Ухвала суду № 59842259, 22.08.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 236/1300/16-ц Номер провадження 22-ц/775/1611/2016

головуючий в I інстанції Бікезіна О.В. єдиний унікальний номер 236/1300/16-ц

суддя доповідач Мальований Ю.М. номер провадження 22-ц/775/1611/2016

категорія 27

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2016 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого: судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Азевича В.Б., Новосядлої В.М..

за участю секретаря: Ротар Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 1 липня 2016 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

1 липня 2016 року рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області частково задоволені позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 7 липня 2008 року, вирішено питання про стягнення судових витрат.

На вказане рішення ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій представник ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимоги про стягнення простроченої основної заборгованості по кредиту в розмірі 2988 грн.60 коп. і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В іншій частині рішення залишити без змін.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд неправомірно відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення основної заборгованості по кредиту в розмірі 2988 грн. 60 коп., оскільки відповідачкою на розгляд суду надано недопустимий доказ на підтвердження сплати зазначеної суми. Відповідно витягу про рух коштів, який на думку заявника є первинним документом і підтверджує сплату та нарахування заборгованості за кредитним договором, 21 червня 2016 року оплата на суму 2988 грн. 60 коп. на зарахування заборгованості по кредитному договору № б/н від 7 липня 2008 року не надходила.

Відповідач ОСОБА_1 вказане судове рішення в апеляційному порядку не оскаржила.

Сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, однак у судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з`явилась, що у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає подальшому розглядові справи.

Вислухавши суддю-доповідача, представника ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2, яка просила апеляційну скаргу задовольнити, дослідивши матеріали цивільної справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із роз`ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п.2 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Судом першої інстанції було встановлено.

Між позивачем та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н від 7 липня 2008 року. Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 8000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

ОСОБА_1 власним підписом підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява про надання платіжної карти разом із запропонованими ПАТ КБ «ПриватБанк» «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку» складають між відповідачем та банком кредитний договір.

ПАТ КБ «ПриватБанк» було надано ОСОБА_1 кредитні кошти, проте у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору станом на 30 квітня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 11054 грн. 54 коп., яка складається з наступного:

- 5454 грн. 21 коп. - заборгованість за кредитом;

- 4235 грн. 83 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 600 грн. 00 коп. - заборгованість за пенею та комісією;

- 250 грн. 00 коп. - штраф (фіксована частина);

- 514 грн. 50 грн. - штраф (процента складова), і яку позивач просив стягнути з відповідачки.

Задовольняючи частково позовні вимоги та, зокрема, стягуючи з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість в розмірі 3701 грн. 44 коп., суд першої інстанції керувався тим, що відповідачка добровільно сплатила частину заборгованості за кредитним договором (заборгованості за кредитом та заборгованості по процентам за користування кредитом) у розмірі 5988 грн. 60 коп., що підтверджено відповідними квитанціями від 21 червня 2016 року на суму 3000 грн. 00 коп. та на суму 2988 грн. 60 коп.

На підтвердження зазначеного в матеріалах справи мається копія квитанції від 21 червня 2016 року про сплату 3000 грн. на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» та копія квитанції від 21 червня 2016 року про сплату 2988 грн. 60 коп., зазначено призначення платежу: надходження готівки за платіжними картками. Обидва платежі зроблено в Краснолиманському відділенні Краматорської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» з різницею в одну хвилину (а.с.34).

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначає про необхідність виключити квитанції від 21 червня 2016 року на суму 2988 грн. 60 коп. з числа належних доказів з посиланням на те, що інформація, яка міститься на цій квитанції спростовується іншим належним доказом - витягом про рух коштів, згідно якого такий платіж банком не проводився, тому доказ є неналежним і не може бути покладеним в основу рішення.

З даними доводами апеляційної скарги погодитись неможливо виходячи з наступного.

Відповідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Крім того, у ч. 4 ст. 60 ЦПК України визначено, що доказування (а, отже і рішення суду) не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяг з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до роз'яснень п. 28 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм Цивільного процесуального кодексу України при розгляді справ у суді першої інстанції» якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 60 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів. У разі необхідності за клопотанням особи, яка зробила таку заяву, суд відповідно до правил ч. 4 ст. 10 ЦПК сприяє їй у збиранні цих доказів (призначає експертизу, витребовує інформацію від особи, за іменем якої видано документ, оголошує перерву або відкладає розгляд справи, якщо це потрібно, тощо).

Як вбачається з матеріалів цивільної справи в судовому засіданні 1 липня 2016 року, коли було постановлено оскаржуване рішення, представник позивача не був присутній. Згідно заяви від 13 червня 2016 року представник позивача ОСОБА_3, яка діє на підставі довіреності, просила розглянути позов у відсутність представника позивача, позов підтримала в повному обсязі, необхідні докази наявні в матеріалах справи (а.с.27).

Таким чином, суд першої інстанції, задовольняючи частково позов правильно виходив з того, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитом та заборгованості за процентами за користування кредитом підлягають частковому задоволенню, оскільки 21 червня 2016 року відповідачкою погашено частину заборгованості за квитанцією на суму 2988 грн. 60 коп. Належних доказів з приводу недостовірності або фальшивості зазначеної квитанції позивачем суду першої інстанції не надано. Не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції.

Наданий на розгляд суду витяг про рух коштів по картці/рахунку НОМЕР_1 і додатковим рахункам договору за період з 7 липня 2008 року по 18 липня 2016 року не може бути належним доказом фальшивості спірної квитанції і тому не може бути взятий судом, оскільки він підготовлений працівниками банку і є відображенням односторонньої діяльності позивача (а.с. 50-61).

Виходячи із встановлених обставин, наданих сторонами доказів та вимог закону, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Підстав для скасування рішення суду в межах вимог заявлених в апеляційній скарзі не встановлено.

Статтею 308 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 1 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: