Рішення № 59820757, 27.07.2016, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ун. № 759/15733/15-ц

пр. № 2/759/826/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2016 року Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Зайця Т.О. при секретарі Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Шляхово - будівельне управління №41» до ОСОБА_1, неповнолітніх ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, законним представником яких є ОСОБА_1, треті особи Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація про виселення без надання іншого житлового приміщення, та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Шляхово - будівельне управління №41», третя особа Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про залишення на проживання в кімнаті,

В С Т А Н О В И В:

02.10.2015 року ПАТ «ШБУ №41» звернулося з позовом про виселення ОСОБА_1 та її дітей - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 з кімнати гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Вимоги обґрунтовані тим, що відповідачу, на підставі договору №1 про здачу в найм житлових приміщень, укладеного з Національною академією оборони України, тимчасово надана для проживання на період з 01.12.2004 по 01.12.2009 року кімната АДРЕСА_1. Гуртожиток знаходиться на балансі позивача. Після закінчення терміну дії договору, відповідач продовжує проживати в кімнаті гуртожитку, орендної плати не сплачує, вимогу про виселення не виконує, житлового приміщення не звільняє.

ОСОБА_1 подала до ПАТ «ШБУ №41» зустрічну позовну заяву, в якій просила залишити її на постійне проживання в кімнаті АДРЕСА_1, де вона фактично проживає 21 рік.

В судовому засіданні представник ПАТ «ШБУ №41» підтримав позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини, у задоволенні зустрічної позовної заяви просив відмовити.

ОСОБА_1 та її представники просили відмовити у задоволенні вимог ПАТ «ШБУ №41» та задовольнити зустрічний позов.

Треті особи до суду не з'явилися, подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Судом встановлено, що відповідно до договору №1 про здачу в найм жилих приміщень, укладеного між ВАТ «Шляхово - будівельне управління №41» та Національною академією оборони України (орендар), ВАТ «ШБУ - 41» здає в найм під житло на термін з 01.12.2004 по 01.12.2009 рік, а орендар оплачує згідно «кошторису доходів» відповідно до виставлених рахунків 3 ліжко-місця в гуртожитку, загальною вартістю 300 грн. (а. с. 3 - копія договору).

З пояснень сторін встановлено, що три ліжко-місця в кімнаті АДРЕСА_1 було надано сім'ї ОСОБА_1 для тимчасового проживання на період з 01.12.2004 по 01.12.2009, згідно договору №1 про здачу в найм жилих приміщень між ВАТ «Шляхово-будівельне управління №41» та Національною академією оборони України.

Сторонами також визнається, що за весь період проживання ОСОБА_1 жодного разу не сплачувала ПАТ «ШБУ №41» кошти за проживання, у зв'язку із чим за нею рахується заборгованість понад 80 000 грн.

ОСОБА_1 є матір'ю трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 а. с. 4 - 6), з якими вона проживає у спірній кімнаті.

Гуртожиток по АДРЕСА_2 знаходиться на балансі ПАТ «ШБУ №41» та перейшов до нього в результаті корпоратизації підприємства.

Згідно відомостей ГУДМС України в м. Києві від 19.10.2015 року, ОСОБА_1 по м. Києву зареєстрованою не значиться (а .с. 12).

Спір виник з тих підстав, що на думку ПАТ «ШБУ №41» відповідач з дітьми незаконно проживає в гуртожитку, оскільки закінчився термін дії договору, на який було надано право на проживання, ордер на вселення відповідач не отримував, житлово-комунальних послуг не сплачує. На думку ОСОБА_1, вона має право на проживання в спірній кімнаті, оскільки фактично проживає в гуртожитку 21 рік.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ст. 127 ЖК УРСР, для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.

Отже, в силу житлового законодавства гуртожитки використовуються для проживання в них визначеної категорії осіб (робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання). Правовий режим гуртожитків обумовлений їх функціональним призначенням, яке полягає у забезпеченні тимчасовим житлом зазначених фізичних осіб.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 128 ЖК Української РСР порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

Згідно зі ст. 129 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Отже, ордер - це правовстановлюючий документ індивідуального характеру, який є єдиною правовою підставою на вселення до гуртожитку.

Судом встановлено, що уповноважені органи не приймали рішень про надання відповідачам за первісним позовом жилої площі, не видавали спеціальний ордер та не укладали з ними будь-які договори, в тому числі й про користування жилими приміщеннями.

Договір, на підставі якого ОСОБА_1 вселилася до гуртожитку, укладався між ВАТ «Шляхово-будівельне управління №41» та Національною академією оборони України, тобто ОСОБА_1 з дітьми не є сторонами зазначеного договору і договір передбачає тимчасове проживання у гуртожитку.

Проте судом враховується, що ОСОБА_1 була фактичним наймачем кімнати у гуртожитку ПАТ «ШБУ №41» і між ними існували фактичні договірні відносини найму, які регулюються ЦК України, а не ЖК України та Примірним положенням про гуртожитки.

За таких обставин необхідно врахувати загальні положення про найм (оренду). Так стаття 782 ЦК України передбачає, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Оскільки між сторонами існували фактичні відносини найму і ПАТ «ШБУ №41» 10.09.2015 року звернулося до ОСОБА_1 з вимогою про сплату заборгованості та виселення (а. с. 7), враховуючи наведені положення ст. 782 ЦК України, фактичні відносини найму (оренди) між сторонами припинилися.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З огляду на викладене, встановленою є та обставина, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 проживають без відповідної правової підстави в кімнаті НОМЕР_4 гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1, вони не вселялися до гуртожитку відповідно до вимог ЖК України та Примірного положенням про гуртожитки, а підстава, відповідно до якої вони фактично проживали в гуртожитку, відпала, за таких обставин на сьогоднішній день відповідачі за первісним позовом самоправно і незаконно займають спірне жиле приміщення, що є підставою для їх виселення без надання іншого жилого приміщення.

Не звільняючи жиле приміщення в гуртожитку та не сплачуючи взагалі за проживання в гуртожитку, ОСОБА_1 з дітьми порушують права ПАТ «ШБУ №41», які підлягають захисту в тому числі і згідно ст. 391 ЦК України.

На підставі зазначеного, позов ПАТ «ШБУ №41» підлягає задоволенню, а ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - виселенню з кімнати НОМЕР_4 гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Щодо зустрічної позовної заяви, то вона не підлягає задоволенню, оскільки з наведеного вище встановлено, що ОСОБА_1 незаконно проживає в гуртожитку і передбачені законодавством підстави для її проживання в спірній кімнаті відсутні.

Керуючись ст. ст. 127-129, 132 ЖК УРСР, ст. ст. 391, 782 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 30, 57, 60, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства «Шляхово - будівельне управління №41» - задовольнити.

Виселити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з кімнати НОМЕР_4 гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги та може бути оскаржене до апеляційного суду м. Києва через районний суд, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

СУДДЯ Т.О. ЗАЄЦЬ