Ухвала суду № 59813351, 17.08.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2016 року м. Київ К/800/15718/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,

Суддів Олексієнка М.М.,,

Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2 до військової частини А0549 про визнання дій протиправними та стягнення коштів,

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, про визнання протиправними дій відповідача та стягнення з військової частини А0549 грошові кошти у сумі 56490 грн 58 коп. як компенсацію за неотримане речове забезпечення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 2 березня 2016 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А0549, яка полягає у не розгляді рапорту ОСОБА_2 щодо виплати йому грошової компенсації за невикористане речове майно від 13 листопада 2015 року. Стягнуто з військової частини А0549 Міністерства Оборони України на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 56490 грн 58 коп., як компенсацію за неодержане речове майно. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року скасовано постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 2 березня 2016 року, прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалене ним судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновків про відмову у задоволенні касаційної скарги з огляду на наступне.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині А 0201, однак знаходився на речовому забезпеченні у військової частини А 0549.

Довідкою ВЧ А 0549 №193, виданої на підставі наказу командира військової частини А 0549 від 13 листопада 2015 року №56/1774 та довідковою ВЧ А0549 №1, виданої на підставі наказу командира військової частини А 0201 від 18 грудня 2015 року №242, підтверджено, що грошова компенсація позивачу за не отримане речове майно складає у загальній сумі 59490 грн 58 коп.

13 листопада 2015 року позивач звернувся до командира військової частини А 0549 з рапортом, в якому просив розрахувати та виплатити грошову компенсацію за не використане ним речове майно у зв'язку з майбутнім звільненням з лав Збройних Сил України.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, виходив з того, що позивач має право на отримання грошової компенсації за не отримане речове майно відповідно до вимог частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444, оскільки рапорт позивача не був розглянутий ані у строк, передбачений нормами чинного законодавства, а ні під час розгляду адміністративної справи в суді.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції посилався на те, що на момент розгляду даного позову Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачав права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, на отримання компенсації замість речового майна, а пункт 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, не підлягає застосуванню, оскільки суперечить нормам Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року) військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Згідно з пунктом 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444 військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Статтею 2 Закону України від 17 лютого 2000 року №1459-ІІІ «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», що набрав чинності 11 березня 2000 року, призупинено дію частини 2 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями речового майна або за їх бажанням грошової компенсації замість нього.

Законом України від 3 листопада 2006 року №328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» статтю 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 1 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

При цьому положення частини 2 статті 9-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про виплату грошової компенсації за невикористане речове майно, оскільки на момент розгляду позову щодо отримання грошової компенсації замість речового майна Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444, не підлягає застосуванню, оскільки суперечить нормам Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухвалення оскаржуваного судового рішення, тому підстав до його скасування чи зміни немає.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.Й. Рецебуринський

Судді М.М. Олексієнко

І.М. Штульман