Рішення № 59825526, 21.08.2016, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-293/2011

Провадження № 2/344/878/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2016 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді Польської М.В.

секретаря Дзюбак Х.Б.,

з участю представника позивача-відповідача ОСОБА_1, представників відповідача1-позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, судових витрат та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту та договору іпотеки недійсними, припинення іпотеки, виключення (вилучення) з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна запис про заборону відчуження домоволодіння та земельних ділянок, -

В С Т А Н О В И В:

ПАТ «УкрСиббанк» звернувся в суд в липні 2009 року з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат.

Позовні вимоги мотивував тим, що 05.09.2007 між АКІБ «УкрСиббанк» (в подальшому ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_6 укладено кредитний договір №11209309000, згідно з яким банком надано ОСОБА_6 кредит у сумі 180 000 доларів США зі сплатою 11,3% річних за користування кредитними коштами та сплатою пені та штрафу у разі неналежного виконання договору, строком до 04.09.2037р. Для забезпечення виконання зобовязання між банком та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки за №Д-777 від 05.09.2007р. житлового будинку та 2-х земельних ділянок по вул.Надрічній, 1а у с.Микитинці Івано-Франківської міської ради, а також між банком та ОСОБА_5 укладено 05.09.2007р. договір поруки, згідно якого ОСОБА_5 зобовязався перед кредитором відповідати за виконання ОСОБА_6 всіх зобовязань за даним кредитним договором.

У вересні місяці 2013 року ОСОБА_4 подала до суду зустрічний позов до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання вказаного кредитного договору за №11209309000 недійсним.

Позов мотивувала тим, що кредитний договір вона не підписувала, кошти кредитні не отримувала, погашення не здійснювала, тому відсутнє волевиявлення на правочин. Готова нести відповідальність перед банком в межах заставного майна за договором іпотеки, який підписала на прохання ОСОБА_5, думаючи, що вона тільки майновий поручитель, договір купівлі-продажу будинковолодіння та двох земельних ділянок, які стали предметом іпотеки вона підписала, але наміру бути власником цих обєктів, не мала.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 13.02.2014 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_5 про стягнення на користь ПАТ «УкрСиббанк» боргу ОСОБА_6 за договором про надання споживчого кредиту №1120930900 у розмірі 1 513 999,16 грн., та накладення арешту в межах суми позову на все майно ОСОБА_6 та ОСОБА_5 - відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту №1120930900 від 05.09.2007 недійсним задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення договір про надання споживчого кредиту №1120930900 від 05.09.2007р., укладений між закритим акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_6.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 06.05.2014 року рішення Івано-Франківського міського суду від 13.02.2014 року в частині визнання договору про надання споживчого кредиту №1120930900 від 05.09.2007 недійсним та відмови у застосуванні наслідків недійсності правочину, накладення арешту, скасовано та зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано договір про надання споживчого кредиту №1120930900 від 05.09.2007р., що укладений між закритим акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 нікчемним, застосовано наслідки недійсності нікчемного правочину та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 170 000 доларів США, що еквівалентно 1 938 000грн., накладено арешт на домоволодіння в с.Микитинці, вул.Надрічна,1а, земельну ділянку пл.0.0180га та площею 0.0282га по вул.Надрічній в с.Микитинці Івано-Франківської міської ради.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 23.07.2014р. рішення Івано-Франківського міського суду від 13.02.2014 року, рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 06.05.2014 року скасовано.

В серпні 2014 року дана справа прийнята до розгляду суддею Івано-Франківського міського суду Бойчук О.В.

06.10.2015 року збільшено позовні вимоги зустрічного позову, а саме: про визнання договору споживчого кредиту №1120930900 від 05.09.2007 року недійсним; про визнання договору іпотеки від 05.09.2007 року недійсним; припинення іпотеки на домоволодіння та земельні ділянки; виключення (вилучення) з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна запис про заборону відчуження домоволодіненя та земельних ділянок, стягнення судових витрат.

18.01.2016 року в звязку з закінченням пятирічного строку призначення судді Бойчука О.В., дана справа прийнята до розгляду нового складу суду (суддя Польська М.В.).

