Ухвала суду № 59842229, 19.08.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/650/2016(м)

265/4754/15-ц

Головуючий в 1 інстанції Костромітіна О.О.

Доповідач Пономарьова О.М.

Категорія 48

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2016 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Пономарьової О.М.,

суддів Зайцевої С.А., Кочегарової Л.М.,

секретар судового засідання Брежнєв Д.О.,

за участю

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 31 травня 2016 року

в с т а н о в и в:

В липні 2015 року позивач звернувся з вказаним позовом до відповідача і зазначав, що рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 14 червня 2012 року визнано право спільної сумісної власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на домоволодіння АДРЕСА_1 за кожним по ? частці домоволодіння. Суд дійшов до переконання, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 протягом вересня 2000 року - березня 2011 року склалися та відбувалися усталені відносини, що притаманні подружжю і суд застосував до правовідносин положення ст. 74 СК України.

Зазначене домоволодіння придбане за кредитні грошові кошти, що підтверджується кредитним договором № 014/11-185/ 98120 від 03 лютого 2006 року, укладеним між ОСОБА_1 та АПП Банком «Аваль», та договором іпотеки № 014/11-185/ 98120 від 03 лютого 2006 року. Під час укладання договору купівлі-продажу будинку 03 лютого 2006 року приватним нотаріусом Мошенко О.В. відібрана письмова згода від ОСОБА_4, зареєстрована в реєстрі за № 159, на укладання вказаного договору за гроші, які були набуті під час перебування у фактичних шлюбних відносинах. Протягом розгляду справи позивач неодноразово уточнював позовні вимоги і в остаточній редакції зазначав, що згідно довідки АТ «Райфайзен Банк Аваль» від 29 вересня 2015 року про операції за кредитом ним в період з березня 2011 року (момент припинення сімейних відносин з відповідачкою, що установлено рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 14 червня 2012 року) по червень 2014 року включно сплачені проценти за користуванням кредитними грошима 2 216,26 доларів США, квитанціями підтверджується 1 860 доларів США. Вважає, що відповідно до вимог ст. 533 ЦК України з відповідачки підлягає стягненню на його користь 27 814,30 гривень, що складає в еквіваленті 2 216,29 доларів США за курсом 25,10 гривень за один долар США. Крім того, відповідно до п.п.3.7,5.6 та 9.2 кредитного договору обов'язковими умовами надання кредиту було страхування життя позичальника або страхування від нещасних випадків. За вищевказаний період ним сплачено відповідно до квитанцій 1 383 гривень, ? частина складає 691,38 гривень, яка підлягає стягненню з відповідачки. Просив суд стягнути з відповідачки на його користь 28 505,68 гривень.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 31 травня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення коштів у розмірі 28 505,68 гривень задоволені частково.Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 13 915,31 гривень. У задоволені решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 243,60 гривень.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ОСОБА_4 зазначає, що її зобов?язання з погашенню кредиту ОСОБА_1 регулюються не положеннями Сімейного Кодексу, а нормами ст.ст. 553-554 ЦК України, бо вона уклала договір поручительства за зазначеною кредитною угодою, а зобов?язання ОСОБА_1 з погашення кредиту - нормами ст. 1049 ЦК України. Судом без урахування вимог ст. 88 ЦПК України стягнуто з неї витрати по сплаті судового збору в розмірі 243,60 грн., хоча позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_3 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання апеляційної інстанції не з?явилася, про час та місце судового розгляду повідомлена належним чином, подала заяву про розгляд справи у її відсутність.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити рішення суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина 4 ст. 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено кредитний договір № 014/11-185/ 98120 від 03 лютого 2006 року на суму 30 600 доларів США, що еквівалентно 154 530 гривень, та договір іпотеки № 014/11-185/ 98120 від 03 лютого 2006 року (а.с. 13,14 том 1). Поручителем за даним кредитним договором є ОСОБА_4, що сторонами не оспорюється.

Відповідно до положень вищевказаного кредитного договору ОСОБА_1 надано кредитні кошти для придбання будинку АДРЕСА_1.

Під час укладання договору купівлі-продажу будинку 03 лютого 2006 року приватним нотаріусом Мошенко О.В. відібрана письмова згода від ОСОБА_4 на укладання вказаного договору за гроші, які були набуті під час перебування у фактичних шлюбних відносинах (а.с.210 том 1).

Суд першої інстанції, пославшись на положення ст. 61 ЦПК України, виходив з того, що рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 14 червня 2012 року, яке є чинним, визнано право спільної сумісної власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_8 на домоволодіння АДРЕСА_1 за кожним по ? частці кожному. Прийняття такого рішення обґрунтовано тим, що суд дійшов переконання, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 протягом вересня 2000 року - березня 2011 року склалися та відбувалися усталені відносини, що притаманні подружжю, а тому вважав за необхідне застосувати до виниклих правовідносин положення ст. 74 СК України, та як наслідок положення глави 8 цього Кодексу, які регулюють підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя, та враховав, що ОСОБА_1 і ОСОБА_4 у будь-якому іншому шлюбі протягом спільного проживання не перебували (а.с.6,8 том 1).

В цьому рішенні зазначено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 27 лютого 2012 року, що набуло чинності 13 березня 2012 року, позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_1 задоволено, з останнього стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_9 З вказаного рішення вбачається, що позивачка звернулася до суду із позовом, в якому зазначила, що з ОСОБА_1 проживала фактично сім'єю протягом вересня 2000 року - березня 2011 року, під час сімейних відносин у них народилась дитина, проти чого ОСОБА_1 та його представник не заперечували, що стало підставою для стягнення аліментів.

Відповідно до виписки банку з операцій за кредитом, з 9 березня 2011 року по червень 2014 року ОСОБА_1 сплачено проценти за кредитним договором в сумі 1 962,77 доларів (а.с.122-125 том 1).

Суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що за кошти, одержані ОСОБА_1 за укладеним в період сумісного проживання однією сім'єю з ОСОБА_4 кредитним договором з банком, в інтересах сім'ї, придбано будинок АДРЕСА_1, який рішенням суду визнано об'єктом права спільної сумісної власності, та в якому проживає ОСОБА_4 з дитиною, та аналізуючи вищевикладені норми права правильно дійшов висновку, що вищезазначений кредитний договір створив обов'язки щодо повернення кредиту і для ОСОБА_4, а тому остання повинна нести відповідальність перед позивачем за сплачені ним проценти за кредитним договором.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 що на правовідносини, які виникли між позивачем та нею не можуть застосовуватися вимоги Сімейного кодексу України, а повинно застосовувати вимоги ст. 553-554 ЦК України, оскільки вона є поручителем за даним кредитним договором, є необгрунтованими та спростовуються встановленими в судовому засіданні обставинами та дослідженими доказами.

Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_4 що вона здійснювала оплату тіла кредиту з 2006 року по 2010 рік, що підтверджується квитанціями у розмірі 33 365,60 доларів США: тіло кредиту 24 590,83 доларів США, проценти 8 774,77 доларів США, тому зобов'язання по сплаті ? частини кредитних коштів виконані нею в повному обсязі та вона не повинна нести відповідальність перед ОСОБА_1, оскільки кредитний договір було оформлено на ім'я останнього, та він в порядку, передбаченому ч.1 ст. 528 ЦК України, нікому не доручав виконання своїх обов'язків перед банком за умовами кредитного договору, апеляційний суд визнає необгрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Суд встановив, що ОСОБА_1 за кредитним договором в період з 9 березня 2011 року по червень 2014 року сплачено у вигляді процентів за користуванням кредитними грошима 1 962,77 доларів США, тому дійшов обгрунтованого висновку, що ОСОБА_4 відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України повинна компенсувати йому ? частину грошових коштів, сплачених ним за кредитним договором.

Відповідно до умов кредитному договору валютою кредиту є долар США, проте суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що відповідно до вимог ст. 533 ЦК України з відповідачки підлягає стягненню на користь позивача ? частина сплачених ним процентів в гривнях в еквіваленті 25,10 гривень за один долар США за курсом долару США на час ухвалення рішення, застосувавши за заявою відповідача ОСОБА_4 та її представника положення ст. 267 ЦК України щодо строків позовної давності.

Суд встановив, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 16 липня 2015 року про стягнення платежів за період с березня 2011 року по червень 2014 року, та був обізнаний, що ОСОБА_4 не сплачує проценти по кредиту щомісячно при внесенні ним грошей в оплату суми процентів, і стягнув з відповідачки на користь позивача ? частину сплачених процентів в межах строків позовної давності за період з 13 серпня 2012 року по червень 2014 року у сумі 13 915,31 гривень, що еквівалентно 554,40 доларів США (1 108,79 доларів США сплачені ОСОБА_1 проценти з серпня 2012 року по червень 2014 року) за курсом Національного Банку України 25,10 гривень за один долар США.

Доводи апеляційної скарги про те, що зобов'язання повинно бути виражено у гривнях за курсом долару США на час внесення ОСОБА_1 процентів, а не за курсом долару США на час ухвалення рішення, апеляційний суд вважає безпідставними та такими, що суперечать вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 щодо розподілу судових витрат не підлягають задоволенню, оскільки позивачем при зверненні до суду сплачена мінімальна сума судового збору і, задовольняючи частково позовні вимоги, суд обгрунтовано на відшкодування витрат по сплаті судового збору стягнув з ОСОБА_4 на користь позивача 243,60 грн.

Вищевикладене спростовує доводи апеляційної скарги відповідача щодо неправильності рішення суду та порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права,.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені правовідносини, що склалися між сторонами, їм надана належна правова оцінка, в судовому рішенні повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Наведені в апеляційній скарзі відповідача доводи є необґрунтованими і не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення, щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Згідно із статтею 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді справи вимог матеріального чи процесуального законів, або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 31 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: С.А. Зайцева

Л.М. Кочегарова