Рішення № 59831496, 17.08.2016, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 17.08.2016 Справа № 637/1195/15-ц

Справа № 554/1195/15-ц

Провадження № 2/554/2090/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2016 року м. Полтава

Октябрський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді - Чуванової А.М.,

при секретарі Юркіній Ю.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_5 до Шевченківського районного суду Харківської області, апеляційного суду Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до суду з позовом та з додатковою позовною заявою до Шевченківського районного суду Харківської області, апеляційного суду Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, в яких посилаються на те, що 17.03.2004 року ними до Шевченківського районного суду Харківської області було подано позовну заяву до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої залиттям належної їм квартири. Ухвалами Шевченківського районного суду Харківської області їх позовна заява була залишена без руху, а згодом повернута як неподана. Апеляційним судом Харківської області їх апеляційна скарга була задоволена, ухвала Шевченківського районного суду Харківської області про повернення позовної заяви як неподаної скасована, справа повернута до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття позовної заяви. На ухвалу судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 07.10.2004 року ОСОБА_4 була подана касаційна скарга. Ухвалою апеляційного суду Луганської області, як суду касаційної інстанції, 24.05.2007 року касаційна скарга була відхилена, ухвала апеляційного суду Харківської області від 07.10.2004 року залишена без змін. Проте, після повернення до Шевченківського районного суду Харківської області справа була знищена працівниками канцелярії і до цього часу не розглянута. Вказані обставини стали відомі позивачам лише у 2012 році з відповіді Вищої ради юстиції України. Такими неправомірними діями відповідачів їм були спричинені суттєві душевні страждання та переживання, у зв'язку з порушенням права на справедливий суд. Справа протягом 12 років не розглянута судами, вони не отримали судовий захист їх прав, їх позбавлено доступу до правосуддя, обліково-статистичну картку та акт знищення сфальсифіковано судом. Незаконними діями та бездіяльністю відповідачів їм спричинена моральна шкода. Посилаючись на вказані обставини, позивачі просять визнати факт порушення відповідачами Шевченківським районним судом та апеляційним судом Харківської області права, передбаченого ст.6 Європейської Конвенції про захист основних свобод та прав людини в цивільній справі №2-265/04 відносно позивачів; стягнути з Шевченківського районного суду Харківської області на їх користь на відшкодування моральної шкоди по 1000000 гривень; з апеляційного суду Харківської області - по 1000000 гривень кожному; зобов'язати Державну казначейську службу України здійснити заходи до безспірного списання коштів з відповідного рахунку державного бюджету на відшкодування позивачам моральної шкоди по 2000000 гривень кожному, завдану районним та апеляційним судом та їх працівниками, в трьохмісячний термін з моменту набрання рішення суду законної сили.

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 до суду не з'явилися, у позовних заявах просили справу розглядати у їх відсутність, позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача Шевченківського районного суду Харківської області до суду не з'явився, відповідач надіслав письмові заперечення, в яких просив відмовити в задоволенні позову, справу розглядати без участі представника суду.

Представник апеляційного суду Харківської області в судове засідання не з'явився, відповідач в надісланій заяві просив справу розглядати у відсутність свого представника, рішення по справі ухвалити відповідно до діючого законодавства України.

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином. Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін, на підставі наявних у справі даних і доказів.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

В судовому засіданні встановлено, що позивачі неодноразово звертались до судів першої, апеляційної інстанції. В обґрунтування своїх доводів позивачі вказують, що моральні страждання їм завдано неправомірними діями та бездіяльністю судів, які полягають у тому, що справа за їх позовом до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди залишається нерозглянутою впродовж 12 років, справа була знищена, обліково-статистичну картку та акт знищення сфальсифіковано судом, в результаті чого їх позбавлено доступу до правосуддя, що, в свою чергу, завдало моральної шкоди позивачам. Посилаючись на зазначені обставини, як на підставу для задоволення своїх позовних вимог, позивачі просять стягнути з відповідачів моральну шкоду по 2000000 гривень кожному, завдану районним та апеляційним судом та їх працівниками, зобов'язавши Державну казначейську службу України здійснити заходи до безспірного списання коштів.

Згідно чинного рішення апеляційного суду Харківської області від 28.10.2015 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2 до Шевченківського районного суду Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. В рішенні, зокрема, зазначено, що позивачі не довели, що з 2005 року по 2012 рік вони цікавилися ходом розгляду справи за їх позовом до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди; після з'ясування факту знищення судової справи скористатися своїм процесуальним правом звернення до суду для вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження не побажали (а.с.5-7).

Отже, суд вважає, що позивачі фактично не погоджуються з вчиненими процесуальними діями по розгляду їх справи, та вони не позбавлені процесуальної можливості розгляду їх позовних вимог і на цей час.

Відповідно ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у цій справі (№6-28768 св 15): застосування положення частини 6 статті 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є інші дії чи бездіяльність суду, зокрема такі, що не пов'язані зі здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, яке має на меті прийняття акту органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті у разі їх незаконних дій або бездіяльності, і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду.

Таке законодавче врегулювання відповідає вимогам статей 6, 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 56 Конституції України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Як визначено у ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з п. п. 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах по відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 р. №4 у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що обов'язковими підставами відшкодування моральної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. А у випадку відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України, незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

Тобто, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення нормальних життєвих зв'язків позивачів, вимагають від них додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Разом з тим, позивачами у позовній заяві не наведено обставин в обґрунтування позову та не надано доказів у підтвердження моральної шкоди, завданої їм судовими органами та їх працівниками. Зокрема, не наведено в чому саме полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачам, з яких міркувань вони виходили, визначаючи розмір суми відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Враховуючи те, що під час судового розгляду справи позивачами не надано жодного доказу в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України на підтвердження того, що їм завдано моральну шкоду, в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт порушення прав позивачів, завдання позивачам моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру діями чи бездіяльністю відповідачів, позивачами не надано доказів наявності моральної шкоди, протиправності діяння чи бездіяння відповідачів, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідачів та вини відповідачів в її заподіянні, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з відсутністю для цього правових підстав.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 56 Конституції України, ст.ст. 15,16, 23, 1167, 1173 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 4, 8, 10,11, 15,60, 209, 212 - 215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_5 до Шевченківського районного суду Харківської області, апеляційного суду Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Полтавської області через Октябрський районний суд м.Полтави шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які беруть участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: А.М. Чуванова