26.05.2016 року позивач за первісним позовом уточнив позовні вимоги в частині стягнення суми боргу в іноземній валюті, а саме: стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «УкрСиббанк» борг за договором про надання споживчого кредиту №1120930900 від 05.09.2007р., що станом на 23.06.2009 року становить 196 951.37 доларів США та 15 140.15грн. штрафних санкцій, судових витрат.

Представник позивача-відповідача вимоги первісного позову підтримав, зустрічний позов заперечив.

Представники відповідача 1-позивача ОСОБА_4 вимоги первісного позову заперечили, просили задовольнити зустрічний позов.

Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання жодного разу не зявився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся неодноразово належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Зясувавши думку учасників процесу, суд вирішив за можливе провести розгляд справи за відсутності відповідача 2 ОСОБА_5

Суд розяснював сторонам їх права та обовязки, а також наслідки їх невиконання і постановляє судове рішення на підставі тих доказів, що були надані сторонами.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши письмові матеріали, встановивши таким чином фактичні обставини справи, застосовуючи загальні засади цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність, керуючись конституційним принципом верховенства права, оцінивши всебічно, повно та обєктивно всі наявні у справі докази окремо та у сукупності, застосовуючи відповідні норми матеріального права, утверджуючи та забезпечуючи права людини і основоположні свободи сторін, враховуючи принцип неупередженості, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до договору про надання споживчого кредиту №1120930900 від 05.09.2007 АКІБ «УкрСиббанк» зобовязався надати позичальнику ОСОБА_6 (зміна прізвища в зв;язку з одруженням 18.07.2009р. на ОСОБА_4 - а.с.66 т.1) кредит у сумі 180 000 доларів США, що дорівнювало еквіваленту 909 000 тис. грн. за курсом НБУ на день укладення договору. За умовами договору, позичальник зобовязаний своєчасно погашати кредит та 11,3% річних за користування кредиту, а у разі неналежного виконання договору сплатити також пеню за кожен день прострочення та штраф, строком погашення до 04.09.2037р., цільове призначення кредиту купівля нерухомості із земельною ділянкою (а.с.8-11 т.1). Згідно додатку №1 до вказаного договору, установлено графік погашення кредиту (а.с.12-15 т.1).

Для отримання кредитних коштів ОСОБА_6 підписано заяву на видачу готівки №51 від 05.09.2007р. (а.с.7 т.1) та заяву на надання іпотечного кредиту для купівлі домоволодіння із ділянками (а.с.170-173 т.1).

До даного договору про надання споживчого кредиту №1120930900 від 05.09.2007р., між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 також було укладено додаткову угоду №1 від 05.09.2007р. (а.с.146 т.2).

З метою забезпечення виконання зобовязання за вказаним договором споживчого кредиту, 05.09.2007р. між банком та ОСОБА_6 укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки за №Д-777, за яким іпотекодавець ОСОБА_6 передала іпотекодержателю ПАТ «УкрСиббанк» домоволодіння та дві земельні ділянки по вул.Надрічній,1а у с.Микитинці Івано-Франківської міської ради, які належать їй згідно договору купівлі-продажу від 05.09.2007р. (а.с.17-18 т.1).

Крім того, 05.09.2007р. між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 укладено договір поруки №1/11209309000-ІІ, згідно якого ОСОБА_5 зобовязався перед банком відповідати за виконання позичальником ОСОБА_6 всіх її зобовязань в повному обсязі, що випливають із кредитного договору №11209309000, як існуючих на момент укладання цього договору, так і тих, що можуть виникнути у майбутньому (а.с.16 т.1).

За твердженням банку, позичальник ОСОБА_6 та поручитель ОСОБА_5 належним чином зобовязання за договором споживчого кредиту не виконали, тому 09.01.2009р. та 15.01.2009р. було направлено вимогу про дострокове погашення боргу, яка отримана відповідачами 14.01.2009р. та 22.01.2009р. (а.с.19-20 т.1). Заборгованість за цим кредитним договором станом на 23.06.2009 року становила за вимогами позову 1 513 999,16грн., згідно розрахунку поданного позивачем до матеріалів позову (а.с.6 т.1), а з уточненими вимогами на цю ж дату - 196 951.37 доларів США та 15 140.15грн. штрафних санкцій.

