Постанова № 59788932, 12.08.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2016 року Справа № 918/329/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

при секретарі судового засідання Максютинській Д.В.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1

відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 18/173 від 15.04.2016 року.

третьої особи: представник не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу позивача на рішення господарського суду Рівненської області від 29.06.16 р. у справі № 918/329/16

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до відповідача ОСОБА_3 автомобільних доріг у Рівненській області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Державне агентство автомобільних доріг України

про стягнення в сумі 853 122,77 грн

ВСТАНОВИВ:

Приватне товариство «Ферарі» звернулося в господарський суд Рівненської області з позовною заявою (том а.с. 2-4) до ОСОБА_3 автомобільних доріг (надалі Відповідач) про стягнення (з урахуванням збільшення позовних вимог а.с. 87) 769080 грн. 78 коп. інфляційних втрат, 84041 грн. 99 коп. трьох відсотків річних від простроченої суми.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 06.06.2016 (а.с.129) замінено первісного позивача ПП «Ферарі» його процесуальним правонаступником ФОП ОСОБА_1 (надалі Позивач).

Рішенням господарського суду Рівненської області від 29 червня 2016 року (а.с.168-171) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що перебіг позовної давності для нарахування 3% річних та інфляційних втрат розпочався після виконання робіт та їх здачі відповідачу (грудень 2012 року), тобто з 03.01.2013 і , відповідно, закінчився 03.01.2016 року. Відтак позивач подав позовну заяву 28.04.2016 після спливу позовної давності. При цьому, судом першої інстанції перераховано розмір позовних вимог та встановлено, що сума 3% річних становить 84097,36 грн. за період з 12.04.2013 по 11.04.2016, а сума інфляційних втрат - 769451,20 грн. за період з 01.04.2013 по 01.04.2016.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Позивач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 180-182) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Рівненської області від 29 червня 2016 року в даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, стягнути з Відповідача інфляційні втрати 769080,78 грн. та 3% річних 84041,99 грн..

Апеляційна скарга мотивована тим, що вказане рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, скаржник зазначає, що відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобовязання, і в даному випадку їх стягнення є частиною вимоги. Відтак, враховуючи вимоги ст. 264 ЦК України, перебіг строку позовної давності перервано предявленням 24.04.2015 позову про стягнення основної суми боргу 933800 грн. і дана обставина мала бути врахована судом першої інстанції.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 12 серпня 2016 року на 10 год. 30 хв. в режимі відеоконференції (а.с 178).

08.08.2016 до Рівненського апеляційного господарського суду через канцелярію суду надійшли письмові додаткові пояснення скаржника до апеляційної скарги, в яких останній зазначає, що суд першої інстанції помилково ототожнив обовязок боржника, передбачений в ст.. 625 К України, щодо обовязку сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних, які входять до складу грошового зобовязання з додатковими видами відповідальності, як то пеня, штраф тощо, що призвело до незастосування судом правил переривання перебігу позовної давності. При цьому скаржник посилається на постанову Верховного суду України від 17 жовтня 2011 року у справі №6-42цс11 (а.с.192-193).

11.08.20146 до Рівненського апеляційного господарського суду через канцелярію суду надійшов відзив Відповідача на апеляційну скаргу, в якій останній вважає апеляційну скаргу Позивача необґрунтованою, просить рішення місцевого суду залишити без змін. Зокрема, Відповідач зазначає, що Позивач пропустив строк позовної давності для стягнення інфляційних втрат та 3% річних, так як зобовязання виникло 03.01.2013, сплачено 12.04.2016, а до суду Позивач звернувся лише 22.04.2016 (а.с.195-200).

У судовому засідання, яке відбулось 12 серпня 2016 року у режимі відеоконференції, апелянт підтримав апеляційну скаргу, просив рішення суду скасувати, прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач проти апеляційної скарги заперечив, просив рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши пояснення Позивача та Відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційну скаргу Позивача слід задовольнити частково, рішення господарського суду Рівненської області від 29 червня 2016 року по даній справі скасувати, позов задовольнити частково. При цьому колегія суду виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.12.2012 року між позивачем (підрядник) та відповідачем (замовник) укладено договір № 38 (договір) на поточний середній ремонт автомобільної дороги Князівка - Вітковичі - Т 1811 - Хотин на ділянці 9+200 - км 14+600 за рахунок коштів державного бюджету відповідно до умов Договору, а замовник - прийняти і оплатити послуги (п. 1.1 договору).

ОСОБА_4 набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012 року, а щодо зобов'язань - до повного і належного їх виконання (п. 10.1 договору).

