) виплачує постачальнику (позивачу) неустойку у вигляді пені в розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожний день прострочення розрахунків.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, позивачем за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобовязання нарахована пеня, яка визначена з врахуванням обмеження її розміру подвійною обліковою ставкою НБУ відповідно до Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22 листопада 1996 року N 543/96-ВР, складає 446 грн. 73 коп., підлягає стягненню.

Відповідно до пч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Сума інфляційних за період прострочки складає 468 грн. 03 коп., три проценти річних 72 грн. 81 коп., підлягають стягненню з відповідача.

Стосовно вимоги відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, суд констатує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобовязання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами чи договором.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншими законами та договором.

Види правових засобів відповідальності у сфері господарювання (господарські санкції) визначено у ст. 217 Господарського кодексу України як заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/ або правові наслідки; такими засобами є відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасники господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняються від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язання відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до

уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Крім того, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України також передбачена можливість зменшення розміру неустойки за рішенням суду, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

З аналізу вказаних норм вбачається, що суд має право зменшувати лише розмір пені чи штрафу, які заявлені до стягнення, і то тільки у виняткових випадках.

Враховуючи, що втрати повязані з інфляційними процесами в державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а не штрафними санкціями, то заявлені позивачем до стягнення суми інфляційних нарахувань в розмірі 468 грн. 03 коп. та три проценти річних у розмірі 72 грн. 81 коп. нараховані правомірно і зменшення даних сум не входить до компетенції господарського суду.

Що стосується зменшення розміру пені, то відповідно до ст. 83 ГПК України господарський суд має право у виняткових випадках зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню із сторони, що порушила зобовязання.

Правовий аналіз вищевказаних статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і при вирішенні питання про можливість зменшення пені суд повинен обєктивно оцінити співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, причини неналежного виконання або невиконання зобовязання, незначності прострочення у виконанні зобовязання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення, а також бере до уваги як майновий стан сторін, так і інші обставини, які впливають на вирішення даного питання.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Однак, всупереч вищевикладеним нормам процесуального та матеріального права відповідач, звернувшись до суду з проханням зменшити розмір стягуваних з нього штрафних санкцій, не надав доказів, які спростовують позовні вимоги чи звільняють його від цивільної відповідальності; не надав доказів винятковості обставин, що призвели до порушення ним грошового зобовязання, невідповідності розміру застосованих до нього штрафних санкцій наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець повязує право суду на зменшення штрафних санкцій.

З огляду на викладене, суд не знаходь підстав для зменшення правомірно нарахованих позивачем штрафних санкцій.

Відповідач доказів на спростування обставин, викладених позивачем, не надав.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у розмірі 102 грн. на відшкодування витрат по сплаті державного мита та 315 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст. ст. 11, 204, 526, 549, ч. 3 ст. 551, ч. 2 ст. 625, ст. ст. 629, 655, ч. 1 ст. 692, ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 175, ст. 193, ч. 1 ст. 216, ст. 217, ч. 1 ст. 229, ч. 1 ст. 230, ч. 1 ст. 233, ст. 265 Господарського кодексу України, ст. ст. 44, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельний будинок „ Мегаполіс”, м. Запоріжжя, пр-т. Леніна, 96 (код ЄДРПОУ 25484884) суму 4 762 (Чотири тисячі сімсот шістдесят дві гривень) грн. 05 коп., в тому числі 3 774 (Три тисячі сімсот сімдесят чотири гривень) грн. 48 коп. основного боргу за поставлений товар, 446 (Чотириста сорок шість гривень) грн. 73 коп. пені, 468 (Чотириста шістдесят вісім гривень) грн. 03 коп. інфляційних нарахувань та 72 (Сімдесят дві гривень) грн. 81 коп. три проценти річних, а також суму 102 (Сто дві гривень) грн. на відшкодування витрат по сплаті державного мита та суму 315 (Триста п'ятнадцять гривень) грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

3. Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Пригара Л.І.