В судових засіданнях представники ОСОБА_6 суду пояснили, що про укладний в 2007 році кредитний договір вона, як позичальник, дізналася в січні 2009 року, про що повідомила одразу прокуратуру та банк про те, що вона такий кредитний договір не підписувала, а тому він є нікчемним. Дійсно, вона була знайома та працювала (ріелтором у товаристві) разом з дружиною відповідача 2, а тому документи наявні у ОСОБА_6 та необхідні для укладення договору, могла отримати шляхом таємного викрадення дружина ОСОБА_5, та скористатися ними для укладення договору споживчого кредиту у змові з банком. Сам ОСОБА_5 (відповідач 2 по справі, який є фінансовим поручителем по спірному договору) повідомив ОСОБА_6, що він придбав собі житловий будинок з ділянками в с. с.Микитинці Івано-Франківської міської ради за договором, який просив її підписати у нотаріуса, що вона й зробила (не усвідомлюючи що вона покупець цих обєктів). Але кошти кредитні вона не брала, кредит не погашала, житловий будинок і земельні ділянки що є предметом іпотеки не купляла. Заявку на видачу кредитних коштів та один платіжний документ дійсно вона підписала, але не в приміщенні банкуа в іншому місці (де саме, представники не зазначили). Просила банк, отримати в рахунок боргу за споживчим договором предмет іпотеки домоволодіння із землею по вул.Надрічній,1а у с.Микитинці, які придбавати вона і не мала наміру.

Натомість, представник позивача доводи представників відповідача 1-позивача заперечив, зазначивши про те, що ОСОБА_6 самостійно підписала заявку на видачу кредитних коштів та коштів по іпотечному кредиту, окрім того, укладаючи договір іпотеки та купівлі-продажу домоволодіння із земельними ділянками у нотаріуса, не розуміти значення своїх дій вона не могла, так як нотаріус розяснює зміст правочину, надає його на підпис та ознайомлення, при цьому, позичальник-іпотекодавець працюючи ріелтором (по характеру трудових обовязків неодноразово стикалась з поняттями придбання нерухомості), не могла не розуміти, про що йдеться в договорах купівлі-продажу нерухомого майна та договору іпотеки, посвідчених нотаріально. Також, просив суд застосувати строк позовної давності щодо оспорюваних правочинів, про які ОСОБА_6 дізналася в січні 2009 року (щодо договору споживчого кредиту), та в вересні 2007 році щодо договору іпотеки який сама ж і підписувала, однак з позовом про оскарження договору споживчого кредиту звернулась до суду тільки в вересні 2013 року (понад 3 роки), а договору іпотеки доповнюючи вимоги зустрічного позову аж в жовтні 2015 року (понад 5 років).

Щодо застосування строку позовної давності до вимоги зустрічного позову за клопотанням позивача, то представники ОСОБА_4 зазначили те, що щодо договору споживчого кредиту, то враховуючи нікчемність такого правочину, який не підписаний стороної правочину - позичальником, про що встановлено експертизою, наслідки спливу строку позовної давності не застосовуються, так як нікчемний правочин є таким з часу його так званого укладення, при цьому може визнаватися судом (при наявності спору) недійсним в силу його нікчемності, або при відсутності такого спору констатуватися як нікчемний правочин. Окрім того, як представники відповідача 1-позивач пояснили, що очікуючи на результати слідства у кримінальній справі надіялися на можливість подання цивільного позову у кримінальній справі щодо встановлення недійсності договору із стягненням коштів за цим правочином з винних у злочині осіб. Щодо строків позовної давності по оскарженні договору іпотеки, не обгрунтували пропуск таких строків, не клопотали про поновлення таких строків вважаючи, що такий договір слід визнати недійсним за наслідком задоволення вимог про недісність договору кредиту.

Суд вважає доводи сторони відповідача за первісним позовом в частині того, що наслідки спливу строку позовної давності не застосовуються до недійсного (нікчемного) правочину вірними, так як нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення за вимогами ст.236 ЦК України. Але з врахуванням нижченаведеного суд не вважає вірним застосування спливу строків позовної давності щодо договору споживчого кредиту, який оскаржується. Але, щодо вимоги про оскарження договору іпотеки та визнання його недійсним, то такі строки є пропущеними, про що буде зазначено нижче.

