Ухвала суду № 59849533, 16.08.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/126/16

Категорія: 2.1 Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого - судді Бойка А.В.,

суддів: Танасогло Т.М.,

Яковлєва О.В.,

за участю секретаря - Осавуляк О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах малолітньої особи ОСОБА_3 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах малолітньої особи ОСОБА_3 до Міністерства охорони здоров'я України, Департаменту охорони здоров'я та соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації про встановлення відсутності компетенції та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

11.01.2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції в інтересах малолітньої особи ОСОБА_3 з адміністративним позовом до Міністерства охорони здоров'я України, Департаменту охорони здоров'я та соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації про:

- встановлення відсутності компетенції (повноважень) Міністерства охорони здоров'я України: запроваджувати позачергові профілактичні щеплення; приймати рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах; приймати рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на ендемічних та ензоотичних територіях;

- встановлення відсутності компетенції (повноважень) Управління охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації: запроваджувати позачергові профілактичні щеплення; приймати рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах; приймати рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на ендемічних та ензоотичних територіях,

- зобов'язання відповідачів утриматися від вчинення певних дій, а саме від проведення "третього раунду додаткової вакцинації проти поліомієліту" (в термінах наказу МОЗУ від 09.10.2015р. №671), а також будь-яких інших профілактичних щеплень за епідемічними показаннями без наявності підстав, передбачених законодавством України.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.02.2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_2 в інтересах малолітньої особи ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на вказану постанову суду.

Апелянт посилається на те, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач зазначив, що наказом МОЗ від 04.06.2014 року № 383 встановлено повноваження та спосіб ухвалення рішення про вчинення конкретних дій, що оскаржуються, а саме, встановлено, що МОЗ має повноваження ухвалювати рішення про проведення турів вакцинації, однак обов'язковою умовою для ухвалення такого рішення є проведення наукової оцінки та наявність пропозицій Державної санітарно-епідеміологічної служби (ДержСЕС) України. В даному випадку відповідачем не дотримано вказаних умов для прийняття відповідного рішення, а тому, на думку апелянта, здійснення додаткових турів (обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями), зокрема, проти поліомієліту є незаконним.

На підставі викладеного в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду від 08.02.2016 року та прийняття нової, якою задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи колегія суддів дійшла наступного:

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 є батьком малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції в інтересах свого малолітнього сина, посилаючись на те, що із повідомлення на офіційному сайті Міністерства охорони здоров'я від 11.09.2015 року йому стало відомо що Міністерство охорони здоров'я України планує проведення трьох раундів імунізації в національному масштабі з використанням оральної полівакцини для усіх дітей молодше шести років, незалежно від того, чи були вони імунізовані від поліомієліту до цього.

На думку позивача, згідно Положення про Міністерство охорони здоров'я України та Положення про управління охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду, так само як і ухвалення рішень щодо проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями, не належить до повноважень Міністерства охорони здоров'я України та Управління охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації та їх посадових осіб.

У поданому позові, ОСОБА_2 посилається на те, що наказ №671 від 09.10.2015р. «Про затвердження Плану заходів Міністерства охорони здоров'я України щодо імунізації населення на 2015 рік», який підписаний Міністром охорони здоров'я, не може бути підставою для проведення вакцинації громадян проти поліомієліту за епідемічними показаннями у 2016 році, оскільки він не передбачає жодних заходів у 2016 році, не передбачає проведення вакцинації як такої, а виключно забезпечення її проведення та вказаний наказ не був зареєстрований у Міністерстві юстиції України.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, поданого в інтересах малолітньої особи ОСОБА_3, зважаючи на наступне:

В даному випадку, як вже зазначалось вище, позивачем заявлено позовні вимоги про встановлення відсутності компетенції у відповідачів на вчинення конкретних дій, а саме - на запровадження позачергових профілактичних щеплень та прийняття рішень про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах, а також прийняття рішень про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на ендемічних та ензоотичних територіях, оскільки чинним законодавством України не передбачено проведення «додаткової вакцинації» та будь-яких «раундів» вакцинацій.

Згідно ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

В свою чергу, відповідно до ч. 1 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

У ч. 2 ст. 17 КАС України визначено публічно-правові спори, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Так, зокрема, до юрисдикції адміністративних судів відносяться спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Також п.п. 3 ч. 2 ст. 17 КАС України визначено, що до юрисдикції адміністративних судів відносяться також спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Відповідно до ст. 105 КАС України, адміністративний позов може містити вимоги про: скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій; стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; виконання зупиненої чи не вчиненої дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.