Згідно з п.п. 5.1 та 5.2 визначено, що строк надання послуг є грудень 2012 року - травень 2013 року, а місцем надання послуг: автомобільна дорога Князів - Вітковичі- Т 1811 - Хотин на ділянці км 9+200 - км 14+600.

Відповідно до підп. 6.1.2. п. 6.1. договору замовник зобов'язаний прийняти послуги згідно з актом виконаних робіт (Ф-КБ-2в), а за підп. 6.3.1. п. 6.3. підрядник зобов'язаний забезпечити надання послуг у строки, встановлені цим договором.

Як встановлено судом із матеріалів справи, позивач виконав, а відповідач прийняв роботи, обумовлені договором, що стверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2012 року. Загальна вартість виконаних робіт склала 933 800,00 грн.

Пунктами 3.1. та 4.1. договору визначено, що ціна договору становить 7 880 935,00 грн. та може бути зменшена за взаємною згодою сторін. Розрахунки за надані послуги замовник здійснює шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підрядника.

Відповідач взятий на себе обов'язок по проведенню розрахунків у добровільному порядку не виконав, у зв'язку з чим рішенням Господарського суду Рівненської області від 18.05.2015 року у справі № 918/422/15 з відповідача на користь позивача стягнуто 933 800,00 грн. основної заборгованості за договором та 18 676,00 грн. судового збору.

02.06.2015 року на виконання рішення Господарського суду Рівненської області № 918/422/15 від 18.05.2015 року судом видано відповідний наказ.

Судом з матеріалів справи встановлено, що фактичне виконання судового рішення відбулося 12.04.2016 року, про що свідчить меморіальний ордер № 36 на суму 952 476,00 грн.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати виконаних робіт позивачем нараховано 769 080,78 грн. інфляційних втрат за період з квітня 2013 року по квітень 2016 року та 84 041,99 грн. 3% річних за період з 12.04.2013 р. по 12.04.2016 року.

Пунктом 7.1 договору визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.

Колегія апеляційного господарського суду зауважує, що укладений між Відповідачем та Позивачем ОСОБА_4 за своєю правовою природою є договором підряду.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що: підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України: зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

За ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Відповідно до ч. 5 ст. 321 ГК України, ч. 1 ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

У матеріалах справи міститься акт приймання виконаних робіт за грудень 2012 року, який не містить дати його складення та підписання.

Відповідно до ч. 1 ст.ст. 251 та 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (ст. 253 ЦК України, ч. 3 ст. 254 ЦК України ).

Таким чином, беручи до уваги наведені норми матеріального права, строк, що обчислюється місяцями, закінчується в останній день місяця, у даному випадку - 31.12.2012 року.

Той факт, що роботи були виконані саме у грудні 2012 року, підтверджується наданими сторонами документами, а саме: рішенням Господарського суду Рівненської області від 18.05.2015 року у справі № 918/422/15, довідкою ДФІ в Кіровоградській області № 06-09/306-з від 28.10.2014 року, журналом-ордером і відомістю по рахунку 361, бухгалтерською довідкою № 18/1174 від 02.06.2016 року.

А відтак, строк оплати за зобовязаннями, що виникли з договору підряду із врахуванням вихідних та святкових днів настав 03.01.13р.

А тому слід вважати, що саме з 03.01.13р. у позивача виникло право на вимогу оплатити заборгованість за договором та з 04.01.13р. право на нарахування інфляційних та річних за весь час прострочення.

З матеріалів справи вбачається і не заперечується представниками сторін, що фактичне виконання судового рішення про стягнення боргу у справі № 918/422/15 відбулося 12.04.16р., про що свідчить меморіальний ордер № 36 на суму 952 476 грн.

Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних встановив, що їх розмір становить відповідно 84118,75 грн. (за період 12.04.13-11.04.16р.р. при заявлених 84041,99 грн.) та 769 080,78 грн. (за період 01.05.13-31.03.16р.р.) (розрахунок додається), отже 3% річних та інфляційні підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Разом з тим відповідачем у справі подано заяву про застосування позовної давності щодо заявлених позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних.

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом 28.04.2016 року, що підтверджується штемпелем на конверті, проставленим підприємством звязку.

За ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України).

До вимог про стягнення сум процентів, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (п.п. 3.4., 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Водночас, застосовуючи наслідки спливу строку позовної давності за основним зобовязанням до річних та інфляційних, як додаткової вимоги, судом не враховано природу даних нарахувань.

У відповідності до ст.. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що строк оплати за зобовязанням, що виникло з договору підряду, для відповідача настав 03.01.2013р. Розрахунок за виконані роботи відповідачем проведено 12.04.16р.

А тому саме 12.04.16р. слід вважати датою, коли зобовязання припинилося.