Як слідує з матеріалів справи, СВ МВ УМВС України в області була порушена кримінальна справа 21.08.2009 року за фактом шахрайського заволодіння коштами, отриманими по договору про надання споживчого кредиту від 05.09.2007 року з використанням підроблених документів (а.с.41,49,91,103 т.1), слідство триває. За постановою слідчого СУ УМВС по матеріалам кримінальної справи, було отримано висновок експерта №09/03-411 від 20.10.2009р., (а.с.161-164 т.1), з якого вбачається що підписи від імені ОСОБА_6 у заяві про надання іпотечного кредиту від 23.08.2007р., заяві на видачу готівки №51 від 05.09.2007р. виконано ОСОБА_6, а підписи від імені ОСОБА_6 у договорі про надання споживчого кредиту №11209309000 від 05.09.2007р., додатку №1 до договору про надання споживчого кредиту №11209309000 від 05.09.2007р. виконані не ОСОБА_6, а іншою особою.

В листопаді-грудні 2010 року у відділенні №142 АТ «УкрСиббанк» було проведено службове розслідування та за результатами якого затверджено висновок (а.с.237-240 т.1), в якому зазначено про халатне відношення працівників банку, в т.ч. активування рахунку без підписаного договору про відкриття банківського рахунку з порушенням процедури ідентифікації фізичної особи, відсутності підписа ОСОБА_6 на копії її паспорта тощо.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції, ВСС України вказав на те, що судами не було звернуто увагу на вимоги ч.4 ст.213 ЦК України, що якщо немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення. Судами не перевірено чи здійснювалась оплата коштів по кредиту позичальником, не надано оцінку договору іпотеки, а також факту придбання ОСОБА_6 за договорами купівлі-продажу обєктів нерухомості, на придбання яких і отримувались кредитні кошти.

А тому, аналізуючи в сукупності всі укладені правочини в один день 05.09.2007 року, а саме: договір про надання споживчого кредиту, договір іпотеки та договір купівлі-продажу домоволодіння, слід зазначити таке.

За договором купівлі-продажу домоволодіння від 05.09.2007р., посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7 за №Д-765, купівлі-продажу земельної ділянки посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7 за №Д-768, купівлі-продажу земельної ділянки посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7 за №Д-771 (а.с.243-250 т.1), покупець ОСОБА_6 купила у продавця ОСОБА_8: домоволодіння №1а в с.Микитинці по вул.Надрічна загальною площею 180 м.кв., вартістю 269 870грн.; земельну ділянку площею 0.0180 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в с.Микитинці по вул.Надрічна вартістю 9 522грн.; земельну ділянку площею 0.0359га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в с.Микитинці по вул.Надрічна вартістю 14 917грн..

Підсумувавши придбану ОСОБА_6 нерухомість, її вартість складає 294 309 грн. Різниця між кредитними коштами та витраченими коштами на придбання нерухомості є досить значна (більше 600 000грн.), однак за наявних матеріалів справи та отриманих пояснень, судом так і не здобуто доказів цільової витрати таких коштів (тобто різниці). На запитання суду до представників ОСОБА_4, яким чином покупець розраховувалась за нерухоме майно (наручно чи перерахунком з банку) і чи можливо є претензії продавця по неоплаті коштів на сьогоднішній день чи рішення судів по стягненню, представники ОСОБА_6 не вказали хто саме здійснював розрахунок і яким чином, хоча і не заперечили факту проведення розрахунку та те, що в матеріалах нотаріуса є заява продавця про отримання ним коштів за договорами купівлі-продажу обєктів нерухомості.

Отже, суд прийшов до висновку, що розрахунок між сторонами договорів був проведений, покупець набула у власність три обєкта нерухомості, розрахувавшись за їх придбання по ціні встановленій сторонами договору, за кредитні кошти. Дані договори купівлі-продажу дозволили власнику майна в подальшому укласти договір іпотеки даного майна за зобовязаннями позичальника, тобто її ж, по укладеному кредитному договору.

Як вбачається з виписки банку по руху коштів, тіло кредиту та відсотки частково оплачувались з жовтня 2007 року по серпень 2008 року (а.с.6-36 т.2).

