Рішення № 59846555, 17.08.2016, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 серпня 2016 року Справа № 913/819/16

Провадження № 33/913/819/16

За позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м.Київ

до відповідача ОСОБА_1 міського комунального підприємства Теплокомуненерго, м. Антрацит, Луганської області

про стягнення 16907240 грн 60 коп.

Суддя Драгнєвіч О.В.

Секретар судового засідання Богуславська Є.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: ОСОБА_2, головний юрисконсульт відділу претензійно-позовної роботи Управління претензійно-позовної роботи Юридичного департаменту за довіреністю №14-138 від 13.05.2014;

від відповідача: представник не прибув.

С У Т Ь С П О Р У:

Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (надалі позивач/ПАТ НАК Нафтогаз України) звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до ОСОБА_1 міського комунального підприємства Теплокомуненерго (надалі відповідач) про стягнення грошових коштів в сумі 16 907 240 грн 60 коп. за договором № 10014-14-ТЕ-20 купівлі-продажу природного газу від 19.11.2013 з урахуванням укладених додаткових угод, з яких:

- 8 897 367 грн. 34 коп. основний борг за спожитий природний газ за зобовязаннями січня квітня 2014 року;

- 907 537 грн 07 коп. нарахована пеня;

- 6 646 398 грн 30 коп. інфляційні нарахування;

- 455 937 грн 89 коп. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Луганської області 19.07.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 03.08.2016.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 03.08.2016 розгляд справи відкладено на 17.08.2016 у звязку з неявкою представника відповідача, надання сторонам додаткового часу для перевірки розрахунків та подання додаткових документів.

В судове засідання від 17.08.2016 прибув представник позивача, який підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, просив позов задовольнити. Також на вимогу ухвали суду надав додаткові документи (банківські виписки з рахунку та податкові накладні), які судом розглянуті та долучені до матеріалів справи.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача є: 94613, Луганська область, місто Антрацит, вул. Горноспасательна, буд. 4 (а.с. 42-43).

Згідно інформації, розміщеній на офіційному сайті Українського державного підприємства поштового звязку Укрпошта, відповідно до Указу Президента України від 14.11.2014 № 875/2014 Про рішення ОСОБА_2 національної безпеки і оборони України від 04.11.2014 Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях та розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення (зі змінами), органи поштового зв'язку тимчасово не здійснюють пересилання поштових відправлень, зокрема, до м. Антрацит.

Враховуючи те, що відповідач знаходиться на території проведення атитеростичної операції, відповідно до приписів Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 05.06.2014 № 01-06/745/2014 "Про деякі питання практики застосування у судовій практиці Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", пп.1-4 п.6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.09.2014 №01-06/1290/14 "Про Закон України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у звязку з проведенням антитерористичної операції" (із наступними змінами) з метою належного повідомлення учасника процесу оголошення про час і місце судових засідань були розміщені на сторінці господарського суду Луганської області (у розділі "Новини та події суду") офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/), про що свідчать наявні в матеріалах справи роздруковані сторінки з мережі Інтернет.

Також, з метою належного повідомлення про судові засідання учасника процесу, який знаходиться на території проведення антитерористичної операції, суд направляв процесуальні документи на електронну пошту відповідача, зазначену в договорі, що підтверджується наявними в матеріалах справи роздруківками з мережі інтернет.

На виконання вимог ухвали суду позивачем також було направлено копію позову разом з додатками на електронну адресу відповідача.

Крім того, про час та місце судових засідань відповідач повідомлявся телефонним звязком за номерами телефонів, вказаних в договорі та що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (передані телефонограми долучені до матеріалів справи).

Враховуючи зазначене, судом вжито відповідні заходи щодо належного повідомлення учасника судового процесу, який знаходиться на тимчасово окупованій території (аналогічна позиція викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 12.09.2014 №01-06/1290/14).

Однак, відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ст.22 Господарського процесуального кодексу України, під час розгляду спору не забезпечив участі повноважного представника у судових засіданнях, відзиву на позовну заяву не надав, не прийняв участі у звірці розрахунків з позивачем.

Враховуючи належне повідомлення відповідача про час та місце судових засідань, а також те, що на адресу суду не надходило обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, ухвалою суду явка не визнавалася обовязковою, за висновком суду неприбуття представника відповідача у судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті за наявними в ній документами у відповідності до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 17.08.2016 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, зясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

Між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, як продавцем (позивач по справі), та ОСОБА_1 міським комунальним підприємством Теплокомуненерго (відповідач у справі), як покупцем, укладено договір купівлі-продажу природного газу №1001/14-ТЕ-20 від 19.11.2013 (далі договір, а.с. 11-16).

