Ухвала суду № 59842273, 18.08.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/697/2016(м)

264/3231/16-ц

Категорія 30 Головуючий у 1 інстанції Мирошниченко Ю.М.

Доповідач Ігнатоля Т.Г.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого - Ігнатоля Т.Г.,

суддів - Кочегарової Л.М., Пономарьової О.М.,

за участю секретаря - Герасимової Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області (далі - ГУ ДКСУ у Донецькій області), Іллічівського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції (далі - Іллічівського ВДВС ММУЮ) про відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 липня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до відповідачів про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю державного виконавця Іллічівського ВДВС ММУЮ Зайцевою І.Ю. в розмірі 1378 грн., відшкодування витрат, пов'язаних зі складанням позовної заяви - 734,93 грн. та суми коштів, яка дорівнює часу фактично затраченому її представником на участь у судових засіданнях відповідно до даних журналу судового засідання.

В обґрунтування позову посилалася на те, що 08 грудня 2015 року до Іллічівського ВДВС ММУЮ нею подано виконавчий лист, виданий Іллічівським районним судом м. Маріуполя про стягнення з ПАТ «Азовзагальмаш» на її користь заборгованості по заробітній платі в розмірі 10 764 грн.

За вказаним листом заступником начальника Іллічівського ВДВС ММУЮ Зайцевою І.Ю. відкрито виконавче провадження. Копія постанови про відкриття провадження їй не була направлена, про винесене рішення Зайцевою І.Ю. їй стало відомо вже після звернення зі скаргою до суду. За результатами розгляду її скарги 22 лютого 2016 року Іллічівським районним судом м. Маріуполя визнано неправомірною бездіяльність заступника начальника Іллічівського ВДВС ММУЮ Зайцевої І.Ю. Зазначена ухвала набрала чинності. Через неправомірну бездіяльність заступника начальника Іллічівського ВДВС ММУЮ Зайцевої І.Ю. вона отримала психологічну травму оскільки їй довелось звертатися до суду зі скаргою, що є стресовою ситуацією для неї; вона стала відчувати психологічний дискомфорт, з'явилися почуття безнадійності у верховенстві закону, сорому та нікчемності перед посадовими особами виконавчої служби. Моральну шкоду, завдану їй, оцінила у 1378 грн., що еквівалентно одній мінімальній заробітній платі. Витрати на юридичні послуги, розраховані з урахуванням фактично витраченого часу на підготовку та складання позовної заяви, що підтверджено актом виконаних робіт і квитанцією та складають - 734,93 грн. Вартість наданих послуг згідно договору щодо представництва її інтересів у суді першої інстанції під час розгляду позовної заяви, повинна бути розрахована з урахуванням часу, затраченого представником позивача на участь в судових засіданнях, відповідно до журналу судових засідань.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 липня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати, і ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Зокрема зазначає, що доводи, викладені нею в позовній заяві, містять належне обґрунтування та доведеність моральних страждань, отриманих нею через неправомірну бездіяльність заступника начальника Іллічівського ВДВС ММУЮ Зайцевої І.Ю., яка встановлена ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 22 лютого 2016 року. Висновок суду в оскаржуваному рішенні про формальне порушення посадовою особою виконавчої служби прав позивачки суперечить вимогам ст. 25 ЗУ «Про виконавче провадження» та п.5.2 Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України №43/5 від 20.05.03року. Неправомірна бездіяльність Зайцевої І.Ю. мала місце на стадії виконання рішення суду та безпосередньо пов'язана з порушенням її прав, як сторони виконавчого провадження. Не повідомлення посадовою особою про прийняте рішення позбавило її можливості здійснювати контроль за законністю та своєчасністю винесеного Зайцевою І.Ю. рішення.

Відповідно до ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу у відсутності ОСОБА_1 та представника Іллічівського ВДВС ММУЮ, які належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки ОСОБА_3, який підтримав доводи скарги та просив її задовольнити, заперечення представника ГУ ДКСУ у Донецькій області ОСОБА_4, яка просила скаргу відхилити, а рішення суду залишити без зміни, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК У країни апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає , що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено і це підтверджено матеріалами справи, що ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 лютого 2016 року визнано неправомірною бездіяльність заступника начальника Іллічівського ВДВС Маріупольського МУЮ Зайцевої І.Ю., що виразилася в ненадсиланні в установленому законом порядку ОСОБА_1, як стороні виконавчого провадження, копії постанови про відкриття виконавчого провадження.