На виконання ухвали суду від 12.03.2015 року про призначення у даній цивільній справі почеркознавчої експертизи, було отримано 04.06.2015 року висновок Львівського НДІСЕ (а.с.157-162 т.2), згідно якого підписи від імені ОСОБА_6 у заяві про надання іпотечного кредиту від 23.08.2007 б/н, заяві на видачу готівки №51 від 05.09.2007р., виконано самою ОСОБА_6, а підписи від імені ОСОБА_6 у договорі про надання споживчого кредиту №11209309000 від 05.09.2007р., додатку №1 до договору про надання споживчого кредиту №11209309000 від 05.09.2007р., додатковій угоді №1 до договору, в заявах про переказ готівки від 23.10.2007р., від 20.11.2007р., від 19.12.2007р., від 25.02.2008р., від 31.03.2008р., від 25.04.2008р., від 10.07.2008р., від 24.07.2008р. виконані не ОСОБА_6, а іншою особою. Щодо двох заяв про переказ готівки від 22.01.2008р. та від 10.07.2008р., то експертизою не виявилось можливим встановити належність чи неналежність підпису ОСОБА_6.

Отже, виходячи з експертного висновку проведеного в цивільній справі, встановлено що ОСОБА_6 кредитний договір із змінами дійсно не підписувала, проте підписала заяву про надання іпотечного кредиту від 23.08.2007р. та заяву на видачу готівки №51 від 05.09.2007р., а оскільки на квитанціях про погашення боргу за кредитними зобовязаннями не підпис ОСОБА_6, отже погашення платежів вона також не здійснювала. Інших доказів на спростування висновку експертизи, та отриманих доказів щодо цього, матеріали даної цивільної справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 1-5 ст. 203 ЦК України).

У відповідності до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

З огляду на висновок експерта №09/03-411 від 20.10.2009р. у кримінальній справі який є одним із доказів в сукупності з іншими, а також висновок експертизи у цивільній справі складений 04.06.2015 року, яким встановлено, що підписи від імені ОСОБА_6 у договорі про надання споживчого кредиту №11209309000 від 05.09.2007р., додатковій угоді №1 до договору, виконані не ОСОБА_6, а іншою особою, то можна прийти до висновку, що позивач за зустрічним позовом, не мала вільного волевиявлення щодо його укладення і не підписувала його (стосовно договору про надання споживчого кредиту №1120930900 від 05.09.2007р).

При цьому, волевиявлення покупця нерухомого майна - ОСОБА_6, яка є іпотекодавцем цього ж майна, та дотримання всіх вимог законодавства при укладенні як договору купівлі-продажу від 05.09.2007р., так і договору іпотеки від 05.09.2007 року, є наявним для укладення такого договору та створення очікуваних наслідків.

Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Представник позивача за зустрічним позовом, вважає договір споживчого кредиту нікчемним, саме до такого висновку був прийшов і суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційну скаргу в даній справі.

Щодо цього слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд. Що ж стосується оспорюваного правочину, то він може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Нікчемні та оспорювані правочини розрізняються: ступенем важливості дефектів у складі правочину; характером прав та інтересів, які порушено у зв'язку з укладенням правочину; судовим порядком встановлення недійсності правочину й незалежністю встановлення недійсності правочину від судового рішення; строками позовної давності, які встановлені для звернення до суду з приводу визнання правочину недійсним.

При розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст. 203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього.

Згідно зі статтями 215 і 216 ЦК України суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності; про встановлення нікчемності правочину і застосування наслідків його недійсності. Звернутися з вимогою про встановлення нікчемності правочину позивач вправі, якщо є спір про наявність або відсутність такого факту. Звернення окремо з такою вимогою, без застосування наслідків недійсності правочину, є правом позивача, тому у випадку пред'явлення такого факту вона підлягає розгляду, власне кажучи, з констатацією в резолютивній частині рішення факту нікчемності правочину, або відмови в цьому.

Стосовно положення ч. 2 ст. 215 ЦК про те, що суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли: сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину.

Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав.

Застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину можливе лише за наявності рішення про визнання такого правочину недійсним.

Як зазначено вище, за вимогою ч.3 ст.203 ЦК у правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрішній волі. Вона має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку, тому не можуть розглядатися як правочини ті фактичні дії особи, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків.