Згідно предмету договору, продавець зобовязувався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національна акціонерна компанія Нафтогаз України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобовязувався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх регіональнимми осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).

В п. 2.1 договору сторони погодили, що продавець передає покупцю з 01.01.2014 по 31.12.2014 газ обсягом до 16447, 80 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів: січень 2014 року 3417, 33 тис. куб. м, лютий 2014 року 3011, 34 тис. куб. м, березень 2014 року 2556, 09 тис. куб. м, квітень 2014 року 884, 58 тис. куб. м, жовтень 2014 року 1318, 46 тис. куб. м., листопад 2014 року 2231, 61 тис. куб. м, грудень 2014 року 3028, 39 тис. куб. м.

Ціна на газ під час дії договору (з урахуванням укладених додаткових угод) неодноразово змінювалась.

Згідно пункту 5.2 договору ціна за 1000 куб.м. газу становить 1 118,974 грн з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 1 118,974 грн., крім того ПДВ - 17% - 190,226 грн, всього з ПДВ - 1 309,20 грн.

Відповідно до п. 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживаня газу покупцем у відповідному місці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

В п. 6.1 договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до пункту 11 договору, цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків до повного їх здійснення.

Як вбачається з матеріалів справи, в подальшому сторонами було укладено ряд додаткових угод до договору.

Зокрема, 31.01.2014 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору купівлі-продажу природного газу №1001/14-ТЕ-20 від 19.11.2013, якою внесено зміни до п.5.2. та п.12 договору, а саме: встановлено ціну за 1000 куб.м. газу - 1 309, 20 грн. з ПДВ, а також викладено банківські реквізити продавця.

В п.4 додаткової угоди сторони погодили, що вона поширює свою дію на відносини сторін, що фактично склались з січня 2014 року (а.с.17).

В подальшому, 28.04.2014 між сторонами було укладено додаткову угоду №2 до договору, якою п. 1.2 викладено в новій редакції: «Газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням».

В п.3 додаткової угоди сторони погодили, що вона поширює свою дію на відносини сторін, що фактично склались з 03 квітня 2014 року (а.с.18).

Як вказує позивач, на підставі договору №1001/14-ТЕ-20 від 19.11.2013 протягом січня - квітня 2014 року ПАТ НАК Нафтогаз України було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 9 673 867 грн 34 коп.

На підтвердження вказаних обставин, позивачем до матеріалів справи надано підписані сторонами акти приймання-передачі природного газу в січні - квітні 2014 року на загальну суму 9 673 867 грн 34 коп., згідно із якими у січні - квітні 2014 року продавець передав, а покупець прийняв природний газ, вартість якого, зокрема, відповідала погодженій сторонами в договорі та укладеній додатковій угоді №1 договору.

Виходячи з того, що відповідач своїм правом на участь у судових засіданнях не скористався, факту отримання газу у заявленому позивачем обсязі не спростував, акти приймання-передачі підписані без зауважень відповідачем, суд розглядає справу за наявними у матеріалах справи документами та приймає до уваги обсяги газу, які визначені Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам сторін, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання не допускається, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов, що передбачені договором, вимогами Цивільного кодексу України, тощо.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається, в п.6.1 договору №1001/14-ТЕ-20 від 19.11.2013 сторони погодили порядок та строки здійснення розрахунку за поставлений газ, зокрема встановили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відтак, останній день виконання відповідачем зобовязання з оплати газу, який було прийнято в січні - квітні 2014 року, мало бути 14.02.2014 включно, 14.03.2014 включно, 14.04.2014 включно, 14.05.2014 включно.

При цьому, як стверджує позивач, Антрацитівське міське комунальне підприємство Теплокомуненерго у повному обсязі та у передбачений договором строк за одержаний газ не розрахувалось, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Матеріали справи свідчать про те, що в січні - квітні 2014 року позивач поставив відповідачу за договором договору №1001/14-ТЕ-20 від 19.11.2013 природний газ на загальну суму 9 673 867 грн 34 коп.. При цьому, відповідач провів розрахунок лише частково, сплативши 776 500грн 00 коп., які були зараховані за зобовязаннями січня 2014 року.

Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2014, від 28.02.2014, від 31.03.2014, від 30.04.2014, підписаними сторонами без зауважень (а.с.19-22), відомостями про сальдо по підприємству відповідача (а.с.23), реєстром про операції по підприємству відповідача (а.с.24), розрахунком позивача (а.с.25-27), даними банківської виписки з рахунку позивача в АТ Ощадбанк, податковими накладними.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем зобовязань за договором, натомість відповідачем як покупцем допущено неналежне виконання зобовязань в частині своєчасного та повного проведення розрахунку за договором, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення з ОСОБА_1 міського комунального підприємства Теплокомуненерго на користь позивача суми основного боргу в розмірі 8 897 367 грн 34 коп. за за зобовязаннями січня квітня 2014 року (враховуючи проведені відповідачем часткові проплати за зобовязаннями січня 2014 року)підлягають задоволенню в повному обсязі.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України).

Як вбачається зі змісту договору, в п.7.1 сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобовязань вони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим оговором.

У відповідності до п.7.2 договору №1001/14-ТЕ-20 від 19.11.2013 сторони встановили, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він зобовязується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Ноцілнального Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відтак, позивачем на підставі п.7.2. договору заявлено до стягнення 907 537 грн 07 коп. пені, нарахованої в звязку із допущеним простроченням виконання грошового зобовязання відповідачем за зобовязаннями січня квітня 2014 року.

Так, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення зокрема, 3% річних, інфляційних нарахувань та пені.

Аналогічна правова позиція викладена у п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суд України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань.

Таким чином, кінцевою датою розрахунку по кожному з періодів прострочення при часткових оплатах по розрахунках є дата остаточної оплати боргу, а оскільки дата оплати не входить до періоду прострочення, то всі періоди нарахування з урахуванням часткових оплат підлягають корегуванню на цей день.

Суд, перевіривши правильність розрахунку нарахування пені, приходить до висновку про допущення позивачем помилок при розрахунку пені за зобовязаннями січня 2014 року (зокрема, неправомірне включення дат фактичних оплат, з огляду на те, що у день фактичної оплати неустойка не нараховуються та переноситься на наступний період).

За розрахунком суду, з урахуванням проведених відповідачем проплат на суму 776 500 грн 00 коп. за зобовязаннями січня 2014 року обгрунтованою є пеня в сумі 285 362 грн 33 коп., нарахована за період з 15.02.2014 по 14.08.2014 включно (без включення в період прострочення дат погашення заборгованості та перенесення її на наступний період).

Наведений позивачем розрахунок пені за зобовязаннями лютого, березня та квітня 2014 року (а.с.23-27), є арифметично правильним, зробленим у відповідності до норм діючого законодавства та даних первинних документів.

За таких обставин, враховуючи виявлені судом недоліки в розрахунку позивача за зобовязаннями січня 2014 року, до стягнення з відповідача підлягає пеня в сумі 907 191 грн 04 коп., нарахована за зобовязаннями січня-квітня 2014 року за договором №1001/14-ТЕ-20 від 19.11.2013 (= 285362,33 +310653,66+261449,88+49725,17).

Також позивачем заявлено до стягнення у відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України 3% річних за зобовязаннями січня квітня 2014 року на загальну суму 455 937 грн 89 коп.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача, суд відзначає про допущення аналогічних помилок позивачем при розрахунку 3% річних за зобовязаннями січня 2014 року (зокрема, неправомірне включення дат фактичних оплат, з огляду на те, що у день фактичної оплати 3% не нараховуються, переноситься на наступний період прострочки).

За розрахунком суду, з урахуванням проведених відповідачем проплат на суму 776 500 грн 00 коп., за зобовязаннями січня 2014 року обгрунтованими є 3% річних в сумі 163 701 грн 28 коп., нараховані за період з 15.02.2014 по 24.11.2015 (без включення в період прострочення дат погашення заборгованості).

Наведений позивачем розрахунок 3% річних за зобовязаннями лютого, березня та квітня 2014 року (а.с.23-27), є арифметично правильним, зробленим у відповідності до норм діючого законодавства та даних первинних документів.

Враховуючи зазначене, задоволенню підлягають 3% річних в сумі 455 874 грн 05 коп. (=163701,28 +157443+115006,71+19723,06), нараховані за зобовязаннями січня квітня 2014 року, з урахуванням відкорегованих судом помилок.

Стосовно інфляційних нарахувань, заявлених позивачем на загальну суму 6 646 398 грн 30 коп., нарахованих за зобовязаннями січня квітня 2014 року, суд зазначає наступне.

За приписами п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань №14 від 17.12.2013 індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з огляду на вищенаведене, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань, суд приходить до висновку про те, що позивачем зазначені вище вимоги не були дотримані, відповідно при розрахунку було допущені наступні помилки.

За зобовязаннями січня 2014 року:

Сума боргу 3 779 352 грн 74 коп. не існувала повний місяць в лютому 2014 року (прострочення виникло з 15 лютого), а тому індекс інфляції за лютий 2014 року не застосовується.