Обґрунтовуючи позов про відшкодування моральної шкоди, позивачка посилалася на те, що через неправомірну бездіяльність державного виконавця вона отримала психологічну травму, ігнорування вимог закону з боку посадової особи, привело до її сильного душевного хвилювання, приниження її честі та гідності.

Відмовляючи ОСОБА_5 у задоволенні даного позову, суд зазначив в рішенні, що встановлення одного лише факту неправомірної поведінки посадової особи сам по собі не створює достатніх підстав для відшкодування моральної шкоди; що позивачка не надала суду належних, достовірних та допустимих доказів на підтвердження спричинення моральної шкоди у вигляді душевних страждань, яких вона зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача; що визнання неправомірними дій відповідача є достатньою справедливою сатисфакцією, яка не вимагає додаткової грошової компенсації.

Колегія суддів не може не погодитися з такими висновками суду, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно з вимогами ст.87 Закону України «Про виконавче провадження» збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом норм ст. ст. 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових або службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих особи.

У відповідності з вимогами ст.10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна з яких повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п. 9 зазначеної постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, у відповідності до вимог цивільного процесуального закону, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були надані сторонами, дослідженими у судовому засіданні та оціненими судом у відповідності до ст. 212 ЦПК України, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові.

В рішенні суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними.

Колегія суддів не може не погодитися з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачкою не наведено обставин і не надано доказів на підтвердження спричинення їй моральної шкоди, саме ненадісланням їй копії постанови про відкриття виконавчого провадження, в чому полягає ця шкода і яким чином ця обставина вплинула на її душевний стан.

Не наведено і апеляційному суду обставин і не надано доказів на підтвердження спричинення моральної шкоди саме фактом не надіслання позивачці копії постанови про відкриття виконавчого провадження.

Посилання позивачки, як на правову підставу для задоволення позову, на прецедентну практику Європейського Суду з прав людини у справі за позовом ОСОБА_6 проти України, є безпідставним, оскільки вказане рішення про порушення національним судом України пункту 1 статті 6 Конвенції ухвалено внаслідок надмірно тривалого невиконання рішення суду.

Ані при оскаржені бездіяльності державного виконавця, ані у даній справі позивачка не посилається на тривале невиконання ухваленого на її користь рішення про стягнення заборгованості по заробітній платі і таких обставин судом не встановлено.

В даному позові позивачка посилається на порушення відповідачем процедурного правила, встановленого ч. 5 ст. 25 ЗУ «Про виконавче провадження», щодо обов'язку державного виконавця надіслати їй, як стороні виконавчого провадження, копію постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки вона позбавлена можливості доступу до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень з метою здійснення контролю за діями державного виконавця.

Між тим, на думку колегії суддів, право сторони виконавчого провадження на доступ до ЄДРВП не є єдиним засобом отримання інформації про хід виконання судового рішення і позивачка не була позбавлена можливості отримати таку інформацію безпосередньо у відділі ДВС та спілкувалася з державним виконавцем з приводу виконання судового рішення.

Не може колегія суддів не погодитися і з висновком суду першої інстанції про те, що встановлення судом наявності порушення є достатньою справедливою сатисфакцією будь-якої моральної шкоди, якої міг зазнати заявник, яка не вимагає додаткової грошової компенсації. Такий висновок суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі "Гурепка проти України» (N 2) від 08.07.2010 року.

В апеляційній скарзі та суді апеляційної інстанції на наявність нових доказів чи обставин, які не були предметом розгляду в суді 1 інстанції та могли вплинути на рішення суду представник позивачки не посилався, доводи апеляції зводяться до переоцінки апеляційним судом наведених судом першої інстанції висновків.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що висновки суду відповідають обставинам справи, рішення суду постановлено у відповідності з нормами матеріального права, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи та є безумовною підставою для скасування рішення, у справі не встановлено.

Керуючись ст. 303, 307, 308, 313- 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 липня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Т.Г.Ігнатоля

Судді: Л.М.Кочегарова

О.М. Пономарьова