Щодо нікчемності правочину, ВСУ у постанові від 19 грудня 2012 року справа № 6-87 цс 12 у правовій позиції зазначив, що згідно зі ст. 204 ЦК України правочин вважається правомірним не лише тоді, коли не визнаний судом недійсним, але й у тому випадку, коли його недійсність прямо не встановлена законом. Отже, зі змісту зазначеної норми вбачається, що правочин, недійсність якого прямо встановлена законом, є нікчемним. Визнання нікчемного правочину судом недійсним законом не вимагається, тобто для сторін правочину він не спричиняє правових наслідків, крім наслідків його недійсності.

Отже, судом встановлено, що договір споживчого кредиту №11209309000 від 05.09.2007р. не підписано самою ОСОБА_6, а тому її волевиявлення було відсутнє щодо цих правовідносин, не зважаючи на те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна за частину кедитних коштів, а саме доволодіння та двох земельних ділянок від 05.09.2007р., підписувався та укладався ОСОБА_6, вона правомірно набула право власності на ці обєкти, зареєструвавши таке право вподальшому у встановленому порядку (на запитання суду щодо вчинення дій по реєстрації права, представники відповідача-позивача не змогли пояснити нерозуміння таких дій чи невчинення дій самою ОСОБА_6), договір іпотеки набутого у власність майна вона сама укладала і майновим поручителем по власних кредитних зобовязаннях, які саме обумовлено у договорі іпотеки вона виступила, а не бачити та не знати про такі зобовязання ОСОБА_6 не могла, отому доводи її представників щодо цього є недоведеними суду.

Однак кредитор вибрав спосіб захисту до суду стягнення коштів, а не звернення на предмет іпотеки, на що погоджувалась ОСОБА_6 та наполягала на рішенні суду саме таким способом захисту прав позивача, тому за ст..11 ЦПК України розглядаються заявлені вимоги за первісним та зустрічним позовом.

Зважаючи на вищевикладене, оспорюваний правочин - договір споживчого кредиту №11209309000 від 05.09.2007р. слід визнати недійсним, оскільки відсутнє було волевиявлення однієї сторони (позичальника) саме на такі договірні відносини, незважаючи на те, що наслідками такого правочину вона частково чи повністю скористалася шляхом набуття права на обєкт нерухомості.

У відповідності до ст.1057-1 ЦК України (доповнено статтею 1057-1 згідно із Законом № 5405-VI від 02.10.2012) визначено правові наслідки недійсності кредитного договору. Так, у разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов'язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю. Визнаючи недійсним кредитний договір, у якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за заявою кредитодавця накладає на таке майно арешт. Арешт на майно підлягає зняттю, якщо протягом 30 днів з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсним кредитного договору кошти у розмірі, визначеному судом, будуть повернуті кредитодавцю. Якщо у зазначений строк зобов'язання повернути кошти не виконано, кредитодавець має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на арештоване майно. Арешт на майно, накладений відповідно до частини другої цієї статті, підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти у розмірі, визначеному судом. Визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті.

Заяву про застосування даної норми, банк подавав (а.с.144-145 т.1).

Визначаючи суму заборгованості, виходячи з умов договору споживчого кредиту та суми наданих кредитних коштів, то слід визначити грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю - 180 000 доларів США, з врахуванням того, що як вже встановлено в експертному висновку позичальник ОСОБА_6 не вносила кошти (не її підпис) по заявах про переказ готівки, отже погашень за отриманими кредитними коштами вона не здійснювала, а такі частково погашення здійснено не встанволеною особою.

А тому, з врахуванням задоволення вимог зустрічного позову про визнання договору споживчого кредиту №1120930900 від 05.09.2007 року недійсним, слід застосувати наслідки недійсності за ст.1057-1 ЦК України та ч.1 ст.216 ЦК, а тому позовні вимоги первісного позову підлягають також до часткового задоволення, в частині стягнення коштів з ОСОБА_4 в сумі 180000 доларів США.

В решті позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитними зобовязаннями з позичальника та фінансового поручителя, з врахуванням вищезазначеного, до задоволення не підлягають.