Законодавець визначає обовязок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за весь час прострочення, у звязку з чим таке зобовязання є триваючим.

При цьому позовна давність обчислюється та застосовується для кожної вимоги окремо.

Враховуючи, що позивач звернувся за стягненням інфляційних та річних за період прострочення платежу, то суд повинен встановити, чи даний період, визначений позивачем, заявлений в межах строку позовної давності, чи з його пропуском.

Згідно позовних вимог (позовна заява) позивач визначив період для стягнення річних з 12.04.13р. по 12.04.16р.; інфляційних з 01.05.13р. по 31.03.16р.(заявою про збільшення позовних вимог а.с. 87 період нарахування позивачем не змінювався).

З урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України, днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду), у звязку з чим суд визначив, що позивач звернувся з позовом 28.04.16р. (а.с. 15).

А тому періодом нарахування інфляційних та річних в межах строку позовної давності та за правилами ст. 625 ЦК України слід вважати з 28.04.13р. по 11.04.16р. (12.04.16р. день здійснення оплати).

Враховуючи визначений позивачем період, в межах якого здійснено нарахування заявлених до стягнення сум, та заяву відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, колегія суддів вважає, що до задоволення підлягають 769 080,78 грн. інфляційних, нарахованих за період з 01.05.13 по 31.03.16р. та 82 890,74 грн. 3 % річних за період з 28.04.13р. по 11.04.16р. (розрахунок додається). При цьому в стягненні 1151,25 грн. 3% річних за період з 12.04.13р. по 27.04.13р. слід відмовити, застосувавши наслідки спливу строку позовної давності (ст. 267 ЦК України).

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про сплив строку позовної давності за вимогами про стягнення інфляції та річних, оскільки сплив строк за вимогою про стягнення основного боргу, із покликанням на ст.. 266 ЦК України, оскільки інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні ст.. 266 ЦК України.

За приписами ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобовязання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України у справі №6-113цс 14 від 01,10.2014р., у справі № 6-49цс12 від 6 червня 2012 р., у справі № 6-38цс11 від 24 жовтня 2011 р. Проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 201 1р. у справі 6-42цс1 1).

Також суд не бере до уваги заперечення боржника про відсутність прострочення зобовязання, оскільки, згідно його відзиву на апеляційну скаргу, договір підряду повязував строк оплати виконаних робіт з бюджетними надходженнями (п. 3.4 договору № 38 від 14.12.12р.), виходячи з наступного.

Як вбачається з доказів, долучених Позивачем до матеріалів, а саме підписаних та скріплених печаткою Відповідача актів надання послуг та не заперечується Відповідачем, Позивачем виконані роботи по поточному середньому ремонту, на суму 933800 грн., що підтверджує факт прийняття Відповідачем виконаних робіт без будь-яких зауважень, застережень щодо якості таких робіт та виникнення у Відповідача обовязку щодо оплати таких прийнятих по Договору робіт.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 18.05.2015 у справі №918/422/15 встановлено наявність вищевказаної заборгованості та порушення зобов»язань зі сторони Відповідача, що не підлягає доказуванню на підставі ст.35 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, в якості підстави, що унеможливило оплату робіт, Відповідач вказує відсутність та не перерахування на його рахунок коштів від Державної казначейської служби України.

Поряд з тим, згідно з частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що: одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Враховуючи вищенаведене, відсутність бюджетних коштів не слугує підставою для бездіяльності замовника (Відповідача) і не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 15 травня 2012 року № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_2 ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року.

Інших підстав та доводів на спростування вимог апеляційної скаги відповідачем не зазначено.

У зв"язку з наведеним, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, документально обґрунтованими, доведеними та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, у зв"язку з чим апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, рішення суду підлягає скасуванню.

Судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам, відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Рівненської області від 29.06.16 р. у справі № 918/329/16 задоволити частково.

Рішення господарського суду Рівненської області від 29.06.16 р. у справі № 918/329/16 скасувати. Прийняти нове рішення.

Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_3 автомобільних доріг у Рівненській області задоволити частково.

Стягнути із ОСОБА_3 автомобільних доріг у Рівненській області (33028, м. Рівне, вул. Пушкіна, 19, ідн. код 25894919) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (25006, м. Кіровоград, просчпект Перемоги, 14, кв. 96, ідн. код НОМЕР_1) 769080 грн. 78 коп. - сума, на яку збільшився борг у зв"язку з інфляційними процесами, 82890 грн. 74 коп. - 3% річних .

У задоволенні позову про стягнення 1151 грн. 25 коп. 3% річних - відмовити.

Видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №918/329/16 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.