Відтак, період прострочення для нарахування інфляційних витрат за ним починається з березня 2014 року та застосовується до суми боргу 3 552 352,74 грн (що існувала станом на останню дату березня місяця, враховуючи здійснені часткові проплати) та складає 78 151 грн 76 коп.

В період прострочення квітень-травень 2014 року підлягають застосуванню коефіцієнти цих місяців, які застосовуються до суми боргу 3 003 352,74 грн (що існувала станом на останню дату квітня місяця, враховуючи здійснені часткові проплати, та була незмінною в травні місяці) та складає 217 004 грн 25 коп.

В період прострочення червень 2014 року вересень 2015 року - підлягають застосуванню коефіцієнти цих місяців, які застосовуються до суми боргу 3 002 852,74 грн (що існувала станом на останню дату червня місяця, враховуючи здійснену проплату, та була незмінною в подальшому) та складає 1 795 753 грн 90 коп.

Враховуючи вищевикладене, інфляційна складова за зобовязаннями січня 2014 року становить 2 090 909 грн 91 коп. (=78 151 грн 76 коп.+ 217 004 грн 25 коп.+ 1 795 753 грн 90 коп.)

За зобовязаннями лютого 2014 року:

Сума боргу 3 089 607 грн 27 коп. не існувала повний місяць в березні 2014 року (прострочення виникло з 15 березня), а тому індекс інфляції за березень 2014 року не застосовується.

Відтак, період прострочення для нарахування інфляційних витрат за ним починається з квітня 2014 року по вересень 2015 року на суму боргу 3 089 607 грн 27 коп. (інфляційна складова становить 2 204 369 грн 96 коп.)

За зобовязаннями березня 2014 року:

Сума боргу 2 375 633 грн 74 коп. не існувала повний місяць в квітні 2014 року (прострочення виникло з 15 квітня), а тому індекс інфляції за квітень 2014 року не застосовується.

Відтак, період прострочення для нарахування інфляційних витрат за ним починається з травня 2014 року по вересень 2015 року на суму боргу 2 375 633 грн 74 коп. (інфляційна складова становить 1 564 926 грн 35 коп.).

За зобовязаннями квітня 2014 року:

Сума боргу 429 273 грн 59 коп. не існувала повний місяць в травні 2014 року (прострочення виникло з 15 травня), а тому індекс інфляції за травень 2014 року не застосовується.

Відтак, період прострочення для нарахування інфляційних витрат за ним починається з червня 2014 року по вересень 2015 року на суму боргу 429 273 грн 59 коп. (інфляційна складова становить 256 712 грн 46 коп.)

За таких обставин, інфляційні нарахування підлягають стягненню з відповідача за зобовязаннями січня квітня 2014 року в сумі 6 116 918 грн 68 коп. (=2 090 909 грн 91 коп. +2 204 369 грн 96 коп.+ 1 564 926 грн 35 коп.+ 256 712 грн 46 коп).

Відповідачем заявлених позовних вимог не спростовано, не наведено власного контррозрахунку, в матеріалах справи також відсутні докази належного виконання відповідачем зобовязань за договором, своєчасного та повного проведення розрахунку, докази проведення погашення боргу під час розгляду справи також не надано.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню частково. З відповідача на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти в сумі 16 377 351 грн 11 коп. за зобовязаннями січня квітня 2014 року за договором купівлі-продажу природного газу №1001/14-ТЕ-20 від 19.11.2013, з яких: 8 897 367 грн 34 коп. заборгованість за поставлений природний газ, 907 191 грн 04 коп. пеня, 455 874 грн 05 коп. 3% річних, 6 116 918 грн 68 коп. інфляційні нарахування.

Судові витрати слід покласти на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до ОСОБА_1 міського комунального підприємства Теплокомуненерго про стягнення 16 907 240 грн 60 коп. задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 міського комунального підприємства Теплокомуненерго (вул. Гороноспасательна, буд. 4, м.Антрацит, Луганська область, 94613, ідентифікаційний код 03076618) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 20077720) грошові кошти в сумі 16 377 351 грн 11 коп. за зобовязаннями січня квітня 2014 року за договором купівлі-продажу природного газу №1001/14-ТЕ-20 від 19.11.2013, з яких: 8 897 367 грн 34 коп. заборгованість за поставлений природний газ, 907 191 грн 04 коп. пеня, 455 874 грн 05 коп. 3% річних, 6 116 918 грн 68 коп. інфляційні нарахування; а також витрати зі сплати судового збору в сумі 200 221 грн 82 коп.

Видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.08.2016.

Суддя О.В. Драгнєвіч