Ухвала суду № 59813486, 16.08.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" серпня 2016 р. К/800/6972/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Моторного О.А. Приходько І.В.за участю секретаряКалініна О.С.та представників сторін: від позивача Безугла А.В.від відповідачаКондратюк Ю.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю « 3 А»на постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 01.12.2014та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015у справі № 826/16706/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю « 3 А»доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю « 3 А» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.07.2014 №0007202203, №0007212203, податкову вимогу від 04.08.2014 №6611-25.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.12.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне:

- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань повноти нарахування та достовірності сплати з податку на додану вартість та податку на прибуток з ТОВ «Віртуал Консалтинг», ТОВ «Норт Бізнес Альянс», ТОВ «Торговий дім «Скандинавія», ТОВ «Нельсон інтерхолд», ТОВ «Рімнус маркет» за період з 01.05.2011 по 31.05.2014, за результатом якої складено акт №275/1-26-50-22-03-30779439 від 04.07.2014;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139 ст.139, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0007202203 від 16.07.2014, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 260 130,5 грн. (з яких: 144 087 грн. - основний платіж та 72 043,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) податкове повідомлення-рішення №0007212203 від 16.07.2014, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 224 905,50 грн. (з яких: 149 937 грн. - основний платіж та 74 968,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

- 04.08.2014 відповідачем прийнято податкову вимогу №6611-25 на суму 431695,99 грн., яка направлена платнику.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій, за встановлених обставин справи, дійшли висновку, що поданими позивачем доказами не підтверджено реальність спірних операцій з його контрагентами.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій в повній мірі, з огляду на таке.

Оскільки згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з положеннями Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені й підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем (як покупцем) укладено договір купівлі-продажу від 27.01.2012 №2701 з ТОВ «Рімнус Маркет» (як продавцем), договір купівлі-продажу від 26.07.2012 №26/07 з ТОВ «Нельсон інтерхолд» (як продавцем), договір купівлі-продажу від 03.10.2013 №03/10 з ТОВ «Норт бізнес альянс» (як продавцем) договір купівлі-продажу від 08.11.2013 №08/11 з ТОВ «Віртуал консалтинг» (як продавцем).

Досліджуючи правомірність формування позивачем спірних сум податкового обліку по взаємовідносинам з вказаними контрагентами, судами попередніх інстанцій встановлено, що на вимогу суду позивачем не надано доказів на підтвердження обставин виготовлення мила із придбаної у ТОВ «Віртуал Консалтинг», ТОВ «Норт Бізнес Альянс», ТОВ «Нельсон Інтерхолд», ТОВ «Рімнус Маркет» хімічної сировини та його подальшої реалізації.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій, в порушення вимог процесуального законодавства, не дослідили та не надали правової оцінки наявним в матеріалах справи доказам, в тому числі, первинним документам, наданим позивачем на підтвердження обставин руху товарів у спірних операціях (оборотно-сальдові відомості по основним засобам, норми витрат виробництва, акти списання ТМЦ, акти готової продукції).

Згідно висновку, викладеного у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.

Таким чином, під час нового розгляду справи судам необхідно дослідити надані позивачем докази та встановити чи розкривають вони зміст спірних операцій за укладеними договорами та чи є вони належними доказами, що підтверджують факт здійснення господарських операцій, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідної операції, зміни у їх майновому стані як обов'язкова ознака господарської операції.

Колегія суддів касаційної інстанції також вважає підставними доводи касаційної скарги про те, що, відмовляючи в задоволенні позову в цілому, суд першої інстанції, в порушення вимог ст.163 КАС України, у своїй постанові не навів мотивів, з яких він виходив, відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог про визнання протиправною та скасування податкової вимоги №6611-25 від 04.08.2014.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає, що рішення судів попередніх інстанцій в цих частинах спірних правовідносин винесені з дотриманням принципів законності та обґрунтованості у відповідності до приписів ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (як замовником) та ТОВ «Торговий дім «Скандинавія» (як виконавцем) укладено договір від 01.11.2012 №01/11 про надання послуг, предметом якого є послуги фасування синтетичних миючих засобів.

Також, між позивачем (як замовником) та ТОВ «Торговий дім «Скандинавія» (як виконавцем) укладено договір від 10.12.2012 №10/12 про надання послуг, предметом якого є консультаційні послуги з юридичних питань, а саме: юридичний аналіз та складання проектів договорів; юридична підтримка (безперервне абонентське обслуговування, систематична допомога у вирішенні проблем з партнерами, державними органами, конкурентами); складання процесуальних документів (позовних скарг, претензій, клопотань тощо).

Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження обставин фактичного надання юридичних послуг, судами попередніх інстанцій встановлено, що наявні в матеріалах справи податкові накладні та акти надання послуг містять лише загальну назву - юридичні послуги, без деталізації змісту та обсягу таких послуг; не містять інформації про посаду, прізвище та ініціали особи, яка їх підписала, або іншої інформації, що дала б змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарських операції.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивачем не надано доказів на підтвердження отримання результатів наданих юридичних послуг та доказів на підтвердження використання отриманих послуг у своїй господарській діяльності.

Щодо спірних операцій з надання послуг фасування синтетичних миючих засобів, судами попередніх інстанцій встановлено, що з наданих позивачем доказів неможливо ідентифікувати участь вказаного контрагента у здійсненні спірних операцій. При цьому, позивачем на вимогу суду не надано доказів на підтвердження подальшої реалізації розфасованих миючих засобів.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що позивач у касаційній скарзі не наводить будь-яких доводів на спростування вищенаведених висновків судів попередніх інстанцій та щодо наявності порушень судами норм матеріального та/або процесуального права під час розгляду справи в цій частині спірних правовідносин.

Таким чином, суд касаційної інстанції вважає обґрунтованою, не спростованою доводами касаційної скарги, позицію судів попередніх інстанцій про те, що поданими позивачем доказами не підтверджено факт надання послуг ТОВ «Торговий дім «Скандинавія» за умовами укладених договорів та, як наслідок, правомірність формування позивачем спірних показників податкового обліку за результатами таких операцій.

Беручи до уваги все вищезазначене, суд касаційної інстанції вважає, що оскільки під час вирішення даної справи судами попередніх інстанцій не було надано належної правової оцінки спірним правовідносинам позивача з ТОВ «Віртуал Консалтинг», ТОВ «Норт Бізнес Альянс», ТОВ «Нельсон Інтерхолд», ТОВ «Рімнус Маркет», а встановлені судами попередніх інстанцій обставини та наявні матеріали справи не дають можливості суду касаційної інстанції виокремити зі складу суми нарахованих податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств суму, яка пов'язана з вказаними правовідносинами, дана справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції в цілому для правильного вирішення справи по суті.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю « 3 А» задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.12.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді О.А. Моторний

І.В. Приходько