Спори про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень є компетенційними спорами, і під такими спорами розуміються спори саме між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що такі спори виникають внаслідок різного тлумачення законодавства та перетинання компетенції суб'єктів владних повноважень, а тому позивачем у компетенційних спорах може бути лише суб'єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб'єкт владних повноважень, відповідач, своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або у випадку, коли прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що вимога про встановлення відсутності компетенції може мати місце лише у спорі між суб'єктами владних повноважень, що виник з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а тому оскільки позивач не являється суб'єктом владних повноважень - він не є відповідним суб'єктом звернення з такими позовними вимогами, а тому ним помилково обрано саме такий спосіб захисту порушених прав.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача про встановлення відсутності у відповідачів компетенції не підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача про зобов'язання відповідачів утриматися від вчинення певних дій, а саме від проведення "третього раунду додаткової вакцинації проти поліомієліту", а також будь-яких інших профілактичних щеплень за епідемічними показаннями без наявності підстав, передбачених законодавством України, колегія суддів зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Міністерства охорони здоров'я України №671 від 09.10.2015 року було затверджено План заходів Міністерства охорони здоров'я України щодо імунізації населення від поліомієліту на 2015 рік (а.с.18-19).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, п. 1 зазначеного Плану заходів було передбачено забезпечення проведення в Україні додаткової вакцинації проти поліомієліту у три раунди; перший і другий раунди - дітям віком від 2 місяців до 6 років; третій розширений раунд - із залученням дітей віком від 2 місяців до 10 років згідно з рекомендаціями ВООЗ. Терміни виконання були встановлені до 31 грудня 2015 року та визначені відповідальними МОЗ, структурні підрозділи з питань охорони здоров'я обласних, Київської міської держадміністрацій.

Згідно наказу№671 від 09.10.2015 року, він був прийнятий Міністерством охорони здоров'я України на виконання Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", пункту 2 протокольного рішення засідання Кабінету Міністрів України від 08.10.2015р. № 109, з урахуванням листа Президента України № 1-1/688 від 2015 року, відповідно до пункту 9 розділу IV "Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень" наказу МОЗ України від 11.08.2014р. №551 "Про удосконалення проведення профілактичних щеплень в Україні", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2014 р. за № 1237/26014 та рішення оперативного штабу МОЗ України з попередження циркуляції вакциноспоріднених поліовірусів, затвердженого наказом МОЗ України від 11.09.2015р. №590 "Про утворення оперативного штабу МОЗ України з попередження циркуляції вакциноспоріднених поліовірусів".

Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України №933 від 31.12.2015р. було внесено зміни до Плану заходів Міністерства охорони здоров'я України щодо імунізації населення від поліомієліту на 2015 рік, затвердженого наказом МОЗ України від 09.10.2015р. №671, а саме, продовжено термін виконання до 15 лютого 2016 року (а.с. 49-50).

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що підставою для проведення «третього раунду додаткової вакцинації проти поліомієліту» та здійснення відповідачами дій по забезпеченню проведення в Україні додаткової вакцинації проти поліомієліту, є накази Міністерства охорони здоров'я України №671 від 09.10.2015 року «Про затвердження Плану заходів Міністерства охорони здоров'я України щодо імунізації населення від поліомієліту на 2015 рік» та №933 від 31.12.2015 року «Про внесення змін до Плану заходів Міністерства охорони здоров'я України щодо імунізації населення від поліомієліту на 2015 рік», які не були оскаржені позивачем в установленому порядку, та на момент звернення до суду з даним позовом були чинними та обов'язковими для виконання суб'єктами, визначеними відповідальними за забезпечення проведення в Україні додаткової вакцинації проти поліомієліту, а саме - МОЗ та структурними підрозділами з питань охорони здоров'я обласних, Київської міської державних адміністрацій.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що без визнання протиправними та скасування розпорядчих документів, у відповідності та на підставі яких відповідачами вчинялись певні дії, направлені на проведення імунізації населення від поліомієліту, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про зобов'язання відповідачів утриматися від вчинення певних дій, а саме від проведення "третього раунду додаткової вакцинації проти поліомієліту" без наявності підстав, передбачених законодавством України.

Крім того, слід зазначити, що вимоги позивача про зобов'язання відповідачів утриматися від вчинення дій по проведенню будь-яких інших профілактичних щеплень за епідемічними показаннями без наявності підстав, передбачених законодавством України, заявлені позивачем передчасно.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень, вчинення ним дії або допущення бездіяльноті, особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що завданням адміністративного судочинства є захист порушених прав, свобод та інтересів осіб.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що оскільки відповідачами ще не здійснювалось будь-яких дій про проведенню інших профілактичних щеплень за епідемічними показаннями, тому не може йти мова про порушення прав позивача, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині заявлені позивачем на майбутнє, а тому не підлягають задоволенню.

Оскільки судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи, правильно по суті вирішено справу, та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, відповідно до ст. 200 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 184, 185, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах малолітньої особи ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя: А.В. Бойко

Суддя: Т.М. Танасогло

Суддя: О.В. Яковлєв