Окрім того, відповідно до змісту статей 559, 598 ЦК припинення зобовязання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин субєктивне право і кореспондуючий йому обовязок перестають існувати. Термін «порука», застосований законодавцем у ч. 1 ст. 559 ЦК, використовується в розумінні зобовязальних правовідносин поруки, з припиненням яких втрачає чинність договір поруки.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що порука припиняється в разі припинення основного зобовязання, отже,в разі визнання недійсним кредитного договору, незважаючи на відсутність вимог про припинення фінансової поруки,суд вважає також припиненою поруки і вимоги банку щодо поручителя не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання договору іпотеки від 05.09.2007 року недійсним; припинення іпотеки на домоволодіння та земельні ділянки; виключення (вилучення) з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна запис про заборону відчуження домоволодіненя та земельних ділянок, то ці вимоги підлягають до задоволення частково в частині припинення іпотеки на домоволодіння та земельні ділянки за договором іпотеки від 05.09.2007 року, враховуючи таке.

Так, відповідно до Закону України «Про іпотеку» № 898-ІV іпотека це вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Визначення іпотеки також міститься і у ст. 575 ЦК, згідно з якою іпотека це застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобовязання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності (ч. 4 ст. 3 Закону № 898-ІV).

Дійсне зобовязання повинне ґрунтуватися на чинних правових підставах виникнення цивільних прав та обовязків, передбачених законом, якими є договір або інший правочин, закон, рішення суду (ст. 11, ч. 2 ст. 509 ЦК), і повинне бути спрямоване на реальне настання юридичних наслідків.

Відповідно до визначення термінів, що містяться у ст. 1 Закону № 898-ІV, основне зобовязання це зобовязання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобовязання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Отже, згідно із чинним законодавством іпотекою забезпечуються виключно реально існуючі зобовязання на підставі договору. Питання про визначення дійсності правочину повязується з моментом його вчинення відповідно до статей 205-210 ЦК. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК).

Безпосередньо Законом № 898-ІV визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобовязання і є дійсною до припинення основного зобовязання або до закінчення строку дії іпотечного договору, а, отже, іпотека не може існувати самостійно без зобовязання. Недійсність договору, забезпеченого іпотекою, тягне й недійсність іпотеки. Договір є найпоширенішою підставою для виникнення іпотечних правовідносин. Під час укладення договору іпотеки потрібно дотримуватися встановлених законом вимог, зокрема, щодо його форми та змісту, порядку внесення змін до нього, виду та правового статусу майна, що дозволено передавати в іпотеку, умов передачі майна в іпотеку та інших, визначених законом аспектів, які мають суттєве значення для дійсності такого договору.

Законна іпотека виникає в силу прямих вказівок щодо неї в законі й не залежить від волевиявлення сторін. Субєктами іпотечних правовідносин Закон № 898-ІV визначає іпотекодавця та іпотекодержателя. Відповідно до визначень, що містяться в ст. 1 цього Закону, іпотекодержателем є кредитор за основним зобовязанням. Іпотекодавець особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобовязання або зобовязання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.

Відповідно до ст. 18 Закону № 898-ІV іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч. 1 ст. 220 ЦК).

Згідно зі ст. 4 Закону № 898-ІV обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Державна реєстрація застави повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних обєктів проводиться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а саме Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2004 р. № 830.

Взаємні права й обовязки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону (ч. 2 ст. 3 Закону № 898-ІV зі змінами від 4 липня 2013 р.), а не з моменту нотаріального посвідчення іпотечного договору.

Підстави припинення іпотеки наведені у ст. 17 Закону № 898-ІV. Відповідно до цієї норми права іпотека припиняється у разі в т.ч. припинення основного зобовязання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Виходячи з даних норм законодавства, яке застосоване судом, незважаючи на нотаріальне посвідчення договору іпотеки та розуміння власних дій іпотекодавця, яка усвідомлювала та володіла даними предмета іпотеки, власником якого вона стала цього ж дня, суд вважає, що слід іпотеку припинити, оскільки визнано недійсним правочин (кредитний договір) за яким в забезпечення укладався договір іпотеки, а отже припинено зобовязання за кредитним договором.

При цьому, суд не вбачає підстав для визнання договору іпотеки недійсним, оскільки за доводами представників ОСОБА_6 слід визнати його недійсним з підстав похідності від задоволених вимог про недійсність кредитного договору, без доведення підстав такої недійсності.

Разом з тим, щодо застосування відповідачем за зустрічним позовом строків позовної давності щодо звернення позивача до суду з таким позовом, то відповідно до п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» від 18.12.2009р. №14, встановивши що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Звідси вбачається, що суд має встановити першочергово підставність чи безпідставність позовних вимог, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у звязку з пропуском позовної давності, а у випадку недоведеності позову суд повинен відмовити у його задоволенні саме з цих підстав, і не застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Суд відмовляє у задоволенні вимог зустрічного позову саме з підстав не доведеності обставин недійсності правочину представниками позивача за зустрічним позовом, так як в даному випадку, на думку суду, є підстави тільки припинення іпотеки з часу набрання рішення суду законної сили.

Також суд не вбачає підстав для задоволення вимог про виключення (вилучення) з Єдиного реєстру заборон відчуження трьох обєктів нерухомого майна, запис про заборону відчуження домоволодіненя та земельних ділянок, оскільки така заборона на відчуження домоволодіння та двох земельних ділянок накладена нотаріусом (за №Д-778 а.с.18зв. т.1) в момент укладення договору іпотеки від 05.09.2007р. який не визнано судом недійсним. При цьому, припинення іпотеки буде чинною після набрання рішення суду чинності, однак саме даним рішенням і накладено арешт на дане нерухоме майно.

Таким чином, оскільки суд прийшов вже до висновку, що договір про надання споживчого кредиту №1120930900 від 05.09.2007р. слід визнати недійсним, оскільки достовірно встановлено, що ОСОБА_9 вказаний договір не підписувала, всі істотні умови оспорюваного договору не погоджувала, а отже відсутнє її волевиявлення як учасника правочину на його укладання, відповідно до ст.216, 1057-1 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обовязок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому зсіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18.12.2009 р. №11 «Про судове рішення у цивільній справі» розяснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

За таких обставин, враховуючи наведене вище та досліджені у своїй сукупності докази суд вважає відсутніми підстави для задоволення первісного позову в повному обсязі, натомість слід задовольнити зустрічний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст.16, 202-207, 215-216, 236, 509, 559, 575, 598, 1057-1 ЦК України, Законом України «Про іпотеку» , ст.ст.3, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Первісний позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, судових витрат та зустрічний позов ОСОБА_4 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту та договору іпотеки недійсними, припинення іпотеки, виключення (вилучення) з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна запис про заборону відчуження домоволодіння та земельних ділянок задовольнити частково.

Визнати договір про надання споживчого кредиту №1120930900 від 05.09.2007 року, що укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6, недійсним.

Застосувати наслідки недійсності правочину за ч.1 ст. 216, ч.1 ст 1057-1 ЦК України та стягнути з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, яка проживає у ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк», м. Харків, проспект Московський, 60, код ЄДРПОУ 09807750, - 180000 (сто вісімдесят тисяч) доларів США.

Накласти арешт на: домоволодіння, яке знаходиться у с.Микитинці, вул. Надрічна, 1а Івано-Франківської міськради; земельну ділянку площею 0,0180 га, що знаходиться у с.Микитинці вул. Надрічна, 1а Івано-Франківської міськради та земельну ділянку 0,0282 га, що знаходиться у с.Микитинці вул. Надрічна, 1а Івано-Франківської міськради, що належать ОСОБА_4.

Припинити іпотеку, за договором іпотеки від 05.09.2007р. посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за №Д-777, на домоволодіння, яке знаходиться у с.Микитинці вул. Надрічна, 1а, Івано-Франківської міськради; земельну ділянку площею 0,0180 га, що знаходиться у с.Микитинці вул. Надрічна Івано-Франківської міськради, та земельну ділянку 0,0282 га, що знаходиться у с.Микитинці вул. Надрічна Івано-Франківської міськради, та належать ОСОБА_4.

У задоволенні решти заявлених вимог первісного та зустрічного позовів відмовити.

Стягнути з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, яка проживає у ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ПАТ «УкрСиббанк, м. Харків, проспект Московський 60, код ЄДРПОУ 09807750, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1700 грн. та 250 грн. витрат на ІТЗ.

Стягнути з ПАТ «УкрСиббанк, м. Харків, проспект Московський 60, код ЄДРПОУ 09807750 на користь ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, яка проживає у ІНФОРМАЦІЯ_2, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 114,70 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Польська М.В.